ukurainajin: (Default)
Почну одразу з висновку: я не вірю, що заморожені російські активи буде колись конфісковано і чи то передано Україні, чи то пущено на інші потреби. Подібні заклики я чую регулярно, але ті, хто їх озвучує, як на мене, ігнорують принцип, котрий, знов-таки, як на мене, є просто священною коровою, дорожчою за всі причини світу: довірені капітали може забрати лише власник. На непорушності цього принципу тримається вся система, котра надає цю послугу. Всі можуть розуміти обставини та визнавати справедливість винятку, коли йдеться про рашку, і право теж може бути на боці конфіскації — але принцип навіть так є вищим за все це. Якщо порушити його хоч би раз із будь-яких причин, його священність буде скомпрометовано. Не уявляю, яким має бути тиск і хто наважиться його здійснювати, щоби опоганити цього ідола. Хіба що почнуться останні дні світу…
Утім… Можливо, прецеденти порушення в минулому вже ставалися, і я собі просто хибно все уявляю…

UPD: Пан biber551 вже уточнює, що був прецедент із конфіскацією грошей Третього Рейху.
ukurainajin: (Default)
Коли я зараз чую західних спікерів, котрі тривожаться, що якісь там світові демократичні цінності під загрозою… дуже гостро починаю відчувати, що світ уже не врятувати. Що можливість відповзти від краю вже втрачено. І великої війни вже ніяк не уникнути.
Звідки таке відчуття? Через інтуїцію щодо «законів природи». Коли чую, що хтось ЛИШЕ ЗАРАЗ «прозріває», то нічого кращого ця інтуїція мені не пропонує. Те, що ми бачимо зараз — це вже ніяка не «загроза». «Загроза» була в 2014, коли кацапи, явно всупереч усім «цінностям», віджали Крим і не понесли за це покарання. Отоді треба було бити на сполох, а не удавати сліпоту! А зараз… Зараз ми вже бачимо невідворотні процеси, котрі стало неможливо не помічати.
Отже, хто не встиг за всі ці роки «безтурботної сліпоти» покурити, той сам собі винен — до встановлення в світі нових правил зупинок вже не буде, «скорий поєзд набіраєт ход…» Ну і, як завжди, по рейках розмаже не елітку, а здебільшого пересічних, котрі й гадки, звісно, не мали, що так станеться.
ukurainajin: (Default)
Там напередодні Рубіо заявив, що Президент (тобто Трамп) вже провів 87 днів, докладаючи на вищому рівні зусиль задля припинення цієї війни (війни рашки проти України). І що тепер для них наближається час визначитися, чи можливо взагалі досягти цього (щоби врешті вмити руки та оголосити, що це не їхня війна).
Слова Рубіа, якщо комусь треба: We didn't start it. The United States has been helping Ukraine over the last three years, and we want it to end. But it's not our war. I want everyone to understand that. The reason why I make that point is the President has spent 87 days at the highest level of his government, repeatedly taking efforts to bring this war to an end. We are now reaching a point where we need to decide and determine whether this is even possible or not, which is why we're engaging both sides. <...> If it's not possible, if we're so far apart that this is not going to happen, then I think the President's probably at a point where he's going to say, well, we're done.

Так от, на Ютубі є хлопець Фріоніс, котрий робить коротенькі сатиричні мультики на цю тему. Можу запропонувати йому сюжет для чергового мультика:
По один бік сцени перебуває хуйло і командує обстрілами по Україні. З російського боку летять ракети, біжать солдати з автоматами… Періодично з-за краю висувається усміхнений Віткофф і гучно цілує хуйла в сраку. Усе це відбувається на тлі, як наче на великому екрані. А на передньому плані, по інший бік Рубіо б'ється головою об стіну, у перервах озирається на те, що відбувається, і продовжує битися головою. Потім раптом припиняє, показує на свою гулю на чолі та звертається до глядачів: «Бачите! Ми 87 днів намагалися покласти край цій війні, але навряд чи це взагалі можливо!» І переможно підсумовує: «Це не наша війна!»
Завіса.

