Boku ni mo yoku wakarimasen

Пишу це з двох причин.
По-перше, напередодні я пройшов цю гру і маю власні враження. Це наразі крайня гра серії і водночас найперша в моїй практиці. Наскільки я розумію, вона не має нічого спільного з попередніми частинами «Фіналки», крім назви серії та, можливо, обігрування якихось елементів цього мультивсесвіту.
А по-друге, я розчарований почутими відгуками про бічні квести в цій грі, і хочу висловити свою цінну думку щодо них.

Типовий відгук про бічні завдання в FF16 є таким, що їх небагато і майже всі вони нецікаві, на зразок «сходи-поговори-принеси». Розгляньмо цю тезу!
Те, що їх небагато, і те, якою, в технічному плані, є більшість із них — це умовно правда. Кажу «умовно», бо для того, би вважати кількість малою чи великою, її треба порівнювати із чимось. А також брати до уваги суб'єктивне бажання все це виконувати. Мені, скажімо, вистачило… Умовно…
А от із чим я категорично не згодний, і що засмучує мене у відгуках — це «вони нецікаві»! Адже мені майже всі одноходові «принеси-поговори» здалися, навпаки, чудовими, попри ігроладну простоту. Гадаю, каменем спотикання тут є сподівання гравця…

Якщо очікуєш захопливих пригод із викликами та вигадливими поворотами, то схема «принеси-поговори» навряд чи дасть їх тобі. Не секрет, що ця схема дійсно є найледачішим прийомом зі створення ігрового контенту, і що її дуже часто застосовують, коли просто «нема чого сказати», але треба заповнювати час і задрочувати експу. Я теж не люблю такого роду активності через їхню філерність. Зазвичай не відмовляюся від них — через перфекціонізм, але й виконую механічно, не намагаючись придивлятися до деталей. Хіба що гумор чи допепність можуть зрідка побавити. Утім, оця «Фіналка» здивувала мене багато чим, зокрема й загальним характером своїх «примітивних» завдань…

Уже в найперших із них я відчув якусь спільну, характерну для них аномальність. А далі зрозумів: ці мікроісторії мають за мету не те, щоби ти буквально виконав низку дій і досяг результату, а дещо геть інше: щоби ти почав перейматися проблемами світу та оточення, як своїми рідними. Саме так!
Сюжет як такий вони, звісно, не рухають, але поглиблюють його сприйняття. Нагородою в них є не коштовності, не мультики і не самий процес, а усвідомлення того, нащо ти береш на себе цей клопіт. І змістовно їх зроблено так, що будь-який випадковий перехожий зі своїм дрібним проханням обов'язково додає щось до того, чим дихає цей світ і яке твоє власне місце в ньому. А що вже казати про запити з «близького кола», із яким ти «варишся» в одному казані від початку до кінця!

Словом, я жодного разу не пошкодував про витрачений час, отримуючи щоразу якісь емоції, рефлексії чи фрагменти цілісної картини. Не виключаю, що таке бачення може бути наслідком мого особистого досвіду, і що не всі гравці помічають за «тупою біганиною» цей бік. Але певен, що це мені не мариться, і що розробники справді розраховували на такий ефект, хоч він і не всім заходить…

Я про нетфліксову анімацію «The Witcher: Sirens of the Deep». По ній уже всі, мабуть, потопталися, тому я просто підсумую. Найстисліше висловив один коментатор: мовляв, «Сирени з глибин, але без глибини».

Якщо хто не в курсі, що це, то це повнометражний мультфільм «за мотивами» оповідання Сапковського «Трохи жертовности». У їхньому проклятому богом серіалі мі́сця для цього оповідання не знайшлося. Але руки, певно, чесалися доїти франшизу, доки вона не сконала остаточно, тому воно й постало як окремий проєкт. І, як з усіма їхніми потугами, вийшло дуже «за мотивами» і дуже не Сапковського.

