ukurainajin: (Default)
«Сторожова застава»: Ху-у-у. Ізепсент. Туде-е-ей…

Подивився «Сторожову заставу». Перші враження.

Книжку Володимира Рутківського я так і не прочитав, тому не можу судити наразі про особливості її переносу на екран, а покладаюся лише на власні очі (самі творці стверджують, що все переробили). Рейтинг «0+», безумовно, означає придатність фільму для підлітків будь-якого віку без верхньої межі. Критики 80-го левела називають таке кіно «сімейним». Тут ми бачимо підліткове кіно у подвійному сенсі. Бо, з огляду на продуманість сцен і логіку подій, знято умовними такими підлітками. Дуже обдарованими, але ще підлітками, що захоплюються підкресленням головного і трошки забувають про цілістність. Все, все, далі про проблеми не казатиму, це майстерно зробить згодом купа оглядачів. Вони ВЖЕ тут :)

Ідея не надто складна, вона майже типова. Якщо ви дивилися «Микиту Кожум'яку», то десь такого самого рівня, але не мультик.

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Українське жіноче фентезі - 1. «Стожар»

Чому «жіноче»? Це не має стосунку до цільової аудиторії, просто автори є авторками. До мене потрапили два твори, абсолютно різні за стилем і змістом, і спочатку я хотів об'єднати їх в одному огляді. Та не встигаю прочитати, тому згодом буде продовження.

«Стожар» — це перша книга запланованої трилогії «Палімпсест», яку нам дарує молода львівська письменниця Ярина Каторож. Коли я згадую про її вік, то не лише тому, що цей факт приємний сам собою, а також через враження від тексту, яке було посилене усвідомленням цього факту. У романі я бачу плід багатьох спостережень і роздумів. Якщо сказати, що така кількість думок у такому віці дивує, це, напевно, звучало би образливо. Тож ні, тут приємно дивує те, як у такому віці можна зібрати все це до упорядкованої купи і втиснути у такий невеликий формат. Та ще зробити з цього невимушену розповідь без пафосу і наївності. А читається книжка справді легко. У дитинстві мене у книжках цікавила історія, пізніше додалося поціновування думок. З деякого моменту я почав отримувати задоволення ще з того, як автор будує текст, грається із своїми творчими засобами. Від «Стожара» я просто не можу відірватися, а це у мене зараз буває нечасто.

Отже, про що це. Починається книжка, як щось таке про «попаданця-Обраного». Але не треба невдоволено кривитися. На це тут є причина. Ми маємо двох головних героїв. Якщо в термінах RPG, то це маг і воїн. І це дві сюжетні лінії, які мають перетнутися (власне, вже перетнулися на останніх сторінках). Воїн живе у своєму світі і у ньому ж поступово стає Воїном. Він уособлює цей світ з усіма його жорстокими законами. Його лінія — це лінія зростання, кшталтування особистості, досягнення мети. А магія у цьому світі не виникає просто так, тому маг — це прибулець (зі Львова, до речі ☺), що казковим чином отримує свої здібності, чи то у дар, чи то заради спокути. Очима мага ми знайомимося з новими реаліями. Лінія мага втілює пошук і віднайдення себе, пізнання у широкому сенсі. Маг, наскільки я розумію, це ще й надія на зміни ззовні, бо зсередини вже сотні років нічого не можна переграти. Але враховуючи, що пані Ярина банальністю не розкидається, не можу стверджувати, що вже розумію її задум. До того ж, перша книжка — це така собі прелюдія, знайомство. Ну от яка мета у нашого сьогоденного життя, крім перемоги над поточним ворогом? Залагодити буденні справи, жити, просто жити, спілкуватися, страждати і радіти, мислити, розвиватися. Щось таке і тут. Немає певної місії, наразі лише характери та обставини. Оточуючий світ, попри суворі та екзотичні умови, є цілком буденним. У мене взагалі враження, коли читаю, що це розповідь очевидця. Хай і насичена напруженим екшеном та емоційними сценами. Тож якщо підсумувати, про що перша книга трилогії, гадаю, вона «про людей». Цікаво, що буде попереду. Спойлити сюжет немає сенсу, це просто варто прочитати і отримати задоволення від якісного вітчизняного витвору. І не зважайте на анотацію, де розписують про вишиванки і таке інше! «Стожар» — то жодним чином не «шароварно-характерницьке фентезі», з якого подекуди вже кепкують. Лише імена тут мають слов'янські корені, що іноді обігрується та й просто справляє приємність.

