Здалеку і зблизька. Японська (ч.7)

[ukurainajin]

Здалеку і зблизька. Японська (ч.7)
Напрямок дії. Сцена перша

Я згадував раніше, що в японській мові існує таке (вкотре) незвичне для нас явище, як напрямок або спрямованість дії. А причина його існування — японська егоцентричність, тобто звичка описувати все навколо, відштовхуючись від точки спостереження, а саме від себе коханого. Проте, не можна нехтувати й дружнім оточенням, бо чим би то був без нього самотній центр?! З цього походять три ступені віддалення предметів. І на цьому ж таки ґрунтується напрямок дій, про які егоцентричний розмовник розповідає. Але тут виникає важливе зауваження. Ідеться не про будь-які дії, а лише про ті, які виконуються однією особою на користь іншої. І пояснюється це дуже просто: усе шаманство зі спрямованістю дії зводиться до того, що хтось щось комусь дає або щось від когось отримує. Водночас обидва хтосі мають бути наділені свідомістю, принаймні її частиною, якої вистачить, щоби відчувати наслідки цього обміну. Відтак, чи можна віднести до подібних відносин, хоч би й у поетичному сенсі, нашого копняка, якого дає доля, я досі з'ясовую.

Почнімо з найпростішого, тобто з самої дії зі значенням «давати» (про «отримувати» пізніше). Нам вистачає одного єдиного слова на всіх, бо ми не японці. Японець, згадуючи цю дію, обов'язково враховує дві речі: напрямок пересування того, що дають, і поважність діячів. Поза центром власного «Я» у японця починається коло близьких осіб: членів родини, найкращих друзів. Далі це коло розширюється до приятелів, колег, аж поки не дійде до геть випадкових людей. Напрямок руху від центра до периферії кола знайомих називатимемо «від себе». У протилежний бік, відповідно — «до себе». Отже, на позначення напрямку «від себе» використовується набір дієслів, показаний на кресленні 1: やる(яру), 上げる(аґеру), 差し上げる(сашіаґеру). А для напрямку «до себе» дивимось друге креслення: くれる(куреру), 下さる(кудасару). Стрілки на кресленнях, власне, й показують ці напрямки.

Розташування зв'язків на цих кресленнях не є якоюсь певною схемою для спілкування, це я просто так намалював для наочності. Важливо зрозуміти лише те, що у першому випадку річ, яку передають, втікає від спостерігача до дедалі менш знайомих осіб, а у другому — навпаки. Близькість оцінюється суб'єктивно самим розмовником; між рівновіддаленими від нього особами ці відносини також працюють. Лише незнайомцям тут не місце. Принаймні один з учасників має входити до егоцентричного оточення. А що вони там за межею роблять між собою, про те ми поговоримо якось іншим разом. Зрештою, ми багато про що поговоримо саме іншим разом, бо я ще не встиг навіть підготувати якісь приклади, і сьогодні у нас така собі вступна частина без практичного навантаження.

Наостанок поясню, чому для обох напрямків давання ми тут бачимо кілька різних дієслів на вибір. Обрання того чи іншого дієслова з поданих залежить від того, як егоцентричний розповідач оцінює рівень шанування тих, хто дає і кому дають. На кресленнях ввічливість варіантів посилюється знизу вгору. Для напрямку «від себе» визначальною є вищість отримувача. Тобто やる згоди́ться для надання чогось братові-шмаркачеві або рибкам в акваріумі, а 差し上げる можна почути в розповіді про подарунок керівникові чи шанованій бабусі. Між рівними особами та й загалом у нейтрально-ввічливому спілкуванні використовують 上げる (яке, зокрема, означає «підносити, здіймати»). І навпаки, поважність того, хто дає, визначає рівень ввічливості для напрямку «до себе». Так くれる робить шмакодявка своєму старшому братові, хто є за сумісництвом приятелем розповідача. А коли будь-кому з трьох кінозірка дає автограф, то це вже 下さる (яке споріднене з поняттям «спускати»). Можливо, ви чули раніше слово «кудасай» (下さい), яким японці люблять закінчувати ввічливе прохання. Авжеж, це слово походить від дієслова 下さる, яке вказує, що дію виконують у ваших інтересах (напрямок) ті, до кого ви ставитеся з повагою (ввічливість).
Точного розмежування між ступенями ввічливості, звісно, немає та й не може бути, позаяк це теж справа суб'єктивна. Але чим більшим є відхилення обраного варіанта від загальних очікувань, тим більша ймовірність, що це безцеремонність, жарт або ж ознака глибоко індивідуального сприйняття світу. Не варто також казати 上げる чи, боронь боже, 差し上げる безпосередньо тій особі, якій ти даєш, бо це виглядало би відвертим глузуванням. Для таких випадків потрібні інші засоби.
Далі буде…