Boku ni mo yoku wakarimasen

Це я давно вже, минулої весни робив огляд згаданої манґи і знову трохи покреативив. Спробував зробити до нього заставку в жанрі авдіоманґи, тобто щоби були картинки з манґи з мінімальними анімаційними ефектами та з озвучкою кадрів. Для озвучки мені здалося прикольним спробувати зробити як ніби кажуть самі японці, а поверх уже характерний голос українського перекладача. Раніше я таке ще не пробував. «Японців» мені озвучили різні системи text-to-speech у вільному доступі, ну а українську — це вже я самий, звісно. Що ще… Ще написав під це мелодію в характерному для аніме стилі — повний варіант буде в наступному дописі.

Розповів, якими бувають розміри манґи, що виходить у самій Японії.
Просто під час зйомок моя посилка, на котру я чекаю вже місяць, з'явилася нарешті на нашій митниці. Фактично місяць їхала — і я таке пам'ятаю лише під час ковідів, коли була обмеженою кількість авіарейсів, та один раз із кризою в бориспільському терміналі. Гадаю, цього разу подякувати за щасливе завершення подорожі моєї посилки треба Дональдові Тускові.

Черговий маленький збір під дахом каналу MangUA. Зараз на «закупівлю портативного комплексу для блокування БПЛА». Посиланка на банку в описі та в закріпленому коментарі під видивом.

Це друга частина з тієї пачки, котра була ще минулого разу в серпні. Тими силами, щоби дорозгрісти нарешті на камеру ту купу, я відтоді збирався майже місяць… А тепер, до речі, так само вже місяць збираюся з силами, щоби оглянути пізнішу, вересневу коробку (і починаю вже потроху забувати про її існування). Річ у тім, що зусиль на це — я про такі розпакування — зокрема й моральних, іде чимало, а віддачи замало, щоби підтримувати ентузіазм на колишньому рівні. Ну справді, нащо себе змушувати, коли то лише для забавки! Та менше з тим. Чого я взагалі за цю частину розпакування згадав? Бо зараз читаю з неї «Бригаду Сакури», і це вже другий твір з тієї пачки, котрий мене приємно здивував. Першим була «Дестопія (Deathtopia)». Бо ці дві серії я брав навмання, керуючись побіжним враженням — просто щоби чимось доукомплектувати коробки. А вони виявилися не такими вже й примітивними, як я гадав на той час.

Тут нічого особливого, крім такого-сякого огляду двох останніх серіалів.

«Юрі» (яп. «лілея»), хто не знає — це японська назва жанру, де дівчинка кохає дівчинку. Японцям не потрібен окремий соціальний рух з привертання уваги до сексуальних меншин, бо ця тема в їхній культурі традиційно не є чимось табуйованим. Тому японські автори не нав'язують незграбно «адженду», а пропонують те, до чого самі споживачі ще й добавки просять. Про всяк випадок: не те, щоби в них там було все гладко зокрема й з тими меншинами в соціальній сфері, але культурні традиції таки відрізняються від європейсько-християнських.

Це думки навздогін попередньому дописові, котрий мимоволі привів мене до модних голлівудських практик на зразок gender swap.

Маємо два твори: «Відьмака» Сапковського та японську манґу «Клеймор». Доказів запозичення одне в одного, начебто, немає, але «Клеймор» використовує дуже схожий (навіть у дрібницях) задум: існує замкнена спільнота штучно створених монстроборців з надлюдськими здібностями, причому ця спільнота є одностатевою. Причини, щоправда, різні: в одному випадку це висока смертність під час мутацій і відсутність живих представників протилежної статі, котрі пройшли через це, а в іншому — неспроможність протилежної статі утриматися в людському стані вже після змін. В обох випадках приналежність до такої спільноти є прокляттям, а не приводом для заздрощів. Всі, мабуть, здогадалися, що клеймори, на відміну від відьмаків, є жінками. А гарною ця варіація вважається не тому, що «дівчатка теж можуть», а тому що вона так само показує драму в правдоподібний для обраного сетінгу спосіб. І робить це на свій лад, унікально.

В обох сетінгах причини саме такого вибору статі є чистою умовністю, і ніщо не заважає зробити навпаки. Але… Цього неможливо зробити для наявних уже історій, бо забембаєшся долаштовувати в них усю будову з сюжетними ходами до якогось несуперечливого стану, і не факт, що з того вийде щось путнє. Натомість я згадав саме ці історії, бо в них схожий сетінг, і вони можуть слугувати гіпотетичним (хоча й гіперболізованим) прикладом того, як трансформувати задум з урахуванням бажаних змін у ключовому мотиві, якщо робити це в людський спосіб.

З минулого разу я встиг зробити ще два видива про отриману японську манґу. Ось перше.

P.S. Про жарт із назвою страви я колись писав отут. Ну а про серії «Нова брама» та «Селянин 999-го рівня» як такі — отут.

Несподівано для себе закінчив перекладати з японської перший розділ «Клеймору». У підсумку маю близько 60 сторінок (включно з перекладом ономатопеї), за які мені майже не соромно. Робота тривала два місяці, бо займався я нею, звісно, лише в хвилини особливого натхнення, котрі ставалися навіть не щотижня. У реальних умовах (опріч праці на регулярній щоденній основі) можна було би також не заморочуватися з допасуванням тексту до бульбашок і з самим макетуванням — і цим скоротити зусилля щонайменше вдвічі. Ну але я хотів мати для показу щось схоже на готовий продукт, тому відмовитися від цього не міг. Далі, як і замислював, беруся до першого розділу з іншої манґи. З усіх цікавих варіантів на мене найбільше дивиться моя улюблена «Планета-комірчина» (там ще й сторінок утричі менше).

Оце наразі моя найвдаліша робота, бо тут понад вісім хвилин спеціально написаної до цього видива музики, і це суттєво змінює загальне враження. На жаль, це капець як виснажує — писати такі тривалі композиції, коли в них немає тупого копіпастового повторення того самого!