ukurainajin: (Default)
Я вже доволі довго сумно жартую, буцім, те, що не вдалося більшовикам, добровільно довершать наші власні російськомовні патріоти. Під час повномасштабки це посилилося в рази — тупо тому, що вибухово посилився сам перехід мовців на українську. А оскільки зараз не XIX століття, і навіть не XX, а доба, коли доступ до численної авдиторії має будь-хто, то й хибні взірці мовлення стирчать звідусюди та поширюються, поширюються… Суть же проблеми в тому, що більшість мовних неофітів, очевидно, зважає лише на словник, а граматичні засади й далі тягне з російської. Усвідомлюють вони це, чи не усвідомлюють — мені невідомо. Добре, коли граматика рідної мови з часом доповнюється, вдосконалюється, відкриваючи нові способи висловлення думки. І геть не добре, коли її витискають чужою.

Спочатку я стикнувся з лихою долею результативного стану. Всі його десь чули, всі його десь бачили, але водночас мало хто пам'ятає про його існування. Та про це я жалівся ще у 2018, а відтоді з'явилося ще багато цікавого… Значно цікавішого, повірте мені!

• Осьо перший момент:
Виявляється, деякі мовці мають проблему з чергуванням «к-ц, г-з, х-с» у місцевому та давальному відмінках. Замість, скажімо, «в Чорнобаївці» вони силяться вимовити «в Чорнобаївкі(и)», підлаштовуючи на ходу «кє» з російської, у котрій таких чергувань нема.
Це взагалі примітивний рівень, адже це сама фонетика, адже це відверто ріже вухо! І часто помітно, що самим мовцям язик ламається, що вони підсвідомо відчувають неприродність… Але я чую таке дедалі частіше і не бачу приводу посміхатися.

• Другий момент:
Халепа з наказовими формами для першої особи множини. У сучасній російській, на відміну від української, вони збігаються з розповідними формами. Власне, вони й у несучасній вже збігалися, але тоді ще додавалося «-тє», котре прої відвалилося в ході осучаснення. І оцю от звичку з розповідними формами замість наказових наші неомовці тягнуть до української.
Замість «ході́мо, скажі́мо, зробі́мо, почні́мо, привіта́ймо…» звідусіль чути «йдемо (ідьом), скажемо (скажем), зро́би́мо (здєлаєм), почнемо (начньом), привітаємо (папрівєцтвуєм)». От лише з «розмовля́ймо» трохи краще — мабуть, через те, що російський відповідник важко утворити без «давайтє» — «давайтє разгаварівать». Але замість «поговорі́мо» знов таки «погово́римо», бо «пагаварім». Підозрюю, що російська практика шкодить не лише відчуттю того, де доречно вживати наказові форми, а й самому вмінню утворювати їх.

• Третій момент знову про місцевий відмінок:
В українській мові прийменник «по» вживається або зі знахідним відмінком, або з місцевим — усе! З місцевим відмінком він стоїть в одному ряду з «в/у», «на», «при» та застарілим «о»: в руках, на руках, при руках, о (двох) руках і — увага! — по руках. Тобто як буде з рештою цих прийменників, так само буде і з «по»*. Але, бач, російський «прєдложний» (прийменниковий) відмінок — це не те саме, що український місцевий. І російські відповідні прийменники поводяться не завжди так, як українські. Якщо відкинути вузьковживаний книжно-канцелярський виняток «по істічєніі/прашествіі/прачьтєніі…», який є каменем спотикання для самих росіян**, то в сучасній російській «по» керує не місцевим відмінком чи то «локативом», а, натомість, давальним. Тому вгадайте, що?! Ага, у нас теж: «по селам» замість «по селах», «по нам/ним» замість «по нас/них»… І це капець, як часто можна зустріти зараз в інтернеті — немов прорвало кілька місяців тому.

Отакі новітні тенденції…

* Деякі поширені слова чоловічого та середнього роду, як «село, горо́д, ліс, місто…», з прийменником «по» мають в однині паралельні формі: «по селу/селі, городу/городі…» Деякі з тих форм навіть мають особливості вживання. Також винятком є вживання з каналами зв'язку: «по телефону/телевізору/модему/інтернету…» Але не в множині! У множині немає винятків.

