Boku ni mo yoku wakarimasen

Почну одразу з висновку: я не вірю, що заморожені російські активи буде колись конфісковано і чи то передано Україні, чи то пущено на інші потреби. Подібні заклики я чую регулярно, але ті, хто їх озвучує, як на мене, ігнорують принцип, котрий, знов-таки, як на мене, є просто священною коровою, дорожчою за всі причини світу: довірені капітали може забрати лише власник. На непорушності цього принципу тримається вся система, котра надає цю послугу. Всі можуть розуміти обставини та визнавати справедливість винятку, коли йдеться про рашку, і право теж може бути на боці конфіскації — але принцип навіть так є вищим за все це. Якщо порушити його хоч би раз із будь-яких причин, його священність буде скомпрометовано. Не уявляю, яким має бути тиск і хто наважиться його здійснювати, щоби опоганити цього ідола. Хіба що почнуться останні дні світу…
Утім… Можливо, прецеденти порушення в минулому вже ставалися, і я собі просто хибно все уявляю…

UPD: Пан biber551 вже уточнює, що був прецедент із конфіскацією грошей Третього Рейху.

Питання, чи добре американці знаються на географії, заграло новими барвами…

Я собі гадав, куди він подівся, а він до Іспанії чкурнув…

Пишуть, що вранці в Мадриді було застрелено Андрія Портнова.
Це він що, «забагато знав»?

Хай там як, якщо не фейк, то найнебезпечніших гадів у світі поменшало на одного.
Кримінального покарання для нього однаково не могло бути.

На мій хлопський розум, усе логічно. Національний борг — це не особистий борг. Але я й в житті знаю людей, котрі не вилазять із боргів, утім живуть краще за інших. Зрештою, ми всі живемо в проміжках між станами. У проміжках на самій лише зміні станів робляться цілі статки. А от яким буде наступний стан, і що буде після його досягнення — оце вже треба думати.

Петиція проти ініціативи Гетманцева оподатковувати всі посилки, про яку я колись розповідав, за кілька днів до завершення набрала таки прохідну кількість голосів. Тепер чекатимемо на реакцію з Ради.

Що мені було цікаво в контексті цієї петиції… У розмові з однією людиною я стикнувся з таким сприйняттям: «Що це за сайт взагалі такий мутний? У них за надцять років лише лічена кількість розглянутих петицій! Всі нормальні люди роблять петиції на сайті Президента!» Я трохи розгубився від такого невігластва. Якщо відкинути поширене «Що ці петиції взагалі дають?!», то я побачив цілковите нерозуміння, що і як має працювати. І це ж, наче, не від темного-затурканого співрозмовника. Так от…
Те, що на сайті Ради так мало розглянутих петицій, пояснюється буквально тим, що так мало петицій набрало прохідну кількість голосів. А от чим це обумовлено, я не беруся судити. Можливо, люди просто не стежать, а автори петицій не мають можливостей влаштувати розголос. Можливо, заплутана навігація сайтом Ради — навмисно це зроблено чи ні — обмежує самий доступ громадян до розділу з петиціями. Також може бути, що більшість петицій (як і на сайті Президента) — це сміття, котре мало хто підтримує.
А щодо того, де слід розміщувати петиції — їх треба спрямовувати тому органові, до чиєї компетенції входить ваше питання. Це ж, начебто, логічно! Кидати будь-які свої побажання виключно Президентові — це якийсь трешак, як наче звертатися до бога чи царя-батюшки. Законодавством у нас займаються законодавці. Порушеннями законодавства — виконавчі органи. Тощо. Щиро кажучи, не знаю, якими словами треба це завершити, щоби прозвучало якось урочисто, як на проповіді…

Конгресмен-демократ порівнює те, що ми звикли називати «системою цінностей», та прив'язану до неї міжнародну політику з операційною системою. І я гадаю, що це доволі зручне порівняння, змістовніше та чесніше за просто «систему цінностей». Свою, американську він, власне, й називає US-OS. Вважає, що вона конкуруватиме в осяжній перспективі з китайською, і на цьому прикладі пояснює, чому погано чинити так, як теперішня адміністрація намагається чинити, скажімо, з Україною.
UPD: Щоправда, Україну в НАТО він не хоче — хоче, щоби ми були європейською передньою лінією на грошовому забезпеченні (з арештованих активів), і щоби Європа поширила на нас свою «статтю 42.7» (щось подібне до «5-ї статті НАТО») ще до вступу до ЕС.

Ось на ютубі англійською (з 19:17).

Коли на думку спадає, що «Трам підштовхнув Європу до рішучих дій», чомусь одразу згадується «Це лєнін створив Україну».

Вчора держсекретар США Марко Рубіо шокував мене демонстративним хрестом на чолі. Я спочатку подумав, що це вже якісь спецефектні знущання над ним, фотожаби, і лише потім придивився та дізнався, що воно таке було і навіщо.
До чого це я… Зараз мені трапилося, як християнський (англіканський) священник тлумачить те, що сталося тиджень тому в «оральному кабінеті» за участи Зеленського. Дотепний підхід до проблеми, не очікував, навіть від священника, хоча й виправдовує мету існування християнських священників. Пане Рубіо, any ideas about this?

Не хочу спрощувати, але… Але… Нещодавно відчув щось таке… Давайте так: ми, як нація і всі як її представники, наївні та безхитрісні, але теж їбануті та винахідливі. Звідси нездоровий оптимізм у катастрофічній ситуації і водночас дуля в кишені. Звідси програші в нудних підкилимних змаганнях в довгу. Звідси гостра реакція на зраду, але й нерозважлива толерантність. Звідси зрештою дива, котрих ніхто не очікував. Як це каналізується в корисному напрямку, я не дуже уявляю. Якийсь хаос, помножений на гонор і завзятість.

Ось, американець дивиться інтерв'ю з Ніксоном і виявляє, що все, що той казав про комуністів, так само можна застосовувати до путіністів. Як домовлятися з росіянами? — Так, щоби в їхніх власних інтересах було не порушувати домовленість! Як розмовляти з росіянами про мир? — Так, щоби вони розуміли, що не виграють війну!