ukurainajin: (Default)
Пишу це з двох причин.
По-перше, напередодні я пройшов цю гру і маю власні враження. Це наразі крайня гра серії і водночас найперша в моїй практиці. Наскільки я розумію, вона не має нічого спільного з попередніми частинами «Фіналки», крім назви серії та, можливо, обігрування якихось елементів цього мультивсесвіту.
А по-друге, я розчарований почутими відгуками про бічні квести в цій грі, і хочу висловити свою цінну думку щодо них.

Типовий відгук про бічні завдання в FF16 є таким, що їх небагато і майже всі вони нецікаві, на зразок «сходи-поговори-принеси». Розгляньмо цю тезу!
Те, що їх небагато, і те, якою, в технічному плані, є більшість із них — це умовно правда. Кажу «умовно», бо для того, би вважати кількість малою чи великою, її треба порівнювати із чимось. А також брати до уваги суб'єктивне бажання все це виконувати. Мені, скажімо, вистачило… Умовно…
А от із чим я категорично не згодний, і що засмучує мене у відгуках — це «вони нецікаві»! Адже мені майже всі одноходові «принеси-поговори» здалися, навпаки, чудовими, попри ігроладну простоту. Гадаю, каменем спотикання тут є сподівання гравця…

Якщо очікуєш захопливих пригод із викликами та вигадливими поворотами, то схема «принеси-поговори» навряд чи дасть їх тобі. Не секрет, що ця схема дійсно є найледачішим прийомом зі створення ігрового контенту, і що її дуже часто застосовують, коли просто «нема чого сказати», але треба заповнювати час і задрочувати експу. Я теж не люблю такого роду активності через їхню філерність. Зазвичай не відмовляюся від них — через перфекціонізм, але й виконую механічно, не намагаючись придивлятися до деталей. Хіба що гумор чи допепність можуть зрідка побавити. Утім, оця «Фіналка» здивувала мене багато чим, зокрема й загальним характером своїх «примітивних» завдань…

Уже в найперших із них я відчув якусь спільну, характерну для них аномальність. А далі зрозумів: ці мікроісторії мають за мету не те, щоби ти буквально виконав низку дій і досяг результату, а дещо геть інше: щоби ти почав перейматися проблемами світу та оточення, як своїми рідними. Саме так!
Сюжет як такий вони, звісно, не рухають, але поглиблюють його сприйняття. Нагородою в них є не коштовності, не мультики і не самий процес, а усвідомлення того, нащо ти береш на себе цей клопіт. І змістовно їх зроблено так, що будь-який випадковий перехожий зі своїм дрібним проханням обов'язково додає щось до того, чим дихає цей світ і яке твоє власне місце в ньому. А що вже казати про запити з «близького кола», із яким ти «варишся» в одному казані від початку до кінця!

Словом, я жодного разу не пошкодував про витрачений час, отримуючи щоразу якісь емоції, рефлексії чи фрагменти цілісної картини. Не виключаю, що таке бачення може бути наслідком мого особистого досвіду, і що не всі гравці помічають за «тупою біганиною» цей бік. Але певен, що це мені не мариться, і що розробники справді розраховували на такий ефект, хоч він і не всім заходить…
ukurainajin: (Default)
Наша офіційна система запису латинкою використовує, начебто, елементи англійської ортографії. Так от, забудьте за них! Як показує практика, сучасні американці, а часто й навіть британці не мають гадки, як вимовляти оті ваші «zh», «kh», а подекуди й навіть «таке очевидне» «ts». Причому йдеться не про пересічників, а й навіть тих, хто має якийсь розширений світогляд. У нас ці правила запису тягнуться з минулого століття від набуття англійською домінантного статусу, і я підозрюю, що зараз вони вже є своєрідною архаїкою. Доцільніше було би розробити таки власні правила транслітерації на основі досвіду інших слов'ян, а не триматися за дідівське ніби-адаптування до англійської, котрого, на ділі, самі носії англійської не розуміють.

