ukurainajin: (Default)
Не знаю, в чому прикол, але книжку «Інститут часу» (паперову), про яку я розповідав минулого разу, на «Букві» зараз продають за 99 грн… Може це в них останній примірник?.. Тож якщо книжка когось зацікавила, можна придбати за третину ціни. «Укрпоштою» в них безкоштовна доставка.
ukurainajin: (Default)
Ну як українці… Мандрівники в часі з Києва середини XXIII століття. Якщо вірити авторці, принцип пересування в часі буде відкрито 5-го серпня 2124 в лабораторії Настасії Коваленко, і за двадцять років після цього відбудеться перше переміщення людини. Впродовж наступних ста років дослідницькі експедиції стануть звичною справою, а київський Інститут часу — досить впливовою установою. Оскільки всесвітня наукова спільнота заборонила будь-які подорожі в майбутнє, авторка розповідає нам про нього досить мало, крім того, що люди там активно користуються повітряним транспортом, розвили штучний інтелект до рівня панібратського спілкування з творцями і складають державні іспити так само, як і я в молодості. А, ще там зберіглися професія журналіста, соціальні рухи противників технічного поступу та інша звична для нас пастораль. Ідеться про книжку запорізької письменниці Ганни Левади «Інститут часу. У вирі зниклих світів».

Скажу одразу, що мені не подобається обкладинка. Вона запам'ятовується, але оцей колаж з гарненькою фоткою цілком сучасних закоханих, наче для дамського роману… ну, власне, навіює думки про дамський роман, а не про хронооперу з горами скалічених і вбитих. Декому також може здатися незручним формат, адже замість трьох окремих книжок тут майже тисяча сторінок в одній оправі — товщина фоліанту понад 6 сантиметрів. Не уявляю, скільки пані Левада працювала над цим текстом, а там обіцяють і продовження з іще двох частин… Книга вийшла з видавництва братів Капранових ще минулої весни, проте під маркою «Гамазин», а не «Зелений пес». Складається вона, як я вже казав, з трьох самостійних частин: «Дипломна работа», «Місце, якого не існує» та «Війна богів» — котрі продовжують одна одну, але є доволі різними за змістом.

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Хоч щось хороше в цей день, бо загалом він якийсь скажений (всюди коїться казна-що, люди наче подуріли)…
Приїхала книжка, третій том історії України від діда Свирида з автографом. Я не сподівався, бо мало бути лише після свят. Тому я радий і дякую всім, хто допомагав пришвидшити, за цей подарунок!
ukurainajin: (Default)
Не читав, але схвалюю читатиму. Та, власне, і схвалюю теж. Як зазвичай у «Читанці», розмова не лише про твір як такий, а й про його зв'язок із життям і про купу речей, що спадають на думку в ході цієї розмови. Книжка «Аристократ з Вапнярки» є старою, вперше з'явилася ще у 1979-му під наглядом радянської системи. Останнє видання, котре тримає пані Тетяна — це 2013-го від «А-ба-ба-га-ла-ма-га», і воно, до речі, зараз коштує лише 50 грн (чи навіть 43 по акції у самому видавництві).

ukurainajin: (Default)
Тут раптом з'ясувалося, що вже завтра у продажу має з'явитися неймовірнодовгоочікувана третя частина «Історії України від діда Свирида»! Якщо ви так само проґавили цю подію, то прошу!

Але ліміт автографів на цей рік, як зазначено на сайті, вже вичерпано, і тому наступні замовлення підписаних автором примірників буде оброблено лише після Нового Року… От і не знаю, що вчинити: замовляти просто так і отримати незабаром чи просити підписати — і тоді чекати ще з місяць? Чи потрібний мені взагалі той автограф?… Чи такі речі мають цінність, заради якої варто потерпіти?…

ukurainajin: (Default)
Упорався нарешті з «Франческа. Повелителька траєкторій» з-під пера Андрія Васильєва, знаного в нас як Дорж Бату (для фейсбучних відвідувачів осьо його адреса), і взявся за її вдвічі грубіше продовження. Від появи «Франчески» минуло понад два роки, і цю книжку, здається, прочитали вже всі включно з моєю бабусею. Проте сам я спромігся лише нещодавно, і, якщо чесно, байдуже, що загальний ажіотаж навколо неї давно позаду. Щоправда у тексті якось несвідомо відчувається відсутність на той ще час зеленських та інших локдаунів…

