Пишу це з двох причин.
По-перше, напередодні я пройшов цю гру і маю власні враження. Це наразі крайня гра серії і водночас найперша в моїй практиці. Наскільки я розумію, вона не має нічого спільного з попередніми частинами «Фіналки», крім назви серії та, можливо, обігрування якихось елементів цього мультивсесвіту.
А по-друге, я розчарований почутими відгуками про бічні квести в цій грі, і хочу висловити свою цінну думку щодо них.

Типовий відгук про бічні завдання в FF16 є таким, що їх небагато і майже всі вони нецікаві, на зразок «сходи-поговори-принеси». Розгляньмо цю тезу!
Те, що їх небагато, і те, якою, в технічному плані, є більшість із них — це умовно правда. Кажу «умовно», бо для того, би вважати кількість малою чи великою, її треба порівнювати із чимось. А також брати до уваги суб'єктивне бажання все це виконувати. Мені, скажімо, вистачило… Умовно…
А от із чим я категорично не згодний, і що засмучує мене у відгуках — це «вони нецікаві»! Адже мені майже всі одноходові «принеси-поговори» здалися, навпаки, чудовими, попри ігроладну простоту. Гадаю, каменем спотикання тут є сподівання гравця…

Якщо очікуєш захопливих пригод із викликами та вигадливими поворотами, то схема «принеси-поговори» навряд чи дасть їх тобі. Не секрет, що ця схема дійсно є найледачішим прийомом зі створення ігрового контенту, і що її дуже часто застосовують, коли просто «нема чого сказати», але треба заповнювати час і задрочувати експу. Я теж не люблю такого роду активності через їхню філерність. Зазвичай не відмовляюся від них — через перфекціонізм, але й виконую механічно, не намагаючись придивлятися до деталей. Хіба що гумор чи допепність можуть зрідка побавити. Утім, оця «Фіналка» здивувала мене багато чим, зокрема й загальним характером своїх «примітивних» завдань…

Уже в найперших із них я відчув якусь спільну, характерну для них аномальність. А далі зрозумів: ці мікроісторії мають за мету не те, щоби ти буквально виконав низку дій і досяг результату, а дещо геть інше: щоби ти почав перейматися проблемами світу та оточення, як своїми рідними. Саме так!
Сюжет як такий вони, звісно, не рухають, але поглиблюють його сприйняття. Нагородою в них є не коштовності, не мультики і не самий процес, а усвідомлення того, нащо ти береш на себе цей клопіт. І змістовно їх зроблено так, що будь-який випадковий перехожий зі своїм дрібним проханням обов'язково додає щось до того, чим дихає цей світ і яке твоє власне місце в ньому. А що вже казати про запити з «близького кола», із яким ти «варишся» в одному казані від початку до кінця!

Словом, я жодного разу не пошкодував про витрачений час, отримуючи щоразу якісь емоції, рефлексії чи фрагменти цілісної картини. Не виключаю, що таке бачення може бути наслідком мого особистого досвіду, і що не всі гравці помічають за «тупою біганиною» цей бік. Але певен, що це мені не мариться, і що розробники справді розраховували на такий ефект, хоч він і не всім заходить…

По п'ять найпродаваніших синглів щороку з 1964 до 2024 (60 років?) Чергове нагадування, скільки всього буцімто популярного я ніколи навіть не чув. Простіше буде позначити, котрі чув хоч би в якомусь вигляді (перелік у кінці).



( Перелік чутого: )

Питання, чи добре американці знаються на географії, заграло новими барвами…

Здається, що зараз оті балачки, наскільки українська з російською є близькими чи далекими, нікого вже не цікавлять. Принаймні українців точно. До повномасштабки були ще якісь порівняння, зокрема, як на мене, через комплекс меншовартости, котрого ми на цей час уже позбулися… Та й вестерни тоді теж відкривали для себе, що russians — то не все, що комуняки. Їхні мовознавці навіть знімали ролики з розглядом відмінностей мов…
Словом, зараз такі порівняння вже не видаються чимось актуальним. Але… Раптова думка стукнулася об стінку мого черепа, тому я суто задля розваги теж розкладу на елементи одну фразу, котру сказав щойно. Вона нормативною українською, і її російський відповідник я теж наведу нормативною російською з достеменним дотриманням сенсу.
Отже:
укр.: «Ага, уявляю, який букет неврозів чекає на нас у майбутньому».
рос.: «Ага, представляю, какой букет неврозов ожидает нас в будущем».