UPD: Про всяк випадок, це не на захист «української латинки»… Особисто мені вона для внутрішнього використання й не здалася. Я зараз рефлексую лише той курйозний факт, що люди, під яких, начебто, зроблено нашу офіційну систему транслітерації, тієї системи не розуміють. Отже, такий підхід має не більше практичного сенсу за будь-який інший — ба навіть менше, адже його не розуміють і наші латинописні сусіди. І тут іще до слова про діакритику: коли вони (сучасні «англійці») бачать діакритику, то здогадуються, що існують якісь правила прочитання цих літер. Коли вони її не бачать, то й не підозрюють, що тут якийсь прикол із вимовою, і старанно вимовляють «zh» буквально як «з-х(г)», якщо не щось гірше. Це нас у школі ще привчали, що «х» і «ж» англійською пишуться «kh» і «zh». А от їх цього, мабуть, не вчили, як виявилося.
ukurainajin: (Default)
Я про нетфліксову анімацію «The Witcher: Sirens of the Deep». По ній уже всі, мабуть, потопталися, тому я просто підсумую. Найстисліше висловив один коментатор: мовляв, «Сирени з глибин, але без глибини».

Якщо хто не в курсі, що це, то це повнометражний мультфільм «за мотивами» оповідання Сапковського «Трохи жертовности». У їхньому проклятому богом серіалі мі́сця для цього оповідання не знайшлося. Але руки, певно, чесалися доїти франшизу, доки вона не сконала остаточно, тому воно й постало як окремий проєкт. І, як з усіма їхніми потугами, вийшло дуже «за мотивами» і дуже не Сапковського.

Якщо вас влаштовує буквальний гібрид діснеївської «Русалоньки» 1989, геройських мультсеріалів з тих самих 80-х та «Аквамена», тоді нарікати нема на що, і можна спокійно подивитися разочок. Якщо хочете «Відьмака», то його там нема (на паркані теж чимало що пишуть).
Рейтинг 16+ — це лише відмазка для моралістів, бо трохи сцен насильства та лайливих слів. Усе решту я би оцінив на 8+. Тобто воно категорично дитяче та пласке. Для дорослої особи там взагалі нічого цікавого: ані багатошарової драми, ані винахідливого конфлікту, ані дотепних жартів — нічого. Для підлітків — хіба що батально-романтичні сцени, але й щодо цього я не певен. За глибиною та новизною воно не дотягує навіть до штампованого шкільного аніме.

Гадаю, немає сенсу розглядати, що вони зробили не так, як у Сапковського, бо там геть усе не так і в деталях, і загалом. Сапковський у своєму оповіданні, у притаманній йому манері, використав був лише дрібні натяки на казку Андерсена, щоби розповісти власну іронічну та щімку історію. Кажу прямим текстом: це оповідання було про купу всього, але ВЗА-ГА-ЛІ не про особисту драму підводної мешканки, а тим паче мешканців. Автори з Нетфлікса натомість на повному серйозі переповіли діснеївській варіант тієї казки, розбавивши його деякими формальними елементами з відьмацького оповідання та власними гостросюжетними вигадками дитячого рівня. Навіть говорячого тюленя та відьму-кракена з піснями втулили — це щоби ви розуміли, яке воно за змістом і стилем.

