ukurainajin: (Default)
Дивлюся польського блогера-мандрівника Міхала Сікорського. Він на вигляд ще дуже молодий, але не сивина про розум свідчить. У своєму репортажі про подорож до Білорусі він раптово почав цитувати уривок з вірша… Я поезією у чистому вигляді захоплююся не більше, ніж живописом, а тут от просто у серце влучило…
Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
«Сторожова застава»: Піднесення ставок

З'явився другий трейлер до вітчизняного кінофентезі за книжкою Володимира Рутківського. Прем'єра вже за півтора місяця. Не знаю, що воно буде загалом, але поки що картинка (кадр, актори, ефекти) продовжує дарувати надію. Взагалі здається, що ця осінь не буде нудною.

ukurainajin: (Default)
Jakub Ćwiek «Kłamca»

Враховуючи, скільки я читаю і коментую польських книжок, мені так доведеться створювати окрему рубрику для літератури, видання якої я хотів би побачити українською.

«Kłamca» від Якуба Цьвєка (Jakub Ćwiek) — це історія про скандинавського бога Локі, нащадка велетнів, якого ангели божі, знищуючи Асґард (отакий неочікуваний Раґнарок), звільнили від вічних страждань і взяли до себе у службу для залагодження різних справ, куди самим ангелам втручатися зась. Дія відбувається переважно у сучасності. Це таке міське фентезі, де немає магії і чаклунів. Їхнє місце посідають віра і божествені сили.

Бог покинув світ, залишивши у ньому наглядачів. Ангели поступово прибирають решту створінь поганських вірувань так само, як пекельних демонів. Деякі уцілілі давні боги намагаються пристосуватися до нових умов і відродити свої культи, що живлять їхню могутність. Та давніх богів тут чавлять, мов тарганів. Демонами за платню рутинно займається Локі. Із Впадлими, володарями Пекла, важко впоратися навіть архангелам. Передчасний Апокаліпсис із несподіваним фіналом теж у наявності.
І десь недосяжно високо над усим цим, біля самого Джерела сидять багатокрилі Трони, яким, здається, все байдуже…

Спочатку мікс різних міфологій у сучасній обгортці не видався мені чимось особливим. Та вже до другої книги я розпробував і відчув особливий смак цього твору. По-перше, розповідь про людей, як мені подобається. Ага, вони дуже рідко є людьми, але ви розумієте, про що я. Мозаїка пригод і детективу, які поступово складаються у картину, цікави напружені описи екшену, багато другорядних персонажів. Гумор, романтика і добряча фантазія.

І інтрига, бо кінцева мета Локі, який за роботу бере виключно ангельським пір'ям, так просто не розкривається. Хай він слабкий порівняно з іншими, та все ж у книгах постояльців готелів він інколи підписується як Liarfather, і йому до снаги заграти з усім Всесвітом у небезпечну гру.
ukurainajin: (Default)
Українське жіноче фентезі - 1. «Стожар»

Чому «жіноче»? Це не має стосунку до цільової аудиторії, просто автори є авторками. До мене потрапили два твори, абсолютно різні за стилем і змістом, і спочатку я хотів об'єднати їх в одному огляді. Та не встигаю прочитати, тому згодом буде продовження.

«Стожар» — це перша книга запланованої трилогії «Палімпсест», яку нам дарує молода львівська письменниця Ярина Каторож. Коли я згадую про її вік, то не лише тому, що цей факт приємний сам собою, а також через враження від тексту, яке було посилене усвідомленням цього факту. У романі я бачу плід багатьох спостережень і роздумів. Якщо сказати, що така кількість думок у такому віці дивує, це, напевно, звучало би образливо. Тож ні, тут приємно дивує те, як у такому віці можна зібрати все це до упорядкованої купи і втиснути у такий невеликий формат. Та ще зробити з цього невимушену розповідь без пафосу і наївності. А читається книжка справді легко. У дитинстві мене у книжках цікавила історія, пізніше додалося поціновування думок. З деякого моменту я почав отримувати задоволення ще з того, як автор будує текст, грається із своїми творчими засобами. Від «Стожара» я просто не можу відірватися, а це у мене зараз буває нечасто.