( Ну-мо порівнювати! )

Хотілося не згадувати всюди русню, але якби ж то! Зрештою, це русня позбавила нас можливости робити повноцінний ремонт. От і доводиться майстрячити лише мінімально необхідний добробут, не чіпаючи самих основ житла радянських ще часів…
Стеля, підлога та стіни — це триндець у тому вигляді, в якому ми їх отримали. І зробити щось із ними зараз ми можемо лише косметично, як оце демонтувати горбатий і вже відсталий шар плитки, поки він сам не рухнув, та наліпити натомість на цементні кратери самоклейні панелі. Тому мій проєкт, котрий на папері виглядав чудово, зіштовхнувся з непередбаченою геометрією дійсности. Я просто не міг врахувати таке критичне лайно, як відхили стін в різних місцях на цілий сантиметр, ба навіть два від ідеального кубу… Але попри це і попри відсутність досвіду в проєктуванні кухонних кутів вийшло ще не так погано, як я боявся. Та і як програмістові мені то не нове — придумувати, як затикати на ходу несподівані дірки адаптувати продукт до реальних умов. Тож можна підсумувати, що я трохи порозумнішав на майбутнє і можу навіть роздавати власні поради.

Перейдімо до справи. Ось, що в мене вийшло:

Якщо хочете без прикручених дверцят і бортика на стільниці, проте з романтичним освітленням і котом, то отут. Пізніше на стінах будуть іще полички з такого самого ДСП на рейкових кріпленнях. Ми зараз у режимі тестування.

А під катом деякі подробиці.( Показати: )

— «це глина»

Це сказав до себе я, обробивши силіконовим герметиком виріз у стільниці під мийку.
Стикаюся з таким уперше, тому не знаю, чи достатньо того, що я розмазюкав по ДСП.
Я би наклав стільки, скільки треба для утворення цілком гладенького на дотик шару, без шерехатости — і був би певним, що він надійний. Але боюся, що тоді не вистачить на герметизацію самої мийки по периметру (а по новий тюбик бігати не хочеться)…

P.S. Ох він і смердючий, той силікон! Не очікував, що аж такий відчутний, поки застигає.

Оцей добродій дуже гарно оглядає суть персонажів та розповідних аспектів ув іграх серії «God of War». Не переповідає, а саме аналізує вміст. У нього там ціла низка цікавих есеїв з цієї теми, можна дивитися списком. Але особисто я найбільшу для себе цінність побачив у цьому видиві, де він зачіпає саму природу «глибини» будь-яких історій. От я з «нордицької дилогії» (це GoW 2018 і GoW Ragnarök — а раніші, «грецькі» частини я не грав) нічого нового для себе, мабуть, не навчився. Я лише насолоджувався зрозумілими вже для мене з попереднього досвіду речами і тим, як їх усі втілено. Якщо й довелося щось трохи відрефлексувати, то хіба лише використання персонажів з неєвропейською зовнішністю в північноєвропейському епосі, котре тут виконано напрочуд органічно. Утім оцей есей таки змушує мене про дещо замислитися, про щось навіть особисте.



Схожого «загального» типу в нього й наступний есей, в якому він переосмислює свій раніший погляд на п'яту частину серії, чи то «Раґнарок». Якщо два роки тому ключовим елементом цієї гри він вважав «долю та вибір», то тепер ним стала «журба» (grief).

P.S. Та, і раніше я не висловлював своїх вражень від ігор «нордицької дилогії», бо якось не до того було. Так от, в принципі, їхню красу можна побіжно оцінити навіть за самими лише спойлерами, з котрих складаються всі есеї цього пана. Він навіть приділив окрему увагу чудовій «Валгаллі», про яку чомусь рідко згадують взагалі. «Валгалла» — це окрема пригода в «Раґнароку», котра стає доступною після гри+.

А шо, кацапи для параду витягали з горища Януковоча, Азірава та іншу «легітимну» наволоч типу колишніх черкаських мерів? Саджали їх поряд із дорогими іноземними гостями за куленепробивним цар-склом? Чи вони там у кацапів лише для суто домашнього порна?

PS: Попри заголовок, принижувати пам'ять «дідів» я не маю жодного наміру. Але від тих подій минуло вже… камон, 80 років! Навіть мій дідо — ветеран тієї війни, танкіст у свої 16 та інвалід 2-ї групи на решту життя — об'єктивно, не мав шансів дожити в притомному стані дотепер, навіть якби не помер від зловживання алкоголем ще 20 років тому. Бо сучасна медицина й досі не вміє влаштовувати такі дива. А з того йобаного цирку, на який кацапи перетворили пам'ять про його пожертву, я глузував і глузуватиму.

І ще трохи за давні пісні. Гадаю, деякі з них дуже добре пригадуються, бо вони мали в собі щось таке, через що їх і потім ще багато років не припиняють усюди крутити. А якщо вже розтягують на цитати, то…