Boku ni mo yoku wakarimasen

Якщо Cheery під кінець п'єси змінюється на Cheri, то як має звучати ім'я, щоби змінитися зрештою на «Шелли»? Певно, що… «Шельма»! От лише… незрозуміло, що пов'язує Cheery з Шельмою, крім того, що задачу, як ми бачимо, формально припасовано до відповіді. Коли що, Шельма-Шелли — це російською, в московському перекладі роману «Feet of Clay» (укр. «Глиняні ноги»). Не певен, наскільки вдало наш Олександр Михельсон передав самий дух згаданої зміни (зі Смішинки на Усмішку. UPD: pani_stosia підказала мені чудову ідею, і я тепер називатиму таку зміну «феноменом Альберта Гівна»), але в його варіанті принаймні цілком зрозуміло, чому ім'я Смішинка Малодупко (Cheery Littlebottom) має викликати ніяковість у представника гномської раси та прихований сміх у командора Ваймза. Невже російські перекладачі вважали, що їхнє «Шельма Задранец» справді працює так само в описаній Пратчеттом ситуації?… Як на мене, їм просто забракло або того, завдяки чому людина розуміє контекст, або того, що спонукає дбати про думку читача з цього приводу — хай там як, я вкотре радію, що я не є російським читачем.

P.S. Раджу нашу «Глиняні ноги» від «ВСЛ»! Я про неї згодом напишу, якщо не полінуюся. Вона виявилася гідним продовженням циклу «Варта» — з гарним загалом перекладом.

Картинка для того, щоби побачити, наскільки подібними до себе за вимовою є українські звуки «і /i/» та «и /ɪ/» (наголошені), чи принаймні якими вони мають бути, згідно з нормативною вимовою — їх позначено синім. А також оцінити, наскільки близьким усе це є до «відповідних» російських звуків, позначених червоним. Російський /ɪ/ — це той звук, який утворюється з ненаголошеного «е» у російському слові «де́рево».

Діаграми взято з Вікіпедії (англомовні статті з фонетики) та суміщено одну з одною. Українська походить з публікації 2016 (досліджено вимову дорослого киянина родом з Буковини). А от російська, судячи з опису, майже… сторічної давнини, що дуже дивно. Якоїсь іншої я ніде не знайшов — усюди та сама. Тому йдеться не про цілковиту точність, а лише про схематичне розташування звуків. Висота тут позначає наближення спинки язика до піднебіння (закритість), а чим лівіше, тим ближче це до зубів (передність) — загалом це працює ось так.

Те саме, що в попередньому дописі, але для російської. Мушу одразу сказати, що її мені оцінювати важче, адже вагаюся з тим, що є насправді, скажімо, зрозумілою всім давньою лексикою, а що завдяки українській. Так само не можу вирішити, як бути з деякими граматичними перешкодами — наприклад, відокремлення зворотної частки для «чистого» росіянина може виявитися менш очевидним, ніж для українця, і це помітно вплине на сприйняття всього контексту… А нехай вам! Удамо, що перешкод так само нема:

( Словниковий склад: )

Російська версія в мене набрала 54.5 бали з 86. Тобто понад 63% зрозумілості цього тексту. Я усвідомлював свою упередженість і через це додавав шансів усюди, де міг. Також передбачається, що мовець залучає бодай-якісь аналітичні здібності. Насправді ж картина може бути гіршою… або кращою — і для українця так само. Я не можу зробити це оцінювання цілком об'єктивним. І зрештою, до статистики тут ще далеко, а вплив контексту на розуміння я взагалі ще не знаю, як вимірювати.

