Boku ni mo yoku wakarimasen

Щиро кажучи, мені загалом подобається мова перекладу свіжої книжки про Тіфані. Там трапляється і таке, що хочеться взяти до свого активного словника. І респект за появу врешті в тексті «яги» та «карги» замість просто «відьми», на відміну від попередньої повісті! Але не можу збагнути, навіщо пані Госовській в авторській мові було перекладати «diplomatically» (у сенсі «diplomatically vanished») як… «дискретно»? Тобто заміняти один латинізм на інший, причому на… зрозумілий лише малому колу читачів діалектизм польського походження, коли саме англійське слово не потребує тут жодних викрутасів і тим паче не містить тих додаткових сенсів, що їх передає польське «dyskretnie» чи англійське ж «discreetly»… А якщо чомусь вважаєш, що в першотворі йдеться не буквально про дипломатичність, а вузько про якусь тактовність (хоча цей вчинок там обумовлено скоріше розрахунком, ніж просто чемністю), ну то так вже й кажи: «тактовно» — воно принаймні є загальнозрозумілим! Тю…

«Старий Лев» скоротив кількість книжок Пратчетта, які мають вийти цього року, до п'яти замість звичних шести. Принаймні про це свідчить цьогорічний передплатний набір. Серед них є друга книжка про Тіфані та по одному продовженню про відьом і варту. Натомість решта дві — це ранні позациклові Pyramids та Moving Pictures, котрих я, щиро кажучи, не дуже чекаю. Ринсвінда цьогоріч не буде взагалі, хоча за ним я не сумую. Якщо і далі в тому темпі, то видання цієї серії розтягнеться ще до наступних виборів у США. По одній Тіфані на рік — це взагалі жорстоко.
Ціна ж тепер становитиме 220 гривень за книжку, попередні були 150 (від самого початку серії у 2017) та 180 (з літа 2019 до передплати на 2020 торік). Я куїю від зростання цін в епоху влади не-бариг. Особливо це помітно на суто імпортних товарах у крамницях, хоча обмінний курс весь цей час тримається майже непохитно. І на покупках в інтернеті обмінний курс за фактом виходить відчутно вищим за сподівання.

Ось і дочекалися нарешті. Вийшла перша книжка про Тіфані Болячку (Tiffany Aching) в перекладі Марти Госовської. І тепер якимось неймовірним чином потрібно дочекатися наступної, котра буде, дай боже, щоби хоч за пів року була… До речі, разом із «Поштовою лихоманкою» це друга книга Пратчетта, котру видавництво пропонує також в електронному форматі.
Здебільшого переклад вийшов чудовий, як на мене. Легко читати (я за два дні проковтнув). Фест класно передано говірку фіґлів та решту особливостей мовлення, абодайго!* Барвистість саме така, щоби над серйозним хотілося замислитися, а від жартів хотілося реготати. Чи не єдина річ, яка мене трошки засмутила, це переклад слова hag, котрим фіґлі називають відьом. Через те, що обидва слова witch і hag перекладено як «відьма», принаймні в одній сцені втратилася комічність і зникла яскрава риса загалом. Чим пані Госовській не догодила якась «карга» або ж «яга», не можу зрозуміти…

Коли я ще читав англійською, особисто мене більше вразила друга книга. Натомість це не означає, що вступна частина гірша; і перечитавши її українською, тобто в іншій палітрі почуттів, я й надалі радитиму цей цикл читачам будь-якого віку. Власне, додатковий примірник для розповсюдження серед юних читачів я вже замовив. :)
Характерна відмінність «Тіфані» від головного відьомського циклу полягає в зосередженні на розвитку персонажа. Якщо по́рання з проблемами у книжках про дорослих відьом має на меті показати, як воно буває, то в історіях про Тіфані воно товаришує героїні на шляху її власного духовного дорослішання. Тому ці історії годяться для такого широкого кола читачів. Хто вже щось читав, має приблизно уявляти, чим у Пратчетта є відьомська магія, котра здебільшого не є жодною магією. Ось разом із Тіфані, для якої все це нове, ми глибше занурюємося у філософію питання, що ж робить відьму відьмою…

Зазвичай вважають, що на крейді доброї відьми не виростити, занадто бо непевна порода — гірша за глину. Та всередині крейди чаїться кремінь… Початок шляху покладено, отже рушайте до вівчарського Крейдокраю і гарної вам подорожі!
* Абодайго! — це те, на що в перекладі перетворилося фірмове фіґлівське Crivens!

