Польсько-чесько-хорватська і трохи фантазії

[ukurainajin]

Польсько-чесько-хорватська і трохи фантазії. Українська латинка

Мою увагу до цієї теми привернув buran293, коли одного разу продемонстрував такий текст:

«Manifest ukraїnśkoї latynky

Redakcija Na chasi vystupaje za perehid ukraїnciv na vykorystannja latynśkoї abetky. Oskiľky zminy zavždy počynajuťsja iz sebe ta odnodumciv, my zaklykajemo koleg z onlajn-media dolučytysja do ćogo perehodu i proponujemo svij variant adaptovanoї latynky. Pislja korotkogo vnutrišńogo testuvannja my opryljudnymo naši skrypty dlja vidkrytogo dostupu. <…>»

Як можна зрозуміти зі вступу до цього маніфесту, йдеться про сучасну спробу перейти до використання латинки з українською мовою. Автори пропонують свій технічний варіант латинізації і закликають інших долучатися. На перший погляд, тут декларується прагнення створити попит знизу. Логіка зрозуміла: з'явиться попит, відбудеться і якесь зрушення з мертвої точки. Не буду торкатися питань типу «нащо це взагалі» і таких інших. Як хочете, то обговорюйте, а у мене мета інша. Просто уявімо, що ми підтримуємо цю ініціативу. Тож з якими проблемами ми стикнемося у разі раптової популяризації саме цього варіанту? А точніше, що з ним не так, на мій аматорський погляд?

Колегам з онлайн-медіа, які вже готові взяти обіцяні скрипти на озброєння, присвячується…

Спочатку подивіться на запропоновану таблицю:



Насамперед, перед нами не проєкт якогось нового правопису. Це лише саморобна схема автоматичної заміни кириличних символів латинкою. Ця заміна працює в обидва боки, бо побудована на принципі «один до одного», і на сайті вона виконується простим комп'ютерним алгоритмом. От у цій простоті, яка може привабити прихільників змін, криється певна проблема. Бо ми ж тут хочемо перейти на латинку, а не на якусь власну вигадану систему. Хочемо перейти, щоби інтегруватися у латинізований простір і розвиватися в ньому далі, а не лише втекти від минулого. І якщо так, то треба враховувати існуючий досвід, технічні можливості та й елементарну логіку. Боюся, що «редакція На цхасі» (саме так можна прочитати цю назву за їхньою власною системою), яка намішала у своєму варіанті елементи різних систем і додала власного креативу, не до кінця розуміє це.

Перший пункт зауважень — звичайна недбалість. Враховуючи, що для позначення модифікованих літер всюди у цій таблиці використовується гачек (caron, діакритична позначка у вигляді гострої «пташки»), буква Ğ зі схожою позначкою бревіс (breve, діакритик у формі напівдужки) викликає подив. Оскільки я не знайшов жодних пояснень цьому у інших системах, гадаю, що автори просто помилилися і скопіювали першу-ліпшу форму. Бо у малому розмірі ці знаки важко розрізнити за виглядом, а до «ге» з гачеком у символьній таблиці треба ще дістатись, вона розташована значно дальше, ніж інші літери з тим самим гачеком.

Другий пункт зауважень — система пом'якшення приголосних. Існує кілька підходів до позначення м'якості приголосних в українській латинці: діакритичний знак акут (acute, ми таким позначаємо наголос), гачек над літерами D, L і T (це було запозичено з чеської та словацької абеток), а також пом'якшення приголосного з допомогою наступної літери «j», як у сербсько-хорватській, чи апострофа. Автори примудрилися застосувати три перші способи одночасно. Правду кажучи, перші два способи вже поєднувалися у колишніх польському та чеському проєктах, але вимушено: у польській абетці не вистачало літер з акутом, і поляки звернулися до сусідів, а у чеській бракувало власних м'яких приголосних. Створювати окремий шрифт для української, як я розумію, того часу не вважалося доцільним, що, власне, свідчить не на користь такої спроби. До речі, літер D́ і T́ (з акутом) досі не існує в природі; отримати їх можна лише штучно, поєднанням двох окремих символів, що для нас означає певні технічні обмеження. Отже, серед готових символів їх не знайшлося, і редакція «На часі» замість обстоювати уніфікований підхід просто скористалася старим польсько-чеським варіантом, де за м'якість відповідають одночасно два різні діакритики. Тут слід зазначити, що в запропонованій системі НЕМАЄ пом'якшення із застосуванням якоїсь перегорнутої коми, як на малюнку. То не кома, не апостроф і не одинарні лапки. То таким чином у чеській для маленьких ď і ť, а у словацькій ще й для ľ-Ľ у друкарському шрифті (у рукописному цього нема) зображають гачек. Не питайте, чому. Так склалося. А от чи знають про це творці Маніфесту?! Судячи з усього, ні.

