Здалеку і зблизька. Японська (ч.5)

[ukurainajin]

Здалеку і зблизька. Японська (ч.5)

Хочу тимчасово відійти від занурення у граматику, бо там багато і мудрувато, а тут легко і весело. Тож сьогодні розважатиму вас кількома фактами, які походять із самої японської культури, але відбиваються і у мові.

Про те, що японці рахують не тисячами (10³), а десятками тисяч (10⁴), я вже колись писав. Ліпше буде, якщо ви почитаєте про це, ніж я повторюватиму. Але, якщо коротко, ідея полягає в тому, що у них існує самостійна назва для числа «десять тисяч» — 万 (ман). І все подальше лічення зав'язане на ці «мани». У японській немає такого слова як «мільйон», бо для японців це всього лише «сто манів». Проте «ман манів» — або наші сто мільйонів (10⁸), що логічно, теж має власну назву — 億 (оку). І це продовжується таким самим чином у нескінченність.

Далі про сприйняття кольору. У японській існують лише чотири справжні граматичні прикметники, які позначають колір: 白い [шіроі], 黒い [куроі], 赤い [акаі] і 青い [аоі]. І якщо зважати на цей факт, то можна припустити, що базових кольорів, до яких має зводитися усе, що бачать очі, у них теж лише чотири. Хто сказав про веселку? Весь світ для японців поділено на біле з чорним, та на червоне з… з… Цей колір можна умовно назвати синім, але він охоплює усю синьо-зелену гаму. Англійці так його іноді і називають — grue (green+blue). А самі японці про незрілу людину кажуть 青, і на світлофорах у них через це не звичне зелене, а якесь синювате світло.
Як з'ясувалося, у Китаї схожий розподіл, але до нього ще входить «жовтий» як символ землі — це ґрунтується на п'яти елементах світобудови.
Усі інші кольори в японській мові, з граматичного погляду, є іменниками, до яких у разі потреби додається слово «колір» (色): 茶色 (колір чаю), 緑色 (колір рослинної зелені, мідорі), 水色 (колір води), 灰色 (попільний колір), 橙色 (колір померанцю), 黄色 (колір… «жовтого»)…
А такі кольори, як ピンク [пінку], オレンジ [оренджі], ブリュー [брюю] утворилися вже під впливом західної культури і, як багато інших таких запозичень, наразі можуть бути навіть більш поширеними, ніж традиційні назви.

Цікаве у японців також сприйняття простору. Замість нашого розподілу речей на «ці» і «ті», японці вказують на них так, щоби врахувати присутність співрозмовника: «ці речі, що у мене», «ці, що у тебе» і «ті, що ані в мене, ані у тебе». І такі переконання поширюються на всі вказівні слова:

• «Що»: これ [коре] / それ [соре] / あれ [аре] — це (що в мене) / це (що в тебе) / те (що десь)
• «Котре»: この [коно] / その [соно] / あの [ано] — це (яке у мене) / це (яке у тебе) / те (яке там)
• «Де»: ここ [коко] / そこ [соко] / あそこ [асоко] — тут (де я) / тут-там (де ти) / там де-інде
• «Яке»: こんな [конна] / そんな [сонна] / あんな [анна] — таке (як у мене) / таке (як у тебе) / таке (як десь там)
• «Як»: こう [коо] / そう [соо] / ああ [аа] — так (як у мене) / так (як у тебе) / так (як там).

Від особи, яка каже, також сильно залежить оформлення напрямку дії. Про спрямованість дії варто буде написати окремий допис, а тут я наведу лише простий приклад про рух у просторі. Скажімо, я запрошую мешканця Японії приїхати до мене, але він мені відповість, що їхатиме. І лише коли він буде вже тут, то скаже: «ось я і приїхав». Але це не тому, що він не був певен, чи доїде. Просто приходити (来る), в уявленні японців, можливо лише туди, де перебуває той, хто про це каже. В усіх інших випадках використовується дієслово «йти/їхати» (行く). «Зараз прийду» японською буде «Вже йду» — тобто віддаляюся звідти, де я зараз.

І наостанок про погляди на те, що нас оточує. Японці, як і ми, розподіляють усі речі на істоти і неістоти. Хоча для японської це називають анімовані та неанімовані. Сам розподіл при цьому трохи відрізняється від нашого, бо увагу зазвичай зосереджують на тому, чи вміє ця річ рухатися подібно до людини або тварини. Наприклад, робот може бути як істотою, так і неістотою, в залежності від задуму мовця. На що це впливає? У нас це явище виповзає на поверхню, скажімо, при відмінюванні іменників чоловічого роду. Кабан — це «хто», а бур'ян — це «що», і відмінюються вони через це по-різному: у знахідному відмінку буде «кого? — кабана» і «що? — бур'ян». А у японській від анімованості іменника залежить, яке дієслово використовується, коли кажуть про його існування десь або в когось. Кішка на столі — 猫は机の上にいます, комп'ютер на столі — パソコンは机の上にあります. Отже для анімованих речей дієслово いる [іру], а для неанімованих — ある [ару].

Comments

[toplinden]

Украјиньська теж маје подібні речі. Наприклад ми теж можемо вживати подібні вирази дльа кольорів, а дејакі вже утворили сьа з предмета чи схожі, наприклад зелениј та зелень, червониј та червјак, кора та коричневиј… особливо чужоземні: фіјолетовиј та фіјалка, помаранчевиј та помаранча (хоча мајемо дльа цього також жовтогарьачиј)…

Справді, ніхонцьи привјазали до розмовників. Хоча украјиньська теж маје 3 розподіли, але вони суто відстаньеві: цеј, тој i отој (подекуди тамтој). І так дешчо подібне з иньшими: сьак, так і отак. Але, правда, украјиньська в цьому пльані чутьево спростила сьа.

Іменники теж привјазані до дьіјеслів, хоча не так сильно, јак ніхоньськоју. Тобто переважно живуть льуди, але ростуть рослини, хоча можна зміньувати јих, так; теж можна барвувати: робот іде, або пересувајеть сьа чи перемістив сьа. Також рухливі дьіјеслова не дуже можна вжити до нерухливих, шчо лоґічно: дерево не може јти, јакшчо це, звісно, не штибу ентів.

До речи, з особливого словјаньських мов: рухи вже переважно описові, тобто на відміну анґліјськојі чи тојі ж ніхоньськојі, мајже завше вказујеть сьа јак ти „рухнув“: јти ногами, јіхати на чимось, літати над землеју (небом), скакати чимось (конем). Тобто непросто одразу відзнајти прьамого відповідника до to go чи 行く.

[ukurainajin]

Чомусь лише ці чотири потрапили до категорії справжніх прикметників. Може тому, що тут нема китайського впливу, і лише вони є питомими. Під справжніми я маю на увазі ті, що поводяться, як предикативні, тобто い-прикметники. Від усіх інших теж можна механічно утворювати предикативні, додаючи відповідні закінчення до слова 色, якщо це чомусь потрібно. Відмінність від тих чотирьох у тому, що не можна це робити напряму з коренем, навіть якщо він не означає нічого, крім кольору, як 黄. Так само і зі словотворчим суфіксом -さ. Хоча самі корені цих чотирьох поводяться, як усі інші, у тому числі до них можна долучити суфікс 色 з відповідними наслідками. Наша паралель — штучні утворення на зразок «кольору морської хвилі», проте в них цього набагато більше, і лише оці чотири є винятком.