Дехто каже, що заради привернення уваги до франшизи не завадить і таке. Я ж, з одного боку, згодний з цим: до франшизи — так. А з іншого… Ну, прикро, що знову змарновано нагоду показати, в чому цінність «Відьмака» Сапковського. Знову маємо вторинний, навіть як для американського екрану, продукт із логотипом «The Witcher». Ці люди просто не вміють створювати оригінальне, але вперто продовжують вважати першоджерело не більшим за набір аксесуарів для свого рукоділля.
ukurainajin: (Default)
Вперше за довгий час якась нециркова екранізація. Вони там дуже сильно змінили фабулу: майже без змін залишилося знайомство гасконця з мушкетерами, а от подальші їхні пригоди, а також обставини вступної сцени в Мензі та афери з підвісками мають значно менше спільного з оригіналом. З'явилася також цілком нова політично-заколотницька лінія. Не обійшлося й без дурнуватих моментів — ну це вже прокляття сучасности. Найбільше в цьому плані муляли анахронізми: якщо засилля вогнепальної зброї, котра тоді ще не була аж такою повсюдною та досконалою, можна пробачити заради видовищности, то що там роблять кишеньковий хронометр, окуляри чи навіть жіночий стрій з 19-го століття, для мене є загадкою. Та попри вади це таки гарна постановка для дорослих, а не косплей із клоунами. Чекаємо на другу частину, котра зватиметься «Міледі». Ага, тут теж фокус із розбиттям на два фільми.
ukurainajin: (Default)
Отакі екранізації нам потрібні! Прикол в тому, що це не екранізація гри — це універсальна казка про людей у декораціях ігрової серії. «Варкрафт», котрий мені дуже сподобався, але був чомусь сприйнятий неоднозначно та не отримав відтоді продовження, був таки про «Варкрафт». А тут це не має значення, і дивитися можна, не знаючи взагалі нічого про ігри (хоча для геймерів тут теж припасено великодки). Якби не назва і не знайомі топоніми, я би не мав гадки про зв'язок із однойменним ігровим всесвітом. Чудово все: простий, але постійно цікавий динамічний сюжет, безперервний дотепний гумор, якісна постановка — помітно, що цим займалися небайдужі кмітливі люди з гарним почуттям смаку. На додачу ще й харизматичні актори та пекельний український переклад. Не скажу, що це рівень перших «Піратів» і що воно стане такою ж класикою фентезійних пригод, але пробудило схожі відчуття.
ukurainajin: (Default)
Якось мене оминула наша чергова нещодавня Зрадонька, дізнався лише сьогодні. Виявляється, наш «правильний бурят», письменник Дорж Бату (Андрій Васильєв) ніякий не працівник NASA, а підступний фантазер! (Хто б міг подумати?!) Ось по справі: «Велика містифікація чи наклеп? НАСА відреагувало на скандал з Доржем Бату» від BBC-Україна. Після ненадання доказів його заявленої біографії «Видавництво Старого Лева» припинило з ним співпрацю, а сам Васильєв видалився з публічного простору.
Ну шо я можу сказати з приводу цієї (майже певної) містифікації… Чи гіршими через це стали книжки Доржа Бату? — Звісно ні. Чи зашкодила якось його вигадка самому NASA? — Навряд чи. Чи зашкодила чимось ця рольова гра нам? — Не думаю. Чи потьмяніли через це його суспільно-політична позиція стосовно України та внесок до української культури? — Та ні. Чи почуваюся я через розкручений Трегубовим скандал, що ми нація мудаків? — Трохи так. Чи поділяю я думку Олекси Негребецького щодо цього? — Лише частково, бо він вдається до інших крайнощів. Чи вважаю я наш інститут репутації незрілим? — Авжеж.
ukurainajin: (Default)
Якщо забути про повнометражну дилогію 90-х від Баррі Зонненфельда, то Бертонівська «Венздей» для мене — це найкраще, що я бачив про родину Аддамсів, та й несподіване серіальне сонечко цього року. От наскільки кончений у «Нетфлікса» війшов «Відьмак», настільки ж класною вийшла восьмисерійка про незворушну дівчинку. Ми збиралися зупинитися після перегляду чотирьох серій поспіль, але без зайвих слів погодилися, що не можемо відкласти решту на потім, і додивилися все одразу. Це той випадок, коли хочеться більше, ніж є.
Креативу там море, починаючи від гри слів у назвах серій. Та за саме лише Nothing Else Matters на віолончелі можна розцілувати всіх винуватців!…

Натомість зі згаданою вище дилогією серіал стилістично не має майже нічого спільного. Якби я переймався цим — чого я, на щастя, не роблю — то назвав би це жирним мінусом. Головних відмінностей дві.
Перша — це радикально інший Ґомес Аддамс. Такий, як у серіалі, він, можливо, є ближчим до витоків франшизи, але в романтичний образ, втілений Раулем Хулією, я закохувався, чого не можу сказати про карикатурний «еталон».
З другою відмінністю все складніше, бо вона, можливо, суперечить усій франшизі… Спробую пояснити, як я це розумію. У Зонненфельдівській дилогії вся фантастичність, за винятком Річі та, можливо, кузена Воно, межувала з грою уяви. Неправдоподібні моменти траплялися, але там їх можна було списати на художнє перебільшення та на загадковий, по-справжньому містичний збіг обставин. Це й створювало неповторний шарм тієї чорної комедії. А от Бертон перетворив загадковість на буквальність. Мовляв, ось тобі справжні фентезійні створіння, що звично живуть поряд із нами! Ось тобі справжня магія замість дивакуватости! Тобто в цьому сенсі вийшов… ага, черговий Гаррі Поттер, хіба що на трилерному, а не чисто казковому ґрунті. Де в серіалі була ота справжня «класична» атмосфера Аддамсів, то це на самому початку:

ukurainajin: (Default)
Сьогодні Kharkiv Cinema Club провів показ кінострічки «Я працюю на цвинтарі». Через «погодні умови» минулих місяців міський культурний захід, котрий колись відбувався просто неба на схилі за оперним театром, тепер перебрався до підземного паркінгу. На показі були присутні режисер Олексій Тараненко, а також сценарист і автор однойменної книжки Павло «Паштет» Белянський у супроводі свого військового командира з побратимами. Після перегляду митці відповідали на запитання глядачів.

