Boku ni mo yoku wakarimasen

Там, начебто, Амазон займається екранізацією Mass Effect'а, і осьо з'явилася перша інформація, що історія в серіалі буде незалежною від історії Шепарда і відбуватиметься вже після подій ігрової трилогії. Ну, що можна про це сказати…

Якби вони екранізували оригінальну історію, тобто про Шепарда та Женців, то справді стикнулися би з проблемою «яку саме історію та якого саме Шепарда» :) Адже ігри дозволяють грати персонажами обох ста́тей, а також вибирати, з ким будувати романтичні стосунки і ким або чим жертувати по ходу п'єси — і всі варіянти мають своїх палких прихильників, кожен гравець має власну версію казки. Навіть якщо розповісти «найбазовіший» варіант без натяку на можливість альтернатив, то «невідповідна» стать героя однаково викличе незадоволення значної частини фанів…

Тож у цьому світлі рішення кіноробів виглядає, начебто, слушним. Зрештою, немає фанатів, котрі не мріяли би про глибше дослідження цього всесвіту. Усі кричать: «Давайте ще симуляторів міжзоряного сексу!» Усі з погано прихованою тривогою чекають на п'яту частину гри, хоч би якою вона не була…

Але!… Зараз я скажу дещо дуже-дуже суб'єктивне. На мою думку, той всесвіт з усіма його расами та загадками не є аж таким самостійним без Шепардів із усією командою в центрі подій і без, власне, їхнього протистояння Женцям у якості головної теми. Спробую пояснити.
Скажімо, інша культова серія BioWare'ів, Dragon Age від самого початку сповідує сюжетно-епосний підхід: у ній наскрізна хронологія, в котрій вигулькують наскрізні постаті, утім кожна частина розповідає про окремі клопоти окремого протагоніста. Такий підхід, теоретично, дозволяє штампувати продовження безкінечно, доки світ стоїть.
Натомість шепардоцентричні пригоди з космічної трилогії не були окремою легендою зі всесвіту під назвою Mass Effect — вони й були Mass Effect'ом! Його початком і «кінцем», альфою та «Омегою» :) Галактика як така існувала мільйони років до, галактика, очевидно, існуватиме й після, але фішкою та водночас пасткою ігрової концепції є те, що події трилогії показують саме кульмінаційний момент всього цього існування. І саме Шепарди з командою відіграю́ть у цьому ключову роль. Із поставленою так високо планкою нема куди вже далі вражати уяву!

Звісно, оскільки світ «Шепарда і Женців» Mass Effect'а обзавівся по дорозі багатим супутнім лором, дехто вказує на це, мовляв, того чудового матеріялу вистачить на купу інших цікавих історій! Але чи уявляють вони насправді, як це має працювати? Навигадувати цеглинок до лору можна ще й не таку купу. А от розвинути їх у щось окреме самодостатнє, щоби воно на тлі монументального оригіналу не виглядало дрібним для фанатів і щоби спромоглося причарувати нефанатів — чи можливо таке в принципі? Оно, «Андромеда» чи то четверта і доволі суперечлива гра франшизи навіть пробувала втекти до іншої галактики, щоби уникнути вторинности… Тому я й у п'яту частину не дуже вірю, а геть не тому, що в ній можуть виявитися якісь лячні ґендери :)

Хоча, зрештою побачимо. Аби лише не цілковите лайно, що примітивно експлуатує розкручений бренд!

Замість постскриптуму до попередньої теми. Це про стосунки ігрового канону «Відьмака» з книжковим.

Якби я був трошечки навіженішим фанатом книжок, то теж називав би всюди ігровий «канон» «неканоном» і мав би для цього об'єктивні підстави. Натомість я від самого початку не мав такої проблеми, бо знайомився з обома медіумами паралельно і ще тоді збагнув, як по-різному працюють ігри та книжки. Простіше кажучи, для мене це два окремі всесвіти з різним досвідом і, відповідно, окремими «канонами». Я не прагну влаштовувати їм Кон'юнкцію Сфер.

