Boku ni mo yoku wakarimasen

Відкриваю зараз цей допис чотиримісячної давнини. Не хотів тоді оприлюднювати, щоби занадто не обсмоктувати, але зараз просто натрапив на нього на спокійну вже голову.

---

Оповідання, за яким знято цю серію, називається «Межа можливого». Я не торкатимусь таких «дрібниць», як урізання посиділок у корчмі, повне ігнорування пародії на легенду про Вавельського дракона чи відсутність ліній молодого короля та мага-«грінпісівця» — хоча все це додавало краси й глибини, і мені його дуже шкода. Уявімо, що це зроблено задля зосередження на стрижні оповіді. Отже, що саме з оригінального задуму було сильно викривлено чи спотворено в серіалі:

( Зіставлення: )

25 КВІТНЯ 2019, 11:12
Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"

Законодавчим актом встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Згідно із Законом, «Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації.

Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави».

Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.

Законом визначено статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.

Згідно із Законом, «Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України».

Цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України.

Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

( Читати далі… )

Жанр фентезі як такий є дуже популярним напрямком у манзі та аніме. А ще вічно юних задротів цікавить тема комп'ютерних ігор. Якщо поєднати обидві теми, то вийде казка про події всередині гри. Тобто це для читачів і глядачів воно нібито всесвіт гри. А що воно таке для самих мешканців цього світу?.. Власне, сама ідея цього не є новою. Ще давнє кіно «Трон» обігравало потрапляння живцем до віртуального простору всередині комп'ютера.
Я нещодавно натрапив одразу на два сучасні зразки такого жанру (насправді їх купа). В обох закони всесвіту підкорюються механіці фентезійної RPG (role-playing game, рольова гра): включно з тим, що мешканці можуть бачити елементи користувацького інтерфейсу, як то індикатор стану персонажа тощо.
В обох творах головний герой має неймовірні, за міркою свого всесвіту, здібності. Цей прийом дозволяє йому не плисти за течією, як решта, а керувати плином подій. Хоча на цьому схожість між ними закінчується.

Події у світі «The New Gate» розгортаються через п'ятсот років після якоїсь великої катастрофи. Саме під час неї зі світу зникли усі Вищі Люди, що вони, за напівзабутими легендами, здатні були творити неймовірні дива. Ми здогадуємося, що цей світ насправді є багатокористувацькою грою. Набагато досконалішою в технологічному сенсі, ніж сучасні, проте засади ті самі. Усі живі створіння тут — це NPC (non-person character або «непис» у жаргоні наших ґеймерів), тобто персонажі без зовнішнього керування. А Вищі Люди були гравцями з реального світу. Катаклізм, вочевидь, спричинило те, що один з гравців переміг головного боса, після чого гра, по суті, скінчилася. Але сам світ не припинив своє існування. Від покинутих напризволяще неписів народжувалися нові покоління. Вони не мали тих можливостей керувати ігровим оточенням, як гравці. Лише декому щастить народитися з часткою таких умінь — тоді їх називають Обранцями. Деякі знання, навіть низькорівневі, перетворилися на релігійну таємницю, а більшість з них утрачено назавжди. Після первісного хаосу на уламках колишніх ігрових гільдій утворилися місцеві держави з цілком реальною політикою та економікою. Вони, що зовсім не дивує, змагаються за впливовість, і тому найвищу цінність становлять давні потужні артефакти та Обранці, яких вдалося зібрати під своїми знаменами. Справжнє неймовірне щастя для будь-якої держави — тішитися прихильністю та допомогою когось з легендарних Вищих, тобто тих небагатьох, хто допомагав і служив Вищим Людям ще до Катаклізму. Ну як небагатьох… Наразі я знаю лише про існування двох і про одного підозрюю. П'ятсот років — це п'ятсот років. Треба або бути ельфом, або мати в біса поважну причину прожити так довго. А ще, як зазвичай це буває, цей світ не міг обійтися без якогось Пророцтва…
( читати далі )

Чому виникла ця тема. Почалося з того, що відомий декому Вадим Фульмахт висунув тезу про те, що Порошенко, нібито, користується переважно позитивним ставленням до нього телеканалів. Над усіма, в кого ця теза викликає подив через власні спостереження, Вадим іронізує і тицяє обличчям у такий собі «ДРУГИЙ ПРОМІЖНИЙ ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ НЕЗАЛЕЖНОГО МОНІТОРИНГУ ВИСВІТЛЕННЯ В МЕДІА ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ В УКРАЇНІ». Типу: «ви що, не вірите в достовірність цього дослідження?» Я ознайомився з документом і висловив думку, на яку Фульмахт ніяк не відреагував. Тому я розповім про це в себе, щоби уникнути сумнівів. Може я помиляюся, і ви вкажете мені на помилку. Справа не в сумнівах щодо дослідження, справа в сумнівах щодо коректного використання цих результатів Фульмахтом для обґрунтування його позиції. А саме в тому, що Вадим посилається на кількісний аналіз, ігноруючи якісну його частину. Водночас скептики говорять [1][2] саме про те, підтвердження чого слід шукати в якісній частині дослідження.

Або, якщо підсумувати, виміряна кількість того «позитивного», «нейтрального» і «негативного», що з'являється на телеканалі, свідчить лише про тривалість певної «реклами», а не про те, яким чином вона вплине на думку глядача. Висловлювання на кшталт «Порошенко глузував з активіста» і «Порошенко вбив свого брата» можна однаково зарахувати до негативу, але ж всі розуміють, що за ефектом впливу вони суттєво відрізняються. Те саме стосується «вартості» полюсів. Ось реальний приклад з якісної частини дослідження про «Перший»:

„Позитивне висвітлення Президента стосувалось прийняття Парламентом змін до Конституції України щодо стратегічного наближення України до НАТО та Європейського Союзу, а також під час виступу Президента Європейської ради Дональда Туска в Верховній раді 19 лютого 2019 року. Критичне висвітлення Петра Порошенка стосувалось скандалу щодо Укроборонпрому18‟ — Очевидно, що про такий «позитив» можна розповідати довго, а ефекту від цього буде все одно менше, ніж від стислого згадування про такий «негатив».

А ось, що можна прочитати в загальній частині висновків:
„У більшості ток-шоу (окрім «Ехо України з Матвієм Ганапольським» на телеканалі «Прямий») лунало багато критики влади загалом та Петра Порошенка зокрема, проте не завжди представники його команди мали змогу відповісти на цю критику.‟ — Це дещо знецінює саму ідею про доцільність зважування «позитиву» й «негативу» на тих самих вагах, чи не так?

Інший, дрібніший «незручний» факт щодо використання результатів цього дослідження полягає в тому, що воно охоплює період лютого–березня в рамках виборчої кампанії, а відтак не може свідчити про якесь стале становище. Не варто забувати також про те, що формально не вписується в рамки вимірювання, утім так само працює на створення в глядачів певного враження про особу непрямим шляхом. А це безліч маніпулятивних прийомів. Зрештою, раджу прочитати саме дослідження, а не чиїсь витяги з нього. Воно справді розповідає багато цікавого.

Дивлюся польського блогера-мандрівника Міхала Сікорського. Він на вигляд ще дуже молодий, але не сивина про розум свідчить. У своєму репортажі про подорож до Білорусі він раптово почав цитувати уривок з вірша… Я поезією у чистому вигляді захоплююся не більше, ніж живописом, а тут от просто у серце влучило…
( Читати далі… )