Boku ni mo yoku wakarimasen

Колись я наївно гадав, що переріс прямолінійний пафос. Але ця пісня кількома простими словами трощить мою шкарлупу. Просто треба правильно добирати слова! І не фальшивити.

Сьогодні вперше звернув увагу, як поляки в політичних оглядах цілком чітко розрізняють Władimir і Wołodymyr, залежно від наступного прізвища. Кумедно чути, коли воно в них звучить в одному реченні.

Кінопостановка 1973 та шоу 2012. До речі або не до неї, приблизно такий самий час Мойсей, нібито, проводив євреїв з точки А до точки Б :)
Першу стрічку як таку я не дуже люблю (складно пояснити, чому), але звучання в ній є наближеним до «канонічного» студійного запису 1970. А от постановка Live Arena Tour мені подобається візуально, натомість не завжди музично (певно, через синдром каченяти).

Підсумок цього видива такий, що його назва є курйозною та брехливою. Брехливою тому, що понад половину згаданих пісень я ніколи й не чув, тож ніякого «всі знають». А курйозною тому, що майже все оте «неанглійське» виявилося романським. Ну, була одна вірусна пісня турецькою від «Таркана». Також по одній шведською (начебто), німецькою та корейською — їх я до цього не бачив навіть близько, і їхній вибір сильно мене дивує. На додачу Шакіра переспівувала «Zangalewa», і був іще корейський «GANGNAM STYLE», в якому, на мій подив, виявилися ще якісь слова, крім самої назви. А вся численна решта пісень, запропонована автором добірки, співається романськими мовами: іспанською, італійською, французькою, португальською та румунською.

А чого я згадав за суб'єктивний спосіб — бо той, хто назвав іспанську найлегшою європейською мовою, теж пожартував суб'єктивно. Через систему дієслівних закінчень мені іспанська видається складнішою навіть за німецьку, не кажучи за англійську. Я після тривалих дрилів заледве опанував відмінювання в дійсному* та наказовому способах, причому лише в урізаній латиноамериканській редакції (без vosotros), причому лише для правильних випадків. А всілякі відхилення від загальної схеми доводять мене до сказу. І це я ще не брався за суб'єктивний спосіб, приклади якого можна всюди зустріти хоча б у пісні Despacito. І це я ще не брався за використання всіх отих форм для висловлення думки…



*Це по 5 особових форм для кожного з 3 типів дієслів у 5 «часах»!

Там, начебто, Амазон займається екранізацією Mass Effect'а, і осьо з'явилася перша інформація, що історія в серіалі буде незалежною від історії Шепарда і відбуватиметься вже після подій ігрової трилогії. Ну, що можна про це сказати…

Якби вони екранізували оригінальну історію, тобто про Шепарда та Женців, то справді стикнулися би з проблемою «яку саме історію та якого саме Шепарда» :) Адже ігри дозволяють грати персонажами обох ста́тей, а також вибирати, з ким будувати романтичні стосунки і ким або чим жертувати по ходу п'єси — і всі варіянти мають своїх палких прихильників, кожен гравець має власну версію казки. Навіть якщо розповісти «найбазовіший» варіант без натяку на можливість альтернатив, то «невідповідна» стать героя однаково викличе незадоволення значної частини фанів…

Тож у цьому світлі рішення кіноробів виглядає, начебто, слушним. Зрештою, немає фанатів, котрі не мріяли би про глибше дослідження цього всесвіту. Усі кричать: «Давайте ще симуляторів міжзоряного сексу!» Усі з погано прихованою тривогою чекають на п'яту частину гри, хоч би якою вона не була…

Але!… Зараз я скажу дещо дуже-дуже суб'єктивне. На мою думку, той всесвіт з усіма його расами та загадками не є аж таким самостійним без Шепардів із усією командою в центрі подій і без, власне, їхнього протистояння Женцям у якості головної теми. Спробую пояснити.
Скажімо, інша культова серія BioWare'ів, Dragon Age від самого початку сповідує сюжетно-епосний підхід: у ній наскрізна хронологія, в котрій вигулькують наскрізні постаті, утім кожна частина розповідає про окремі клопоти окремого протагоніста. Такий підхід, теоретично, дозволяє штампувати продовження безкінечно, доки світ стоїть.
Натомість шепардоцентричні пригоди з космічної трилогії не були окремою легендою зі всесвіту під назвою Mass Effect — вони й були Mass Effect'ом! Його початком і «кінцем», альфою та «Омегою» :) Галактика як така існувала мільйони років до, галактика, очевидно, існуватиме й після, але фішкою та водночас пасткою ігрової концепції є те, що події трилогії показують саме кульмінаційний момент всього цього існування. І саме Шепарди з командою відіграю́ть у цьому ключову роль. Із поставленою так високо планкою нема куди вже далі вражати уяву!