Як пересічний глядач зауважу, що передбачити розв'язання головних сюжетних ліній було легко — зрештою, «казки для дорослих» рідко обходяться без того, щоби сама вже суть конфлікту натякала, чим усе має скінчиться. Це якщо про «вади».
Все решта мені дуже сподобалося. По-перше, це хороша, зрозуміла побутова драма без надуманих проблем, награної емоційности чи химерних діалогів. Настільки хороша, що навіть не тицяє тебе носом у філософський(і) посил(и), а лише розповідає, причому розповідає жваво, цікаво та з дотепними зауваженнями. По-друге, це хороший чорний гумор, котрий не накладається зверху бентежної дійсности задля сміху, а влучно виринає з неї, щоби посилити драматизм. На руку драматизмові грає також пара «неймовірних» моментів у сюжеті: в одному з них «жарт» виявляється прикрою правдою, в іншому страшна правда обертається на концептуальний «жарт»… Ну й нехай буде по-третє: це розважальна драма, тобто та сама «казка для дорослих», яка залишає глядачеві гепі-енд, а не болісний досвід.
Актори, більшість з яких вже стала відомою в нашому сучасному кіно, усі красунчики. Музичний супровід напрочуд доречний. Цілком доречною є також нецензурована лайка. Вийшло досить «лампово». «Я працюю на цвинтарі» з тієї категорії фільмів, котрі хочеться передивитися заради самого процесу попри вже з'ясовану інтригу. Якби руснява навала не пересрала нам нормальний прокат, я би неодмінно сходив на ще один сеанс.

ukurainajin: (Default)
Подививсь лекцію Фаріон з фонетики. Тітонька, начебто, добре знається на темі, ще й кумедно тулить усюди клятих москалів. Але подекуди на думку спадає, що вона займається якоюсь… «мовною хіромантією», коли тлумачить факти у свій спосіб… Не готовий обґрунтовувати, це побіжне враження таке.
ukurainajin: (Default)
Деякі історії, хоч убийся, просто не є збіркою цікавих випадків з життя героїв, і їх не можна нескінченно продовжувати після ультимативної крапки. Бо в такій крапці полягає весь задум. Події після неї вже не мають жодного сенсу як інтегральна частина саме цієї оповіді. До таких творів належить і оригінальна трилогія «Матриця». Там навіть сеттінг, на відміну від «Зоряних війн», не має великої окремої цінности без історії головних героїв, а вона однозначно скінчилася. Тому я скептично сприймаю навіть спін-офи по цьому всесвіту, як «Аніматриця», скажімо.

Аж тут оце… Власне, правильніше було би назвати четверту частину не «Воскресінням», а «Поверненням», бо суть у поверненні всього до всього, а не у відродженні персонажів як такому. Але… перейматися цим взагалі не слід, адже ця частина є лише дотепною авторською відповіддю на запит фанатів і кінобізнесів, котрі не бажають добровільно рахуватися з ультимативною крапкою…