Те, що для мене тут не існує конфлікту, обумовлено й правильним рішенням самих розробників. Вони одразу відмовилися перекроювати авторську історію, на відміну від витівників із «Нетфлікса», і зачали свою власну — поза межами оригіналу. Оригінал вони використали як міцне підґрунтя, до якого поставилися зі всією можливою пошаною. І в них вийшов дуже талановитий фанфік. Але й не без дірок, звісно. Якщо хтось не знав, сама вже зав'язка їхньої казки, хоч би як вони не намагалися її раціоналізувати, докорінно суперечить задуму Сапковського. Утім, як на мене, замість бути вадою цей хід одразу ж надійно відтинає той самий ігровий «канон» від книжкового, залишаючи собі лише корисні посилання на нього. Після цього не має сенсу нарікати на якісь дрібніші розбіжності з книжками, і я пристаю на такі умовності заради можливости власноруч покерувати Ґеральтом. Головне, щоби ігри трималися власної купи, а їм це — в межах окремих частин — вдається досить непогано. :)

Проте… зараз я спостерігаю такий собі зворотній ефект. Множина гравців є вже очевидно більшою за множину читачів. Дуже багато з тих, хто познайомився з «Відьмаком» через ігри (насамперед завдяки третій частині), книжок або взагалі ніколи не бачило, або вважає їх «за мотивами ігор», або просто не розуміє, що там може бути кращого за ігри…
І от виходить іронічна ситуація. Спочатку ігророби беруть талановитий літературний твір і на його основі створюють видатну розвагу. В ході цього вони намагаються наслідувати авторський стиль, а власні вигадки часто розкручують із залишених автором вузликів, через що результат виходить правдоподібним і якісним. Проте ніщо не зобов'язує самого автора дотримуватися правил чужої гри, бо це не «Марвел» і не «Зоряні Війни». Він є одноосібним батьком літературної історії та продавцем обмежених прав на її використання, а не навпаки. Захищаючи власне право на подальшу творчість, автор послідовно висловлює незгоду з вигадками інших людей, а потім ще й доповнює літературний «канон», наче навмисно, такими деталями, які вже відверто ставлять ігровий «канон» під сумнів. І деякі фанати ігор, почувши про це, готові того автора закидати лайном за таку наругу над їхньою святинею. Хоча, здавалося б, якщо ви переконані, що романсити треба Трісс і лише Трісс, а не «стервозну Йеннефер», то як вас взагалі може харити така дрібниця, що в книжках не було й не буде «відьмацьких шкіл»? :)

От і я давно думаю, чому наше минуле має складатися виключно з янголів та Авакових?! Чому не можна цінити заслуги та водночас відверто критикувати помилки? Це не про морально-політичну терпимість до всього, це про те, що не слід замовчувати неприємну правду. Інакше виходить шиза, з якої не зробити висновків.

І то феноменальна…

Відносно нещодавно я висловлював сумніви. «Гоп» не казатиму, доки Європа не перескоче, але дуже ймовірно, що мої уявлення тоді були… справді перебільшеними. Минуло не так багато часу — і Європа таки просунулася в напрямку… назвімо це так: винайдення чарівної формули, як обійти неписане табу.

Аж ось, у ході цього просування кажуть, ніби, Бельгія вперлася та висловлює зокрема побоювання, що у відповідь на конфіскацію російських активів росія може відібрати якесь європейське майно на власній території… Європейське майно, на російській території? Та ще й таке, що його несила втратити? Після дванадцяти років, протягом яких росія носить тавро злочинця, і чотири з яких веде агресивну війну нечуваного рівня відморожености під самим носом тієї Європи?…
Я не в курсі, може, й справді існують поважні страхові компанії, котрі погоджуються страхувати проєкти з будівництва на схилі активного вулкану перед виверженням? Мені здавалося, що навпаки, в разі екстремальних видів розваг від тебе вимагають письмову відмову від будь-яких претензій в разі нещасного випадку… От згадана бельгійська пересторога виглядає для мене чимось із тої опери.

