![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinКажучи щиро, жодне продовження «Зоряних війн» не мало шансів бути таким, від якого б усі зраділи. Хіба з епізодами 1-3 все було безхмарно? Наче я не пам'ятаю, як палало! А зараз то ще складніше. По-перше, у сучасному кіно вже нікого не здивуєш революційною картинкою. По-друге, по тридцяти роках експлуатації рудовища нікого вже не здивуєш новизною цього всесвіту. І, звісно ж, мета… Якщо приквели від самого Лукаса, припустімо, ще висвітлювали якусь темну, цікаву для фанатів частину історії, то що мали прояснити після впевненої крапки сиквели — загадка сама в собі. Їх просто не треба було починати знімати, от і все… А що вже зараз плакати?! Всю нову трилогію тепер, коли вона скінчилася, я можу охарактеризувати так: безперечно цікаві герої з цікавою історією, цікаве розширення всесвіту і водночас непереконливий та мінливий загальний задум (якщо він взагалі є)…
Це я після перегляду 9-го епізоду, звісно. На останню барикаду кинули всі сили і всіх персонажів, хто досі живий хоча б умовно. Насиченість гідними уваги дрібничками зашкалює. Екшен не припиняється ні на мить, і замислюватися про різні роялі в кущах не встигаєш. Емоції, навіть якщо згодом вони й здадуться дешевими (сподіваюся, ні, чи хоча б не всі), вирують такі, що їх вряди-годи знайдеш у будь-якій попередній частині включно з «класичними». Дуже винахідливо і красиво — це я не жартую — розвинено тему метафізичного зв'язку Рей із Беном — безмежні дива Сили. Так само тему з імператором Палпатіном (ой, спойлер) показано просто дивовижно — не побоюся сказати «концептуально». Хоч і зрозуміло, що її пришили до розповіді запізно, у відчайдушній спробі якось виправдати все, що не складалося докупи раніше.
Тобто подивитися є на що. Як атракціон і фансервіс — 12 з 10. Виглядає крутезно в кожній сцені, навіть у тій, що віддалено нагадує про «Повернення Джедай». Є гумористичні моменти, що їх вже розтягують на цитати, ну й людяності та співчуття до персонажів побільшало.
А от як частина тої самої легендарної казки — мабуть, ні. Я навіть не певен, чи «Скайвокер. Сходження» доречно вважати частиною його власної трилогії, бо відчуття, як щось не клеїться. Герої ті самі, їхні вчинки і доля враховуються в продовженні, і режисера старого повернули, та байдуже — сприймається, ніби щось окреме. Як робитимете трилогію, то майте на увазі, що її краще розпланувати від початку до кінця, а не вигадувати на ходу, куди їхати з глухого кута, і тим паче не робити невинний вигляд, наче так і було задумано…
Отже… Якщо матиму вільний час, сходжу ще разочок подивитися на ті речі, які чесно сподобалися. Ну й спробую вже оцінити логічність усієї метушні відпочилою головою.
Це я після перегляду 9-го епізоду, звісно. На останню барикаду кинули всі сили і всіх персонажів, хто досі живий хоча б умовно. Насиченість гідними уваги дрібничками зашкалює. Екшен не припиняється ні на мить, і замислюватися про різні роялі в кущах не встигаєш. Емоції, навіть якщо згодом вони й здадуться дешевими (сподіваюся, ні, чи хоча б не всі), вирують такі, що їх вряди-годи знайдеш у будь-якій попередній частині включно з «класичними». Дуже винахідливо і красиво — це я не жартую — розвинено тему метафізичного зв'язку Рей із Беном — безмежні дива Сили. Так само тему з імператором Палпатіном (ой, спойлер) показано просто дивовижно — не побоюся сказати «концептуально». Хоч і зрозуміло, що її пришили до розповіді запізно, у відчайдушній спробі якось виправдати все, що не складалося докупи раніше.
Тобто подивитися є на що. Як атракціон і фансервіс — 12 з 10. Виглядає крутезно в кожній сцені, навіть у тій, що віддалено нагадує про «Повернення Джедай». Є гумористичні моменти, що їх вже розтягують на цитати, ну й людяності та співчуття до персонажів побільшало.
А от як частина тої самої легендарної казки — мабуть, ні. Я навіть не певен, чи «Скайвокер. Сходження» доречно вважати частиною його власної трилогії, бо відчуття, як щось не клеїться. Герої ті самі, їхні вчинки і доля враховуються в продовженні, і режисера старого повернули, та байдуже — сприймається, ніби щось окреме. Як робитимете трилогію, то майте на увазі, що її краще розпланувати від початку до кінця, а не вигадувати на ходу, куди їхати з глухого кута, і тим паче не робити невинний вигляд, наче так і було задумано…
Отже… Якщо матиму вільний час, сходжу ще разочок подивитися на ті речі, які чесно сподобалися. Ну й спробую вже оцінити логічність усієї метушні відпочилою головою.