Отже, стисло про враження. Кіану таки старішає, просто вдало ховається за бородою. Ідея того, що ти існуєш у вигаданому світі, котрий ти в ньому ж і створюєш, тому що це найдієвіший спосіб переконати тебе в його невигаданості, справді здатна довести до божевілля — мене як глядача приємно вразило втілення цього на екрані. Концепти вдосконаленого майбутнього варті поваги. Романтична лінія — а це чи не єдиний серйозний рушій нового сюжету — є простою і щирою. Все решта — це приховане і неприховане кепкування авторів з власного епосу. Дехто вважає, що тупе, а на мій смак, надзвичайно дотепне. «Воскресіння» варто переглянути саме як приклад вишуканого пояснення від самих авторів, чому знімати його було не варто — теж неабияка філософська концепція! :)
ukurainajin: (Default)
Можна казати багато чого з приводу появи «Кіберпанку 2077», та хай там як, студія CDProjekt Red не скиглить, а інформує користувачів про наміри покращувати якість своєї гри і про перебіг цього.
А особисто мені після вже 160 (ста шестидесяти) годин гра подобається дедалі більше, і я усвідомлюю, скільки в неї вкладено зусиль. Це правда, що зараз дуже багато багів і недоробків різного роду, і правда, що штучний інтелект не вражає кмітливістю. Натомість коли кажуть про те, що «Кіберпанк» не приніс нічого нового, я з цим не згодний. Хоча би з тієї причини, що я досі ще не бачив такого вражаючого за своєю насиченістю ігрового майданчика. Ну, якщо не брати до уваги «Відьмак-3» — але й він, мабуть, з усіма землями і поселеннями влізе цілком у Нічне Місто. Тут сама лише схема кількарівневих міських доріг зачаровує, коли починаєш багато нею пересуватися (мені найбільше подобається гасати на мотоциклі). Про забудову ж міста, а також приміські райони скажу лише, що такої деталізації і неповторюваності я теж ніде не бачив у такому обсязі. І всюди в різних куточках цього величезного простору розігруються якісь сценки. І те, що більшість дверей в будинках замкнена, а численні пересічні мешканці зазвичай лише відбрехуються — це все можна згодом доповнити, адже сам ляльковий будиночок це дозволяє. Ну а якщо не лише досліджувати, а й виконувати завдання з сюжетом, то в мене не виникає жодного почуття безжиттєвості, бо квести, як і у «Відьмаку», варті окремої дописової «Санта-Барбари». Є також певна імітація людських стосунків — приміром, приятелі не байдужі до твоїх справ і починають цікавитися ними та пропонувати підтримку. Сподіваюся, вчинене добро окупиться, і мого персонажа буде врятовано від найгіршої долі (тут рольова складова відрізняється від відьмацької, і якогось відверто доленосного вибору не було, отже я не знаю, на що очікувати і що впливає на фінал). А також сподіваюся, коли всі виправлення і покращення будуть позаду, я вже матиму сучасне залізо і зможу ще й побачити все це в якнайкрасившому вигляді.

ukurainajin: (Default)
Правильний спосіб дивитися кіно «Тенет» — це зайти після перегляду до пивобару… Принаймні для того, щоби в належній обстановці обговорити побачене. У мене все :)

А так непоганий, можна навіть сказати експериментальний, бойовик. Особисто мені дуже музика сподобалася, надто вона незвична і водночас доречна. Актори також гарні. Згадка про Україну та СБУ неабияк збадьорює, самі розумієте… Ну а фантастична концепція є настільки ж суперечливою, наскільки круто її показано. І не тому, що вона порушує звичну логіку і зносить дах у спробі скласти все до купи, а тому що автори, мабуть, і самі були не певні, як нею користуватися. Внаслідок цього впродовж кіна вони дещо коригують правила відповідно до сценарних потреб. Скажімо, я звернув увагу на те, що інвертовані речі у них там в різних місцях існують то в об'єктивному фізичному стані, то в якомусь «потенційному» (яким можна керувати подумки) — і це вже явно не заплутана фізика, а дірка в легенді. Та, мабуть, дірок ще можна знайти чимало… Дуже добре, що вони не зациклювалися лише на цьому, а зробили його частиною якісного загалом видовища.
ukurainajin: (Default)
Почну одразу з головного: ця гра стала розчаруванням для мене, і добре, що я купив її з прем'єрною знижкою. Причина розчарування власне в тому, на що я сподівався. Якби не так сподівався, то може… хоча навряд чи… Сподівався я на те, що можна побачити у відео: миленький вигадливий сетинг з головоломками і художнім сюжетом. І, на перший погляд, воно саме таким і є, але…

Криваві подробиці… )

ukurainajin: (Default)
Колись мені на Якабу серед новинок українського фентезі трапилася ця книжка — сподобалася здебільшого через обкладинку. Я її додав до переліку бажань і надовго забув, аж ось і наклад скінчився. Про автора Євгена Ліра я геть нічого не знав, аж доки не зустрів його в ролі ведучого на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Отоді я згадав про книжку, та було запізно. Але завітавши нещодавно до харківської книгарні «Є», я несподівано натрапив на два примірники, один з яких узяв собі і відтак зміг нарешті оцінити, що воно таке…

