ukurainajin: (Default)
Оцей добродій дуже гарно оглядає суть персонажів та розповідних аспектів ув іграх серії «God of War». Не переповідає, а саме аналізує вміст. У нього там ціла низка цікавих есеїв з цієї теми, можна дивитися списком. Але особисто я найбільшу для себе цінність побачив у цьому видиві, де він зачіпає саму природу «глибини» будь-яких історій. От я з «нордицької дилогії» (це GoW 2018 і GoW Ragnarök — а раніші, «грецькі» частини я не грав) нічого нового для себе, мабуть, не навчився. Я лише насолоджувався зрозумілими вже для мене з попереднього досвіду речами і тим, як їх усі втілено. Якщо й довелося щось трохи відрефлексувати, то хіба лише використання персонажів з неєвропейською зовнішністю в північноєвропейському епосі, котре тут виконано напрочуд органічно. Утім оцей есей таки змушує мене про дещо замислитися, про щось навіть особисте.



Схожого «загального» типу в нього й наступний есей, в якому він переосмислює свій раніший погляд на п'яту частину серії, чи то «Раґнарок». Якщо два роки тому ключовим елементом цієї гри він вважав «долю та вибір», то тепер ним стала «журба» (grief).

P.S. Та, і раніше я не висловлював своїх вражень від ігор «нордицької дилогії», бо якось не до того було. Так от, в принципі, їхню красу можна побіжно оцінити навіть за самими лише спойлерами, з котрих складаються всі есеї цього пана. Він навіть приділив окрему увагу чудовій «Валгаллі», про яку чомусь рідко згадують взагалі. «Валгалла» — це окрема пригода в «Раґнароку», котра стає доступною після гри+.
ukurainajin: (Default)
Дев'ять років тому я розповідав був «повчальні» ситуації з людьми біля нашого водомату. Бігме, це було так давно, що я ще не припинив писати російською!
Так от, щойно назрів сюжет для сиквелу. Тепер у жанрі комедії абсурду…

Підійшов набирати воду дід. Років під 80, із паличкою. Нормально розмовляли, доки він не дізнався, що водомат може брати платню й з телефона, і не видав наступне: «Я би вас фсєх такіх павиганял!» Я аж розгубився: «Чого це раптом?» — «А шо ета такоє, воду ані в інтернеті бірут!» Далі я пробував з'ясувати, чим це погано, але зрозумів лише, що треба готівкою платити, як він…

Та це ще не все, стендап на цьому не скінчився. Після того, як я залишив йому обмірковувати той факт, що я взагалі не маю готівки, він певний час мовчав. Але потім вирішив звернутися до мене з проханням знайти йому… адресу «Волі» нашого району. Ну, «Воля» — це кабельний оператор. Я кажу: «Вам треба їхній номер телефону?» — Ні, йому потрібна саме адреса, причому саме «нашого району»… Просто вбив мене :) Пояснюю, що немає такого, що «Воля» — це не ЖЕК, вони не мають якихось приймалень на районі. А як тоді бути, якщо треба полагодити? — Так от же телефонувати їм! Він на мене так засудливо поглянув, що я тепер гадаю, чи має він телефона взагалі? Ми тут, бач, до штучного інтелекту придивляємось, а існують люди, котрі ворожо ставляться до звичайних сервісів і телекомунікацій (якщо це не зомбоящик). Може, це якісь травми совка, коли персональний зв'язок для більшости був недоступним, а до контор треба було ходити особисто, щоби чогось домогтися?

Розумію, що і смішно, і грішно. Але не щодня таке зустрінеш.
ukurainajin: (Default)
Вчора держсекретар США Марко Рубіо шокував мене демонстративним хрестом на чолі. Я спочатку подумав, що це вже якісь спецефектні знущання над ним, фотожаби, і лише потім придивився та дізнався, що воно таке було і навіщо.
До чого це я… Зараз мені трапилося, як християнський (англіканський) священник тлумачить те, що сталося тиджень тому в «оральному кабінеті» за участи Зеленського. Дотепний підхід до проблеми, не очікував, навіть від священника, хоча й виправдовує мету існування християнських священників. Пане Рубіо, any ideas about this?

ukurainajin: (Default)
Що таке крінжа (крінж, кріндж) — це коли в 2025-му році намакіяжена неповнолітня шмаркля гімнячить Україну, дрочить на рашку і робить це… кривою російською мовою з характерним полтавським акцентом.

