Boku ni mo yoku wakarimasen

Хотів подивитися, чи не видано в Японії щось новенького з української мови… Видано і чимало, але не з мови чи культури — майже в усіх заголовках: ウクライナ戦争 /укураіна сенсоо/, тобто «українська війна». Схоже, що саме під такою назвою її там знають (існує ще ウクライナ危機 /укураіна кікі/ — «українська криза»). Утім, цей спосіб словотворення не дорівнює саме такому нашому наборові слів. Насправді він позначає «щось пов'язане з Україною», і тлумачити, залежно від контексту, можна також як «війна в Україні». Скажімо, те, що ми називаємо «вторгненням до України», граматично побудовано так само: ウクライナ侵攻 /укураіна шінкоо/.

За зміст нічого не знаю, дивлюся лише назви. Багато «щоденників» і міркувань про долю глобального світу. Зустрілися зокрема й такі титли:

ウクライナ侵攻とロシア正教会 この攻防は宗教対立でもある
/укураіна сенсоо-то рошіа сеікьоокаі. коно кообоо-ва шюукьоотаіріцу-демо ару/
«Українська війна та російська православна церква. Це протистояння є також і релігійним конфліктом»

プーチン大恐慌 “ウクライナ後”の世界で日本が生き残る道
/пуучін даікьоокоо. укураіна-ґо-но секаі-де ніхон-ґа ікі-нокору мічі/
«Велика Депресія путіна. Шлях виживання Японії в „післяукраїнському‟ світі»

Якщо вже зайшлося про цензурні зміни в книзі Кассиля «Кондуит и Швамбрания», то вони переважно стосувалися проявів національної нетерпимости в російському суспільстві, котру, де можливо, намагалися підмінити класовою боротьбою. Ось один з красномовних прикладів.

Було (видання 1935):
( Показати )
Стало:
( Показати )

Щодо заголовку, «Дух времени» — так називався розділ, що закінчувався наступними рядками:
— Дети, знаете, очень чутко улавливают дух времени, — глубокомысленно твердили взрослые.
Дух времени, очень тяжелый дух, пропитывал все вокруг нас…
У тому розділі йшлося саме про шовінізм у гімназії через тогочасну воєнно-патріотичну істерію. Так оцей розділ було зліквідовано цілком, лише його назва та зацитовані фінальні рядки переїхали до іншого розділу — з іншим, суто сатиричним контекстом.

Натомість, окрім «національного», найчастіше «єврейського питання», подекуди постраждали й не зовсім зручні думки щодо… назвімо це «державних скрєп». Ось уривок 2-в-1, що його також видалено (за винятком фінального «заткни фонтан», котре внаслідок цього незграбно притулилося до мови іншого персонажа):
( Показати )

Доля найвідомішої серії книжок Сапковського в Японії є досить кумедною. Вперше японці спробували познайомити своїх читачів з пригодами відьмака Ґеральта у 2010. Вигляд оного відьмака на обкладинці натякав на обізнаність художника з першою грою польських розробників. Якщо не помиляюся, навіть перша гра вже мала зокрема і японську локалізацію. Натомість враження таке, наче крім художника ніхто її більше не бачив, адже далі одного тому справа тоді не рушила.

Справжня цікавість до франшизи вибухнула лише після того, як третя частина гри наробила галасу на весь світ. Отоді японці витягли книжкову серію з шухляди і з 2017 почали її видавати знову, вже з іншим оформленням і з рекламою згаданої гри на обгортці. Утім трагікомедія полягала в тому, що перезапуск розпочався так само, як у 2010, тобто з «Крові ельфів». «Кров» і справді є початком п'ятитомного роману, так званої саги, але ж це третя книга в серії, а не перша! Гадаю, видавець не дуже знався на темі та й не второпав, що дві попередні «збірки оповідань» попри свою літературну форму були не додатком, а невід'ємною вступною частиною, котра знайомила нас із головними героями і закладала підвалини наступних подій. Хай там як, у 2019 видавець остаточно впорався з п'ятикнижжям, і відтоді запанувала цілковита тиша…

Понад два роки (здуріти, як час летить!) я не чув жодних новин і фактично чекав на диво. І диво таки несподівано сталося наприкінці минулого грудня, наче справжній подарунок до свят. Перша відьмацька книга «Останнє бажання» під промовистим підзаголовком 短篇集1 (збірка оповідань 1) побачила нарешті світ і сьогодні вже дісталася моєї полички. Сподіваюся, що тепер за пів року її наздожене «Меч призначення» — моя найулюбленіша частина з усіх. (UPD 19.05.2022: власне, вона вийшла незабаром — у березні, саме коли ми вже під російськими обстрілами сиділи.) Щодо перекладу, то Brama Powroźnicza (брама Линварів) тут звучить як 〈ローパーズ・ゲート〉 /роопааз ґеето/, а отже мені цікаво, це така загальна особливість японської адаптації, чи просто перекладено було таки з англійської?* Зрештою, я не знайшов жодних згадувань про те, чи знається перекладачка всієї серії доктор мовознавства Ясуко Кавано (川野靖子) зокрема й на польській мові…
А до чого тут Нетфлікс? Та, власне, замість гри на обгортці тепер реклама телесеріалу. І якби не розкрученість цього безперечно сумнівного витвору американської кіномашини, то… всяке могло бути, як свідчить спроба-2010.