Причому «козлят», про що багато хто з вас чув, це таке дієслово… Не розумію, чому російці так полюбляють з усього робити балаган. Я так часто зустрічав це в перекладах книжок, що вже навіть набридло копирсатися. Не рубить російського перекладача від авторського гумору, він прагне зробити ще смішніше, до абсурдності смішніше, щоби кожний бовдур точно знав, де треба зареготати. Навіть там, де це взагалі не передбачалося. Чи варто казати, що з боку це виглядає як «позбавлене художнього смаку»…
А ось і приклад зі світу кіно. На Толоці, на жаль, немає досі перекладу третього фільму про легендарного рубайла Кеншіна, тому довелося брати з російськими субтитрами, щоби хоч якось. Уявіть запеклу битву в Японії періоду Мейджі. Перед нами колишній вправний самурай, що тепер працює детективом у поліції. Дуже харизматичний дядько. Аж ось, роздратований перевагою ворогів на полі бою він замахується катаною і кидається на них із криком… «Баста, карапузики!» Точнісінько Ґоблін-стайл…

Авжеж, це аматорський переклад. Він у багатьох місцях дивує недоречністю чи штучністю використаних слів та зворотів. Але оцей момент просто вбивчий. Ви ж розумієте, що драматизм усієї тієї батальної сцени було зруйновано в одну мить?!
Хто? Фансаб-група «Альянс», на рахунку якої сотні перекладів фільмів та аніме… Саму назву «The Legend Ends» перекладено як «Последняя легенда» — геть однаково, еге ж? Щоправда, вони там стверджують, що перекладали з японської, але я не знаю, чи вірити, позаяк оригінальна назва 伝説の最期編 означає «частина про кінець (життя) легенди» — і мали вони в носі навіть те, що «живу легенду» в кінці фільму цілком буквально проголошують неживою. А хоч би й формально перекладали з японської — ґуґлом абощо, — оцінити культурний рівень перекладача можна й без цього. Я навіть не певен, чи перекладач знає, звідки походить той вислів про «карапузиків», що його він тулить задля мальовничості. Цур мене ще колись у таке вшелепатися!

Не можу добрати рівнозначного українського відповідника до барвистої російської ідіоми «делать на отъебись». Ну не наше це, майструвати фразеологію з матюків. І це добре…
Читав осьо пратчеттовського «Женця» і натрапив на просту, але органічну гру слів. Позаяк її побудовано на суто нашій приказці, мені закортіло подивитися оригінал і з'ясувати, наскільки перекладач відійшов від змісту, намагаючись зберегти жарт. На мій подив, наша адаптація лягає в форму майже ідеально! Вже готовий до розчарування, я поліз співставляти з перекладом цього місця в росіян…
Не триматиму вас у напруженні — якщо розчаровуватися у власних талантах наших перекладачів, то абсолютно точно не цим разом! :) А от російськомовному читачеві я можу лише підморгнути якось так, знаєте, підбадьорливо. Самі зацініть:

It wasn't even a one horse town. If anyone had a horse, they'd have eaten it. (‘Reaper Man’, by Terry Pratchett)

В це місто навіть Макар телят не ганяв. Якщо тут і було в кого теля, його вже давно з'їли. («Жнець», пер. Оксани Самари, «ВСЛ»)

В городе не было ни единой лошади. Если она и была там когда-нибудь, ее давно уже съели. («Мрачный Жнец», пер. Н.Берденникова под ред. А.Жикаренцева, «ЭКСМО-Пресс»)

Отже на душевні переклади, з яких розпальцьована петросянщина лізе, сил вистачає, а на просту ідіому ‘one-horse town’ (закутне містечко), про значення якої можна здогадатися з самого вигляду, сил вже нема? Феноменальна халтура!

P.S. Єдина річ, яку я не можу збагнути в обох перекладах, це чому вони переклали друге речення допустовою конструкцією (якщо і), а не умовною (якби)?

Українські мовознавці вважають, що результативний стан є наслідком виконання конкретної фізичної дії, спрямованої на об’єкт та «здійснюваної в реальному часі і в реальних просторових координатах, що передбачає застосування знаряддя (чи засобу) для виконання дії або й залучення адресата, на користь чи шкоду якому вона відбувається» (Людмила Коваль. Українська мова, 2014, № 2)