Якщо вас влаштовує буквальний гібрид діснеївської «Русалоньки» 1989, геройських мультсеріалів з тих самих 80-х та «Аквамена», тоді нарікати нема на що, і можна спокійно подивитися разочок. Якщо хочете «Відьмака», то його там нема (на паркані теж чимало що пишуть).
Рейтинг 16+ — це лише відмазка для моралістів, бо трохи сцен насильства та лайливих слів. Усе решту я би оцінив на 8+. Тобто воно категорично дитяче та пласке. Для дорослої особи там взагалі нічого цікавого: ані багатошарової драми, ані винахідливого конфлікту, ані дотепних жартів — нічого. Для підлітків — хіба що батально-романтичні сцени, але й щодо цього я не певен. За глибиною та новизною воно не дотягує навіть до штампованого шкільного аніме.

Гадаю, немає сенсу розглядати, що вони зробили не так, як у Сапковського, бо там геть усе не так і в деталях, і загалом. Сапковський у своєму оповіданні, у притаманній йому манері, використав був лише дрібні натяки на казку Андерсена, щоби розповісти власну іронічну та щімку історію. Кажу прямим текстом: це оповідання було про купу всього, але ВЗА-ГА-ЛІ не про особисту драму підводної мешканки, а тим паче мешканців. Автори з Нетфлікса натомість на повному серйозі переповіли діснеївській варіант тієї казки, розбавивши його деякими формальними елементами з відьмацького оповідання та власними гостросюжетними вигадками дитячого рівня. Навіть говорячого тюленя та відьму-кракена з піснями втулили — це щоби ви розуміли, яке воно за змістом і стилем.

Дехто каже, що заради привернення уваги до франшизи не завадить і таке. Я ж, з одного боку, згодний з цим: до франшизи — так. А з іншого… Ну, прикро, що знову змарновано нагоду показати, в чому цінність «Відьмака» Сапковського. Знову маємо вторинний, навіть як для американського екрану, продукт із логотипом «The Witcher». Ці люди просто не вміють створювати оригінальне, але вперто продовжують вважати першоджерело не більшим за набір аксесуарів для свого рукоділля.

Отакі екранізації нам потрібні! Прикол в тому, що це не екранізація гри — це універсальна казка про людей у декораціях ігрової серії. «Варкрафт», котрий мені дуже сподобався, але був чомусь сприйнятий неоднозначно та не отримав відтоді продовження, був таки про «Варкрафт». А тут це не має значення, і дивитися можна, не знаючи взагалі нічого про ігри (хоча для геймерів тут теж припасено великодки). Якби не назва і не знайомі топоніми, я би не мав гадки про зв'язок із однойменним ігровим всесвітом. Чудово все: простий, але постійно цікавий динамічний сюжет, безперервний дотепний гумор, якісна постановка — помітно, що цим займалися небайдужі кмітливі люди з гарним почуттям смаку. На додачу ще й харизматичні актори та пекельний український переклад. Не скажу, що це рівень перших «Піратів» і що воно стане такою ж класикою фентезійних пригод, але пробудило схожі відчуття.

Якщо забути про повнометражну дилогію 90-х від Баррі Зонненфельда, то Бертонівська «Венздей» для мене — це найкраще, що я бачив про родину Аддамсів, та й несподіване серіальне сонечко цього року. От наскільки кончений у «Нетфлікса» війшов «Відьмак», настільки ж класною вийшла восьмисерійка про незворушну дівчинку. Ми збиралися зупинитися після перегляду чотирьох серій поспіль, але без зайвих слів погодилися, що не можемо відкласти решту на потім, і додивилися все одразу. Це той випадок, коли хочеться більше, ніж є.
Креативу там море, починаючи від гри слів у назвах серій. Та за саме лише Nothing Else Matters на віолончелі можна розцілувати всіх винуватців!…