Відгуки читачів, котрі я чув, зводилися до того, що книжка дуже смішна. Я би не сказав, що вона смішна, принаймні не в тому сенсі, який у мене асоціюється з гумористами. Звісно, можна й реготнути через влучний опис традицій, зокрема космічних, росіян — особливо читаючи це комусь вголос. Але здебільшого це генератор доброго настрою, що спирається на кумедність, милість, розумність і пізнавальність ситуацій, а не на висміювання чи парадоксальність. Це не значить, що наш монголо-бурят Джорджіо розповідає лише про приємні речі, зрештою життя є життя, а люди є люди. Проте атмосфера… От якщо взяти мої дитячі спогади про західні фільми, від них (фільмів) тоді віяло чимось, до чого ми не звикли, в них проглядала якась інша матриця стосунків у суспільстві. Відтоді я вже звик і не помічаю культурних розбіжностей, але «Франческа» певною мірою нагадала мені про ті почуття, хоча написано її українською і для українців. (До речі, у своїх інтерв'ю, коли йдеться про Україну, автор каже «ми», «наші люди», «наші дипломати» тощо. Не очікуєш почути таке від людини, що зросла і розпочала кар'єру в Росії, а зараз живе та працює в США, чи не так?)

За формою це збірка коротких оповідань про різні цікаві випадки, що сталися з героями на роботі — в одному з підрозділів NASA з коригування траєкторій космічних апаратів на військовій базі в США. Ясно, що «на роботі» не означає лише пов'язаність із самою роботою, бо інакше це була би книжка для вузького кола. Натомість може йтися і про лікування похмілля після вихідних, і про НС через собаку, що потрапив до злітної смуги та перешкодив повітряному пересуванню високих чинів. Подекуди автор відступає від подій, щоби дати читачеві цікаву довідку про ті речі, з якими мають справу герої. А головні герої це: сам Джорджіо-Андрій «кадет Васильєв», математично обдарована донька сицилійця і за сумісництвом людина-халепа Франческа, справжній американський командувач військової бази Вескотт, інтендант і колишня балерина Сара, офіцер Баррел з моржовими вусами та науковий наставник групи професор Рассел. Ну і купа інших персонажів, котрі роблять картину ще живішою. Не знаю, чиїми цінностями можна назвати ті погляди, що їх показує на сторінках своїх книжок Дорж Бату, але загалом — від людського ставлення і відповідальності до громадянської позиції — вони викликають симпатію.
ukurainajin: (Default)
Я вже побіжно згадував про цю книжку, та ось вже дочитую її. Думав розповісти, про що вона, але натрапив на розмову, де автор описує це досить вичерпно і краще, ніж сказав би я. Тому додам лише деякі особисті враження.
Це крутезна в технічному сенсі фантастика! Не знаю, наскільки фізичні концепції, що їх закладено до світобудови роману, узгоджуються зі справжніми науковими уявленнями, але вийшов ядерний концентрат для уяви та допитливості. Другий видатний момент, що водночас твір не є ані сухим, ані нудним, ані… зажурливим (попри похмурий жанр) — атмосферно, що страх! І кінематографічно. Дійові особи — причому всі, включно зі статистами і реквізитом — коли з якихось причин не харизматичні, то принаймні просто цікаві, і забути про них важко.
Тепер щодо того приколу з домішками іноземних мов без тлумачення. Мені мого знання високих мов Старої Імперії (себто японської з німецькою) цілком вистачило. Там такого небагато, і воно просте. Латину з грецькою, котрі траплялися ще рідше, я не зрозумів (хоча здогадався щодо „φοβάστε?‟, адже знаю про Фобос і фобію) — утім, усе це насправді не заважає сприймати події і лише додає книзі вимірності разом з іншими авторськими родзинками. Зрештою, загальнорозмовною там є українська, отже лякатися не варто. :)
Там шість епізодів у перемішаній часовій послідовності. Я читав наскрізь, і це теж нічому не завадило, бо кожна з частин, доповнюючи велику епічну картину, залишається зрозумілою у власних межах.
Дивіться і, головне, читайте, доки є! Маємо неабиякий вітчизняний блокбастер, і якби я знав це раніше, то не зволікав би пів року з придбанням. Єдине, чого я не зрозумів, це чому культи в назві невимовні… Це перебільшення :)

ukurainajin: (Default)
Колись мені на Якабу серед новинок українського фентезі трапилася ця книжка — сподобалася здебільшого через обкладинку. Я її додав до переліку бажань і надовго забув, аж ось і наклад скінчився. Про автора Євгена Ліра я геть нічого не знав, аж доки не зустрів його в ролі ведучого на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Отоді я згадав про книжку, та було запізно. Але завітавши нещодавно до харківської книгарні «Є», я несподівано натрапив на два примірники, один з яких узяв собі і відтак зміг нарешті оцінити, що воно таке…