P.S. Виявляється, я ніколи до цього не мав потреби додавати теґ «довбойоби». Тому ставлю замість нього найближче, що маю — «рукосраки»
ukurainajin: (Default)
Через те, що на моїй фірмі триває ажіотаж з використання ШІ в роботі, мені довелося розбиратися з деякими технологіями. Побічно під руку трапився й оцей канал на ютубі…
Чого необізнані люди не знають щодо праці «програмістів» — це те, що їхня праця полягає НЕ в написанні програмного коду. Уявляти «програміста» як того, хто пише код — це так само, як уявляти, що «будівельник» — це це той, хто місить цемент і стукає молотком. Та, власне, сама назва «програміст» стосовно таких людей, як я, у фаховому контексті не використовується бозна-відколи — замість неї отой «software engineer» чи то «інженер-програміст». (Досі існують винятки, коли людина справді лише конвертує розроблену кимось іншим готову модель у фактичний код — тобто відповідає формальному визначенню «програміста» як кодописця, але зараз це вузька ніша.) Словом, можна вражати уяву пересічників гучними заявами про заміну «макак за клавіатурою» вже невдовзі розумними автоматами, але, як і з різнобарвним популізмом, диявол ховатиметься в деталях.
З власного досвіду можу сказати, що переважну частину мого часу займає не колупання програмного коду і навіть не роздуми, як його написати (подекуди й писати нічого не треба), а натомість обміркування того, що має робитися і як усе це має поводитися, та ще потім пошук причин, чому поводиться не так, як хотілося. І на кожному етапі я уявляю, чому я хочу, чого хочу. Так от, ШІ таким не займається через саму свою природу. Звісно, цим може займатися будь-яка метикувата людина, використовуючи ШІ як слухняний інструмент з перетворення задуму на готове рішення. І результат може вражати простотою його досягнення. Але для отримання гарного результату звичайній людині так само треба навчатися того, чого вчаться експерти-інженери. Грубо кажучи, шпалери я можу клеїти як власноруч — життя навчило, так і долучивши в наш час до цієї справи «роботів». Але ніхто, крім живої людини з відповідним досвідом, не попередить, що цей задум від самого початку міг бути невдалим.
Ну, власне, оцей хлопець у видиві й розмірковує про деталі, котрі ховаються за «гучними заявами». Що має підґрунтя, а що насправді не таке, яким уявляється, і яка з усього цього користь.

ukurainajin: (Default)
В обговоренні одного з оглядів отого нетфліксового опудала один коментатор доводив іншим коментаторам, що їхні претензії безглузді, бо перенести на екран такі абстрактні речі, як у завершенні того оповідання, просто неможливо. Я трохи покумекав і запропонував сценарне розв'язання. Тоді той коментатор «з'їхав», що це фігня, бо одна сцена не врятує зіпсуту загалом «екранізацію», а його ж насправді засмучує, що люди нарікають на відсутність окремих деталей, коли викинуто всю суть загалом.
Ну, що не врятує, то він мав рацію, але ж мені йшлося, як справді можна доносити до глядача подібні невізуальні речі.
Власне, в кінці того оповідання Сапковський неочікувано «вбиває» читача розповіддю, яка доля спіткала героїв у майбутньому. Без сліз неможливо. Якщо не знаєте, раджу прочитати: «Трохи жертовности / Trochę poświęcenia». А якщо не хочете спойлерів, то тікайте, бо я зараз переповім, як уявляю собі конвертацію отієї квінтесенції всього оповідання в рухомі картинки.

По-перше, той щімкий авторський абзац треба перетворити на дві сцени: одну на початку фільму, а іншу в кінці. Завершення виглядатиме не зовсім так, як в оповіданні, але передаватиме оцю головну журбу. Ну а все, що відбувається в ході оповідання, треба перетворити на «вставку» між цими сценами. Самі ж сцени мають бути наступні.

На початку показується охоплена хворобою Візіма на заході дня, вогнища там десь, стогін… Закадровий голос може коротко розповісти про вибух епідемії в такому-то році та, уникаючи подробиць, про те, чому тут опинився Любисток (поховати старого друга). Поки наратор каже, бачимо, як Любисток несе чиєсь тіло. Далі він у лісі копає могилу та опускає до неї тіло. Сідає біля багаття, випиває, замислюється (у кадрі його смурне неголене обличчя)…
І тут стається перехід до спогадів без зміни кадру. Скажімо, освітлення змінюється, до Любистка долітає розмова Ґеральта з Шееназ, він озирається — і ми бачимо, що все це вже в іншому місці вдень. Титри пояснюють, що це «4 роки тому, якесь там князівство».
До фінальної сцени повернення відбувається в подібний спосіб. Ґеральт із Ессі йдуть собі до намету, Любисток біля вогнища кидає дослухатися, що вони там роблять, починає бренькати на лютні, замислюється… Аж тут обличчя його смурнішає, вкривається неголеною щетиною, він робить ковток із пляшки, опускає погляд на вже іншу, не свою лютню і встає вже біля геть іншого багаття — того, що було на початку. Далі йде до могили й опускає ту лютню на тіло. Після цього ми бачимо, як поряд із лютнею лягає й амулет із блакитною перлиною. І тепер, коли ми вже все розуміємо, наратор може додати ще драматизму, сказавши оте, що відтоді Ґеральт із Ессі ніколи не бачилися, а вона до самого кінця ніколи не розлучалася зі своєю блакитною перлиною. Затемнення. Перлина відблискує в темряві. Завіса.