Я ж, наче, теж проходив підліткову стадію. Теж у непростий час — я би навіть сказав, що в безпросвітніший, ніж зараз — через тотальну тогочасну вбогість без натяку на покращення. І настрої тоді теж були такі, котрі Скрябін згодом засвідчив у пісні «Сам собі країна». Так от, тоді, навіть за відсутности війни з рашкою, бунтувати проти дорослого світу шляхом обсирання своєї вбогої країни чомусь на думку не спадало… Може, тоді просто не було ще соцмереж, до яких можна було безоглядно висрати свою випадкову підліткову дурість?…
ukurainajin: (Default)
Я вже досить давно збагнув відмінності між мовою політиків і мовою дипломатів. Якщо політики говорять про своє незалежно від змісту запитання, то дипломати говорять по суті, але так, щоби формально не відповідати за слова. От і в Пристайка можна це побачити. Я навіть здивований, наскільки легко читати між його рядків такому невігласові, як я (спойлер: відверта критика зеленки без жодного, водночас, осудливого слова). У Клімкіна, скажімо, приховані кути відчуваються круглішими і більше таки відхилень у бік політичного стилю мовлення.

ukurainajin: (Default)
Мене неймовірно дратують клікбейтні заголовки до надчутливих тем, якщо вони викликають почуття зради в межах цієї теми. Щоби не ходити навкруги та не плутатися в контексті, ідеться саме про стан справ щодо виживання нашої держави в умовах війни. Хоча за інших умов, напевно, можна поширити це на будь-що.

Так от, у чому проблема… За такими заголовками може стояти як отой клікбейт, так і ворожий зміст — у цьому випадку самі заголовки не дуже відрізняються, і лише якісь дрібні зачіпки змушують вагатися з вироком. І коли то дійсно виявляється лише замануха, то авторів ідеї мені вже хочеться взяти і… ставитися до них, як до ворогів, яким би їхній контент не був насправді. Ну, бо через втому дедалі важче марнувати час на з'ясування, де хто. А ще й непозбувний осад додається щоразу, коли виявляється, що перше враження було оманливим… Дайджест не робитиму, але на це хворіють як блогери-початківці, так і варті поваги майданчики. Серйозно міркую, чи не на часі вже кинути придивлятися до качок! Нерозважливо, інформаційна бульбашка, ага… але запасні нерви вони мені теж не пропонують…