Для поціновувачів технічного боку фентезі тут самобутня природа магії і досить живий опис бойової та побутової складових. Знов-таки, я не знаю, звідки все це взялося у голові молодої дівчини, але вона мене просто причарувала широтою своїх поглядів. Мова персонажів нормальна, сучасна, без стилізації під середньовіччя, та сприймається цілком органічно. І так, пані Ярина з тих авторів, які ставлять до себе питання типу «як мушкетери ходили в туалет?» Звісно, я не натякаю, що теми звучать саме такі, але «як і чому» у формі внутрішнього діалогу чи зовнішніх подробиць тут вистачає, і це дуже пожвавлює розповідь. Єдине, що свербить мені в оці з огляду на реалізм — повсюдна щирість і відвертість. Усі запитання отримують відповіді, у гіршому випадку — мовчання. Молодіжна самурайщина якась. Та вражень це не псує і стає помітним лише згодом, оскільки поки що і без інтриг вистачає справ. Для зовсім допитливих ще додам, що узори на малюнках — це не просто щось таке, а ще, вочевидь, і спроба якось зобразити давню загадкову мову стожарів.

Отакий початок казки. А Воїн і Маг, які є буквальним містичним віддзеркаленням одне одного, — це, несподіваночка, особи жіночої статі. Приємного читання!
ukurainajin: (Default)
Rafał Cichowski „Pył Ziemi”

Долаю у повільному темпі свої запаси книжок. Сьогодні фантастика польського автора.

Попри те, що у Польщі зараз видають у рази більше фантастики, ніж у нас, місцевих авторів не так вже і багато. І я певен, що ви, якщо не цікавитеся навмисно, окрім міжнародно відомих Лема та Сапковського не пригадаєте жодного з них. У нас їх досі не видають. Та й до культового статусу їм далеко. Хоча серед польських читачів, а іноді також чеських, деякі письменникі вже здобули визнання, як от Якуб Цьвєк (Jakub Ćwiek) зі своїм серіалом «Лжець (Kłamca)». Що до творів у жанрі Sci-Fi, то їх ще навіть менше, ніж різноманітного фентезі.

«Пил Землі» — це друга книжка Рафала Ціхо́вського (Rafał Cichowski). Першої, «2049», я не читав, але тепер спробую, хоч там, судячи з опису, має бути щось більш «приземлене» в будь-якому сенсі…
Як на мене, авторові ще є куди розвиватися. Бо свого «Deus ex machina» він не зміг чи не схотів уникнути, і це мене трошки розчарувало. Я такий собі сподівався на чесний голівудський фінал пригод або на якийсь а-ля Стругацькі і розмірковував, яким він взагалі може бути, враховуючи перебіг подій. А воно гоп!.. і вийшло, як у тому «Євангеліоні нового покоління». Так, Ціховський зухвало познущався над моїм прагненням казки. Одночасно з цим він майстерно зґвалтував і мою прив'язаність до головних героїв, бо змусив (принаймні намагався) прийняти замість них того, хто не грав жодної ролі під час всієї попередньої оповіді. Мораль, яку побачив у фіналі я, звучить приблизно так: «Перемагає той, хто прагне перемогти, не рахуючись ні з чим… і ні з ким.» Це, може, й так, як трапляється зазвичай у житті, але… але… але я просто на таке не очікував. Тому я, відверто кажучи, незадоволений цим експериментом над читачем у моїй особі.

Що стосується всього іншого, то тут нарікати нема на що. Польські автори дуже дбайливо ставляться до подій, стосунків, оточення. От і Ціховський не підвів. Якби не оцей фінал, що спалив нанівець усю сюжетну будову і зробив неважливими усі лінії, крім однієї, то я би зараз лементував про чудову фантастику нашого часу. А втім, знаєте, вона-таки у певному сенсі чудова. :) Добрий початок, пане Рафал, пишіть іще!

Розповідь впродовж усього роману точиться від першої особи. Спочатку це погляд головного героя, потім — погляд… головного героя. Навіть коли треба розповісти про події з життя інших персонажів, промовлятиме все одно головний герой. Отака дотепна стилістика. А «пил» Землі — це людство, яке можна здути, наче сміття, з поверхні під час прибирання.

Усю анотацію не викладатиму, бо вона, як це часто буває у видавців, обіцяє те, що допоможе продати. А це виглядає не менш чудернацько, ніж радянські афіши до «Зоряних війн». Тому лише шматочок щирої правди:
«У XXIV столітті Земля помирає. У космічний простір вистрілюють „Іґґдрасілль‟, корабель поколінь, який має запевнити виживання людського виду. Понад сімсот років потому пара безсмертних створінь, технологічно поліпшених землян, повертається на блакитну планету. Від успіху їхньої місії залежить врятування корабля і усіх осіб на його борту. Вони мають знайти таємничу Бібліотеку Снів, у якій записано всі спогади людства.»
ukurainajin: (Default)
Довга Земля. Pratchett & Baxter „The Long Earth”



Скінчив першу книжку з циклу «Довга Земля (The Long Earth)» від дуету Террі Пратчетта зі Стівеном Бакстером. Пратчетта, творця «Дискосвіту», додатково представляти не треба. Та ходять чутки, що цьому новому циклові він подарував лише загальний задум та опіку, а все інше належить перу його співавтора. Так чи ні, а маємо доволі цікавий твір.

Більше про це і те... )

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

October 2017

S M T W T F S
12 3 4 5 67
8 91011 12 1314
15 16 1718 19 2021
22232425262728
293031