У Сеймана Довмана є манґа з назвою «オッドマン 11», чи то англійською «Oddman Eleven». У ній ідеться про групу особливих учнів, кожен з яких має незвичайні риси характеру та/або фізіології. Їх і звуть отими «одменами». Тут я сяк-так добрав відповідник у вигляді рідковживаного слова «причуда» — у значенні особи з дивацькою, маргінальною поведінкою. Відтак, назва вийшла «Причуда 11».

І все було би добре, якби не збочена японська пристрасть до гри слів у назвах своїх творінь.
Маю сильну підозру, що ця назва пародіює «Ocean's Eleven», хоча свідчень на користь цього не знайшов.
Якщо це правда, то для впізнаваности назви в нас вона має бути приблизно такою: «Одинадцять друзів-причуд».

Я ще не прочитав манґу до кінця, але майже певен, що назва, відповідно до сюжету, має позначати саме всю групу з 11 осіб, а не якусь конкретну причуду з номером 11. Тобто другий варіант може бути ближчим до задуму.
Проте й він має ваду. Впізнавана назва кінострічки прийшла до нас від російських прокатників і прижилася саме такою, якою є, хочемо ми цього чи ні. Утім, в англійській не було, звісно, жодних «друзів» («Одинадцятка Оушена»).
І отут я вагаюся, наскільки доречно застосовувати слово «друзі» до героїв цієї манґи. Просто друзями в буквальному розумінні вони не є — стосунки там неоднозначні, хе-хе…
Якби ж то знати напевно, що автор саме цей жарт і закладав, тоді впізнаваність була би пріоритетною. Але якби ж то його знати!…

UPD: Прочитав третину. Їх таки можна вважати й «друзями» в прямому значенні.

З'явилася новина, ніби Труханова указом Президента позбавлено громадянства України. Разом із Олегом «Волинська різня» Царьовим і ще якимсь балеруном.
Що тут курйозного? По-перше, за день до підписання на сайті Президента було подано ще й петицію щодо цього, і вона одразу зібрала необхідні 25 тисяч підписів. Так усе стрімко, що я навіть не чув за це нічого, крім стогону самого Труханова напередодні. Ясно, що петиція тут була лише своєрідною «народною підстраховкою», бо до безпосередніх рішень вона не зобов'язує.
А по-друге, у тих новинах, що я читав (на «Суспільному», наче), казало, що інформацію про підписання вони мають від власних джерел з ОП'и. Самий указ, мовляв, не оприлюднено, адже «він містить інформацію особистого характеру». Не скажу, що не зустрічав тупішої відмазки, але через це сприймаю новину обачно. Може, вони там досі торгуються… А може, усе це знову віртуальна історія без жодних юридичних підстав…

Не хочу псувати нікому свята, але й не можу так радіти з усіма. Маю чимало сумнівів. І щодо такого механізму позбавлення громадянства. І щодо того, наскільки це сприятиме заявленій меті чи то фактичному «покаранню зла». За одеським Трухановим тягнеться такий «шлейф», що я не чув подібного ані про кернесівську, ані ще раніше про кушнарівсько-ментівську верхівку Харкова. Утім, виглядає так, наче йому поки що наполегливо пропонують «звалити з міста», і не більше. А до всяких «креативних» механізмів у руцях чинної ОП'и я ставитимуся недовірливо, доки вона сама не піде за Трухановим. Бо механізми в неї, а проблеми через те в усіх нас.

Це цитата, котра мені сподобалася у видиві. Вона з «Шоу довгоносиків» (хоч бери та передивляйся).
А саме видиво, як зрозуміло з заставки, про чергову героїчну сторінку в імперській мітології.

Натрапив у ютубі ще на одну кумедну математичну задачку. Саме видиво я не дивився, бачив лише заставку, тому казатиму лише про неї.
На одному малюнку під столом сидить голуб, на столі сидить собака, і відстань між маківкою голуба та маківкою собаки становить 170 см.
На іншому малюнку навпаки: собака під столом, голуб на столі, і тоді ця відстань становить 130 см.
Знайти треба висоту столу.