Звісно, це була би не розважайка для маленьких підлітків, а доросла драма, якою вона й мала бути згідно з оригіналом.
ukurainajin: (Default)
Коли на думку спадає, що «Трам підштовхнув Європу до рішучих дій», чомусь одразу згадується «Це лєнін створив Україну».
ukurainajin: (Default)
Не хочу спрощувати, але… Але… Нещодавно відчув щось таке… Давайте так: ми, як нація і всі як її представники, наївні та безхитрісні, але теж їбануті та винахідливі. Звідси нездоровий оптимізм у катастрофічній ситуації і водночас дуля в кишені. Звідси програші в нудних підкилимних змаганнях в довгу. Звідси гостра реакція на зраду, але й нерозважлива толерантність. Звідси зрештою дива, котрих ніхто не очікував. Як це каналізується в корисному напрямку, я не дуже уявляю. Якийсь хаос, помножений на гонор і завзятість.
ukurainajin: (Default)
Цікаво, хто першим скаже вголос: «Державна зрада»? Поки що всі лише обтічно зауважують якусь незбагненну, на їхній погляд, суперечність між діями та національними інтересами американської держави, зауважують «ставання на бік авторитарних режимів». Але масово. Але поки обтічно, не заглиблюючись у припущення, чому.
ukurainajin: (Default)
Цікаво, на чому навчатиметься ШІ, коли весь код створюватиме ШІ? 🙃

Ну й на додаток, я вже зараз, коли знаходжу СВІЖІ, начебто, статті про способи розв'язання певних задач, то дедалі частіше підозрюю, що й самі ці статті написано з використанням ШІ. Адже наведена в них інформація іноді виявляється… неактуальною вже декілька років. Іноді запропонований там підхід неможливо навіть фізично застосувати з сучасними засобами.
Після всього побаченого (зокрема й після особистого спілкування з ChatGPT по роботі) я дуже сумніваюся в анонсованому «помиранні середнього класу інженерів», буцімто, тепер один може замінити десятьох. Один з головою не замінить десятьох з головою, бо голова досі одна, а задач для голови так само десять. Гімнокодерів із задачами, для яких голова непотрібна — можливо.
ukurainajin: (Default)
Ідеться про брифінг «про законопроєкт щодо мобілізації».

Ну шо… Залужний молодець! Я без іронії, він справді дуже імпонує тим, як відповідає на запитання.
Він неодноразово повторив, що їхня справа воювати і що вони не мають механізмів впливу на цивільних і жодного уявлення, як забезпечити свої потреби. Забезпечення потреб — це справа рук уряду. Розумій так, що все, що там у Шмигаля наподавали в вигляді законопроєктів — це все справа рук Шмигаля. А щодо реальних цифр і відсотків потреб — це інформація не для кацапських шпигунів. Цим, власне, й вичерпується зміст заголовної теми «про законопроєкт щодо мобілізації».
ukurainajin: (Default)
Коли я почув про «наїзд» Безуглої на Залужного з вимогою його відставки через ненадання якогось плану дій на 2024, я спочатку подумав саме те, як це тлумачать ті, хто цю новину поширює: ну, тобто, хто вона взагалі в оборонній системі, щоби їй надавали якісь плани воєнних дій. Чому я виділив «воєнних» — тому що це те, що автоматично спало мені на думку в контексті «плани від Залужного», і тому що я в цьому, судячи з усього, не самотній.
Оскільки така претензія видалася мені надто безуглою безглуздою, щоби бути правдою, я пересвідчився, що заявила сама пані депутатка. У тому, що я бачу в її оригінальній заяві, як на мій хлопський розум, йдеться не про бойові дії, звісно, а про їхнє, скажімо так, забезпечення. Тобто про бюджет, закупівлі, організаційні заходи, зокрема навчання та ротацію тощо — про такого штибу плани… Тут я вже не знаю, наскільки претензії є обґрунтованими, але в головному я не помилився: вона говорить НЕ про плани воєнних кампаній.
Це перший момент у цій історії: ЩО вона заявила на відміну від того, як це переповідають.
А другий момент: НАВІЩО вона це зараз заявила — і тут я краще втримаюся від спекуляцій, бо за ними портал у зелене пекло, а я ще навіть не розібрався, що там нещодавно натриндів Арахамія про причини війни… Погоджуюся, що нам не можна втрачати довіру до Збройних Сил.
ukurainajin: (Default)
Мене неймовірно дратують клікбейтні заголовки до надчутливих тем, якщо вони викликають почуття зради в межах цієї теми. Щоби не ходити навкруги та не плутатися в контексті, ідеться саме про стан справ щодо виживання нашої держави в умовах війни. Хоча за інших умов, напевно, можна поширити це на будь-що.

