Boku ni mo yoku wakarimasen

Робив собі фонову музичку для видива. Вільне аранжування «Тези жорстокого янгола» з «Євангеліону». Накидав ув опенсорсному MuseScore*. З голосів лише скрипка та група віолончелей, котрі йдуть у комплекті — тобто скромненька палітра.
Ну кумедно вийшло… Починалося наче сумна давнюча класика, а закінчилося чомусь схоже на музику до вестернів :)
Але воно коротеньке, менше ніж дві хвилини, тож думаю ще доліпити до нього іншу улюблену мелодію з аніме в такому ж вільному переспіві, перш ніж використовувати.

*MuseScore — це багатий на можливості опенсорсний (читай «безкоштовний») нотний редактор із власним звуковим процесором, котрий вміє перетворювати загальноприйняті нотні позначки на звук з нюансами виконання. Як він працює з SoundFonts (така можливість є) і чи можна до нього підключати сторонні синтезатори, я ще не в курсі. В комплекті до нього — у власному форматі — йдуть такі реалістичні бібліотеки: оркестрові смичкові, духові, деяка перкусія, арфа, хор і базові клавішні. Бібліотек з церковним органом, щипковими струнними чи якоюсь електронікою тощо поки що нема — для них лише стандартний MIDI-набір рівня «самограйки».

Є така техніка гри на гітарі, коли медіатор щипає струни повторюваними рухами вниз-вгору — називається «змінним штрихом» (alternate picking). Учора цей самий alternate picking, що на нього я ніколи не звертав уваги як на щось особливе, врешті змусив мене дослідити, чому ж таки про нього постійно згадують. І щойно я збагнув, як воно насправді працює (а не лише в найпростішому, «балалайковому» застосуванні), то спромігся досить легко зіграти те, що раніше мені ніяк не виходило добре.
Умовою правильного виконання цього прийому є те, що медіатор ритмічно та безперервно коливається сюди-туди незалежно від нотної послідовности. Що ж тут, ніби, незвичного? А те, що найважчим, як виявляється, є перебороти прагнення щипати кожну ноту окремо, довірившись натомість отакій наскрізності рухів щипальної руки. Якщо це вдалося, тоді й перестрибування між струнами, попри побоювання, не становить проблеми — воно саме якось виходить і котиться без дірок, устигай лише ставити пальці на потрібні лади… Дуже корисна річ для швидких послідовностей!

Утім, згадати про це я хотів через інше відкриття… Набавившись гранням у такий спосіб, я взявся читати манґу. Аж тут з'ясувалося, що на тій хвилі наскрізности, на яку мозок налаштувався музичною вправою, я спокійно вимовляю японські речення суцільним шматком — без жодних зупинок між словами, як воно і має бути. Чи не вперше за всі роки! За деякий час ефект минув, проте я отримав отакий цікавий приклад наскрізности в мисленнєвій діяльності.

Слухайте, ну це справді творчо… А втім, у решті пісень свої приколи. Шкода, що раніше не звертав на них уваги. На «Менуети» колись натрапляв, але чомусь тоді не зрозумів, а зараз бачу, що вона теж шикарна і текстом, і виконанням. Дуже хочу потрапити на концерт.

На березі річки сходились дівочки
Та пісень співали, та плели віночки.
Злинь, соколе, в небо та кинься додолу!
Водили таночки та все рок-н-роли.

Прийшов до них хлопець в подертій свитині,
Волосся по плечі, гітара на спині.
Забив свою люльку та все й коноплею.
Люби мя, козаче, та серцем-душею!

Люблю тя, дівчино, гарная на вроду,
Та більше за все люблю я свободу.
Така моя доля, бо я вільний рокер.
Візьме тебе заміж банкір або брокер.
(Yurcash, «Таночки»)

Тут, власне, грати нема чого — чотири прості акорди (якщо з програшем, тоді п'ять), бренькати в компанії на гітарі сам бог велів.

Темна я людина, не знаюся, що де. Але коли бачу щось класне, то знаю, що це воно. Пані Соколовій подяка за це інтерв'ю. Дуже цікаве. За це голосує і моє музичне підґрунтя, і мовна цікавість, і цікавість до різних незвичайних дрібничок, і ще якісь виборці, що їх я не вмію назвати по іменам. Гості, звісно, мій уклін, бо без неї цього би не сталося.


Якщо цікаво дізнатися більше, то прошу: коротка документалка від Ukraïner «Дюссельдорф. Жінка-оркестр». Вона також іде другою в списку відтворення.