Системою з двох рівнянь цю висоту знайти доволі просто. Вона дорівнюватиме 150 сантиметрам. UPD: оскільки картину обох малюнків просто «вивернуто навпаки», то простішим розв'язанням — геть без алгебри — було би знайти середнє між 130 та 170. Не скажу, що це є дуже інтуїтивним — треба мати відповідний тип мислення, — утім це теж працює.
А от якби завдання полягало ще й у визначенні зросту голуба чи собаки… то зробити це без додаткових підказок було би неможливо. Принаймні я не знаю, як. Вони хоч і залежать одне від одного (собака на 20 вищий за голуба), але від висоти столу напряму не залежать ніяк! Висота столу є лише вимогою, за якої справджується показана на малюнках картина відстаней.
Усе, в чому можна бути певним — собака не є вищим за стіл, бо це витікає просто з малюнку: тваринки сидять чітко під столом, і якщо це звичайний стіл і звичайні тваринки, вони не можуть простромити його головою.

Отже зріст голуба та собаки не є фіксованим значенням, він може коливатися в межах, котрі не суперечать малюнкові. Для собаки це від 20 до 150 сантиметрів. Для голуба, відповідно: від 0 до 130. У цих межах можна обрати будь-що!
Можна, звісно, додати сюди ще якісь такі раціональні обмеження, що висота реального голуба не може бути нульовою, а й товщина стільниці, під якою сидить собака, теж має бути ненульовою, але це просто звузить діапазони можливих значень. Зміна ж висоти самого столу, якщо він не розчавить собаку, за такого опису завдання вплине лише на відстані між маківками, але не на відстані від маківок до власних дупок. У цьому й кумедність для мене цієї задачки.

У мене вже, схоже, започатковується своєрідний музей пам'яток. Пам'яток за… Я точно не знаю, за що — мабуть, за мою жалюгідну допомогу в обороні країни. Знаю точно, що ці артефакти я ніколи не віддам, і що це перші мої предмети колекціонування, котрі мають для мене таке велике символічне значення.

Власне, я ніколи не планував збирати анімешні фігурки. Мені їх тупо нема де ставити, та й ставлюся я вже до всього того, як до викинутих на марно грошей. Ну, можна ними помилуватися разочок, а потім воно просто стоїть збирає пил…
Але від періодичних зборів-розіграшів, що їх влаштовує на потреби війська анімешна спільнота, я раптом отримав у якості призів уже три фігурки анімешних дівок.
Аж осьо тепер і пан jonathan_simba несподівано «відзначив» мене патчем «ANIME FORCES OF UKRAINE»…
Коротше, вже тягне на мінівиставку. Усе це кумедно ще й тому, що не такий я вже й завзятий анімешник. Просто майже дід уже, котрий досі однією ногою в дитинстві…

Видавництво «КСД» нарешті дійшло до фінальної стадії у справі видання нової книжки Сапковського. Обіцяють у продажу вже з кінця вересня.
Назву таки залишили притомною: «Роздоріжжя круків», а не якесь «перехрестя».
На обкладинку взяли ілюстрацію з польського «білого» колекційного видання, котре маю, власне, і я. Логіка очевидна: в оформленні всіх попередніх книжок КСД використовувало тупо промоматеріали до третьої гри, але у грі немає молодого Ґеральта, тож не існувало й відповідних картинок. Єдиним виходом задля дотримання схожого стилю лишилося «біле» видання, ілюстрації якого хоч і є самобутніми, проте спираються на той самий ігровий дизайн.
Цікаво, чи дозріють вони колись перевидати всю серію в іншому, неігровому оформленні, як про це здавна прохають читачі… Бо дехто, як мої знайомі, вже не чекає на милість, а самостійно друкує собі власні суперобкладинки…

Також цікаво, що нову книжку перекладав уже не Сергій Легеза, а Іван Кулинич. Сподіваюся, його текст буде не таким сухим, як у Легези.

І втретє цікаво, чи в цьому виданні теж буде згадка за росіянську агенцію. Сподіваюся, вже ні, бо це й до повномасштабки виглядало якось абсурдно.