Ну і загалом дедалі частіше промаюють думки, що вся ця культура клікбейтів — особливо таких, про які я згадав — котра спочатку була лише дотепним інструментом з привертання уваги, беззастережно вульгаризуючись і поширюючись, веде нас — увесь світ — до дуже хуйових психологічних наслідків у майбутньому… Хоча… це лише мої дурні необґрунтовані побоювання, еге ж?…
ukurainajin: (Default)
Якщо відкласти набік політику чинної грузинської влади та влаштовувані нею спільно з московією провокації, якщо відкласти протести грузинів проти прибуття московитських туристів, то залишаються самі оті «туристи».
Один, оно, в інтерв'ю скаржиться, що службовці в аеропорту ставилися до них, мов до купи лайна… Маю те саме запитання, котре вже озвучувала їхня пропагандонка: «Нащо ви туди пхаєтеся, де вас не люблять?» Але від себе додам інше: «Нащо ви пхаєтеся до країни, котрій ваша країна заподіяла багато лиха? Чому це взагалі спадає вам на думку, навіть якщо ви, акі прості чілавєкі, є непричетними до дій вашої влади?» Це якась цілковита відсутність емпатії. Якісь сучасні людожери, котрі просто не відбивають, що поганого вони чинять і які це тягне наслідки. У головах лише віра в те, що вони «самиє харошиє», і прагнення «справедливо» покарати всіх, хто цьому не вірить.
А для грузинського діда з атрофованим абстрактним мисленням, котрий дивується, до чого тут «прості туристи» до загарбницьких дій їхньої держави, пояснення дуже просте: що московія загарбує, то тим ці туристи й користуються, хай навіть опосередковано. Вони є й зацікавленими в загарбництві, і водночас його знаряддям. Просто це не лишає плямок на їхному сумлінні, і ти, дурний діду, бачиш лише світло в їхніх очах. Та якщо б московитська орда ґвалтувала саме тебе, ті туристи так би само розповідали тобі, як це добре, що ви всі знову разом.
ukurainajin: (Default)
Хто взагалі вигадав оте дивне ствердження, ніби якщо глядач або читач identifies себе з персонажами, то задля залучення авдиторії персонажі мають бути схожими на глядачів-читачів буквально? (Це я з приводу «представлення недопредставлених груп» у творах.)
Хотіти бути схожим на героїв, захоплюватися ними — це ж не те саме що подобати їх через їхню схожість на тебе, а геть навпаки…
Для мене герої бувають цікавими, викликають симпатію та співчуття з різних причин, але ніколи через те, що, власне, нагадують мене. Коли нагадує мене самого, то це частіше «дзеркало», в котре не завжди приємно дивитися — і це скоріше про поведінку, бо якщо вже про формальні ознаки, як ідеться адептам цього дивного підходу, то така схожість взагалі не містить для мене нічого цінного. Це просто смішно! Хіба що… Може, діти справді реагують саме так?… Цікавляться не діями, а власним відбиттям? Оцього я вже не пам'ятаю, як то було в ранньому віці…
ukurainajin: (Default)
Вже не вперше замислююся, чому мені подобаються твори, котрі не заходять загалу чи отримують купу критики. От слухаю критику і погоджуюся: так, усе ви правильно кажете. Але мені чомусь сподобалося! Казати, що я маю якісь примітивні смаки, можна лише заради жарту, а гайп тим паче не має наді мною влади… І зараз на думку спала перша працездатна гіпотеза, котра погоджує обидва боки. А саме: я не сприймаю вже твори як щось цільне, мені не потрібен обов'язково великий монументальний задум — я можу отримати задоволення від дотепних клаптиків. Цими клаптиками поповнюється і тішиться мій світогляд, а що загалом хотів сказати автор і наскільки вдало він це зробив, мене не надто вже турбує — я і сам умію робити висновки з ідей… Ну це щось на зразок того, що цілковито всраті та варті ненависти закінчення Mass Effect 3 чи Cyberpunk 2077 не заважають фанатам любити ці ігри як такі.
ukurainajin: (Default)
Ще за часів ЖЖ хтось із високим рівнем довіри, можливо навіть пан Ґжеґош, «засватав» мені цього професора. Ну і маємо черговий доказ того, що на московії пороблено. Той, хто на московії не мудак у білому пальті, зараз просто не рефлексує на негатив у бік своїх «однокамерників», не деморалізує українців «загальнолюдською» мораллю та й не порівнює себе з євреями в нацистській Німеччині. Іди ти нахуй, професоре! Ти нічого так і не зрозумів або волієш удавати, наче не розумієш, а отже зичу тобі пізнавальних життєвих обставин!
ukurainajin: (Default)
2015–2020:
«Ні вийобуйся, гаварі нармальна!»

2021:
«А шо ета ти ні па украінскі?»

2022:
«Як сказати українською …?»
ukurainajin: (Default)
Задонатив був нещодавно за файловий менеджер FreeCommander XE (by Marek Jasinski). Назагал він справді free (я ним вже чимало років користуюся), але лише версія x32. Мені ж знадобилася x64 з додатковими функціями, котра є доступною на умовах донорства. Я обрав мінімальний варіант — без супроводу, лише одноразове завантаження. Невдовзі від автора надійшов лист:

«Hello Dmytro,
thanks for the support of the development.

I have expanded your access to "Two years" as my support for the Ukraine.

All the best to you, your family and your friends,
Marek»


Отже матиму дворічний супровід з усіма оновленнями, дякувати Маркові.
P.S. Так, я звернув увагу на передіменник перед Ukraine. Припускаю, що хлопець просто давно не апдейтив свою англійську.
ukurainajin: (Default)
А я ж у глибокому дитинстві, ще за радянських часів справді підтримав би наратив про адін'язик… якби мені хтось пояснив, що таке «наратив»! Це я просто вкотре намагаюся зрозуміти себе, як я мислив колись давно.

Гадаю, річ у тім, що в тому віці я взагалі не усвідомлював концепцію мов. Нє, траплялися, звісно, тексти, котрих я не розумів, хоча навчився латинських літер десь за два роки після «читати парускі», тобто ще до школи. Але чомусь попри навіть такі красномовні докази я ще довго, до 8-9-річного віку мав переконання, ніби іноземне — це просто написане іншими літерами… Я навіть здогадуюся, чому — тому що типові «німці» в моєму тогочасному інформаційному просторі казали: «ахтун, ахтун, рускі партізан», «японці» — «сікока, сікока», і все решта «іноземщини» було лише натягуванням різних акцентів на російську. Мізерна доза іноземних пісень не могла розколоти цей моноліт уявлень про світ.