Звісно, оскільки світ «Шепарда і Женців» Mass Effect'а обзавівся по дорозі багатим супутнім лором, дехто вказує на це, мовляв, того чудового матеріялу вистачить на купу інших цікавих історій! Але чи уявляють вони насправді, як це має працювати? Навигадувати цеглинок до лору можна ще й не таку купу. А от розвинути їх у щось окреме самодостатнє, щоби воно на тлі монументального оригіналу не виглядало дрібним для фанатів і щоби спромоглося причарувати нефанатів — чи можливо таке в принципі? Оно, «Андромеда» чи то четверта і доволі суперечлива гра франшизи навіть пробувала втекти до іншої галактики, щоби уникнути вторинности… Тому я й у п'яту частину не дуже вірю, а геть не тому, що в ній можуть виявитися якісь лячні ґендери :)

Хоча, зрештою побачимо. Аби лише не цілковите лайно, що примітивно експлуатує розкручений бренд!

Замість постскриптуму до попередньої теми. Це про стосунки ігрового канону «Відьмака» з книжковим.

Якби я був трошечки навіженішим фанатом книжок, то теж називав би всюди ігровий «канон» «неканоном» і мав би для цього об'єктивні підстави. Натомість я від самого початку не мав такої проблеми, бо знайомився з обома медіумами паралельно і ще тоді збагнув, як по-різному працюють ігри та книжки. Простіше кажучи, для мене це два окремі всесвіти з різним досвідом і, відповідно, окремими «канонами». Я не прагну влаштовувати їм Кон'юнкцію Сфер.

Те, що для мене тут не існує конфлікту, обумовлено й правильним рішенням самих розробників. Вони одразу відмовилися перекроювати авторську історію, на відміну від витівників із «Нетфлікса», і зачали свою власну — поза межами оригіналу. Оригінал вони використали як міцне підґрунтя, до якого поставилися зі всією можливою пошаною. І в них вийшов дуже талановитий фанфік. Але й не без дірок, звісно. Якщо хтось не знав, сама вже зав'язка їхньої казки, хоч би як вони не намагалися її раціоналізувати, докорінно суперечить задуму Сапковського. Утім, як на мене, замість бути вадою цей хід одразу ж надійно відтинає той самий ігровий «канон» від книжкового, залишаючи собі лише корисні посилання на нього. Після цього не має сенсу нарікати на якісь дрібніші розбіжності з книжками, і я пристаю на такі умовності заради можливости власноруч покерувати Ґеральтом. Головне, щоби ігри трималися власної купи, а їм це — в межах окремих частин — вдається досить непогано. :)

Проте… зараз я спостерігаю такий собі зворотній ефект. Множина гравців є вже очевидно більшою за множину читачів. Дуже багато з тих, хто познайомився з «Відьмаком» через ігри (насамперед завдяки третій частині), книжок або взагалі ніколи не бачило, або вважає їх «за мотивами ігор», або просто не розуміє, що там може бути кращого за ігри…
І от виходить іронічна ситуація. Спочатку ігророби беруть талановитий літературний твір і на його основі створюють видатну розвагу. В ході цього вони намагаються наслідувати авторський стиль, а власні вигадки часто розкручують із залишених автором вузликів, через що результат виходить правдоподібним і якісним. Проте ніщо не зобов'язує самого автора дотримуватися правил чужої гри, бо це не «Марвел» і не «Зоряні Війни». Він є одноосібним батьком літературної історії та продавцем обмежених прав на її використання, а не навпаки. Захищаючи власне право на подальшу творчість, автор послідовно висловлює незгоду з вигадками інших людей, а потім ще й доповнює літературний «канон», наче навмисно, такими деталями, які вже відверто ставлять ігровий «канон» під сумнів. І деякі фанати ігор, почувши про це, готові того автора закидати лайном за таку наругу над їхньою святинею. Хоча, здавалося б, якщо ви переконані, що романсити треба Трісс і лише Трісс, а не «стервозну Йеннефер», то як вас взагалі може харити така дрібниця, що в книжках не було й не буде «відьмацьких шкіл»? :)

От і я давно думаю, чому наше минуле має складатися виключно з янголів та Авакових?! Чому не можна цінити заслуги та водночас відверто критикувати помилки? Це не про морально-політичну терпимість до всього, це про те, що не слід замовчувати неприємну правду. Інакше виходить шиза, з якої не зробити висновків.