Далі, стосовно пом'якшення з допомогою літери «j», якби воно відбувалося у розумний спосіб… Його плюс — без особливих форм літер у абетці стає менше знаків, хоча слова гірше виглядають при скупченні пом'якшених. Цей підхід самодостатній і НЕ ПОТРЕБУЄ геть ніяких додаткових позначок для пом'якшення, але начасівці про це, здається, також не здогадуються і комбінують, як можуть. У слові «dolučytysja» у них після «s» стоїть «j» геть не тому, що приголосна пом'якшена, а тому що вони просто вирішили якимсь чином перетягнути з кирилиці «є, ю, я». Ось подивіться, як виглядатиме слово «ховається» у їхньому записі: «hovajeťsja». А про пом'якшення «ś» з допомогою акута що, забули вже? Нам дійсно тут потрібна ця «j»?.. «Нормальними», послідовними варіантами були б або «ťśa», або «tjsja», але ж ми з Редакцією тупо наслідуємо кириличні норми і перевантажуємо правопис замість передавати суть!

Можна було би ще для пом'якшення використовувати апостроф, як у транскрипціях: «hovajet's'a», але виглядає якось не солідно, та й ми ж пам'ятаємо, що начасівці копіюють поточний кириличний правопис, отже апостроф у них вже має те саме значення, що і в оригіналі.

У підсумку, система пом'якшення тут непослідовна. Через стале відтворення «є, ю, я» як диграфів вийшла комбінація різних підходів. І що мене вкрай дивує, це чому зберегли написання «ї»? Чому не «ji», як із іншими? Це що, задля особливого національного шарму? Ну яке обґрунтування для цього у латинці? Кириличні «є, ю, я» можуть бути як йотованими, так і просто пом'якшувати попередню приголосну. «I» в кирилиці йотованою не буває, і для збереження графічної стрункості («кий — кию — київ — києві — киянин») ми маємо її додатковий йотований відповідник. Тож якщо вже замість особливої діакритичної позначки використовувати диграфи з «j», то робити це варто також уніфіковано, а не тулити додаткову літеру з незрозумілою метою. Читачеві може лише здаватися, що текст «Маніфесту» сприймається легко. Бо читач вже знає українську мову і міг би так само легко читати будь-який латинський трансліт, особливо той, що має зорові маркери зі звичної для нього кирилиці. Опанування правопису на цій базі з повного нуля буде складнішим.

Третій пункт зауважень. Найболючіший, бо він ставить певні запитання до правопису навіть без огляду на те, що нахімічила Редакція. Я намагаюся зрозуміти логіку того, що нам пропонують відтворювати «х, г, ґ» як «h, g, ǧ» відповідно (останню хоч з бревісом, хоч з гачеком — байдуже). Важко сказати, з чого виходили начасівці. Якби цей варіант пропонувала, наприклад, російськомовна людина, не обтяжена зайвими знаннями, це дивувало би менше. Ось ця «ǧ»… рідковживана… з гичкою… може якось так вони розмірковували?.. Візьмемо приклад імені — Haggrid. За поточним правописом ми його вимовляємо як Геґрід, що близько до оригіналу. Але згідно з пропозицією це має перетворитися на Geǧrid. Haggrid — Geǧrid, дивовижно! І навіть якщо ми пристосуємося до загального принципу «подавати назви латинкою так, як було», непорозумінь залишиться ще багато. Гадаю, тут мені слід викласти лише факти, бо вирішувати, як воно краще — поза моєю компетентністю…

«Ге» з позначкою бревіс використовується у турецькій, кримськотатарській, азербайджанській та лазській мовах і передає звук, який є близьким не до проривного «ґ», а навпаки, до фрикативного «г». У турецькій все навіть складніше. Жодна з існуючих систем української латинізації, окрім цієї, не насмілювалася вдатися до подібного кроку. З гачеком така сама пісня, і лише у чеському правописі майже двохсотрічної давнини вона позначала «твердий ґ». Натомість всюди пропонують не викаблучуватись і передавати «ґ» як звичайну «g». Сучасні іноземні слова зі звуком /ɡ/ ми зараз транслітеруємо через «ґ», тож з ними проблем не має бути. Трохи складніше із засвоєними запозиченнями та тими словами, що прийшли до нас через російську, бо в них ми використовуємо «г».
Певна проблема візуальної «г-сумісності» є з польською. Бо частина наших спільних слів на «ге» у них пишеться через «g», а частина — через «h»: «głos», але «hańba». З чеською легше, з чехами і словаками у нас використання «г-h/ґ-g» майже однакове, і мені було б шкода руйнувати цю ідилію. Ну то таке, дрібниці. Головне, щоби ми дотримувалися написання «hotel», бо це важливо для туристів. У Маніфесті наголошують на сприянні туризмові, але чомусь не врахували цей надзвичайно важливий момент. Уявіть лишень, що ми впровадили такий правопис, а отже немає потреби дублювати написи латинкою, як зараз, і турист унаслідок цього бачить «goteľ». Боюся, що він подумає не про готель, а про щось інше. З «ха» теж не все просто. Річ у тому, що у великій кількості наших слів з цим звуком сусіди використовують диграф «ch». Це і родинні «chleb» та «chlév», і грецькі «chlor» та «Christus». Декого заносить то у бік «h», то у бік «c/k». Але мені здається, що нам до тих, де саме «ch». Втім, аби лише самим не заплутатися, коли писати «hokej», а коли «chimija». Якщо збереження особливостей рідної вимови для нас важливіше за історичну латинську орфографію, (яка, до речі, молодша від грецької, а від грецької абетки походять і латиниця, і кирилиця), то можна навіть передавати «ха» за допомогою латинської «x». Не думайте, що це поступка ворогам латинізації — саме так цей звук позначається у Міжнародному фонетичному алфавіті, і саме ним послуговуються в Zaxidnij Ukrajini прихильники доброї латинки.