До чого я навів цю страхітливу цитату? Щоби нагадати, що в українській мові поряд із активним та пасивним станом існує ще й результативний. У російській мові цього граматичного явища в тому самому вигляді нема. Найближчі відповідники в ній — це неозначено-особові речення («его убили») або пасивний стан зі скороченою формою пасивного дієприкметника («он был убит»).
Не знаю, як це пояснюють у школах, проте, без жодних сумнівів, мають якось пояснювати на простому рівні, адже явище результативности є поширеним і належить до характерних рис української… Отже, подібний зміст українською можна або навіть треба передавати з допомогою результативного стану, а саме так званих «результативних форм дієслова на -но/-то» зі знахідним відмінком для прямого об'єкта дії: «його було вбито».
На жаль, в обговореннях я часто спостерігаю нерозуміння цього явища, і це нерозуміння виливається у використання пасивного стану за прикладом російської: «наша еліта була знищена». Так от, стилістично це геть не те саме, що «нашу еліту було знищено», бо перший варіант описує ознаку, яку мала ця еліта, а другий — результат застосованої дії, що є доречнішим, враховуючи контекст.

Якою є механіка хибного розуміння? Візьмімо для прикладу «будинок збудований» замість «будинок збудовано». Російською тут би було вжито скорочену форму чоловічого роду однини «построен», котра звучить чужорідно для української. Тому це впадає в око, мозок напружується і робить вибір між першим і другим варіантами більш свідомо.
Натомість у разі жіночого та середнього родів або множини важче: «убивці Скрипаля викриті» замість «убивць Скрипаля викрито» — російські скорочені форми таких дієприкметників нагадують повні українські, внаслідок чого виникає плутанина та складається оманливе враження про міжмовну ідентичність всієї конструкції… Проте запам'ятайте, що українська взагалі не має скорочених форм для пасивних дієприкметників, на відміну від російської, і відтак не наслідує випадки їхнього вживання! Утім, якщо трохи змінити порядок слів, різниця стає очевиднішою: «було відновлено армію» (рос. «была восстановлена армия») проти «була відновлена армія» (рос. «была восстановленная армия»). Або ще наочніше: «забуто забутих предків» проти «забуті забуті предки»…

А приклади на зразок «багато справ зроблено» і «много дел сделано» збігаються просто через особливості вживання прислівників та числівників. Без них різницю знову видно: «головні справи зроблено» і «основные дела сделаны».
Якщо сумніваєтеся, то там, де без утрати сенсу можна замінити на неозначено-особове речення — «убивць Скрипаля викрили» або «винуватців покарають» — там, найімовірніше, потрібен результативний стан: «викрито, буде покарано».

Хочеться завершити застереженням: Не намагайтеся калькувати, забудьте казки, начебто відмінність лише у словнику! У показаному випадку, як і багато в чому, немає стовідсоткового збігу з російською. Я розумію, що вплив її дуже потужний, але вмикайте мозок і користуйтеся належними засобами!

У грузинській мові одним із засобів для передавання наказового способу (імперативу) є аорист (завершений минулий час; утворюється подібно до нашого доконаного виду з допомогою префіксів). Тобто наказ для першої або другої особи буквально перекладається на кшталт «валізу взяв, на вокзал поїхав!» Це, начебто, не є властивим ані фіно-угорським мовам, ані тюркським, ані індоєвропейським. Використання минулого часу для наказового способу непритаманне навіть українській, попри наявність скалькованого «пішов на хуй!» Проте саме минулий час активно використовується у певній, багатьом добре відомій стильовій ніші: «встала и вышла!©», «копыта убрал!», «сюда подошёл!», «упал-отжался!», «быстро мне запилил!», не рахуючи класичного «н-но! пъшла!» А у разі запрошення до спільної подорожі це є припустимим навіть у незагрозливому просторіччі: «Поехали!™»
От щодо походження цього явища я не маю певності. Можливо, це така економія мовних засобів, а насправді йдеться про висловлення побажань в умовний спосіб: «хорошо бы, чтобы ты сделал так, как я сказал!» або «очень хочется, чтоб ты сдох!» З іншого боку, це також може бути результатом міжкультурних контактів у побуті чи на каторзі, що теж не є рідкістю в окремо взятій історії. І, звісно, не можна виключати містичне підґрунтя, коли висловнення непохитної упевненості, що дія вже нібито відбулася, змушує реальність підлаштовуватися…

Узявся порівняти шматочок перекладу «Віщі сестри» у виконанні Олександра Михельсона, який зараз читаю, з оригіналом, який вже прочитав, та російським перекладом від «ЭКСМО», якого не читатиму. Можна зауважити, що дрібною неуважністю (sic!) грішать обидва переклади, через що можна втратити частку гумору. Наприклад:

( Розкрити криваві подробиці… )

Український переклад загалом близький до тексту. А російський, як з'ясувалося, капітально хворий на «синдром усміхненого Боромира». Прикладів не наводитиму, просто пере-по-вірте, що перекладацьких відсебеньок у росіян через вінця.