Отже, про що це. Починається книжка, як щось таке про «попаданця-Обраного». Але не треба невдоволено кривитися. На це тут є причина. Ми маємо двох головних героїв. Якщо в термінах RPG, то це маг і воїн. І це дві сюжетні лінії, які мають перетнутися (власне, вже перетнулися на останніх сторінках). Воїн живе у своєму світі і у ньому ж поступово стає Воїном. Він уособлює цей світ з усіма його жорстокими законами. Його лінія — це лінія зростання, кшталтування особистості, досягнення мети. А магія у цьому світі не виникає просто так, тому маг — це прибулець (зі Львова, до речі ☺), що казковим чином отримує свої здібності, чи то у дар, чи то заради спокути. Очима мага ми знайомимося з новими реаліями. Лінія мага втілює пошук і віднайдення себе, пізнання у широкому сенсі. Маг, наскільки я розумію, це ще й надія на зміни ззовні, бо зсередини вже сотні років нічого не можна переграти. Але враховуючи, що пані Ярина банальністю не розкидається, не можу стверджувати, що вже розумію її задум. До того ж, перша книжка — це така собі прелюдія, знайомство. Ну от яка мета у нашого сьогоденного життя, крім перемоги над поточним ворогом? Залагодити буденні справи, жити, просто жити, спілкуватися, страждати і радіти, мислити, розвиватися. Щось таке і тут. Немає певної місії, наразі лише характери та обставини. Оточуючий світ, попри суворі та екзотичні умови, є цілком буденним. У мене взагалі враження, коли читаю, що це розповідь очевидця. Хай і насичена напруженим екшеном та емоційними сценами. Тож якщо підсумувати, про що перша книга трилогії, гадаю, вона «про людей». Цікаво, що буде попереду. Спойлити сюжет немає сенсу, це просто варто прочитати і отримати задоволення від якісного вітчизняного витвору. І не зважайте на анотацію, де розписують про вишиванки і таке інше! «Стожар» — то жодним чином не «шароварно-характерницьке фентезі», з якого подекуди вже кепкують. Лише імена тут мають слов'янські корені, що іноді обігрується та й просто справляє приємність.

Для поціновувачів технічного боку фентезі тут самобутня природа магії і досить живий опис бойової та побутової складових. Знов-таки, я не знаю, звідки все це взялося у голові молодої дівчини, але вона мене просто причарувала широтою своїх поглядів. Мова персонажів нормальна, сучасна, без стилізації під середньовіччя, та сприймається цілком органічно. І так, пані Ярина з тих авторів, які ставлять до себе питання типу «як мушкетери ходили в туалет?» Звісно, я не натякаю, що теми звучать саме такі, але «як і чому» у формі внутрішнього діалогу чи зовнішніх подробиць тут вистачає, і це дуже пожвавлює розповідь. Єдине, що свербить мені в оці з огляду на реалізм — повсюдна щирість і відвертість. Усі запитання отримують відповіді, у гіршому випадку — мовчання. Молодіжна самурайщина якась. Та вражень це не псує і стає помітним лише згодом, оскільки поки що і без інтриг вистачає справ. Для зовсім допитливих ще додам, що узори на малюнках — це не просто щось таке, а ще, вочевидь, і спроба якось зобразити давню загадкову мову стожарів.

Отакий початок казки. А Воїн і Маг, які є буквальним містичним віддзеркаленням одне одного, — це, несподіваночка, особи жіночої статі. Приємного читання!
ukurainajin: (Default)
Rafał Cichowski „Pył Ziemi”

Долаю у повільному темпі свої запаси книжок. Сьогодні фантастика польського автора.