* Власне, якщо порівняти японський текст із польським першотвором та його англійським перекладом, то зі змісту стає ще очевиднішим, з чого саме він походить.

Якщо за радянських часів була проблема дістати книжки, то зараз проблемою є позбутися їх.
Маю купу такого, що виявилося мені непотрібним, а складати вже нема де. Спитаюся спочаку в сусідній бібліотеці, раптом візьмуть. Вона майже поряд, та я до неї чомусь вже рік іду… Як не візьмуть, то або до Червоного Хреста звернуся, або до інтернет-платформи, де гроші від продажу йдуть на благодійність. З платформою ідея цікава, там навіть ціну самі обіцяють призначити, і мені лише доведеться відправити Новою Поштою за рахунок отримувача. Щоправда це дуже тривалий спосіб… Ну а як усе не вдасться, то взагалі не знаю… Є ще соціальний проєкт «Книжкові ангели» зі збирання книжок до сільських бібліотек, але то, начебто, для організацій. Я не второпав, як воно придатне мені як приватній особі.
Досить складно, виявляється, просто прийти до якогось певного місця і просто все залишити. Щоби було так само просто, як навпаки.

UPD: Віддав до бібліотеки, там дуже зраділи. Я навіть не думав, що зайвих книжок аж так багато, доки не набив ними дві великі торби. Приємна несподіванка, що й проблема легко розв'язалася, і гарний настрій в усіх.

«You look like a half-deflated baloon that somebody has abandoned by the side of the road.»

Давно вже з недовірою ставлюся до кількаповерхових порівнянь в розмовах і вважаю їх ознакою штучної книжкової мови або й поганого стилю. І що складніші вони, пишномовніші, то гірше. Просто тому, що в житті важко уявити ситуацію, в якій би хтось спромігся доречно висловитися схожим чином. В житті люди так розмовляють зі сцени. Але в природність саме цієї цитати я ладний повірити, бо ситуація з нею справді заохочує до багатослівної іронії та дає час оте все вимовити. Якщо куплю японський першотвір, то подивлюся, як це сформульовано там — гадаю, що стисліше.

Це в сенсі, що манґа саме українських авторів. Деякі інтерв'ю з видавцями взагалі «налякали» мене, що в нас незабаром може з'явитися більше домашньої манґи, аніж власне японської… :)
Менше з тим. Зараз триває передзамовлення на манґа-збірку — так би мовити антологію десятирічної творчості — від дуету українських авторок. Отут ви можете послухати обговорення за участі безпосередньо однієї з них. А замовити можна отут. 248 сторінок — це трохи більше, ніж у пересічному томику манґи, але й оповідок там — 10 різних під одним дахом… Дивіться самі, якщо вам цікаво. Я замовив, хоч і гадки не маю, що отримаю, крім твердої палітурки. Маю свої сумніви, звісно, але подивитися все ж варто, гадаю. А якщо ви знайомилися з роботами цього дуету раніше, то в запропонованому виданні їх, буцімто, дещо оновлено і відкореговано. Щобільше буде передзамовлень, то скоріше надрукують — так обіцяють.

З мого коментаря:
„А кілька років тому я придбав був усю серію в оригіналі і в першій книзі прочитав доволі цікаві речі про імперську асиміляційну політику. І я теж здивувався, як таке могли видавати за радянських часів. Ясно, що злочини царату ми засуджували, але ж у Шклярського було не про типове класове пригнічення, а про щось таке… що ніяка соціалістична революція не перекреслювала. Щось, що не вписувалося в концепцію справедливого саморозширювання Росії. Причому писав про це Шклярський через багато десятиліть, отже пам'ять про це зберігалася живою.‟

Це пан malyj_gorgan зацікавився тим самим питанням «як?» та й превірив. Звісно, все виявилося просто: в перекладі російською акценти було змінено так, щоби не шкодити міфові про дружбу народів. У цій серії пригод Томка всюди згадки про польське повстання і ненависть до російської окупації, дві книжки взагалі присвячено виправі до Сибіру задля порятунку польських політичних засланців. А отже всюди національну складову в російському тексті напевно було змінено на боротьбу проти царської влади…

Ну так, у цій першій книзі справді суцільний, як то кажуть, мерісьюїзм. І забагато уваги приділено наповненій духовними тарганами романтиці, подекуди еротиці (хоча через тих тарганів жодного сексу так і не сталося). А після кульмінації ще добру частину книги присвячено отриманню винагороди і залагодженню особистих справ. Але читати було цікаво. Гарно авторка пише. Сподіваюся, далі буде краще — чекаю на посилку з продовженнями. І ось іще маленький уривок.