Так от, у чому проблема… За такими заголовками може стояти як отой клікбейт, так і ворожий зміст — у цьому випадку самі заголовки не дуже відрізняються, і лише якісь дрібні зачіпки змушують вагатися з вироком. І коли то дійсно виявляється лише замануха, то авторів ідеї мені вже хочеться взяти і… ставитися до них, як до ворогів, яким би їхній контент не був насправді. Ну, бо через втому дедалі важче марнувати час на з'ясування, де хто. А ще й непозбувний осад додається щоразу, коли виявляється, що перше враження було оманливим… Дайджест не робитиму, але на це хворіють як блогери-початківці, так і варті поваги майданчики. Серйозно міркую, чи не на часі вже кинути придивлятися до качок! Нерозважливо, інформаційна бульбашка, ага… але запасні нерви вони мені теж не пропонують…

Ну і загалом дедалі частіше промаюють думки, що вся ця культура клікбейтів — особливо таких, про які я згадав — котра спочатку була лише дотепним інструментом з привертання уваги, беззастережно вульгаризуючись і поширюючись, веде нас — увесь світ — до дуже хуйових психологічних наслідків у майбутньому… Хоча… це лише мої дурні необґрунтовані побоювання, еге ж?…
ukurainajin: (Default)
Хто взагалі вигадав оте дивне ствердження, ніби якщо глядач або читач identifies себе з персонажами, то задля залучення авдиторії персонажі мають бути схожими на глядачів-читачів буквально? (Це я з приводу «представлення недопредставлених груп» у творах.)
Хотіти бути схожим на героїв, захоплюватися ними — це ж не те саме що подобати їх через їхню схожість на тебе, а геть навпаки…
Для мене герої бувають цікавими, викликають симпатію та співчуття з різних причин, але ніколи через те, що, власне, нагадують мене. Коли нагадує мене самого, то це частіше «дзеркало», в котре не завжди приємно дивитися — і це скоріше про поведінку, бо якщо вже про формальні ознаки, як ідеться адептам цього дивного підходу, то така схожість взагалі не містить для мене нічого цінного. Це просто смішно! Хіба що… Може, діти справді реагують саме так?… Цікавляться не діями, а власним відбиттям? Оцього я вже не пам'ятаю, як то було в ранньому віці…
ukurainajin: (Default)
Цікавий розділовий знак — тире. У школі я його ненавидів, бо завжди хибив на ньому. Важко вмістити в голові все, що приписано правилами, а до цього долучалося ще й окреме знущання — так звана «авторська пунктуація»… А зараз у своїй писанині ніде не можу без нього обійтися.
Моє мислення є аналітичним, я всі сутності, зокрема й правила намагаюся якось узагальнити, «переплавити», щоби сприймати як дійсно ціле, а не набір запчастин. От і думаю про тире: що воно таке загалом?
Двокрапка, якщо узагальнено, позначає місце, з якого починається вичерпне розкриття змісту. Цього я теж не розумів у шкільному віці, і це було другою моєю правописною проблемою після тире… То що ж робить тире? Зараз спробую… Тире і відокремлює, і водночас приєднує щось, що є логічним або й невід'ємним продовженням попередньої думки, проте за формою чи змістом не вписується в просте узгодження, сурядність чи підрядність. Найпоширеніший випадок цього — тире на місці пропущених членів речення, зокрема й славетне «тире перед „це‟», що його, як я бачу, люди доволі часто розуміють хибно і просто тулять усюди перед «це»…
І отут мені спадає на думку, а чи не можна раптом взагалі всі, навіть такі специфічні, як пряма мова чи назви транспортних маршрутів, випадки використання тире звести до браку в висловлюванні якогось шматка, котрий поєднав би ці частини в логічно чіткіший, хоч і багатослівніший спосіб? Тобто, за зразком двокрапки, узагальнено вважати, що тире позначає місце, де ми натрапляємо на явний або «уявний»* еліпс.