Попри те, що у Польщі зараз видають у рази більше фантастики, ніж у нас, місцевих авторів не так вже і багато. І я певен, що ви, якщо не цікавитеся навмисно, окрім міжнародно відомих Лема та Сапковського не пригадаєте жодного з них. У нас їх досі не видають. Та й до культового статусу їм далеко. Хоча серед польських читачів, а іноді також чеських, деякі письменникі вже здобули визнання, як от Якуб Цьвєк (Jakub Ćwiek) зі своїм серіалом «Лжець (Kłamca)». Що до творів у жанрі Sci-Fi, то їх ще навіть менше, ніж різноманітного фентезі.

«Пил Землі» — це друга книжка Рафала Ціхо́вського (Rafał Cichowski). Першої, «2049», я не читав, але тепер спробую, хоч там, судячи з опису, має бути щось більш «приземлене» в будь-якому сенсі…
Як на мене, авторові ще є куди розвиватися. Бо свого «Deus ex machina» він не зміг чи не схотів уникнути, і це мене трошки розчарувало. Я такий собі сподівався на чесний голівудський фінал пригод або на якийсь а-ля Стругацькі і розмірковував, яким він взагалі може бути, враховуючи перебіг подій. А воно гоп!.. і вийшло, як у тому «Євангеліоні нового покоління». Так, Ціховський зухвало познущався над моїм прагненням казки. Одночасно з цим він майстерно зґвалтував і мою прив'язаність до головних героїв, бо змусив (принаймні намагався) прийняти замість них того, хто не грав жодної ролі під час всієї попередньої оповіді. Мораль, яку побачив у фіналі я, звучить приблизно так: «Перемагає той, хто прагне перемогти, не рахуючись ні з чим… і ні з ким.» Це, може, й так, як трапляється зазвичай у житті, але… але… але я просто на таке не очікував. Тому я, відверто кажучи, незадоволений цим експериментом над читачем у моїй особі.

Що стосується всього іншого, то тут нарікати нема на що. Польські автори дуже дбайливо ставляться до подій, стосунків, оточення. От і Ціховський не підвів. Якби не оцей фінал, що спалив нанівець усю сюжетну будову і зробив неважливими усі лінії, крім однієї, то я би зараз лементував про чудову фантастику нашого часу. А втім, знаєте, вона-таки у певному сенсі чудова. :) Добрий початок, пане Рафал, пишіть іще!

Розповідь впродовж усього роману точиться від першої особи. Спочатку це погляд головного героя, потім — погляд… головного героя. Навіть коли треба розповісти про події з життя інших персонажів, промовлятиме все одно головний герой. Отака дотепна стилістика. А «пил» Землі — це людство, яке можна здути, наче сміття, з поверхні під час прибирання.

Усю анотацію не викладатиму, бо вона, як це часто буває у видавців, обіцяє те, що допоможе продати. А це виглядає не менш чудернацько, ніж радянські афіши до «Зоряних війн». Тому лише шматочок щирої правди:
«У XXIV столітті Земля помирає. У космічний простір вистрілюють „Іґґдрасілль‟, корабель поколінь, який має запевнити виживання людського виду. Понад сімсот років потому пара безсмертних створінь, технологічно поліпшених землян, повертається на блакитну планету. Від успіху їхньої місії залежить врятування корабля і усіх осіб на його борту. Вони мають знайти таємничу Бібліотеку Снів, у якій записано всі спогади людства.»
ukurainajin: (Default)
А ви кажете Мартін, Мартін… «Енеїда» Котляревського

Стояв у неї на городі
В кострі на зиму очерет;
Хоть се не по царський породі,
Та де ж взять дров, коли все степ;
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала,
І в клоччі гарно розмахала,
І розвела пожар чимал.

Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полум'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад! —
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
ukurainajin: (Default)
Чесно, я вражений цими людьми, що зберігають батьківсько-дідівську спадщину, як щось вкрай важливе. Є чого повчитися. І я вже знаю країну, яку мені хочеться відвідати. Дякую lj user varjat_k, що це показав. Це не вперше, але це було остаточно.

ukurainajin: (Default)
Нарешті щось з'ясувалося з виходом довгонароджуваного сиквелу «Залізних небес». Виклали офіційний трейлер, з прогнозованою прем'єрою у наступному лютому. Сподіваюся, що у нас його покажуть на великому екрані і без дубляжу, з субтитрами. Але й український дубляж можна, нехай лише буде у кінотеатрах! :)

ukurainajin: (Default)
Довга Земля. Pratchett & Baxter „The Long Earth”



Скінчив першу книжку з циклу «Довга Земля (The Long Earth)» від дуету Террі Пратчетта зі Стівеном Бакстером. Пратчетта, творця «Дискосвіту», додатково представляти не треба. Та ходять чутки, що цьому новому циклові він подарував лише загальний задум та опіку, а все інше належить перу його співавтора. Так чи ні, а маємо доволі цікавий твір.

Більше про це і те... )
ukurainajin: (Default)
Останнім часом у нас лавиноподібно зростає асортимент перекладів українською, якість теж поліпшується. Разом з репринтами ще радянських часів з'являються й нові пристойні зразки. Маю намір продовжувати розповідати про ті книжки, що їх особисто скуштував. У будь-якому разі, крига скресла. На тлі цього натрапив на цікаву новину від одного з моїх найулюбленіших сучасних видавництв, а саме «Видавництва Старого Лева». Якщо їм вдасться те, що вони замислили, то це буде щось якісно нове і справжня подія. Ось, дивіться, про що мова:

„Розуміємо, що романи Террі Пратчетта перекладати складно, — зазначає куратор проекту Оля Ренн. — Елементи казки, міфологічна складова, доволі непрості метафори і порівняння, алюзії, а особливо гра слів та гумор — це справжній виклик для перекладача. Для нас важливо, щоб українські читачі відчули колорит англійських текстів, а разом з тим — певні реалії, а особливо жарти були для них зрозумілими та смішними. Тож до перекладу романів із серії «Плаский світ» «Видавництво Старого Лева» залучить кількох перекладачів, кожен з яких працюватиме в межах свого підциклу. Втім редакторська команда створить своєрідну мапу топонімів Плаского світу та довідник власних назв, аби підготовка усіх творів серії здійснювалася із дотриманням принципу єдності і Плаский світ сприймався українськими читачами гармонійно та відповідно до задумів автора.‟

Всебічний і системний підхід. Залишається тільки тримати кулаки до вересня, на коли заплановано появу вже першої книги з серії «Дискосвіту». За цим посиланням можна ознайомитися з повною версією новини.
ukurainajin: (Default)
Чи й собі придбати «Москаля»?.. Michał Gołkowski „Moskal”

Якщо мене спитати про літературу на тему «буремних дев'яностих», першим я пригадаю шпигунський бойовик «Ікона» Фредеріка Форсайта (1996). Там після захоплюючого порятунку Росії від неонацистів вирішено відновити монархію — задля остаточного залагодження політичної кризи. Форсайт тоді фантазував на відстань трьох-чотирьох років, та хто знає, у якому сенсі він помилився…

До чого тут дев'яності? Копався сьогодні у польській інтернет-крамниці — аж раптом… Я не дуже люблю «фантастику» такого типу, але ця книжка сама якось проситься до колекції. Може, вона навіть непогана. І зрештою просто цікаво, чому така назва.
Ось уривки з рецензії:
Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Змішані почуття, або констатація фактів. Наталія Щерба «Часодії»

Є така письменниця Наталія Щерба.
Народилася в Білорусі, дитинство провела в Росії. Громадянка України, мешкає у Івано-Франківську.
Володарка міжнародних і російських нагород. Авторка кількох доволі популярних підліткових фентезійних серіалів.
Пише російською мовою.