---

 Раптом я учула того, хто не повинен бути так близько, хто сам домігся судової заборони на моє наближення до нього. І зараз це вже він був на моїй території. Я відпустила Віткація і швидко рушила по сліду свого закляття, котре я навісила на того поганця, наче по запаху парфумів. Чула, що Аніта та Віткацій ідуть за мною. Жукровський стояв у вестибюлі. Виглядав дуже невдоволеним, розмовляючи з Жамлодою. Маленька змова за моєю спиною, я не помилялася. Підійшла впевненим кроком.
( Читати далі… )

Перед вами три обкладинки однієї книги «Złodziej dusz» у тому порядку, в якому вони побачили світ (натисніть картинку, щоби збільшити). Жанр — міське романтично-детективне фентезі.

Початковий варіант вийшов у 2012 з видавництва Fabryka Słów. Скажу одразу, що в естетичному сенсі він мене приваблює найбільше. Тут і цікаве кольорове рішення, і приємний виразний стиль, і доречна композиція. Та навіть літеру Ł у назві винахідливо обіграно. Я би справді хотів мати всю серію в такому оформленні.
Утім до виходу другої частини (Bogowie muszą być szaleni) видавець змінив концепцію, наслідком чого стала поява того, що можна бачити на другому малюнку (версія 2013). І я досі не спромігся з'ясувати ані причину такого рішення, ані навіть ім'я ілюстратора попереднього варіанта. У другому ж варіанті ми маємо справу з оформленням у дусі кримінальних бойовиків 90-х aka серіали про ментів. Зі змістом самого твору це має не так вже й багато спільного. Ба більше, головну героїню на обкладинках щоразу втілює інша фотомодель, через що відчуття дешевості лише посилюється. У такому вигляді серія витримала видання всіх наступних частин, і я радий, що, придбавши в 2017 на пробу першу з них, не мав дотепер на неї часу, а отже й не побіг купувати решту. Гадаю, видавництво про щось таки здогадалося, адже для оформлення спінофів замовило вже змістовніші малюнки.
Менше з тим, у 2020 інше видавництво SQN, котре досі співпрацює з авторкою, вирішило перевидати головний цикл. Що в них вийшло, показано на третьому малюнку. Як на мене, саме ця обкладинка не найкраща в серії — там далі є красивіші й цікавіші, але загальний підхід є зрозумілим. Також книжки циклу в новому виданні рясно проілюстровано всередині, що я вважаю принадним для подібної літератури. Утім… замість такого напівмальописного (і теж не цілком однорідного) оформлення я однаково віддав би перевагу отому найпершому, котре через якусь злу примху долі не отримало подальшого життя…

Дочитав «Небудь-де» (Neverwhere) Ніла Ґеймана — до речі, гарний переклад від КМ-БУКС! Ну а прилучити дружину складно, бо їй нема коли читати книжки. Утім вона слухає аудіо під час своїх справ, тому я вирішив дістати для неї аудіокнижку якусь. Першотвір, скажімо, читає сам автор. Та в ході пошуку дізнався, що існує ціла радіопостановка 2013 року з британськими зірками (Камбербетч, Наталі Дормер, Крістофер Лі та інші). Називається «Neverwhere. A BBC Radio Full-Cast Dramatisation».

Ну я ж бо дуже розумний, тому примудрився купити цю виставу на Амазоні, не з'ясувавши, що там до чого. А то виявилася аудіокнижка в захищеному форматі AAX, котрий можна хіба що слухати на самому сайті, бо незрозуміло, чим відтворювати скачаний файл, не маючи амазонівського Кіндла. Скасувати ж замовлення, звісно, вже ніяк… Пробував я і конвертери — один, коли дійшло до перекодування, попри обіцянки заявив, що йому сумління не дозволяє чіпати той православницький правовласницький захист, а другий безкоштовно обробляє лише 10 хвилин і за повний доступ хоче 22 мериканські доляри…
Зрештою я просто перезаписав відтворюваний з сайту звук у реальному часі. Усі 3 години 48 хвилин. Знаю, що цілковите безглуздя і так не має бути, проте тепер ми принаймні маємо придатний для прослуховування набір MP3…