Так от, щодо адін'язик… Ну а що я мав думати тоді?! Я однаково розумів і «На добраніч, діти», і «Спакойнай ночі, малиши», і так було завжди, а отже й питання того, що вони різними мовами, ніколи не поставало. Перші усвідомлені підозри про відмінність заворушилися лише з першою українською книжкою, та я досить швидко — майже на ходу — подолав небачений доти правопис і далі вже знов не переймався.
Розумієте… мені тупо ніхто тоді ще не казав, що в нас тут одночасно дві окремі, хоча й споріднені мови! А для мого власного дитячого сприйняття мова «брехунця» чи тьоті Наташи з Черкас нічим принципово не відрізнялася від суржику харківських сільських родичів та моєї «звичайної міської», крім, власне, «смаку» звучання. Проведені в якомусь оточенні два тижні робили тоді мій власний спосіб мовлення подібним до місцевого, причому «повернення до норми» вимагало тих самих двох тижнів — і все це несвідомо, без жодної гадки про фонетику, лексику чи граматику і без навмисного вибору, ЯК розмовляти.
ukurainajin: (Default)
Я Каца дивлюся з тієї самої «наукової» цікавости, про яку писав у коментарі там. Тобто мені цікаво, як він інтерпретує ситуацію, як із нього вигулькує російський світогляд і як це впливає на авдиторію. Такий собі інтелектуальний відпочинок без зайвого негативу, на відміну від перегляду патентованих пропагандонів.
На розгляді від Тетяни Микитенко, котрий з'явився вже бозна-коли, я ледь не заснув, хоча тема правильна і варта уваги. Натомість Віталік розповідає значно жвавіше:



Підсумовує Гордієнко о 45:36
А вишенька, котру я виніс до заголовку — о 44:20

UPD: Не обманюйтеся тим, що на видиво зараз накладено вікові обмеження. Насправді вміст брутальности там на порядок менший навіть за видива самого Каца, і вся ймовірна нецензурність полягає в одному експерсивному слові з листування та… в самій обраній темі.
ukurainajin: (Default)
Слухати (російською)

Після предметного обговорення дупи, в яку московська економіка заглиблюється внаслідок міжнародних санкцій, співрозмовники очікувано приходять до питання «навіщо?»
Російський ікзперд дивується: «Я не очень понимаю в этом смысл (в міжнародних санкціях), потому что путін не остановится. Вот путін уморит там миллион… десять миллионов русскіх, и ему будет по барабану…»

Дивуюся разом з російським ікзпердом. А ви як гадаєте, какой в етом смисл? І чи є взагалі якийсь сенс зважати на думку «російського народонасілєніяу», котрий існує в якомусь ізольованому від усього світу відгалуженні реальности і навіть не намагається визнати цей факт та зробити з нього висновки, перекладаючи всю відповідальність у кращому разі на «божевільного путіна»? Ну окей, тоді Україна зі світовою спільнотою всіма доречними засобами воюють проти путіна, тобто проти єдиного, хто має суб'єктність. Ким у цій ситуації є російські ікзперди? Та ніким — якимись примарами з паралельного всесвіту!
ukurainajin: (Default)
Зауважу, що другий огляд від Гордієнка помітно поступається першому. Чи то значимість матеріалу не та, чи то ефекту несподіванки вже нема…
Утім, певний сюжетний поворот не залишив мене байдужим. Я не фанат цього щорічного серіалу і також не дуже люблю скандали морально-патріотичного ґатунку, але…

Цікавий збіг, але від «Телебачення Торонто» я відписався був саме через оцю головну героїню, щоправда не через її власні пригоди, а через поведінку авторів каналу. Те, що вони її з якихось міркувань запросили брати участь у програмі, мене не надто обходило, життя взагалі є досить складною річчю. Проте на невдоволення глядачів щурівці почали відповідати глузливими коментарями. І отой раптовий «гумор» мені не сподобався значно більше за сумнівну репутацію дівчини, про котру я тоді почув уперше.