Вчора додивилися з дружиною кіно за мотивами «Поштової лихоманки» Пратчетта. Коли я тоді казав, що характери персонажів не мають нічого спільного з оригіналом, я ще не уявляв, наскільки. Нехай із суперечливого розумника Мокра зробили комедійного нахабу. Нехай завжди спокійний і ввічливий (і через те жахливий) лорд Ветінарі у виконанні Чарльза Денса перетворився на копію сталевого Тайвіна Ланністера. Нехай навіть шикарного антагоніста Хаббара Злотного (у виконанні славетного Девіда Сушея, aka Пуаро) показано як примітивного злого клоуна… Але що вони зробили з панною Любесерце, це просто жах! З другої половини фільму вона остаточно губить десь свій похмурий блискучий інтелект, стаючи неврівноваженою активісткою, що керується емоціями з бразильських серіалів. Оце той випадок, коли я хотів побачити на екрані «сильну жінку», натомість отримав блюзнірське уявлення про неї. Зайвим буде казати, що всі ці зміни разом обумовлюють і зміни оповіді, яка в першотворі здавалася геніальною, а тут перетворилася на пересічну пригодницьку комедію. Невже сучасному глядачеві смакує лише отаке?…
Просто зацитую одне місце з книги, якого ви не побачите в кіно:
( Показати… )

«Озброєні» — це остання з книжок Пратчетта у наборі минулого року. Якщо казати про нього коротко, то «Відьми за кордоном» однозначно-однозначно варта прочитання, попри те, що перекладач не виправдав деякі з моїх збочених сподівань. До «Батька Вепра», з циклу про Смерть, досі не дійшли руки, але вона унікальна тим, що має гарненьке оформлення з золотими сніжинками та літерами! Що стосується інших пригод цього видатного персонажа, то «Душевна музика»… ця книга чомусь виявилася дещо… «прохолодною». Це не проблеми перекладу, і це не лише я так думаю — багато читачів з усього світу не доросли до такої музики і кажуть, ніби в ній бракує чогось «головного», хоча вигадки вигадливі та варті зацитовування, як завжди. Через те я теж на деякий час охолов до читання решти книжок і написання оглядів…
Та дарма я не зробив окремий огляд на прочитану вже до того «Варта! Варта!» і замість обсмоктування «шо ж то автор мав на думці» обмежився побіжними враженнями. Бо «Варта», безперечно, значно більшого… ну, варта…

( Читати далі… )

Серед книжок Пратчетта, що їх «Старий Лев» планує видати цього року, є і перша з циклу про Тіффані. Дякувати богові, не доведеться чекати бозна скільки. Перекладатиме Марта Госовська. Опис її титулів займає більше, ніж одне речення. Але ось це для мене куля в лоба: «Сфера професійних інтересів: вербальні аспекти персонального позиціонування, побудова стратегій конструювання персонального бренду та формування унікального персоналізованого месиджа.» Хтось може перекласти людською мовою, що це означає?

Конкурс завершено. Сувора комісія в моїй особі сподівалася на диво, але Олександр Михельсон пішов шляхом найменшого спротиву і не зміг вразити нічим особливим. Отже подарунковий примірник книги, на жаль, скасовується.

Нагадаю, умовою перемоги було те, що перекладач мав упоратися з отакою дво- ба навіть тришаровою грою слів:
1) Дівчину звуть Ella, і це частина слова Cinderella, що англійською означає Попелюшка. Її історія в книзі нагадує історію Попелюшки.
2) В книзі їй дали прізвисько Embers, тобто «вуглинки» замість «попіл». Разом замість Cinder-ella вийшло Ember-ella. Причому прізвисько з ім'ям поєднує лише Маґрат, і лише після того, як читач сам про все здогадався.
3) Emberella звучить схоже на umbrella, тобто «парасолька».

У Михельсона ж ім'я дівчини жодним чином не нагадує про Попелюшку (якщо ви не знаєте англійської). Саме слово «Попелюшка» ніяк не обігрується. Використовується лише поверхнева співзвучність з «пелюшкою». Читачеві не дають зробити жодних власних відкриттів. У підсумку довгоочікуваний жарт не тягне навіть на половину оригінальної дотепності:

— Це… гарне ім'я, — ввічливо відповіла Елла. — Моє ти, звісно, знаєш. Щоб ти розуміла, я стільки часу провела за куховарством біля цього клятого вогнища, що пані Веселунько тепер зве мене Попелюшкою. Так по-дурному.
«Попелюшка, — подумала Маґрат. — Я стала феєю-хрещеною дівчини, яку називають так, ніби вона з пелюшками порається».