Багато не казатиму, адже багато поки що нема про що. Якщо зацікавитеся, то додатковий наклад, про який вже благають в інтернеті, має з'явитися, згідно з чутками, на початку наступного року — або можна понишпорити по крамничках, чи не завалялося десь іще (онлайн майже напевно вже ніде). «Степовий бог» — це, начебто, перша частина трилогії «Хассара». Не знаю, як описати жанр… Щось на зразок побутово-мемуарної прози, змішаної з творами чи то Кастанеди, чи то Лавкрафта. В жодному разі не «твоя чергова пригодницька фентезуха про мольфарів-характерників», як можна злов'явити*, читаючи анотацію. Безпосередньо фантастичного в цьому романі-повісті мало, проте воно, як то кажуть, з перцем — і одразу чіткого блокбастерного зразка, а не якісь мутні наркотичні мандри. Там про все розповідається чітко й струнко, навіть про незбагненне. Переважна частина «Степового бога» — це спогади підлітка з містечка… ем-м, Запропади (не питайте). Спогади про звичайне підліткове життя, в якому багато хто побачить щось знайоме. А також про знайомство з дідом-травником, яке зробило це життя не таким звичайним. Далі, мабуть, на нас чекає щось страшне та епічніше, а поки що маємо в підсумку лише кількох загиблих і одного навічно пошкодженого в широкому сенсі…

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Відкриваю зараз цей допис чотиримісячної давнини. Не хотів тоді оприлюднювати, щоби занадто не обсмоктувати, але зараз просто натрапив на нього на спокійну вже голову.
Оповідання, за яким знято цю серію, називається «Межа можливого». Я не торкатимусь таких «дрібниць», як урізання посиділок у корчмі, повне ігнорування пародії на легенду про Вавельського дракона чи відсутність ліній молодого короля та мага-«грінпісівця» — хоча все це додавало краси й глибини, і мені його дуже шкода. Уявімо, що це зроблено задля зосередження на стрижні оповіді. Отже, що саме з оригінального задуму було сильно викривлено чи спотворено в серіалі:

Зіставлення: )
ukurainajin: (Default)
Кажучи щиро, жодне продовження «Зоряних війн» не мало шансів бути таким, від якого б усі зраділи. Хіба з епізодами 1-3 все було безхмарно? Наче я не пам'ятаю, як палало! А зараз то ще складніше. По-перше, у сучасному кіно вже нікого не здивуєш революційною картинкою. По-друге, по тридцяти роках експлуатації рудовища нікого вже не здивуєш новизною цього всесвіту. І, звісно ж, мета… Якщо приквели від самого Лукаса, припустімо, ще висвітлювали якусь темну, цікаву для фанатів частину історії, то що мали прояснити після впевненої крапки сиквели — загадка сама в собі. Їх просто не треба було починати знімати, от і все… А що вже зараз плакати?! Всю нову трилогію тепер, коли вона скінчилася, я можу охарактеризувати так: безперечно цікаві герої з цікавою історією, цікаве розширення всесвіту і водночас непереконливий та мінливий загальний задум (якщо він взагалі є)…

Та не все так однозначно… )
ukurainajin: (Default)
Doesn't rhyme. All good predictions rhyme.
(Geralt, the witcher to Stregobor, the sorcerer)