Натомість зі згаданою вище дилогією серіал стилістично не має майже нічого спільного. Якби я переймався цим — чого я, на щастя, не роблю — то назвав би це жирним мінусом. Головних відмінностей дві.
Перша — це радикально інший Ґомес Аддамс. Такий, як у серіалі, він, можливо, є ближчим до витоків франшизи, але в романтичний образ, втілений Раулем Хулією, я закохувався, чого не можу сказати про карикатурний «еталон».
З другою відмінністю все складніше, бо вона, можливо, суперечить усій франшизі… Спробую пояснити, як я це розумію. У Зонненфельдівській дилогії вся фантастичність, за винятком Річі та, можливо, кузена Воно, межувала з грою уяви. Неправдоподібні моменти траплялися, але там їх можна було списати на художнє перебільшення та на загадковий, по-справжньому містичний збіг обставин. Це й створювало неповторний шарм тієї чорної комедії. А от Бертон перетворив загадковість на буквальність. Мовляв, ось тобі справжні фентезійні створіння, що звично живуть поряд із нами! Ось тобі справжня магія замість дивакуватости! Тобто в цьому сенсі вийшов… ага, черговий Гаррі Поттер, хіба що на трилерному, а не чисто казковому ґрунті. Де в серіалі була ота справжня «класична» атмосфера Аддамсів, то це на самому початку:

Подививсь лекцію Фаріон з фонетики. Тітонька, начебто, добре знається на темі, ще й кумедно тулить усюди клятих москалів. Але подекуди на думку спадає, що вона займається якоюсь… «мовною хіромантією», коли тлумачить факти у свій спосіб… Не готовий обґрунтовувати, це побіжне враження таке.

Можна казати багато чого з приводу появи «Кіберпанку 2077», та хай там як, студія CDProjekt Red не скиглить, а інформує користувачів про наміри покращувати якість своєї гри і про перебіг цього.
А особисто мені після вже 160 (ста шестидесяти) годин гра подобається дедалі більше, і я усвідомлюю, скільки в неї вкладено зусиль. Це правда, що зараз дуже багато багів і недоробків різного роду, і правда, що штучний інтелект не вражає кмітливістю. Натомість коли кажуть про те, що «Кіберпанк» не приніс нічого нового, я з цим не згодний. Хоча би з тієї причини, що я досі ще не бачив такого вражаючого за своєю насиченістю ігрового майданчика. Ну, якщо не брати до уваги «Відьмак-3» — але й він, мабуть, з усіма землями і поселеннями влізе цілком у Нічне Місто. Тут сама лише схема кількарівневих міських доріг зачаровує, коли починаєш багато нею пересуватися (мені найбільше подобається гасати на мотоциклі). Про забудову ж міста, а також приміські райони скажу лише, що такої деталізації і неповторюваності я теж ніде не бачив у такому обсязі. І всюди в різних куточках цього величезного простору розігруються якісь сценки. І те, що більшість дверей в будинках замкнена, а численні пересічні мешканці зазвичай лише відбрехуються — це все можна згодом доповнити, адже сам ляльковий будиночок це дозволяє. Ну а якщо не лише досліджувати, а й виконувати завдання з сюжетом, то в мене не виникає жодного почуття безжиттєвості, бо квести, як і у «Відьмаку», варті окремої дописової «Санта-Барбари». Є також певна імітація людських стосунків — приміром, приятелі не байдужі до твоїх справ і починають цікавитися ними та пропонувати підтримку. Сподіваюся, вчинене добро окупиться, і мого персонажа буде врятовано від найгіршої долі (тут рольова складова відрізняється від відьмацької, і якогось відверто доленосного вибору не було, отже я не знаю, на що очікувати і що впливає на фінал). А також сподіваюся, коли всі виправлення і покращення будуть позаду, я вже матиму сучасне залізо і зможу ще й побачити все це в якнайкрасившому вигляді.

Почну одразу з головного: ця гра стала розчаруванням для мене, і добре, що я купив її з прем'єрною знижкою. Причина розчарування власне в тому, на що я сподівався. Якби не так сподівався, то може… хоча навряд чи… Сподівався я на те, що можна побачити у відео: миленький вигадливий сетинг з головоломками і художнім сюжетом. І, на перший погляд, воно саме таким і є, але…

( Криваві подробиці… )

Відкриваю зараз цей допис чотиримісячної давнини. Не хотів тоді оприлюднювати, щоби занадто не обсмоктувати, але зараз просто натрапив на нього на спокійну вже голову.