«Адже якщо серед нас непросвіщенний, якого не повинно тут бути, його заберуть звідси, пошматують йому бігунець, розвіють його витяжні під чотири вітри, розірвуть гаками його опинку і встромлять шворінь йому у фіглянок…
<…>
„Усі вони виголосили присягу, — подумав він, — але хоч би один запитав, що таке фіглянок…‟»

Ну знаєте, я вже з перших сторінок свіжої книжки Пратчетта «Варта! Варта!» починаю закохуватися в її переклад і намагаюся не пропустити жодного речення. Це постаралися Ірина Серебрякова та Анастасія Коник. Ще в жодній з книжок серії не було такого поєднання кумедних авторських сцен із настільки барвистою пустотливою мовою перекладу (авжеж, за винятком трьох добрих матусь, які збирають хмизок і вказують шлях подорожнім у «Віщіх сестрах»). Щодо гри слів, мені подобається все побачене, а це без малого чотирнадцять перших сторінок! :)

‘Under night's damp cloak assassins assassinated, thieves thieved, hussies hustled.’ — «Під вогким покривом темряви убивці вбивали, крадії крали, повії віялися.»

Не без дрібних зауважень, на жаль. Я оце колись вивішував уривок з оригінального тексту цієї книжки: «Король як засіб проти гноблення». Саме зараз порівнюю його з українським. Кульмінацію цього фрагмента висловлено так, що головний акцент трохи губиться, хоча його могло врятувати просте виділення курсивом, як в оригіналі.
А ще трапилася така, м'яко кажучи, неуважність:
‘What'd he mean, Justices?’ he said to Nobby. ‘There ain't no Justices’ / Nobby gave a terrified shrug. — Яке ще правосуддя? — сказав Ноббі до Чарлі. — У нас катма правосуддя, — й перелякано знизав плечима.
Не чіпаючи навіть «правосуддя», який сенс змінювати дійову особу?! Англійську сцену я добре собі уявив, а в перекладеній на цьому місці добряче завис…
А ще чудернацький орфографічний артефакт: по всьому тексті зустрічається «ні-хто». Саме так і пишеться, без винятку. Майнула навіть шалена думка, чи не з нової це, бува, редакції правопису… Ні, це не з правопису, а з недбалості.

Що стосується самого пратчеттовського гумору в цій книзі, то ось це місце на початку — просто до сліз! Адже я навіть не одразу второпав:
“Sounds a bit like, you know . . . magic to me,” said Brother Watchtower, in the nervous tone of the man who has spotted which cup the pea is hidden under but doesn't like to say. — «Як на мене, це трохи схоже на… ну, ви розумієте… на магію, — знервовано сказав брат Дозорець тоном людини, що помітила, під якою чашкою схована горошина, але не хоче зізнаватися.»

Гм, здається, «Чаротворці» не такий простий твір, як я гадав спочатку. Цикл про чарівників теж почав «дорослішати» в цікавому напрямку.
А втім, коли з'являється цей персонаж, то є завжди свято. Лорд Ветінарі, тимчасовий верховний правитель міста Анк-Морпорк ніколи не розчаровує. Прошу:

„
— Тоді відведіть його у винний льох, — гаркнув Кардінґ. — А поки будете внизу, побудуйте кілька підземель.
— Ви маєте хоч найменше уявлення про те, що ви робите? — запитав Патрицій. — Я вимагаю пояснень, що це озна…
— Ти не маєш права нічого вимагати, — заперечив Кардінґ. — А означає це те, що від сьогодні керуватимуть чарівники, як і було визначено долею. Тепер від…
— Ви? Керувати Анк-Морпорком? Чарівники, які ледве управляють один одним!
— Так!
<…>
— Тоді всі справжні мудреці нададуть перевагу безпеці в чудових глибоких підземеллях, — зауважив Патрицій.
‟
(пер. Анастасії Коник, «ВСЛ»)

Наче у відповідь на мій розпачливий стогін, «Видавництво Старого Лева» анонсувало одразу шість нових книжок за «Дискосвітом», що мають вийти у 2019. Причому чи то вони у видавництві такі оптимістичні, чи то навпаки, але пропонують оформити передплату на всі шість. Що це дасть читачеві? Якщо не рахувати певну гарантію продовження цієї шляхетної справи як такої, то лише економію на доставці. Ну й заморозку ціни, якщо вона протягом цього часу зросте. Назви книжок, крім першої, яка вже друкується, не є остаточними.
Серед перекладачів відбулися деякі зміни. Не помітно Юлії Прокопець («Колір магії», «Химерне сяйво»), чиї переклади мене не надто вразили. Третю книжку з циклу «Ринсвінд» переклала Анастасія Коник.
На жаль, не заявлено й про участь Оксани Самари («Жнець»), тож циклом «Смерть» опікуватимуться вже знана Ольга Любарська («Морт») та оця «новенька» пані Коник.
Олександр Михельсон не відмовився від «Відьом», отже моя пропозиція залишається чинною. Але доведеться почекати ще майже рік. ;-)
І наостанок, цього року ми зможемо зацінити перші дві книги з циклу «Нічна сторожа» разом із талантами ще однієї нової перекладачки Ірини Серебрякової.