Seplenienie здорової людини

[ukurainajin]

Seplenienie здорової людини. Польська мова

Трохи нудних віддалено наукових пояснень з приводу питання «Świnoujście - как правильно?».
Якщо справа не у тому, як назву цього міста вимовляють мешканці регіону, а як це має вимовлятися нормативною польською згідно з правописом, то відповідь звучатиме так: [ɕfʲinɔˈui̯ɕt͡ɕɛ]. Господиню блоґу цікавила власне вимова шиплячих. Я навмисно відповів записом у міжнародній транскрипції, бо передача звучання кирилицею породжує ту непевність, через яку постало питання. Якщо казати простіше, і [сьфіноуйсьцє], і [шьфіноуйщє] будуть однаково неправильними, хоча другий варіант є ближчим, з огляду на запис фонетики. Зараз поясню.

У польській фонетиці немає пом'якшених звуків «с, з» (як у словах десь та зірка). Немає також пом'якшених «ш, ж» (у нас вони зустрічаються у словах на зразок затишшя, узбіжжя). Натомість замість перших та других є щось посередині між ними, що у транскрипції позначають як [ɕ, ʑ], а у польському правописі передають з допомогою «ś/s(i), ź/z(i)». Щоби це вимовити, рухаємося від «сь, зь» у бік «шь, жь», під час чого язик відповзає трохи далі від зубів назад.
Науковці відносять ці звуки до родини «ш, ж», тому позначати вимову кирилицею краще з допомогою саме цих літер*, не забуваючи, звісно, про їхню пом'якшеність: [шь/шя/ші/шю/шє, жь/жя/жі/жю/жє].

Так само у польській не існують звичні нам пом'якшені «т, ц, ч»; замість них один спільний звук [t͡ɕ]**, на місці якого поляки пишуть «ć/c(i)». Його вимова може наближатися до нашого пом'якшеного «ч» (як у слові обличчя) або збігатися з «ч» у російській. Паралель з українською: тіло — ciało ['t͡ɕawɔ]. Ім'я Ciri з «Відьмака» має нетипову для польської фонетики вимову: [цірі].
Замість дзвінкого ряду, а саме пом'якшених «д, дз, дж» у поляків африкат [d͡ʑ]***, що на письмі виглядає як «dź/dz(i)»: діра — dziura ['d͡ʑura], відьмак — wiedźmin ['vʲɛd͡ʑmin].
Найближчими відповідниками для запису звуків [t͡ɕ, d͡ʑ] українською кирилицею є «ч, дж», тобто африкати на основі «ш, ж». З урахуванням пом'якшення можна записувати так: [чь/чя/чі/чю/чє, джь/джя/джі/джю/джє]. Вимову сполучення «ść/śc(i)» можна передавати пом'якшеною «щ»: [щь/щя/щі/щю/щє], твердий варіант якої звучить близько до «szcz».

У підсумку, найближче до оригінальної вимови назви Świnoujście звучатиме запис «ш(ь)фіноу́йщє»****, це у разі української. Якщо треба російською і якщо треба, щоби написане всі вимовляли однаково, то тут вже не так просто через обмеження, які російський правопис накладає на зображення фонетики, і через самі мовні явища. Але офіційна російська транслітерація «Свиноу́йсьце», з якої, вочевидь, «злизали» й українську, передає вимову досить віддалено.

Якщо комусь то цікаво, через свої шиплячі особливості поляки можуть не перейматися наріжною проблемою російської японістики «Суси или Суши». Бо іхній правопис дозволяє записувати, а фонетика — вимовляти без зайвого напруження усі ці ряди звуків з «し, じ, ち, ぢ». Хоча «суші» вони все одно пишуть за системою романізації Гепберна, яку розроблено для англійської мови: sushi :)

* Це стосується не міжмовних паралелей (świat — світ) і не переносу слів між мовами, а лише запису вимови! Не варто обманюватися також історичною графікою. Ці звуки хоч і зображають наче похідні від «s, z», про що свідчать навіть паралелі у наших правописах (zielony — зелений), проте таку саму латинську графіку використовують і для твердих «ш, ж» (š/sz, ž/ż).
** Дужка натякає, що оця шипляча цяця [ɕ] вимовляється нерозривно, як одне ціле з «т». Такі звуки називаються африкатами, а знайомий усім приклад африкатів: «ц» [t͡s] або «ч» [t͡ʃ].
*** Дзвінка пара до [t͡ɕ].
**** М'який знак у дужках, бо і без нього «ш» трохи пом'якшується перед «фі», але для певності хай краще буде. А «фі» вимовляється на місці «wi» через прогресивну асиміляцію, тобто в польській «w» та «rz» стають глухими після інших глухих.

Comments

[ratomira]

О, точно, як świat. А я транслітерую це як "щьвят". Не "швят" та не "шьвят", а саме "щьвят".

[zhiva]

а щ російське чи українське?

[ukurainajin]

Вірно. Російське «щ» завжди м'яке (на відміну від завжди твердого «ш») і дуже близьке до «ś», за однією важливою відмінністю: воно позначає довгий приголосний: [ɕɕ] або ж [ɕː]. Тому його не використовують, наприклад, для запису японської фонетики, де довжина приголосних важлива.