---

Оповідання, за яким знято цю серію, називається «Межа можливого». Я не торкатимусь таких «дрібниць», як урізання посиділок у корчмі, повне ігнорування пародії на легенду про Вавельського дракона чи відсутність ліній молодого короля та мага-«грінпісівця» — хоча все це додавало краси й глибини, і мені його дуже шкода. Уявімо, що це зроблено задля зосередження на стрижні оповіді. Отже, що саме з оригінального задуму було сильно викривлено чи спотворено в серіалі:

( Зіставлення: )

В мережу, через день після прем'єри, вже злито весь перший сезон «Відьмака» від Netflix у чудовій якості. Гадаю, згодом матимемо й з українським перекладом. Спочатку про те, що багатьох лякало найбільше: негри тут зовсім не дратують, крапка! А актори — всі грають пречудово. І сам Ґеральт у Кевілла вийшов класний. Я, чесно, втомився морально після зарозумілих мудрувань мамкіних критиків на російських торентах, звідки побрав для перегляду. Усе це пусте, а фільм, як на мене, гарний. Перша серія, яка значною мірою ґрунтується на подіях оповідання «Менше зло», ледь не розчулила до сліз. Сюжет книжок переробили так, що лінії з хронологічно різних частин розгортаються одночасно і переплітаються в неочікуваний спосіб. І авторам, знову як на мене, блискуче вдалося перетворити дві збірки оповідань на наскрізну розповідь. Власне, перший сезон закінчується тим самим, чим і друга книга, от лише всередині все дуже-дуже «за мотивами» :) Переважно через те, що сценаристами добудовано лінії про минуле Йеннефер і Содденську битву, які в книжках згадувалися лише кількома фразами.
Єдина серйозна проблема, яку я наразі відчуваю — спочатку тут усе якось стисло, швидкоплинно і не розжовується для лінивих, тому можна очікувати чергу з невдоволених… Хоча насправді, скажімо, сцена, у якій старий чарівний пердун пройдисвіт Стрегобор нацьковує натовп на відьмака — одна з найглибших і гірких. А те, як грає самим лише обличчям акторка, що втілює Ренфрі, змушує прикипіти до екрану… Отже, їм це вдалося — ось що я маю сказати!
Своїх супротивників Різник з Блавікена ріже елегантно, блискавично і без пафосної акробатики — виключно стриманими точними рухами, як і очікувалося від представника відьмацького цеху. Магія красива — теж без карнавальних витівок, виглядає дуже правдоподібно. Досить кумедний вийшов Любисток — він співає свої балади в сучасній манері з сінкопуванням тощо, і подумки замість лютні так і напрошується електронний супровід… Музичне оформлення загалом досить цікаве, і я би навіть хотів, щоби воно звучало гучніше.
Повторю, що єдине побоювання в мене наразі викликає стислість оповіді. Сподіваюся, глядачі насправді виявляться такими кмітливими, якими їх уявляла шоуранерка. Бо ж не всі знають хоч приблизно з книжок, хто всі ці люди, яким надається не так вже багато екранного часу. Вітаю з початком! Безперечно, це шоу варте уваги.

Здається, я здогадуюся, чому Кемерон та Компанія наполягали, щоби на всі фільми після «Судного Дня» не зважалося. І це не тому, що попередні спроби реанімувати серію заважають якось «геніяльно» розвинути тему. Просто якщо пам'ятати про їхнє існування — навіть про чудернацький «Генезис» — можна легко побачити, що продовження від самого Кемерона не здатне запропонувати нічого нового ані в сюжетному, ані в концептуальному, ані в драматичному плані. Далі, як то кажуть у Лондо́ні, proceed at your own discretion…

( Спойлери і брак поваги: )

( Суть в картинках (з рецензії на „112‟) )