Вперше її цикл «Часодії» було видано в Москві видавництвом «Росмэн» у 2011.
Цитати з цієї теми:
„Это наш российский ответ "Гарри Поттеру", ничуть не хуже, а для кого-то и гораздо лучший‟ (читач)
„Часодеи - лучшая отечественная подростковая книга, которую я когда-либо читал, а читал я много‟ (читач)
„«Часодеи» — это самая популярная отечественная подростковая фэнтези-серия XXI века‟ (Росмэн, 2016)
„Часодеи это прекрасный образец той русской литературы, которая может конкурировать за внимание наших детей с такими гигантами, как Гарри Поттер, Ходячий замок, мир Нарнии‟ (читач)

Лише у 2014 за участі харківського видавництва «Школа» ці твори були перекладено і видано українською.
Нові книги так само з'являються спершу в Росії.
Як про це кажуть, «рідна література в перекладі».
ukurainajin: (Default)
Попаданці з п'ятого класу. «Сторожова застава»

Володимир Рутківський пише дитячі пригоди ще з радянських часів. Наприклад, його «Гості на мітлі» видавалися десь наприкінці 80-х. У мене є красивий сучасний примірник від «Старого Лева», лежить, он, поміж трьох десятків інших українських та іноземних книжок, які я не встигаю читати. Дружина прочитала, їй наче сподобалось. У крамницях я також бачив низку книг цього письменника про якихось фантастичних вітязів і містичних козаків. Та ось, як виявилося, їх ще збираються телепортувати на великий екран. Зустріч з глядачем призначена на жовтень цього року.

Піду, як не піти?! З надією на краще. У будь-якому разі це перша вітчизняна фентезійна стрічка («Вій 2014» не рахуємо, чи не так?) А от чи варто саме зараз купувати книжку, це для мене важке питання. Переважно через брак часу, хоча й цікаво, чого хоч приблизно можна очікувати від екранізації.

ukurainajin: (Default)
Legendy Polskie. Арт-проект «Польські легенди»

Власне так називається кіно-відео-аудіо-літературний проект, який спонсорується польським майданчиком інтернет-аукціонів Allegro і розвивається під його маркою. Ось у них навіть окремий сайт для цієї справи є. А також канал на YouTube.

Читати повністю... )

ukurainajin: (Default)
Зірка Мезантюк «Як я руйнувала імперію»

Збереження історичної пам’яті є надважливою справою для кожної сім’ї. Попри націоналістичний пафос, діти повинні розуміти значимість незалежності, цінність свободи слова та самовираження. Адже вони з дитинства мають те, про що їхні батьки боялися навіть і мріяти. Зірка Мензатюк намагається пояснити сучасним підліткам життя в тоталітарній системі не абстрактними поняттями, а через побут, звичайне життя дівчинки з усіма його барвами – новими знайомствами, цікавими подорожами, веселими пригодами, джинсами «варьонками» і малиновими шнурками.

На самому початку скажу, що я цитую гарну рецензію на гарну книжку гарного видавництва. Без сумнівів і застережень рекомендую! А тепер, чим ця книжка сподобалася мені.

По-перше, вона дійсно захоплююча. Разом з тим це не лише веселі підліткові пригоди. Авторка майстерно розповідає про серйозні речі і чудово обізнана на драматургії. Є місця, як лінія отієї Софронихи, де на тлі жартів можуть навіть сумні сльози навернутися. Мене дуже тішить, що наші автори спроможні створювати такий якісний продукт.

Письменниця послуговується літературною мовою, до якої за сюжетом органічно вписує буковинський діалект, до того ж з поясненнями. Це особисте, але мені таке дуже до душі.