Багато не казатиму, адже багато поки що нема про що. Якщо зацікавитеся, то додатковий наклад, про який вже благають в інтернеті, має з'явитися, згідно з чутками, на початку наступного року — або можна понишпорити по крамничках, чи не завалялося десь іще (онлайн майже напевно вже ніде). «Степовий бог» — це, начебто, перша частина трилогії «Хассара». Не знаю, як описати жанр… Щось на зразок побутово-мемуарної прози, змішаної з творами чи то Кастанеди, чи то Лавкрафта. В жодному разі не «твоя чергова пригодницька фентезуха про мольфарів-характерників», як можна злов'явити*, читаючи анотацію. Безпосередньо фантастичного в цьому романі-повісті мало, проте воно, як то кажуть, з перцем — і одразу чіткого блокбастерного зразка, а не якісь мутні наркотичні мандри. Там про все розповідається чітко й струнко, навіть про незбагненне. Переважна частина «Степового бога» — це спогади підлітка з містечка… ем-м, Запропади (не питайте). Спогади про звичайне підліткове життя, в якому багато хто побачить щось знайоме. А також про знайомство з дідом-травником, яке зробило це життя не таким звичайним. Далі, мабуть, на нас чекає щось страшне та епічніше, а поки що маємо в підсумку лише кількох загиблих і одного навічно пошкодженого в широкому сенсі…

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Інколи я розмірковую, де можна скористатися зі знання іноземних мов за межами, звісно, самого розуміння чи спілкування. Тобто як ці знання можна перетворити на корисний додаток до чогось іншого? Володимир Кузнєцов, автор книжки «Закоłот. Невимовні культи» (ось тут цікавий опис, а ось тут дивацький сайт твору) знайшов отакий дотепний спосіб:

«Щоб мої слова не виглядали надто вже патетичними та абстрактними, наведу приклад. Герої цієї книжки розмовлятимуть іноземними мовами. Тобто справді іноземними. Зокрема латиною, японською та німецькою. Жодна з їхніх реплік не буде мати приміток чи якось іще перекладатися. Це одна з тих незручностей, про які я вас попереджав вище. Але моєю метою є аж ніяк не похизуватися чи заплутати читача. Якщо ви не розумієте того чи того місця і почуваєтеся з цього приводу незатишно — це тому, що герой, про якого йдеться в цей момент, також не розуміє й також почувається незатишно. Або навпаки, він не бажає, щоб сторонні почули та зрозуміли його, намагається утаємничити свої слова. Якщо ви їх розумієте — вітаю. У цьому змаганні ви обійшли героя та відчули момент глибше й повніше.»

Власне, крім зазначених мов, я відшукав у його тексті також грецьку, іспанську та… ктулхіанську… :)
ukurainajin: (Default)
Випав сніг. Зима почалася.

Як виглядає Семесюк білоруською:
«Нельга сказаць, што яму моцна пашанцавала, бо збег ён не кудысьці там у Сан-Францыска, а ў глыбокую сраку айчынных рэалій, дзе жыццё, фактычна, мала чым адрозніваецца ад жыцця ў цыркавой клетцы, калі асабістыя перспектывы даволі сумнеўныя, а на халоднай падлозе стаіць пусты алюмініевы паўмісак з нічым.»
ukurainajin: (Default)
За цим посиланням досі ще можна замовити примірник з «допрем'єрного накладу» нової книжки Гіркого Лука. Цей наклад становить усього лише 2000, і частину з нього заберуть до презентації у Львові, а частину пан Славко домовився виставити на передчасний продаж спеціяльно для відвідувачів Катедри. Отже пропозиція обмежена. Кожен примірник за підписом автора.

