Упорався нарешті з «
Франческа. Повелителька траєкторій» з-під пера Андрія Васильєва, знаного в нас як
Дорж Бату (для фейсбучних відвідувачів
осьо його адреса), і взявся за її вдвічі грубіше
продовження. Від появи «Франчески» минуло понад два роки, і цю книжку, здається, прочитали вже всі включно з моєю бабусею. Проте сам я спромігся лише нещодавно, і, якщо чесно, байдуже, що загальний ажіотаж навколо неї давно позаду. Щоправда у тексті якось несвідомо відчувається відсутність на той ще час зеленських та інших локдаунів…
Відгуки читачів, котрі я чув, зводилися до того, що книжка дуже смішна. Я би не сказав, що вона смішна, принаймні не в тому сенсі, який у мене асоціюється з гумористами. Звісно, можна й реготнути через влучний опис традицій, зокрема космічних, росіян — особливо читаючи це комусь вголос. Але здебільшого це генератор доброго настрою, що спирається на кумедність, милість, розумність і пізнавальність ситуацій, а не на висміювання чи парадоксальність. Це не значить, що наш монголо-бурят Джорджіо розповідає лише про приємні речі, зрештою життя є життя, а люди є люди. Проте атмосфера… От якщо взяти мої дитячі спогади про західні фільми, від них (фільмів) тоді віяло чимось, до чого ми не звикли, в них проглядала якась інша матриця стосунків у суспільстві. Відтоді я вже звик і не помічаю культурних розбіжностей, але «Франческа» певною мірою нагадала мені про ті почуття, хоча написано її українською і для українців. (До речі, у своїх інтерв'ю, коли йдеться про Україну, автор каже «ми», «наші люди», «наші дипломати» тощо. Не очікуєш почути таке від людини, що зросла і розпочала кар'єру в Росії, а зараз живе та працює в США, чи не так?)
За формою це збірка коротких оповідань про різні цікаві випадки, що сталися з героями на роботі — в одному з підрозділів NASA з коригування траєкторій космічних апаратів на військовій базі в США. Ясно, що «на роботі» не означає лише пов'язаність із самою роботою, бо інакше це була би книжка для вузького кола. Натомість може йтися і про лікування похмілля після вихідних, і про НС через собаку, що потрапив до злітної смуги та перешкодив повітряному пересуванню високих чинів. Подекуди автор відступає від подій, щоби дати читачеві цікаву довідку про ті речі, з якими мають справу герої. А головні герої це: сам Джорджіо-Андрій «кадет Васильєв», математично обдарована донька сицилійця і за сумісництвом людина-халепа Франческа, справжній американський командувач військової бази Вескотт, інтендант і колишня балерина Сара, офіцер Баррел з моржовими вусами та науковий наставник групи професор Рассел. Ну і купа інших персонажів, котрі роблять картину ще живішою. Не знаю, чиїми цінностями можна назвати ті погляди, що їх показує на сторінках своїх книжок Дорж Бату, але загалом — від людського ставлення і відповідальності до громадянської позиції — вони викликають симпатію.
Ну як українці… Мандрівники в часі з Києва середини XXIII століття. Якщо вірити авторці, принцип пересування в часі буде відкрито 5-го серпня 2124 в лабораторії Настасії Коваленко, і за двадцять років після цього відбудеться перше переміщення людини. Впродовж наступних ста років дослідницькі експедиції стануть звичною справою, а київський Інститут часу — досить впливовою установою. Оскільки всесвітня наукова спільнота заборонила будь-які подорожі в майбутнє, авторка розповідає нам про нього досить мало, крім того, що люди там активно користуються повітряним транспортом, розвили штучний інтелект до рівня панібратського спілкування з творцями і складають державні іспити так само, як і я в молодості. А, ще там зберіглися професія журналіста, соціальні рухи противників технічного поступу та інша звична для нас пастораль. Ідеться про книжку запорізької письменниці Ганни Левади «Інститут часу. У вирі зниклих світів».
Колись мені на Якабу серед новинок українського фентезі трапилася ця книжка — сподобалася здебільшого через обкладинку. Я її додав до переліку бажань і надовго забув, аж ось і наклад скінчився. Про автора Євгена Ліра я геть нічого не знав, аж доки не зустрів його в ролі ведучого на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Отоді я згадав про книжку, та було запізно. Але завітавши нещодавно до харківської книгарні «Є», я несподівано натрапив на два примірники, один з яких узяв собі і відтак зміг нарешті оцінити, що воно таке…
За цим посиланням досі ще можна замовити примірник з «допрем'єрного накладу» нової книжки Гіркого Лука. Цей наклад становить усього лише 2000, і частину з нього заберуть до презентації у Львові, а частину пан Славко домовився виставити на передчасний продаж спеціяльно для відвідувачів Катедри. Отже пропозиція обмежена. Кожен примірник за підписом автора.
У другому дописі з серії «українське жіноче фентезі» я розраховував поділитися враженнями від зовсім іншого твору, та не знайшов відтоді для нього часу. Навіть із продовженням першої книги (тобто «Стожара») я зволікав півроку від його виходу. Книжок багато, а я лише один… Отже, зустрічаймо «Альянс»!![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}