* «Уявний» — коли очевидно, що нічого не пропущено, натомість заради заміни тире думку можна доповнити штучно вигаданою поєднальною конструкцією: «А-та-та» сказав він суворо → «А-та-та» було словами, що їх сказав він суворо.
ukurainajin: (Default)
Поярков говорив не те, що я подумав, але, слухаючи його, я подумав саме про це. Переможна в війні з агресором Україна не може потім програти «війну за демократію». Наш «віз» після війни не має навіть права залишитися на своєму місці, не кажучи про відкотитися кудись назад… Адже в разі провалу у виборців тих, хто забезпечує нас зараз засобами боротьби з агресором, прогнозовано виникнуть нехороші запитання, заради чого все це було? Задовольнити ці запитання самою лише тушкою чужого далекого агресора може бути важко, якщо навіть зараз не всі вважають за потрібне відбивати прямий напад на суверенну державу…
ukurainajin: (Default)
Трохи поміркував над тим, як з допомогою ШІ зробити розумнішою поведінку NPC в іграх, щоби вони… нібито жили, адаптуючись до змін у грі замість бути дерев'яними ляльками. Поки що схиляюся до думки, що ніяк, і ось чому. Попри здатність вражати легковірних людей своїми неймовірними здібностями, ШІ — це механізм, котрий здійснює конкретну роботу. Від класичного механізму його відрізняє те, що він адаптивний. Тобто він не виконує закладений заздалегідь в його конструкцію набір дій, а на основі свого отриманого «досвіду» залежно від обставин (себто «зрозумілих» йому факторів) обирає ланцюжки, котрі приводять до кінцевої мети. Але з живими істотами не так. Вони не мають якоїсь визначеної кінцевої мети, крім задоволення поточних потреб, обумовлених самим їхнім буттям і досвідом. Можна називати це «свідомістю» — те, що визначає ці потреби в будь який момент. Лише «штучна свідомість» може змусити комп'ютерних персонажів «жити». Так от, я можу, звісно, помилятися, але поки що не бачу варіантів, як без участи тих самих сценаристів імітувати «свідомість». А сценарій — це не жива поведінка, а знов таки заданий наперед план дій, тобто тут ми повертаємося до дерев'яности. Щоби замінити планувальника-людину черговим адаптивним механізмом, і щоби результат був не химерним, а якось відповідав «характерові» персонажа, потрібна така складна пачка дрібніших переплетених між собою штучних інтелектів, котру поки що технічно важко створити навіть для одного єдиного екземпляра «особистости». Ну і той, щоби навчити комп'ютерного персонажа взаємодіяти з гравцем, як людина з людиною — а це і є головною метою того, про що я міркую — доведеться також навчити його, умовно кажучи… какати, як людина. Бо боюся, що навіть без такого дивакуватого, начебто, аспекта справжня «штучна свідомість» навряд чи нагадуватиме людську.
Хоча можна, мабуть, піти іншим шляхом і створити ШІ, котрий просто видає те, що від нього може очікувати гравець. Різниця, на перший погляд, непринципова, але вона є фундаментальною — це буде механізм, котрий просто щось «угадує», спираючись на спостереження за людьми. А за лаштунками видачи відповідей гравець не побачить нічого притомного, ніякого «життя»…
ukurainajin: (Default)
Сучасний світ — це не про території. Це про впливи — з одного боку. А з іншого — про бажання бути під впливом. З огляду на це, жодна Україна з Кубанщиною у своєму складі не є можливою зараз. Людям, що там живуть, нафіг не впала Велика Україна, вони є цілковито відірваними від нашого контексту. Україні ж нафіг не впали ті глибоко зросійщені уламки козацтва. Але можуть постати й геть інші форми тісного співіснування. Так само й сучасній Польщі не потрібні колишні східні володіння, населення яких у носі мало польську адміністрацію у своїй громаді, але кістьми ляже за тісну співпрацю з поляками вдома та на виїзді…
ukurainajin: (Default)
Андрій Луганський колупався в темі, чи варто ставитися до московських «лібералів», як до… союзників. Коли наприкінці зайшлося про втечу московитів до Грузії, частину якої сама ж московія і загарбала, він підсумував усе розглянуте в ролику запитанням до глядачів, чи зможемо ми колись так само, як грузини, «пробачити» та приймати московських біженців?
Моя відповідь така, що, по-перше, приймати біженців і пробачати — це два окремі питання. А по-друге, «пробачати» в нашій ситуації є беззмістовним поняттям. Неможливо «пробачити» тому, хто становить для тебе постійну загрозу (і — додам після сказаного в коментах — того, хто не просить і ніколи не просив про жодне пробачення). Можна не звертати уваги, можна забути, можна налагодити якісь форми взаємодії на зразок того прийняття біженців — усе зі своїми нюансами… А «простіть» — це як?!
ukurainajin: (Default)
Цікава проблема — перенесення імен з манґи «Клеймор» в українську. Тобто перенесення з японського оригіналу, а не з того, як із цим упоралися ліцензійні та не дуже перекладачі з інших країн, бо в них там свій політ уяви. Найпершою притичиною є те, що сам автор не надав пояснень, принаймні я на них ніде не натрапляв, і офіційних ґайдбуків немає — самі фанатські припущення. Очевидним є лише те, що імена походять переважно з європейської християнської та античної культури. Водночас автор комбінує різні джерела і довільно вдається то до відтворення сучасної англійської вимови, то до транслітерації латинського запису, то взагалі вигадує щось своє, постійно ставлячи мене перед дилемою… Ну от, скажімо, オフィーリア /офііріа/ — це очевидне Ophelia в англійській вимові. Ясна річ, що я передам це як звичне для нас «Офелія», ігноруючи авторську вимову голосної. Але як це систематизувати? Коли вірити японській вимові, а коли шукати джерело походження? Коли вимовляти кінцеве E, коли не вимовляти, а коли й замінити його на А? Коли припустимим є заміняти імена іншими формами? Врешті, як найдоречніше записати ім'я головної героїні クレア /куреа/? «Клея» — це маячня, бо А в кінці тут походить від японського запису англійського R, і щодо цього ніхто не має сумнівів. Отже… «Клер»? Але чому таки не «Клеа/Клее», як воно приблизно звучить в англійському ізводі? Тому що тут ми традиційно, попри авторське бачення, віддаємо перевагу орфографії, тобто з Р? А чому не вжити «Клара», котре є зручнішим для нашої граматики? У творі не йдеться про наш світ, національне чи історичне звучання імен у ньому є чистою умовністю, символізм використано слабо, а отже що саме ми втратимо в разі заміни? І отаких питань купа.