В мережу, через день після прем'єри, вже злито весь перший сезон «Відьмака» від Netflix у чудовій якості. Гадаю, згодом матимемо й з українським перекладом. Спочатку про те, що багатьох лякало найбільше: негри тут зовсім не дратують, крапка! А актори — всі грають пречудово. І сам Ґеральт у Кевілла вийшов класний. Я, чесно, втомився морально після зарозумілих мудрувань мамкіних критиків на російських торентах, звідки побрав для перегляду. Усе це пусте, а фільм, як на мене, гарний. Перша серія, яка значною мірою ґрунтується на подіях оповідання «Менше зло», ледь не розчулила до сліз. Сюжет книжок переробили так, що лінії з хронологічно різних частин розгортаються одночасно і переплітаються в неочікуваний спосіб. І авторам, знову як на мене, блискуче вдалося перетворити дві збірки оповідань на наскрізну розповідь. Власне, перший сезон закінчується тим самим, чим і друга книга, от лише всередині все дуже-дуже «за мотивами» :) Переважно через те, що сценаристами добудовано лінії про минуле Йеннефер і Содденську битву, які в книжках згадувалися лише кількома фразами.
Єдина серйозна проблема, яку я наразі відчуваю — спочатку тут усе якось стисло, швидкоплинно і не розжовується для лінивих, тому можна очікувати чергу з невдоволених… Хоча насправді, скажімо, сцена, у якій старий чарівний пердун пройдисвіт Стрегобор нацьковує натовп на відьмака — одна з найглибших і гірких. А те, як грає самим лише обличчям акторка, що втілює Ренфрі, змушує прикипіти до екрану… Отже, їм це вдалося — ось що я маю сказати!
Своїх супротивників Різник з Блавікена ріже елегантно, блискавично і без пафосної акробатики — виключно стриманими точними рухами, як і очікувалося від представника відьмацького цеху. Магія красива — теж без карнавальних витівок, виглядає дуже правдоподібно. Досить кумедний вийшов Любисток — він співає свої балади в сучасній манері з сінкопуванням тощо, і подумки замість лютні так і напрошується електронний супровід… Музичне оформлення загалом досить цікаве, і я би навіть хотів, щоби воно звучало гучніше.
Повторю, що єдине побоювання в мене наразі викликає стислість оповіді. Сподіваюся, глядачі насправді виявляться такими кмітливими, якими їх уявляла шоуранерка. Бо ж не всі знають хоч приблизно з книжок, хто всі ці люди, яким надається не так вже багато екранного часу. Вітаю з початком! Безперечно, це шоу варте уваги.
ukurainajin: (Default)
Маю чомусь підозру, що більшість негативних оцінок гри «Terminator™: Resistance», яка вийшла лише місяць тому, було насправді спровоковано неадекватно високою ціною — понад 40 доларів. Відтоді ціна принаймні для PC зменшилася вдвічі, і це ще без жодних знижок. За таку вже ціну я почуваюся цілком задоволеним. І хоча я певною мірою погоджуюся з критикою, все одно стаю на бік тих, хто попри розгромне сприйняття професійними естетами підняв рейтинг симпатій до Very Positive.

То яке те майбутнє? )

ukurainajin: (Default)
Здається, я здогадуюся, чому Кемерон та Компанія наполягали, щоби на всі фільми після «Судного Дня» не зважалося. І це не тому, що попередні спроби реанімувати серію заважають якось «геніяльно» розвинути тему. Просто якщо пам'ятати про їхнє існування — навіть про чудернацький «Генезис» — можна легко побачити, що продовження від самого Кемерона не здатне запропонувати нічого нового ані в сюжетному, ані в концептуальному, ані в драматичному плані. Далі, як то кажуть у Лондо́ні, proceed at your own discretion…

Спойлери і брак поваги: )

Суть в картинках (з рецензії на „112‟) )
ukurainajin: (Default)
По-перше, одразу хочу порадити всім, хто ще не встиг, сходити на «Захара Беркута». Це справді якісне кіно, варте ваших грошенят. Голлівуд вміє знімати історично-пригодницькі фільми, навіть якщо це його українська філія. Запрошення іноземних акторів і фахівців виявилося вдалим кроком, як на мене. Сюжет десь на рівні п'ять з десяти Вільямів Воллесів. Драматизм — приблизно шість, а епічність — чотири. І це дуже непогано, мушу сказати. Імпортна гвардія чесно відпрацьовує свої скромні гонорари, а наших просто порівняно мало в кадрі, хоча теж усі переконливі. Крім німого коваля Андрія Ісаєнка, мені найбільше сподобався Богун у виконанні Олівера Тревени. І хоча він постійно світився чимось таким закордонним, відчайдух з нього вийшов що треба. А от Роберт Патрік і Томмі Фленаган, всупереч побоюванням, справляли враження, немов є плоттю від землі цієї.
Чи є тут сумнівні місця? Певно що є невеличкі, але в такому невибагливому сюжеті вони не заважають. А самий сюжет, за великим рахунком — це родинна драма з кривдженням і помстою і трошки про «домовитися десь посередині». Я очікував якоїсь лютої партизанщини, але ні, все виявилося не настільки масштабно. Без жодного впливу на хід світової історії. Та я не шкодую, було цікаво. І сцена того, як в одну мить можна втратити всю могутність, таки вражає.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Липень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
  1234 5
6 7 89101112
13141516171819
2021 2223 24 25 26
2728293031  

Тематичний перегляд