![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinІдеться про Сапковського. В одному з його ранніх оповідань промайнула була згадка про зв'язок між медальйоном Ґеральта і «Школою вовка». Спираючись на цю єдину зачіпку в одному єдиному реченні, творці ігор наплодили купу інших відьмацьких шкіл з відповідними до них медальйонами. Ну, логічно: якщо морда вовка символізує «Школу вовка», то кіт — певно ж, «Кота» тощо. Під це діло вони для них усіх надизайнили характерне спорядження та й додали ще для вау-ефекту тварин, котрих самий автор ані словом не згадував.
Аж ось скінчилося все це тим, що в одному з інтерв'ю Сапковський назвав то все дурнею, котра нічого не дає сюжетові, і пообіцяв видалити першопричинне речення з наступних видань книжки. Фанатам ігор палає.
Насправді у Сапковського ні про які різноманітні школи в дусі стилів кунг-фу чи освітянської мапи «Гаррі Поттера» не йшлося — це вже маскультурне множення сутностей. Медальйони у формі інших тварин ми вперше побачили в колекції мисливця на відьмаків Лео Бонгарта — як курйоз, без жодних пояснень. Та, власне, то взагалі була перша згадка якихось інших медальйонів, опріч іменного ґеральтівського — саме так, навіть про товаришів Ґеральта книжки нічого не казали. Коли ж Сапковський через багато років вкинув до коша ще й змію, то власник змії вважав домівку Ґеральта й своєю теж. Можна припустити, що різну форму обумовлено просто різними майстрами, котрі створювали ці медальйони в різний час за різних обставин. Оно, славнозвісні еліксири для відьмаків виробляли «аутсорсери» — служниці храму Мелітеле, на засадах благодійности.
Але найголовнішим є те, що не було й самого поняття «школа». Єдину добре знану нам твердиню Каер Морен, котра слугувала домівкою для книжкових відьмаків, сам автор змалював як лабораторію. У нещодавньому приквелі він пролив трошки сяйва на історію. Чарівники, що розвідували процес створення надлюдей і в ході цього наштампували відьмаків, згодом розісралися та й розбіглися по трьох локаціях. Каер Морен із них виявився найпритомнішим місцем: там керівники проєкту облишили зрештою ганятися за мрією і лише підтримували за інерцією досліджений процес, доки були живі. У другому науково-дослідницькому сиротинці процес завернув не туди, внаслідок чого на світ з'явилися «Коти», хворі на всю голову — що й було єдиною їхньою відмінністю від мутантів з Каер Морена. Про долю ж третьої чарівницької групи відомо лише те, що в них усе дуже швидко дійшло до страшенної катастрофи, тож із фортеці Мірабель взагалі нічого путнього на шлях не вирушило.
Підсумуймо: відьмаки були нечисленним побічним продуктом самовпевненої спроби чарівників вдосконалити людську расу, і фахівцями зі знищення потвор вони стали вимушено, бо мутантам теж треба щось їсти, а там саме видався попит на такі здібності. Форма ж відьмацьких медальйонів є цілковито другорядною деталлю, як і форма одягу — що мали, те й носили. Медальйони були просто робочим інструментом, Фрінґілла навіть пробувала створити Ґеральтові сучасніший замінник. Те, що вони виконували також функцію своєрідного фахового посвідчення, не означає, що до них існували якісь бюрократичні вимоги. Ну й ніяких тобі кланів або цехів зі своїми традиціями, обрядовістю та символікою а-ля «Орден Джедаїв» там не було в принципі — все трималося на конкретних людях і за життя Ґеральта вже остаточно розвалилося. На початку Сапковський ще не дуже уявляв, яку кашу заварює, і тому вкидав до неї випадкові спеції задля смаку. Але наповнювати світ різнобарвними яйцями він не планував.
Аж ось скінчилося все це тим, що в одному з інтерв'ю Сапковський назвав то все дурнею, котра нічого не дає сюжетові, і пообіцяв видалити першопричинне речення з наступних видань книжки. Фанатам ігор палає.
Насправді у Сапковського ні про які різноманітні школи в дусі стилів кунг-фу чи освітянської мапи «Гаррі Поттера» не йшлося — це вже маскультурне множення сутностей. Медальйони у формі інших тварин ми вперше побачили в колекції мисливця на відьмаків Лео Бонгарта — як курйоз, без жодних пояснень. Та, власне, то взагалі була перша згадка якихось інших медальйонів, опріч іменного ґеральтівського — саме так, навіть про товаришів Ґеральта книжки нічого не казали. Коли ж Сапковський через багато років вкинув до коша ще й змію, то власник змії вважав домівку Ґеральта й своєю теж. Можна припустити, що різну форму обумовлено просто різними майстрами, котрі створювали ці медальйони в різний час за різних обставин. Оно, славнозвісні еліксири для відьмаків виробляли «аутсорсери» — служниці храму Мелітеле, на засадах благодійности.
Але найголовнішим є те, що не було й самого поняття «школа». Єдину добре знану нам твердиню Каер Морен, котра слугувала домівкою для книжкових відьмаків, сам автор змалював як лабораторію. У нещодавньому приквелі він пролив трошки сяйва на історію. Чарівники, що розвідували процес створення надлюдей і в ході цього наштампували відьмаків, згодом розісралися та й розбіглися по трьох локаціях. Каер Морен із них виявився найпритомнішим місцем: там керівники проєкту облишили зрештою ганятися за мрією і лише підтримували за інерцією досліджений процес, доки були живі. У другому науково-дослідницькому сиротинці процес завернув не туди, внаслідок чого на світ з'явилися «Коти», хворі на всю голову — що й було єдиною їхньою відмінністю від мутантів з Каер Морена. Про долю ж третьої чарівницької групи відомо лише те, що в них усе дуже швидко дійшло до страшенної катастрофи, тож із фортеці Мірабель взагалі нічого путнього на шлях не вирушило.
Підсумуймо: відьмаки були нечисленним побічним продуктом самовпевненої спроби чарівників вдосконалити людську расу, і фахівцями зі знищення потвор вони стали вимушено, бо мутантам теж треба щось їсти, а там саме видався попит на такі здібності. Форма ж відьмацьких медальйонів є цілковито другорядною деталлю, як і форма одягу — що мали, те й носили. Медальйони були просто робочим інструментом, Фрінґілла навіть пробувала створити Ґеральтові сучасніший замінник. Те, що вони виконували також функцію своєрідного фахового посвідчення, не означає, що до них існували якісь бюрократичні вимоги. Ну й ніяких тобі кланів або цехів зі своїми традиціями, обрядовістю та символікою а-ля «Орден Джедаїв» там не було в принципі — все трималося на конкретних людях і за життя Ґеральта вже остаточно розвалилося. На початку Сапковський ще не дуже уявляв, яку кашу заварює, і тому вкидав до неї випадкові спеції задля смаку. Але наповнювати світ різнобарвними яйцями він не планував.