Нижче скорочений перелік для прикладу того, як би я переносив, покладаючись на свій смак (латинську «i» на «и» не замінюю попри навіть існування таких адаптованих форм — заради однорідности):
Read more... )
ukurainajin: (Default)
Наш фізичний всесвіт є не те що непізнаваним, він радше є обмежено пізнаваним. За кожним «чому» вигулькує наступне «чому». Ми з'ясовуємо, що фізичні процеси відбуваються саме так, бо так влаштовано те, що їх спричиняє. А далі наштовхуємося на питання, чому його влаштовано саме так. І на цьому шляху в принципі неможливо дійти якогось абсолюту, до якого питання «чому» було би незастосовним. Зупинки обумовлено лише тимчасово недосяжною вартістю подальшого пізнання. На якомусь кроці можна просто зупинитися і вважати, що подальше просування не має практичного сенсу, та призначити собі штучний абсолют. Може статися, що певний бар'єр не буде подолано ніколи. Утім відсутність відповіді не означатиме відсутність підстав для запитання, і щось там далі все одно існуватиме. Іноді здається, ніби фокус із нескінченністю світобудови полягає в тому, що вона сама теж удосконалюється з розвитком уявлень про неї. Але навіть якщо «об'єктивна реальність» у будь-який момент твориться десь поза межами сприйняття, то це означає лише потребу переспрямувати питання «чому» в інший бік.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Липень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
  1234 5
6 7 89101112
13141516171819
2021 2223 24 25 26
2728293031  

Тематичний перегляд