Boku ni mo yoku wakarimasen

Я згадував раніше, що в японській мові існує таке (вкотре) незвичне для нас явище, як напрямок або спрямованість дії. А причина його існування — японська егоцентричність, тобто звичка описувати все навколо, відштовхуючись від точки спостереження, а саме від себе коханого. Проте, не можна нехтувати й дружнім оточенням, бо чим би то був без нього самотній центр?! З цього походять три ступені віддалення предметів. І на цьому ж таки ґрунтується напрямок дій, про які егоцентричний розмовник розповідає. Але тут виникає важливе зауваження. Ідеться не про будь-які дії, а лише про ті, які виконуються однією особою на користь іншої. І пояснюється це дуже просто: усе шаманство зі спрямованістю дії зводиться до того, що хтось щось комусь дає або щось від когось отримує. Водночас обидва хтосі мають бути наділені свідомістю, принаймні її частиною, якої вистачить, щоби відчувати наслідки цього обміну. Відтак, чи можна віднести до подібних відносин, хоч би й у поетичному сенсі, нашого копняка, якого дає доля, я досі з'ясовую.

( Читати далі… )

Хочу тимчасово відійти від занурення у граматику, бо там багато і мудрувато, а тут легко і весело. Тож сьогодні розважатиму вас кількома фактами, які походять із самої японської культури, але відбиваються і у мові.

( Читати далі… )

Після довгої перерви визріло дещо, чим я можу продовжити розповідь про особливості японської мови [ч.1, ч.2]. Принаймні почати продовжувати. Наступну серію дописів буде присвячено граматиці як засобу представлення самої думки. І для веселого початку розповім про те, чого у цій мові нема.

Найпростіше, чого нема у звичному для нас вигляді, це категорія множини. Не те щоби японцям не потрібно знати, чи річ одна, чи їх багато, але за потреби вони уточнюють це з допомогою кількісних слів (三匹の子豚 — «троє поросят». Буквально: «трьох-тваринок-порося») або ж розуміють з контексту (私たちは、医者です。 — «Ми лікарі». Буквально: «ми лікар є», на множину натякає займенник). Отже, саме уявлення про множину, звісно, існує, але з граматичного погляду це не так важливо, як у нас, за винятком деяких займенників («ми», «наше» тощо) та окремих випадків, коли конче треба наголосити на множині іменника (『危ない医者たち』 — назва книги «Небезпечні лікарі», на множину вказує суфікс たち). Інші змінювані частини мови, тобто прикметники і дієслова ознак числа не мають ніяких.

Щодо найпростішого я поквапився. Найпростішою є відсутність граматичного роду. Тобто його не існує взагалі у жодному вигляді. Натуральний рід зустрічається лише у займеннику «вона» (彼女) та в інших словах, що містять статеві поняття «жінка» (女) або «чоловік» (男). Власне кажучи, наша наявність граматичного роду не видається мені якоюсь перевагою. З неї ростуть купи закінчень до іменників і означальних слів, які треба усі знати, а зиску зі статевої різниці між сокирою та молотком якось небагато.

Якщо вже йдеться про змінні закінчення, то їх мають лише дієслова і певна частина прикметників. А враховуючи, що разом з відсутністю граматичного числа і роду відсутня також граматична особа (так, і вона теж!), ці закінчення вказують лише на функцію самих дієслів і прикметників, тобто їх можна перелічити по пальцях. Уявіть, наскільки це простіше вивчити, порівняно зі, скажімо, «легкою» іспанською!

І останнє, відсутність чого невблаганно впадає в очі, це відсутність майбутнього часу. Або ж відсутність теперішнього часу — залежить від того, як на це подивитися. Трюк у тому, що за обидва ці наші поняття в японській відповідає та сама форма дієслова. І розуміти, коли ж ця дія відбувається або відбуватиметься, треба, знову-таки, з контексту.

Отакий невеличкий вступ до розуміння того, у який бік спрямовано японський мисленнєвий апарат. Як японці із цим пораються і що цікавого мають натомість, розглянемо крок за кроком у наступних нарисах з граматики.

Продовжуємо про граматичні особливості сербської мови, які допоможуть орієнтуватися у сербському тексті вже від самого початку. Нагадую, що до сербської я взявся без теоретичних знань, тобто що спостерігаю, про те і кажу. Приклади, знов-таки, я братиму з виданого у Сербії «Відьмака». Сьогодні йтиметься про рефлексивну частку, майбутній час і про ще одну поширену форму минулого часу.
( Читати далі… )

Минулого разу я спробував описати, які у японців стосунки зі звуковими коливаннями. Тепер розповім, як цей процес можна зафіксувати, коли немає напохваті звукозаписуючого приладу.

Факт перший: японська мова послуговується одночасно двома абетками. Кожна з них у сучасному вигляді має 46 (сорок шість) літер.
Насправді ж обидві абетки передають той самий набір мор. Просто їх винайдено окремо. Ці абетки називаються хіраґана і катакана, а разом вони просто кани. Символи першої мають кучеряві форми — あ、の、す — у той час як символи другої лаконічні й наче рублені — ア、ノ、ス. Недаремно хіраґану ще називають «жіночим письмом», а катакану, начебто, створили суворі монахи. Як ви бачите з цього прикладу, однакові мори виглядають зовсім по-різному, хоча обидві абетки походять зі спрощеного накреслення ієрогліфів.

( Читати далі... )