Третій плюс, чому я хочу порекомендувати цю повість широкому загалу, це її людяність. Попри згадку про бандерівців тут немає нічого, що може викликати відторгнення у абстрактного „східняка‟. Хіба що він переконаний комуніст та адепт „Найвеличнішої геополітичної катастрофи 20-го століття‟. Всі, мабуть, свідомі того, що різниця у нашій культурі та уподобаннях все ж існує. Однак книга жодним чином не намагається спекулювати на протиставленні і нічого не нав'язує. У ній ідеться лише про живих людей і їхнє прагнення до свободи. Хочете щирої національної виховної літератури? Оце саме вона!

До речі, про національну літературу. Існує небезпідставне переконання, що твори з української національної тематики — це завжди щось трагічне, завжди якась чернуха й треш. „Як я...‟ — це пісня надії. Легка, невимушена і оптимістична.

Наостанок згадаю пізнавальну складову, про яку вже ішлося у епіграфі. Я вважаю себе щасливим, що мені судилося народитися у ті ж часи, що й героїні повісті. Я не встиг ані просякнутися ненавистю до радянської системи, ані зігнутися під неї. І разом з тим я можу судити про те життя не з казок, а з власних спостережень, тож, відповідно, мати більш-менш об'єктивне уявлення. Пам'ятаю, як руйнувалася довіра до того, що співалося офіційно. Маленькі дрібнички, які формували мій погляд. Виявилося цікавим порівнювати власні спогади з описами у цій книзі. Щось збігається, щось відрізняється від наших місцевих особливостей.

Раджу дітям і батькам, а також всім цікавим читачам.
ukurainajin: (Default)
Кедь ми прийшла карта…

Уявіть мандруючий вночі посеред Балканів автобус, в якому не працює телевізор з тупо-комедіями. Автобус напханий є мешканцями з усієї України. Переважно зі Сходу та Центру. Що люди з нудьги роблять (окрім вживання градусів, звісно)? Пісні співають! І як це не дивно, але чомусь українські народні. Одна така пісня багатьом особливо дуже сподобалась. Цю пісню своєю власною вважають кілька народів, що не перешкоджає їм співати її разом. Але я знаю її як лемківську. Тож сучасний її варіант у виконанні Тараса Чубая і наведу. Якщо хтось бажає її вивчити, то слова є за посиланням. Приємних вражень і співаймо разом!

ukurainajin: (Default)
Стан перекладу. Хвилька вражень. «Відмак» та інші

Мені з деякого моменту став цікавим стан україномовної літератури. Про місцеві твори я не готовий щось казати, бо не дуже обізнаний на цьому. Навчальна література, начебто, у нормі. Особисто мені подобаються харківські видання з німецької. Інша річ — перекладена художка. Тут зараз є добрі речі, але багато і поганих. Пригадую видання радянських часів. Там була дуже красива мова. Так, небагато було вибору, але те, що було, воно тримало рівень. Зараз дещо по-іншому, вільний ринок. У крамниці можна спробувати прочитати кілька сторінок, щоби зрозуміти. До того ж, краще заздалегідь поцікавитись відгуками. Нерідко трапляються чудернацькі, важкі та непрофесійні переклади.

Про «Кораліну» я вже писав. Переклад поганий, як на мій погляд та на погляд моєї супутниці.

Чудовий переклад «Гаррі Поттера» від «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Морозов, ге? З цим перекладом я вперше ознайомився у новому, ілюстрованому (Джим Кей) виданні. Прочитав миттю від першої до останньої сторінки.

Серія книжок про Мері Поппінс («Махаон» та «Рідна мова») — загалом добре. Але перекладач чомусь дуже полюбляє слово «химерний». Це слово вам зустрінеться скрізь. Може, так було в оригіналі, бо я Траверс англійською не читав. Але, дійсно, воно увагу привертає. На мій погляд, «дивний» тут пасувало би більше.