Проте й сама героїня далеко від карми не втекла, як можна дізнатися зі свіжих подій. Річ у тім, що залізних доказів одного з негарних епізодів її минулого ніхто не мав, були лише непрямі свідчення. Натомість команді героїні закортіло показово затулити пельку всім ненависникам. І задля цього вони начаклували десь чарівну довідку-спростування. Їм усе майже вдалося… якби не з'ясувалося, що «документ» є не лише несправжнім, а й взагалі, з певних причин, неможливим 🤣
Наїбали самих себе, як то кажуть. І тепер вже, принаймні для мене, репутація миттю перестрибнула в геть інший, цілком непохитний стан. Палитися на брехнях, але продовжувати брехати замість випрати засрату білизну — це щось невиправно кацапське. Ну й опріч «аморалки», суто технічно, зараз до недоведеного порушення героїнею правил перетину кордону маємо прилюдну спробу фальшування документів.
ukurainajin: (Default)
‘Our consciousness is the ultimate gift and it's the ultimate curse’

Ну де б я ще почув таку екзистенційну філософію, як не від двох веселих «реакціонерів» на Ютьюбі, котрі взялися реагувати на пісню ‘Hallowed Be Thy Name’ від Iron Maiden. «Реакціонер» — це такий напрямок влогерської діяльности: показувати свою реакцію на щось та висловлювати думку про це на замовлення глядачів. Як це називається «по-научному», я не в курсі.
Отой, що в окулярах (начебто, Джордж), дуже вподобав насамперед слова пісні та почав міркувати про сприйняття смерти. Коли я ті пісні слухав, я не мав такого досвіду з англійською, щоби розуміти на слух. Для мене це й досі становить певну проблему. Та хлопців я розумію і бачу, що ми одне одному не такі вже й марсіяни, як часто здається.
ukurainajin: (Default)
Кумедна іграшка. А найкумеднішим мені видалося те, що тут доволі наочним стає одне спостереження. А саме те, що велика кількість людей схильна розв'язувати задачу в рамах поданої моделі най би в абсурдний спосіб — аби лише досягти поставленої мети. З одного боку, це є творчою винахідливістю, котра свідчить зокрема про розуміння можливостей моделі, та логічним заощадженням сил. А з іншого… Дивлячись на таке креативне жбурляння машинок через канаву, інколи думаєш собі, що хто його зна, яке там насправді ставлення до реальності з її безліччю неврахованих факторів. Зрештою, анекдоти про парадоксальність буття не всі є вигаданими :)

ukurainajin: (Default)
Чесно кажучи, така непоетична назва манґи мене відлякувала. Та заради підтримки нашого видавця, котрий торує шлях для манґи українською мовою — і то різножанрової манґи, — я придбав обидва томи. Так, ця історія складається з двох томів і є манґизацією одноіменної повісті. Два томи — це водночас і мало, і достатньо. Мало — тому що в форматі коміксу там майже нема чого читати, вистачає на годину. А достатньо — тому що можна напружитися і видати отак усе разом, не розтягуючи стислу суть на місяці очікування, як то відбувається з серіалами.

За історією було також знято повнометражні фільм та аніме. Ця повість взагалі, як кажуть, отримала шалену популярність в Японії. Особисто я прохолодно ставлюся до історій з такою темою, бо мені їх вистачило вже в житті, але мушу визнати, що разом з тим автор пропонує годящі та зворушливі ідеї. Зокрема про те, що й очікувана смерть може стати неочікуваною. Вичавити з мене кілька сльозинок йому зрештою вдалося.
Також я сумнівався, чи варто давати щось таке племінникові, але після дослідження гадаю, що 13-14-річній дитині таке вже не зашкодить. Тему подано без тиску та гнітючості, наголос більше на внутрішній зміні персонажів, ніж на самій трагедії. Я бачив набагато приголомшливіші зразки того, що розраховано на підліткову авдиторію, а тут навіть вікового обмеження нема. Аби лише дитині було цікаво занурюватися у романтичні старшокласні взаємини, з яких постають не такі вже прості питання!

Загалом схвалюю до прочитання. Можливо, для зрілої людини тут нового небагато, утім є, про що поміркувати і про що поплакати. Тицяйте на малюнок, або ось тут (т.1) і тут (т.2), та дивіться на сайті видавця.
ukurainajin: (Default)
Табір повстанців потерпає від нестачі спорядження. Але тут плюсь, як будто з неба — з'являється анонімний постачальник. Питаємося в очільниці руху опору, хто ж це такий, чого він хоче? А хто зна, — каже, — підозри підозрами, та ми не маємо виходу, крім як прийняти допомогу. А просить він взамін лише одного: щоби ми продовжували воювати проти Шьоґунату. — І на цьому місці в мене одразу клацає думка: ага, я вже знаю, хто ваш загадковий меценат! Хто би ще в цьому світі був зацікавлений у підігріванні внутрішнього конфлікту та постачанні шкідливої для самих користувачів, як далі з'ясувалося, зброї? Звісно ж оті самі Фатуї з країни Snezhnaya! Навіть трохи прикро стало, що все так передбачувано.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Червень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
123 456 7
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Тематичний перегляд