Здалеку і зблизька. Японська (ч.4)

[ukurainajin]

Здалеку і зблизька. Японська (ч.4)
Про відмінність відмінків.

Що таке відмінок, усі собі приблизно уявляють: називний, родовий, давальний… — оце от. А науковці сперечаються з приводу того, що вкладати у це поняття і як його класифікувати. З такими геть несхожими на індоєвропейські мовами, як японська, наша мовна термінологія взагалі працює на чесному слові — подібні до наших явища ми називаємо звичними словами, щоби не вигадувати нові, хоча зміст може відрізнятися. От і японські відмінки відтворюють лише один, функціональний бік того поняття, яке ми на них натягуємо, бо у самому слові не відбувається змін, які б залежали від будови цього і сусідніх слів. Погодьтеся, що за таких умов називати це відмінюванням трохи незвично. Функціональне ж розуміння відмінка криється у запитанні, навіщо це явище взагалі потрібне. А потрібне воно для того, щоби визначати, яку таку роль у висловлюванні грає іменник чи інша іменна сутність. Аби повідомити про цю роль, у японській до іменника (чи його замінника) просто додається відповідний значник — і готово. Для зручності я продовжу називати це відмінком.

Японська відмінкова система має мало спільного з нашою. Ще якось туди-сюди знахідний відмінок (значник -を), що вказує на прямий об'єкт дії, тобто відповідає на питання «кого/що?» 手紙を書いています [теґамі-о кайтеімас] — пишу листа. А вже родовий (значник -の), який заявляє про приналежність чогось до чогось, додатково слугує для утворення означень, які у нас передаються прикметниками чи іншими засобами: 木製の柵 [мокусеː-но саку] — дерев'яний паркан (зроблений з деревини).

Існують також прості для розуміння, але екзотичні для нашої мови спільний (значник -と), вихідний (значник -から), межевий (значник -まで), напрямковий (значник -へ, вимовляється як «е») і порівняльний (значник -より) відмінки:

• Спільний потрібен для об'єднання сутностей і фактично відповідає на питання «з ким/з чим?»: コーヒーとミルク [коːхіː-то міруку] — кава з молоком (молоко з кавою, кава і молоко), 私と同じ [ваташі-то онаджі] — так само, як я (однаково зі мною).
• Вихідний і межевий пояснюють, з якого місця простору-часу починається дія або походить сутність, і на якому місці вони припиняються: ~何時から何時まで~ [нанджі-кара нанджі-маде] — з котрої години до котрої години (хтось працює), 私から [ваташі-кара] — від мене.
• Напрямковий відмінок вказує ціль, у бік якої скеровано дію (або безпосередньо напрямок), і в нашому уявленні про всесвіт зазвичай відповідає на питання «куди?» або «до кого/чого?» 右へ曲がる [міґі-е маґару] — повертати праворуч, レストランへ行く [ресторан-е іку] — піти до ресторану.
• А порівняльний дає зразок для порівняння: 大学生より頭いい [дайґакусей-йорі атамаій] — розумніший від студентів університету (від студентів розумний). І я недарма в цьому порівняльному реченні використав саме прийменник «від», адже в загальному сенсі -より виконує ту саму функцію, що й -から, тобто позначає вихідну точку. Хоча в сучасній мові це більш характерно для літературно-офіційного стилю.

Напруження звивин починається у той момент, коли ми зустрічаємо давальний (значник -に) і орудний (значник -で) відмінки. Перший з них, дійсно, може вказувати на адресата дії, якому її присвячено, а другий — на знаряддя долі, без допомоги якого ця дія не була би такою дієвою. Але те, що так скромно називається давальним відмінком, звітує нам також, «куди», «де», «коли», «з якою метою» і, у разі пасивного стану, ще про те, «хто» зробив це з адресатом. Коли ж відбувається якесь перетворення на щось або щось чимось стає, то це також робота для давального відмінка. Порівняно з цим, орудний відмінок справді скромніший. Він усього лише конкурує з давальним за право позначати місце у просторі і часі, де щось відбувається…

А щоби навчити нас мислити нестандартно, японці ще вигадали подвійні відмінки. Це коли до попереднього відмінкового значника додається ще один, і таким чином вони об'єднують свої ролі в одну. Ось погляньте на простий приклад, де вихідний відмінок поєднано з родовим: ウクライナから — «з України», ウクライナの国章 — «Герб України», а ウクライナからの手紙 [украіна-кара-но теґамі] — «лист з України».

Тут ви можете спитати, якщо досі цього не зробили, а що ж із найпростішим, називним відмінком? А він не є найпростішим у сенсі його функціональності! І тому я відкладаю розповідь про це для окремого допису, який буде присвячено таким хитрим явищам, як тема і рема.

І ще одне. Чули про корпускулярно-хвильовий дуалізм, коли елементарна частка одночасно є як часткою, так і хвилею? Ось і тут щось схоже. Бо існує така собі частка も(мо), що передає значення «і це також» (або «жодне з» у запереченнях). Особисто в мене рука взагалі не піднімається якось пов'язувати цю частку з поняттям відмінка (хоч інколи звучить-таки назва приєднувальний). Проте вона спокійно додається у той самий спосіб, що і «хвильові» значники відмінків, стикується з ними, утворюючи подвійні відмінки, а деякі з них навіть може собою заступати. І вона така не єдина. Розгадка ж у тому, що частками є все зі згаданого, просто деякі з них роблять з іменниками те, для чого нам слугує відмінок. Приємних роздумів! :)

Comments

[jonathan_simba]

Цікаво, дякую! Мови - це взагалі один із найцікавіших феноменів цього життя.

[ukurainajin]

Навіть не підозрював, що ви цікавитеся таким. Дуже приємно! :)

[jonathan_simba]

Та воно якось випадково пішло, від інглиша і арабської, а там і до всяких ханкуко дійшло... :) Прогресує хвороба, таскааать... Мабуть, тому, що доводиться спілкуватися з усякими різними людьми, які в цих мовах справді шарять, і читати всяку хрінь.

[zhiva]

От, до речі, про буквальні переклади. Порівняйте 頭いい та головатий :D

[ukurainajin]

Саме так, з доброю головою