** У російській «по согласию» та «по согласии» мають таку ж різницю, як наші «за згоди» та «по згоді (після згоди)». Але коли росіяни не є добре освіченими, вони мають проблеми з розрізненням цих форм на користь загальної парадигми з давальним відмінком. І те, що правильно писати «по истечении», а не «по истечению», їм доводиться просто запам'ятовувати.
ukurainajin: (Default)
Мене, зрозуміло, не дивують мовці, котрі говорять українською не дуже вправно. А от хто дивує, то це ті, хто розмовляє без жодних помітних проблем, але разом із тим невиправно ґекає. Тим паче дивно, коли я не бачу підстав вважати їх іноземцями.
Мені завжди здавалося, що гекання є нашою повсюдною фундаментальною рисою. Ну, бо справа тут не в мові побутового спілкування, а в самому оточенні. А оточення в нас, як мені оце здавалося, усюди ґекає лише тоді, коли переймається «чистою» росіянською вимовою. Тобто для цього ще треба докладати зусилля, а не навпаки. Так мені здавалося…
Та ось останнім часом я таких несподіваних мовців — серед військових та експертів — на Ютьюбі почув уже кількох. Українська з ґеканням, проте з відсутністю інших характерних аномалій звучить капець як химерно. Не чув такого раніше. Цікаво, в чому фокус?
ukurainajin: (Default)
Остап Українець із гумором про поради з чистомовства на прикладі одного «неназваного» мовного гуру.
Чесно кажучи, я й не очікував, що він — тобто той гуру — може морозити навіть таку очевидну, нібито, маячню. Хоча колись і сам був свідком його сумнівної експертности в питаннях писемности, скажімо. Але ж купі довірливих глядачів таке заходить…

ukurainajin: (Default)
Актори дубляжу чудово усвідомлюють практичний бік скандальної ініціативи щодо показу англомовних фільмів мовою оригіналу. Вони можуть розповісти такі нюанси, про які недотичний я навіть не здогадувався! Але до самого кінця ніхто не наважується зробити наступний крок і запитатися: нащо ж влада займається очевидно шкідливими фантазіями? На 22-й хвилині вони таки починають обережно дорікати поганою комунікацією з суспільством, але одразу зливаються: «я не виступаю проти влади»… У підсумку Годрієнко таки промовляє питання «для чого це, хто і як це придумав?» Але без жодного розвитку — суто побічна згадка в купі запевнень, буцім українці хочуть мати дубляж і тому не треба його знищувати…
Не знаю… чуйка мені підказує, що тут уже гарна нагода не вмовляти владу дослухатися до себе, а бити її по руках і сраках — і не через мову, а через суть. Бо це або феноменальна некомпетентність, або навмисне маніпулювання суспільною увагою, або свідома здача державних інтересів…

ukurainajin: (Default)
Оце, до речі, вона спостережливо зауважила, я теж ніде в нас не чув наживо звернення «чоловіче» — навіть виразно українськомовні теж усюди кажуть «мушчіна»… Зазвичай жінки, ну бо чоловіки мають взагалі іншу культуру звернення до незнайомих чоловіків і частіше уникають вербалізації як такої.
Щодо цього, мені дуже сподобався запроваджений у львівському «П'ятому підземеллі» етикет — звертатися до офіціянтів та офіціянток «брате/сестро». Це й атмосферно, і не оте бридкувате «маладой чілавєк/дєвушка».
А на «пане/пані» — з власного досвіду — у нас, на превеликий жаль, досі не завжди й відгукуються… Ага, «у нас панів нема» — отаке від українськомовних людей мені теж було траплялося.

ukurainajin: (Default)
Рік тому в нас тут усюди навколо міста ще сиділи кацапські війська, по самому місту регулярно від них прилітало, і я ще готував засоби для швидкої евакуації. А приблизно в той самий час на Ютьюбі з'явився канал про унікальну «галицьку мову», котрий нещодавно розродився видивом на тему її відмінностей від… «мови України». Я, звісно, ні на що не натякаю, і до спроб самовизначення тих самих русинів ставлюся спокійно. Але на одній шальці в мене кацапські обстріли, а на іншій — несподівана паралельна поява якоїсь самобутної галицької етнографії, котра протягом року вже дозріла до протиставлення себе українській…
ukurainajin: (Default)
Дякую, Боже, що дав нам сили! Силу тяжіння, силу тертя і Збройні Сили!
Ну це так, жартик у контексті дня…
А вось гэта ніжэй білорусів цікавлять до болю знайомі нам питання «чаму?»

ukurainajin: (Default)
Цитата:
«В правописі, власне, записано, що: „ич‟, вигук такий, відповідник до „вау, супер‟, „ирод‟ та „ирій‟ — це ті слова, які ми пишемо з літерою „и‟. І тут все максимально логічно. У нас є слово „виродок‟, і там ми чуємо той самий корінь з „и‟. Знаємо „вирій‟ — а там так само „и‟…»