До речі, цікаве це видавництво «Люта справа». Я до купи замовив ще декілька книжок, зокрема «Пригоди павіяна Томаса» Івана Семесюка в перекладі білоруською. Саме так! Вони видають дещо білоруською, і я взагалі вперше у житті триматиму друковану книжку цією мовою, хоч і перекладену. :)

Хто зацікавився, не баріться. А якщо маєте змогу бути у Львові, маєте також нагоду особисто відвідати презентацію.
ukurainajin: (Default)
«… вперше був виданий повністю в цьому ж році[10][2] у видавництві «Радянський письменник»[11][5]. Проте значна частина тиражу книги радянською цензурою була вилучена з бібліотек і книжкових магазинів.[1][2] Однак книга відразу ж стала культовою у середовищі української інтелігенції[12][13], та неодноразово перевидавалась, переважно у виданнях діаспори[5][14], також і іноземними мовами
<…>
Початково, особливо у московських літературних журналах та в статтях московських літературних критиків, роман жорстко розкритикований, письменника звинувачували в «космічному націоналізмі», «хохломанії в космосі»[12][2], звинуватили в антирадянських поглядах.[4] Проте роман після того неодноразово перевидавався за кордоном із схвальними рецензіями.[5] Сучасні критики по-новому переосмислюють філософію роману.»


Оце я взявся читати. Може, серед вас є знавці, що впізнають цю книгу за таким описом (а як ні, то ось вона)… Звісно, я не міг не зацікавитися, коли в анотації побачив про «космічний націоналізм» та «хохломанію в космосі». Перші кілька сторінок читалися важкувато: чи то я старішаю, чи то справді це не дуже просто, вчитуватися в чийсь бурхливий монолог про особисте та містично-філософське. Утім, поступово якось пішло, немов розквітло, і далі стало легко і цікаво. Певна річ, писалося не для того, щоби подражнити радянську цензуру, але такі були пришелепкуваті часи. Ось, наприклад, у «Домі блукачів» Олександра Мірера, виданому п'ять років по тому, дружбу народів дозовано ілюструють зауваженням «вірмени — хороший народ», словом «хлопчік» з вуст капітана міліції Рубченка і згадкою про однокласницю польського походження — усе решта природно російське. А тут, бач, козаки-характерники, що б'ються за українську землю, і дружба народів в екіпажі зорельота охоплює самі лише неросійські ймена. Суцільна антирадянщина! :)
Хай там як, а книга здається цілком сучасною, я би навіть не подумав, що це початок 70-х.
ukurainajin: (Default)
Дивіться, що люди в світі роблять:

Подивитись картинку )

Я ніколи раніше не читав Куркова, і цю книгу, зрозуміло, теж. Кумедно буде, якщо розпочну знайомство саме в такий спосіб. Хоча мені для цього ще треба чимало попрацювати…
ukurainajin: (Default)
«… і я перекладачка заклять.»
<…>
«Вигадані складнезні мови із двадцятьма відмінками зі значенням напрямку руху (серед яких — „спіраллю і в небуття‟), з п'ятьма родами для позначення різних частин кори верби, з іменниками в минулій формі (чайні листочки, які ще не заварили, мають так званий префікс молодості) не раз заплутували до сказу юних і амбітних помічників відьом.»
<…>
«Так, ви здогадалися, найбільше нам дошкуляє банальне закляття-переклад, яке, однак, мало б називатися закляття-буквальний-переклад, якщо бути геть точними.»
<…>
«Дуже часто до мене приходять із зіпсованими закляттями, які піддали дії дешевого буквального перекладу. Такі ляпи важко забути. Закляття-буквальний-переклад може набувати різних форм — як власне заклять, так і дешевих амулетів із функцією синхронного перекладу гугнявими голосами, ба навіть бальзаму для особливо тендітних місць (виробник мав на увазі горлові зв'язки. Навряд чи він виграв би в конкурсі мовної влучності).»
<…>
«— А скажи щось русалковою?
Це прохання завжди виникає, коли хтось дізнається, що ви знаєте екзотичну мову. Я вже чула його безліч разів, тому завчила маленький віршик, який би вичерпував цікавість співрозмовника.»


Це гумористичне оповіданнячко в жанрі лінгвістичного фентезі зробило мій учорашній вечір. :)
«Перекладачка заклять» Марини Пономарьової входить до збірки обраних конкурсних історій з фестивалю «Брама-2017». Збірку видало Vivat під назвою «Брама: Багряні ночі» в рамках своєї «Першої антології українського фентезі».
У конкурсі беруть участь фантастичні оповідання будь-яких авторів, написані українською. Усе різне за стилем, напрямком і якістю. Інтегральні враження та окремі про кожного я опишу, коли подолаю повністю. Проте вже зараз вважаю цю книжку щонайменше цікавою і пропопоную вам зацінити її також.
ukurainajin: (Default)
gorky_look 2019-01-29 (звідси)

Анонімні герої, або Псіхотерапія

— Діньочок добрий. Хазяїн на господі? — запитав Одісей у вартового курета, що стояв біля входу в діомедовий намет, спираючись на спис та потіючи в бронзовому шоломі.