У будь-якому разі, якщо ми бажаємо мати не замкнену на себе систему з іншими літерами, а якось інтегруватися до спільноти щасливих однодумців та ще й самим від цього не страждати, до цього питання треба залучати науковців. І у результаті їхніх бадань може виявитися, що не така це весела і легка прогулянка, як здається на перший погляд. Хоча для нас це, безумовно, можливість порозумнішати. Особливо якщо раптом доведеться вчитися розрізняти питомі і запозичені слова, читати неадаптовані власні назви тощо. Наразі ж, як на мене, ентузіастам краще випробувати якісь більш впорядковані системи, аніж захоплюватися отакими невігласькими спробами зректися своєї рідної тисячолітньої абетки. Наприклад, правопис Івана Лучука, на базі чеського проєкту або проєкт «Нової латинки», де для пом'якшення застосовується «j».

Comments

[knowyouare]

Интересная идея. Думаю просто нужно найти профессионалов лингвистов, это же мечта поучаствовать в таком проекте! Такие переходы не каждый год происходят, а значит вполне можно набрать самых лучших специалистов, которые решат проблему.

А так, проект идеологически верен, после перехода нытья про "одиннарот" будет меньше.

[ukurainajin]

Гм… Проблема-то цікава, але згоди щодо самої необхідності немає. Якщо я правильно розумію, всі попередні давні спроби також провалилися через неузгодженість бажань.
Відчуваю, що фокус у подібних темах буде постійно зміщуватися у бік «хочу/не хочу». А я ж лише намагаюся показати, чому не варто робити на тяп-ляп. :)

[knowyouare]

Согласен, не варто=)
Тот же апостроф для мягкости выглядит слишком по-любительски.

кагебістьі-латіністьі

[vladmradio]

Хай діток своїх покажуть ці латіністьі, яких вони навчили перейти на латинку - тоді й поговоримо.

А загалом ідея ця не нова. Можна ше обгородити українців, які ще живі, колючим дротом і жовто-сині тризуби нашивати на одяг - теж гарно працює.

Re: кагебістьі-латіністьі

[ukurainajin]

На щастя, це добровільна розвага, для повнолітніх.

[finesoul]

Не завадило б спочатку більшість населення України на звичайну українську переманити :)

[ukurainajin]

Звісна річ! Якось повземо потроху, хоча не всіх влаштовує темп.

[zhiva]

А я взагалі діакритичні знаки не переварюю :/

[ukurainajin]

Дякую.
Чому не схотіли додавати окремі букви для «дж» та «дз», я не пам'ятаю. Десь колись читав, але точно не скажу, щось типу зайві вони через малу вживаність як саме кореневі звуки, а не на стику окремих приголосних.

Передавати йотованість діакритичною позначкою над голосним — навряд чи вдалий задум для латинки. Я можу помилятися, але не пригадую такого ніде більше в Європі. Якщо діакритик фонетичний, то ним позначають якість голосного, таку як інтонація чи стан органів мовлення, а також кількість. Йотованість є різновидом дифтонгів, у давній кирилиці вона, власне, зображалася лігатурою, що досі можна бачити у літері Ю. Слід врахувати також те, що із утратою з якихось причин діакритика зникне і натяк на саму йотованість. Отже, зазвичай таке записують поєднанням i/j/y з наступним голосним.

Щодо пом'якшення, зауважу ще, що «і» сама пом'якшує попередню приголосну. На цьому ж ґрунтується пом'якшення у польській. Проблема лише з кінцевою і на стику приголосних. Забагато в українській пом'якшених…

Зараз може дурню скажу, але дедалі більше думаю, що зберегти сучасну фонетику української і перевести її на красиву з усіх боків латинку не вдасться. Або відхилення від фонетичного запису через графічні компроміси, або зміна самої фонетики. Теперішня вимова, гадаю, теж не просто такою вийшла.

[ukurainajin]

Ě теж не виняток. Її йотованість є суто технічною після губних. Після M так взагалі замість йотації з'являється звук ɲ. Графічно це не позначається, на цьому заощадили через стабільність самого фонетичного явища, а мовці просто знають, як правильно читати, як ми знаємо, коли «я, є, ю» йотовані, а коли ні. Ě — це гарний приклад орфографічного абстрагування від буквального запису вимови.