Boku ni mo yoku wakarimasen

Подививсь лекцію Фаріон з фонетики. Тітонька, начебто, добре знається на темі, ще й кумедно тулить усюди клятих москалів. Але подекуди на думку спадає, що вона займається якоюсь… «мовною хіромантією», коли тлумачить факти у свій спосіб… Не готовий обґрунтовувати, це побіжне враження таке.

Мені завжди було важко вимовляти оте «really-really» зі «Шрека». Окреме слово — будь ласка, а отаке нагромаджене чергування апроксимантів (ними є звуки «r, l» в англійській) — це наче скоромовка. Так само зі словом «temporarily» ['temp(ə)rərɪlɪ]. Якщо послухати на Forvo, то там відбувається саме те, що я підозрював: досить добре чути, як ті, хто намагається вимовити згідно з транскрибованою нормою, напружуються, а лінивіші просто викушують незручний склад з середини, залишаючи розмитий «хвіст». Вікісловник навіть знає про таке з'їдання подібних до себе складів (це називається гаплологія) у неофіційній вимові: /ˈtɛmpɹəli/.

Постало цікаве питання, як слід передавати, а власне записувати імена, викривлені іноземною вимовою і відірвані від свого коріння. Прикладом буде Марк Zuckerberg, якого у країні його походження (а це США) називають не інакше як [ˈzʌkərbɜːrɡ], тобто приблизно Закерберґ, а зовсім не так, як ми тут звикли звати його історичних предків. Не схоже, що Марк переймається втратою автентичного звучання в себе на батьківщині, і тим паче йому байдуже, як його зватимуть в Україні. Американці взагалі загартовані хлопці і як нація іммігрантів призвичаєні до частих помилок у вимові імен.

( Далі… )

Оскільки вивчення іноземних мов є моїм головним хобі, я дуже багато всього штудую і також часто стикаюся з одним цікавим явищем, яке я усвідомив щойно. Коли я читаю пояснення до фонетики у російськомовних джерелах, я не беру під увагу той факт, що моя харківська російська звучить дещо по-іншому, ніж те, на що розраховують автори. У мене не така вимова «ы», я не звик до дзвінкої вимови пом'якшених глухих приголосних, і моє «в» ніколи не перетворюється на «ф». Про «г» взагалі мовчу. Під час зустрічі з підручниками я просто забуваю про ці розбіжності. Тому виявляється, що фонетичні поради від англомовних, польськомовних і таких інших мовознавців мені часто корисніші, ніж від російськомовних. У нас по-різному відкалібровано мовленнєвий апарат, і ми маємо на думці різні речі, хоч вважаємо, що ті самі.

Це просто уточнення. Те, про що я мав сказати одразу, але не здогадався. Правило запису просте: як написано, так і вимовляється (майже завжди). Відмінності між кирилицею (вуковиця) та латиницею (гаєвиця) несуттєві, можна спокійно читати тексти обох типів. Тож докладніше про запис:
( Читати далі… )

Мою увагу до цієї теми привернув buran293, коли одного разу продемонстрував такий текст:

«Manifest ukraїnśkoї latynky

Redakcija Na chasi vystupaje za perehid ukraїnciv na vykorystannja latynśkoї abetky. Oskiľky zminy zavždy počynajuťsja iz sebe ta odnodumciv, my zaklykajemo koleg z onlajn-media dolučytysja do ćogo perehodu i proponujemo svij variant adaptovanoї latynky. Pislja korotkogo vnutrišńogo testuvannja my opryljudnymo naši skrypty dlja vidkrytogo dostupu. <…>»

Як можна зрозуміти зі вступу до цього маніфесту, йдеться про сучасну спробу перейти до використання латинки з українською мовою. Автори пропонують свій технічний варіант латинізації і закликають інших долучатися. На перший погляд, тут декларується прагнення створити попит знизу. Логіка зрозуміла: з'явиться попит, відбудеться і якесь зрушення з мертвої точки. Не буду торкатися питань типу «нащо це взагалі» і таких інших. Як хочете, то обговорюйте, а у мене мета інша. Просто уявімо, що ми підтримуємо цю ініціативу. Тож з якими проблемами ми стикнемося у разі раптової популяризації саме цього варіанту? А точніше, що з ним не так, на мій аматорський погляд?


( Латинізuvatysja... )

У будь-якому разі, якщо ми бажаємо мати не замкнену на себе систему з іншими літерами, а якось інтегруватися до спільноти щасливих однодумців та ще й самим від цього не страждати, до цього питання треба залучати науковців. І у результаті їхніх бадань може виявитися, що не така це весела і легка прогулянка, як здається на перший погляд. Хоча для нас це, безумовно, можливість порозумнішати. Особливо якщо раптом доведеться вчитися розрізняти питомі і запозичені слова, читати неадаптовані власні назви тощо. Наразі ж, як на мене, ентузіастам краще випробувати якісь більш впорядковані системи, аніж захоплюватися отакими невігласькими спробами зректися своєї рідної тисячолітньої абетки. Наприклад, правопис Івана Лучука, на базі чеського проєкту або проєкт «Нової латинки», де для пом'якшення застосовується «j».