— Та як сказать, — неохоче відповів курет. — Сидить в хаті, але велів усім казати, шо дома його нема.

— А шо так? — здивувався Одисей.

— Та ви його самі попитайте, пане Одисею. Бо мені вже самому кось не по собі. Заходити навіть втуди лячно.

Одісей погрюкав по одвірку.
— Кого там з тартару принесло? — ревонуло с хати. — Сказали же панятним язиком: «відіш дома нєт нікто!»

— Це я, Одисей Лаертід. Діомеде, поговорить треба. Справи невідкладні, божественні.

В хаті помовчало.
— Бухнуть є шо?

— Нє, нема… — спантеличено відповів цар Ітакійській. — Яле якшо треба…

— Не треба. Якшо нема шо бухать — то заходь. Яле якшо знайду — то тобі пиздець, хоч ти й Хитромудрий.

Одисей нахилив голову під полог та ступив в темну прохолоду аргоського шатра.

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Народ, вийшов другий том хулігансько-патріотичного українського коміксу «Воля» в жанрі альтернативна історія та дизельпанк. Вже в продажу. Загалом обіцяють кращу проробленість порівняно з першою частиною.
ukurainajin: (Default)
Українське жіноче фентезі - 2. Ярина Каторож «Альянс»

У другому дописі з серії «українське жіноче фентезі» я розраховував поділитися враженнями від зовсім іншого твору, та не знайшов відтоді для нього часу. Навіть із продовженням першої книги (тобто «Стожара») я зволікав півроку від його виходу. Книжок багато, а я лише один… Отже, зустрічаймо «Альянс»!

Насамперед, долю цього огляду оповито смутком, тому не розраховуйте на фонтани радощів, як минулого разу. Річ у тім, що я начитався на yakaboo несхвальних відгуків про першу книгу, після чого виникло потужне бажання покидатися лайном у самих критиків (не через напад на святе, авжеж ні — через зміст звинувачень). Якби я вчасно не приборкав це бажання, то витратив би на нього всі сили. Утім, сприйняття моє не уникло отруєння і не хоче тепер випромінювати натхнення та переконувати когось, що гаряче сирим не буває. Тож обмежуся якомога стриманішими подробицями. А щодо критики та критиків задовольнюся короткою версією публічної відповіді. Пророка у своїй країні, як відомо, ніколи нема. Проте, якщо вичікувати, доки в нас створять неодмінно шедевр неодмінно світового рівня та ще й у такому дефіцитному жанрі, як майже доросла казка, та ще й такий, щоби ви не натикалися в ньому на відбиття власних малоросійських чи інших цікавих комплексів, то доброго вітчизняного кіна особисто ви не побачите ніколи. Не те щоб я хвилювався за ваш раціон, але двійка чи одиниця за написаний загалом непогано твір — це якийсь дріб'язковий садизм.

Почну оглядини одразу з кінця, оскільки мав стосовно цього розмову і обіцяв попередити, що там як. Якщо ви дуже не в захваті від серіального підходу, коли в найцікавішу мить виринає «Далі буде», тоді варто дочекатися виходу всього циклу і читати його разом. Бо тут зроблено так само, як і в першій книзі: в урочистому фінальному акорді губляться всі нестійкі звуки, що їх буде розв'язано лише в продовженні. Але є також і певна якісна відмінність, яку обумовлено змістом саме цієї частини.
Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Якщо хтось не знав або не помітив, або забув, я робив колись огляд на книжку «Стожар» молодої львівської письменниці і був у великому захваті від цього твору. «Альянс» — це продовження трилогії. Читати я її почав лише учора, тож устиг ознайомитися лише з маленькою частиною тексту, якої ще замало, аби наліпити вражень і висновків на свіжий огляд. Та огляд таки буде, я з ним не баритимусь. Бо навіть у прочитаному фрагменті є все те, за що я нахвалював «Стожара», а також нові ракурси і глибини. Читається на одному подиху, просто наше дихання влаштовано таким чином, що вдих має чергуватися з видихом. Мені ще кілька разів повторити, а тоді повернемося до теми. Ви теж можете починати дихати просто зараз, не чекаючи на мене, адже я цілих півроку гальмував із цим. :)

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Липень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
  1234 5
6 7 89101112
13141516171819
2021 2223 24 25 26
2728293031  

Тематичний перегляд