І то феноменальна…

Відносно нещодавно я висловлював сумніви. «Гоп» не казатиму, доки Європа не перескоче, але дуже ймовірно, що мої уявлення тоді були… справді перебільшеними. Минуло не так багато часу — і Європа таки просунулася в напрямку… назвімо це так: винайдення чарівної формули, як обійти неписане табу.

Аж ось, у ході цього просування кажуть, ніби, Бельгія вперлася та висловлює зокрема побоювання, що у відповідь на конфіскацію російських активів росія може відібрати якесь європейське майно на власній території… Європейське майно, на російській території? Та ще й таке, що його несила втратити? Після дванадцяти років, протягом яких росія носить тавро злочинця, і чотири з яких веде агресивну війну нечуваного рівня відморожености під самим носом тієї Європи?…
Я не в курсі, може, й справді існують поважні страхові компанії, котрі погоджуються страхувати проєкти з будівництва на схилі активного вулкану перед виверженням? Мені здавалося, що навпаки, в разі екстремальних видів розваг від тебе вимагають письмову відмову від будь-яких претензій в разі нещасного випадку… От згадана бельгійська пересторога виглядає для мене чимось із тої опери.

У Сеймана Довмана є манґа з назвою «オッドマン 11», чи то англійською «Oddman Eleven». У ній ідеться про групу особливих учнів, кожен з яких має незвичайні риси характеру та/або фізіології. Їх і звуть отими «одменами». Тут я сяк-так добрав відповідник у вигляді рідковживаного слова «причуда» — у значенні особи з дивацькою, маргінальною поведінкою. Відтак, назва вийшла «Причуда 11».

І все було би добре, якби не збочена японська пристрасть до гри слів у назвах своїх творінь.
Маю сильну підозру, що ця назва пародіює «Ocean's Eleven», хоча свідчень на користь цього не знайшов.
Якщо це правда, то для впізнаваности назви в нас вона має бути приблизно такою: «Одинадцять друзів-причуд».

Я ще не прочитав манґу до кінця, але майже певен, що назва, відповідно до сюжету, має позначати саме всю групу з 11 осіб, а не якусь конкретну причуду з номером 11. Тобто другий варіант може бути ближчим до задуму.
Проте й він має ваду. Впізнавана назва кінострічки прийшла до нас від російських прокатників і прижилася саме такою, якою є, хочемо ми цього чи ні. Утім, в англійській не було, звісно, жодних «друзів» («Одинадцятка Оушена»).
І отут я вагаюся, наскільки доречно застосовувати слово «друзі» до героїв цієї манґи. Просто друзями в буквальному розумінні вони не є — стосунки там неоднозначні, хе-хе…
Якби ж то знати напевно, що автор саме цей жарт і закладав, тоді впізнаваність була би пріоритетною. Але якби ж то його знати!…

UPD: Прочитав третину. Їх таки можна вважати й «друзями» в прямому значенні.

З'явилася новина, ніби Труханова указом Президента позбавлено громадянства України. Разом із Олегом «Волинська різня» Царьовим і ще якимсь балеруном.
Що тут курйозного? По-перше, за день до підписання на сайті Президента було подано ще й петицію щодо цього, і вона одразу зібрала необхідні 25 тисяч підписів. Так усе стрімко, що я навіть не чув за це нічого, крім стогону самого Труханова напередодні. Ясно, що петиція тут була лише своєрідною «народною підстраховкою», бо до безпосередніх рішень вона не зобов'язує.
А по-друге, у тих новинах, що я читав (на «Суспільному», наче), казало, що інформацію про підписання вони мають від власних джерел з ОП'и. Самий указ, мовляв, не оприлюднено, адже «він містить інформацію особистого характеру». Не скажу, що не зустрічав тупішої відмазки, але через це сприймаю новину обачно. Може, вони там досі торгуються… А може, усе це знову віртуальна історія без жодних юридичних підстав…

Не хочу псувати нікому свята, але й не можу так радіти з усіма. Маю чимало сумнівів. І щодо такого механізму позбавлення громадянства. І щодо того, наскільки це сприятиме заявленій меті чи то фактичному «покаранню зла». За одеським Трухановим тягнеться такий «шлейф», що я не чув подібного ані про кернесівську, ані ще раніше про кушнарівсько-ментівську верхівку Харкова. Утім, виглядає так, наче йому поки що наполегливо пропонують «звалити з міста», і не більше. А до всяких «креативних» механізмів у руцях чинної ОП'и я ставитимуся недовірливо, доки вона сама не піде за Трухановим. Бо механізми в неї, а проблеми через те в усіх нас.