Про суто естетичні враження розповім, як дочитаю, але можна купувати вже зараз, воно того варте. Я про сюжет :)

Зробив собі впорядкований список серій на згадку для зручного відтворення. Додаватиму нові серії, якщо з'являться.


( Примітка: )

Пан henry_flower мимоволі і без лихого наміру надав отакі координати:

„Ещё помните, как будет "кирпич", или "фонарь"? Ну, навскидку. Цегла и лихтарь, правильно. От Ziegel и Leuchte соответственно. Ещё примеров сами легко вспомните.
Это же искусственный язык. Как эсперанто. Основа славянская, а детальки из немецкого, польского, венгерского. Лишь бы подальше от русского.‟

То я змушений дещо прояснити:

К | Кирпич:

• кирпи́ч др.-русск. кирпичь (Домостр. Заб. 137, К. 68), кирпичный, 1 Соф. летоп. (часто). Заимств. из тюрк.: ср. тур. kirpiǯ, тат. kirpič «кирпич», азерб. kärpχič (Фасмер)
• Кирпи́ч. Название этого строительного материала было заимствовано древнерусским языком из тюркских. В татарском находим кирпич того же значения (Крылов)

Ф | Фонарь:

• Фона́рь. Восходит к древнегреческому phanarion от phanos — «свет» (Крылов)
• Фона́рь. Древнегреческое «фа́нoc» значило «свет», «факел». В средневековом греческом языке появилось слово «фанарин», «фанарион», означавшее «светоч». В новогреческом языке оно изменилось в «фанари». Наше «фонарь» отсюда родом. (Успенский)
• фона́рь род. п. -я́, укр. фона́р, др.-русск. фонарь (I Соф. летоп. под 1319 г., 215, Домостр. К. 54 и сл., Заб. 131 и сл., Триф. Короб., 1584 г., 107 и др.). Из ср.-греч. φανάρι(ο)ν, нов.-греч. φανάρι — то же от греч. φΒ̄νός «светильник, свет, факел». (Фасмер)
• ФОНАРЬ. Др.-рус. Заимств. из ср.-греч. phanarion — суф. производного от греч. phānos «светильник» < «свет». Ср. светоч. (Шанский)

У мене вже десь ворухнулося хворе бажання, аби з російської якимсь чином прибрали всі «неспоконвічні» германізми, латинізми, галліцизми — особливо галліцизми, бо це схоже на «галицизми», — які було насмикано за вікнопрорубальної доби і пізніше. Я би охоче подивився, як «Хан та Патріарх» самотужки, але впевнено крокують у власне майбутнє, маючи при собі лише татарські кирпичи та візантийський фонар.

І наостанок ще декілька слів за «слов'янську основу», щоби уявляти собі, яка цікава річ, розвиток мов. Це правда, що слово «цегла» має не слов'янське, а… латинське коріння — від tegula, від якого зокрема походять англійське tile, турецьке tuğla та грецьке τούβλα і навіть угорське tégla (фін. tiili, ест. tellis). У римлян це була така покрівельна плитка з обпеченої глини. Але подивімось, що там у слов'ян: білор. цэгла, серб. цигла, болг. тухла, макед. тегла, поль. cegła, чеськ. cihla, словц. tehla. Щоправда, словенці та серби з хорватами ще мають більш сучасний, вже слов'янський синонім, і це не засушений на сонці «кирпич», а opeka, який натякає на досконаліший процес виготовлення. Бач, як усі слов'яни разом змовилися, лишь бы подальше от русского!