Іноді, коли чую наших фахових, нібито, філологів, згадую деяких шкільних учителів з відверто магічним мисленням… У словах «ирод» та «виродок» той самий корінь, а пара «ирод–виродок» відповідає парі «ирій–вирій», мда… Невже заради оцього «максимально логічно» треба було мішати все до купи?!
ukurainajin: (Default)
А мені подобається, що московські пропагандони у своїх журливих перформансах повторюють «контрнаступ, контрнаступ», немов би забувши, що їхньою мовою належить казати «контрнаступлєніє». Колись вони так чинили з «незалежністю, свідомістю, перемогою» — для сміху. А от із контрнаступом на глузування в них це вже якось не схоже…
ukurainajin: (Default)
Як на мене, і заголовок, і опис видива трохи не відповідають змістові, не кажучи про клікбейтну заставку — все це є більш акцентованим, ніж насправді в репортажі. Але сам репортаж дуже цікавий, щоби побачити різних людей з різними поглядами та дізнатися більше про наші реалії. Сподобалося, що якщо тут і є якась упередженість (певно що є, як їй не бути, коли йдеться про нашу оптику), то в очі то не впадає, і можна самостійно поміркувати про побачене.

ukurainajin: (Default)
Натрапив на дивну фішку в українському перекладі манґи від якоїсь підпільної групи. Сам текст написано досить живо, подекуди можна навіть позаздрити такому красномовству, якби не одне але… Я цю манґу читаю в оригіналі, і мені в очі впало декілька серйозних викривлень змісту. Причому деякі з них ніяк не можна виправдати потребами адаптування.
Оскільки цей переклад сильно відхиляється від доступного англійського (теж неофіційного), то найпростішу підозру я відкинув одразу.
Інколи він є навіть ближчим до оригіналу, ніж той англійський, тож далі я припустив, що людина проганяє японський текст через автопереклад, а потім допилює отримане до притомного вигляду, не маючи водночас змоги перевірити якість. Ця версія теж не справдилася, бо Ґуґл порається досить непогано та відмовляється робити схожі викривлення в зазначених місцях.
Натомість ці суперечливі місця також свідчать не на користь знань самого перекладача. Для людини, котра хоч би на базовому рівні знається на японській, помилитися там просто неможливо! А навіщо свідомо аж так спотворювати*, коли це не додає нічого корисного, я не уявляю…
Отже, в підсумку мені так і не вдалося розкусити цю загадку, як вони то роблять. Може бути, що переклад спирається на якесь невідоме мені джерело (сподіваюся, не на те, про яке я подумав). Впевнено я можу казати лише про наявність у ньому художньої обробки.

* Наприклад, заміняти в реченні «однокласників» на «класного керівника»… або замість «це я вперше приходжу до школи вночі» казати «раніше я ніколи не бував на студмістечку» (!!! навіть без згадки про ніч, котра є тут ключовою).
ukurainajin: (Default)
Коли я вперше їздив до Чехії, то екскурсоводка, розповідаючи про чеську мову та корисні вислови, вчила туристів так: «нас-хлєда-ноу». Для мене це був пустий набір звуків, я не міг запам'ятати, що там стосовно «нас». А все було би значно зрозумілішим, якби вона замість цього химерного прочитання ввімкнула режим слов'янського мовлення та сказала «на-згледанов»… Згодом до мене дійшло, що вона була росіянкою і не вміла гекати…

UPD: З'ясував, що богемська, чи то західна — включно з Прагою — вимова спирається на прогресивну асиміляцію, тобто h там справді може ставати глухим під впливом попереднього s, а не навпаки, як у Моравії чи в нас. Та це однаково не виправдовує поділ слова в такий спосіб.
ukurainajin: (Default)
Вчора на виступі «Скрябіна», а точніше перед ним та після публіку розважали двійко ведучих. Певний час вони жартували на тему того, як їм доводиться вести програму українською, але уїбати їх мені хотілося не через це. Вони там ставили запитання відвідувачам, аж поки на третьому запитанні вирішили «дотепно» зауважити, що якби в залі замість молдаван були присутні естонці, то ті естонці зараз почали б відповідати ще на перше запитання… Гадаю, якби естонці дійсно були в залі, то саме вони й уїбали би замість відповіді цих рагулів і мали би повне право…
Я не знаю, звідки насправді походить старий міф про «мє-єдлєнних» естонців, що його любив обсмоктувати хороший вже рузькій задорнов, але підозрюю, що причина криється в естонській фонетиці з довгими звуками, через що невігласеві може здатися, ніби естонці повільно говорять. А від «повільної» мови до загальної «загальмованости» в рагулячій свідомості один крок…
А до чого тут ВВП? А до того, що за відношенням допомоги, надаваної Україні, до власного ВВП Естонія посідає першу сходинку (1.1% допомоги від ВВП). Але якщо ти рагуль, то знати тобі цього не треба навіть під час війни…
ukurainajin: (Default)
Я колись глузував з Віталіка Гордієнка, котрий довго не міг пригадати, як сказати українською російське «отдавать себе отчёт», і зрештою видушив «віддавати відлік» — кумедно плутаючи «отчёт» і «отсчёт»…
Так ось, Портников теж перечепився через це, почав шукати замінник. А його співрозмовник йому й підказує впевненим тоном: «здавати відліку». Нє, ну він на одне слово наблизився до правильного варіанта, але ж наскільки треба не вмикати мозок і не здавати собі справи зі змісту того, що ти верзеш! І той… це що, виявляється, якась поширена хвороба?..
ukurainajin: (Default)
2015–2020:
«Ні вийобуйся, гаварі нармальна!»