Ну і наостанок буде перший переклад українською «Відьмака». Видає «Клуб сімейного дозвілля», перекладач Сергій Легеза. Не можу сказати, що цей переклад якийсь видатний. Багато виникало суперечок щодо перекладу власних імен, назв, деяких помилок у розумінні тексту. Особисто я до цього читав лише польський оригінальний варіант. Так от, Легеза, на мій погляд, чомусь боїться слова, перекладає нейтрально і механічно там, де у автора барвисті та специфічні синоніми. Але все ж він перекладає майже один-до-одного, трохи збіднюючи виразність. До того ж він розробив до книг цікавий глосарій з поясненнями. От коли я ознайомився з російськомовним перекладом від Євгена Вайсброта, то був трохи здивований. Виходить кумедно, але то хіба співтворчість замість перекладу, з адаптацією до російського менталітету і багатьма помилками. Беріть вже краще Легезу! Або ще краще — опановуйте польську, що українцеві не важко!
ukurainajin: (Default)
Котляревського до відповіді! (дія друга)

Оскільки процитоване у попередньому записі «дослідження», як з'ясувалось, вельми поширене Інтернетом, все ж таки розберу деякі маніпулятивні моменти з нього. Візьму, наприклад, ось цю варіацію.

По-перше, заголовок: „Украинский классик не знал украинского языка“. Звісно, він і не міг знати української. Тому що саме він стоїть у витоків сучасної літературної традиції. Тут відбувається змішування понять літературної мови і народних говорів. Розвиток української літературної мови був заборонений російською владою. До XVII століття літературною і писемною мовою взагалі були варіанти церковнослов'янської з домішками місцевої лексики.

Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Котляревського до відповіді! (вся правда 2011)

„Малороссийские тексты Котляревского и Шевченка впоследствии подверглись украинизации и фальсификации с тем, чтобы выдать их за украинские. На самом деле украинский язык - более поздний по отношению к малороссийскому и значительно от него отличается. Украинский язык произошёл от малороссийского, а малороссийский - это произвольно исковерканный русский.“

Як він (чи вона) це доводить? Якщо відкинути красиві побудови та розмаїття окремих фактів, то позаду них стирчить жонглювання нормами правопису, підміна понять і маніпулятивні ствердження. До речі, посилання на творчість сумнозвісного Олеся Бузини там теж є. Дивіться та спростовуйте, якщо бажаєте, самі. Добре, що справжні науковці давно визначились з приводу мови. Але дещо і я спробую сказати. По-перше, декілька тез:
Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Чьё, не помню. Пиши — народное! Про «народні» казки

Я совершил для себя маленькое культурологическое открытие. Полистывал, значит, красочное издание «Мэри Поппинс» и наткнулся на вот такие слова: «— Це Мері — Золоті Кучері й Три Ведмеді, — пояснила Красуня. — Вони нітрохи не сердяться за те, що Мері з'їла їхню кашу...»

«Так, — думаю, — три медведя, съела кашу, Мэри... В английской книжке...» И давай искать трёх медведей в поисковике: «Русская народная сказка, русская народная сказка, русская народная...»

В общем, выяснилось, что сказка если и народная, то, как минимум, английская, а если уйти в глубину веков, то и вовсе шотландская. Русской народной она быть не может по той простой причине, что у неё есть автор. Это всем известный бородатый граф-отлученец, который пересказал её, судя по всему, с авторского варианта Джозефа Канделла. Героиня у Толстого — безымянная девочка без особых примет, зато он снабдил православными пачпортами всех медведей. Имя Маша приклеилось к девочке значительно позже. Вероятно, из сказки про «не садись на пенёк, не ешь пирожок».

Нужно сказать, что меня интригует цепочка «английская народная сказка → английские литературные адаптации → русскоязычный авторский пересказ → русская народная сказка». И почему только современникам Льва Николаевича не пришло в голову издать под своим именем «Брянских скоморохов»?!

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

October 2017

S M T W T F S
12 3 4 5 67
8 91011 12 1314
15 16 1718 19 2021
22232425262728
293031