2021:
«А шо ета ти ні па украінскі?»

2022:
«Як сказати українською …?»
ukurainajin: (Default)
Заголовок не передає весь зміст розмови. Насправді там цікаве рефлексування з літературного та мовного питання загалом.

Анотація:
«Один підпис - і Бикових, Латиніних, Донцових та Іванових в Україні не буде. Принаймні, у друкованому вигляді. Верховна Рада ще місяць тому ухвалила закон, яким забороняється імпорт книжок з Росії та Білорусі, а також видання творів російських авторів. Але закон досі не підписав президент. Через це палає українським письменникам, видавцям, діячам культури і, звісно, нам🔥»

ukurainajin: (Default)
А я ж у глибокому дитинстві, ще за радянських часів справді підтримав би наратив про адін'язик… якби мені хтось пояснив, що таке «наратив»! Це я просто вкотре намагаюся зрозуміти себе, як я мислив колись давно.

Гадаю, річ у тім, що в тому віці я взагалі не усвідомлював концепцію мов. Нє, траплялися, звісно, тексти, котрих я не розумів, хоча навчився латинських літер десь за два роки після «читати парускі», тобто ще до школи. Але чомусь попри навіть такі красномовні докази я ще довго, до 8-9-річного віку мав переконання, ніби іноземне — це просто написане іншими літерами… Я навіть здогадуюся, чому — тому що типові «німці» в моєму тогочасному інформаційному просторі казали: «ахтун, ахтун, рускі партізан», «японці» — «сікока, сікока», і все решта «іноземщини» було лише натягуванням різних акцентів на російську. Мізерна доза іноземних пісень не могла розколоти цей моноліт уявлень про світ.

Так от, щодо адін'язик… Ну а що я мав думати тоді?! Я однаково розумів і «На добраніч, діти», і «Спакойнай ночі, малиши», і так було завжди, а отже й питання того, що вони різними мовами, ніколи не поставало. Перші усвідомлені підозри про відмінність заворушилися лише з першою українською книжкою, та я досить швидко — майже на ходу — подолав небачений доти правопис і далі вже знов не переймався.
Розумієте… мені тупо ніхто тоді ще не казав, що в нас тут одночасно дві окремі, хоча й споріднені мови! А для мого власного дитячого сприйняття мова «брехунця» чи тьоті Наташи з Черкас нічим принципово не відрізнялася від суржику харківських сільських родичів та моєї «звичайної міської», крім, власне, «смаку» звучання. Проведені в якомусь оточенні два тижні робили тоді мій власний спосіб мовлення подібним до місцевого, причому «повернення до норми» вимагало тих самих двох тижнів — і все це несвідомо, без жодної гадки про фонетику, лексику чи граматику і без навмисного вибору, ЯК розмовляти.
ukurainajin: (Default)
Друг-інженер зараз таксує в Харкові, пише видиво поїздок, розмов із людьми і хоче щось із цим робити на YouTube. Типу такі собі хроніки воєнного часу та людинознавства. Так от причепився він, мовляв, зроби мені шапку для каналу! Що саме потрібно, він не знає. Ну спробували обговорити принаймні концепцію, що показувати, що писати… Англійською не хоче, бо для наших глядачів — хоче російською. А чому ж, питаю, для наших глядачів не українською? — Та хто схоче, зрозуміє… Ну, думаю, гаразд, зроблю я тобі…

Купив кліпарт з машинкою і далі три години в paint.net. Вийшло отаке. Професійні дизайнери засміють (я ж бо ще менше дизайнер, ніж він таксист), проте мені вдалося головне: добрати таку назву і так її подати, щоби ми обидва залишилися задоволеними. Сама ідея з написом звалилася зненацька.

ukurainajin: (Default)
Хотів тиснути проповідь, та якось виходить штучно і банально… Тому скажу просто: «калідор» — це не з вимови темних бабів, попри поширений у московськомовному просторі жарт, а звичайне білоруське слово. І чомусь, запізнавшись у глибокому дитинстві з анекдотом про «піііво», я з цього геть не дивуюся.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Червень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
123 456 7
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Тематичний перегляд