Boku ni mo yoku wakarimasen

От як, скажіть, розуміти, нащо промисловість створювала на виробах отакий трафаретний триндець, та ще й скорочення отакі робила… Зараз таке називають «кринджатиною».

Колись чи то в 15-му, чи то в 16-му році ходив на байдарках в чужій компанії. І одна тітка там почала розповідати мені про страхіття, що кояться в нашому місті. У метро вона на власні очі побачила «айдарівця» — казала таким тоном, наче дивом врятувалася. А ще: «Уліцу Фрунзе пєріімінавалі!» — «Так і шо?» — я щиро не врубався, в чому проблема. «Я жи на нєй вирасла!!!» Після того вона всю дорогу удавала, наче не помічає мене, адже я в неї перепитав, яке їй, громадянці ерефії діло до топоніміки українського міста. Гадаю, вся ця любов до радянських символів на 90% тримається на завченій картині місцевости, наче в кролів…

Щодо погруддя Жукова на Нових Домах повторюся, що як таке воно не має жодної історичної чи символічної цінности (та й ані художньої). Його було поставлено в 1994 — тобто вже за часів незалежности — як додаток до тогочасної назви проспекту. А проспект отримав свою назву лише в 1990 з невідомих мені причин. Раніше ніщо не пов'язувало Жукова з Харковом, крім загальнорадянської сакралізації. Нема проспекту — нема погруддя, все логічно!


UPD: Зараз там понад 40 тисяч голосів, майже без змін: 57%, 4%, 16%, 23%.

Нещодавно ми тут згадували про викладання інформатики в СРСРі та технічне забезпечення цього процесу. Додам трошки про те, із чим ми вийшли з совка. Це було вже за кілька років після його розпаду, я тоді навчався в університеті. На курсову роботу з предмету, назву якого я не пригадую, але щось пов'язане з програмуванням, мені видали наступне. Є інтерпретатор BASIC'а, написаний на чистому C. Потрібно було вдосконалити його, щоби він зміг працювати з раціональними числами, адже поточна версія з якоїсь причини обробляла лише цілі. Що кумедного було в цьому завданні?

По-перше, сам курс проходив із застосуванням зачатків Pascal'я та Assembler'а для x86. Про жодне Сі ніхто й гадки не мав. Я ж на той час мав хоч би якийсь практичний досвід лише з різними Бейсиками та восьмирозрядним Ассемблером на Спектрумі. Уявіть мої почуття, коли я з таким багажем дивився на сьовий лістинг! Підозрюю, що викладач також не мав уявлення, з якого боку підходити до Сі. Утім завдання було саме таким.

А по-друге, завдання те я отримав у вигляді… рулона роздруківки. Дискет не було, як не було й домашньої техніки, здатної працювати з чимось подібним, а вільно записатися до машинної зали з «Мазовіями» (польськими клонами IBM PC/XT) в універі тоді могли лише старші курси.

Нє, ну з завданням я впорався, надавши у відповідь пачку рукописних аркушів з уривками зміненого коду. Впорався попри навіть відсутність довідкової літератури (інтернетів тоді також не було, якщо хтось не знає). Зрештою, там не треба було знати самий Сі — вистачило дотумкати, що є чим, та повиправляти деякі змінні з операціями. Але довіку вже всю цю фантасмагорію не забуду. На що я не можу поскаржитися щодо радянського спадку, то це на повсюдне спонукання до розвитку власної уяви. Щоправда далі вже сильно залежало, на який ґрунт ця уява впаде…

Як дитину, котра ще не має і не може об'єктивно мати критичного мислення, навчити не вірити брехні? Дуже просто. Треба своїми діями спростовувати і знецінювати те, що вливається в мозок. Радянська система пізньої доби була настільки недолугою, що її тупі «вахтери» дискредитували її наліво і направо, навіть не усвідомлюючи того. Мене ще в садику вихователька насварила за спробу скопіювати зображення дідуся Леніна. Адже малювати дідуся Леніна дозволено лише видатним художникам. Далі було ще багато епізодів на ідеологічному ґрунті, коли те, що оспівували в інформаційних джерелах, було чомусь геть іншим в реальності. Вони сцялися, вони боялися навіть того, що можуть зробити несвідомі діти, якщо то не було схвалено згори. Згори ж також про всяк випадок часто не схвалювали, бо не мали свого схвалення згори… Мені вистачило 5 років свого маленького життя, щоби в такий спосіб змінити ставлення до радянської системи на протилежне. Розпад Совка піля цього був неминучим :) А коли я подорослішав, то ще й дізнався, що всі наші таємниці були таємницями лише від нас самих, а не від ворогів, від яких ми їх охороняли ціною утисків себе. Знущанням зі здорового глузду був той совок.

Це не жарт. Це реальний артефакт комуняцької доби:
http://sum.in.ua/s/komiksy
В коментарях кажуть дивитися нове значення в слові «комікс». А стаття про «комікс» каже дивитися слово «комікси»…
Насправді ж нове визначення треба шукати в новітній редакції за адресою http://sum.in.ua/f/komiks

«
______ інтершлюха Христя
Прийняла Ілька за інтуриста.
Мріяла про золотий кулончик,
А він дав їй… на трамвай талончик.
»

Це моє «скалічене» дитинство волає. Хто пам'ятає, що було на місці підкреслення в «Перці»? Є такі динозаври з доброю пам'яттю?

Когось ностальгія тягне назад до есесесерів, а я майже не знаю, що воно за почуття таке. Зрештою, для мене минуле — всього лише сторінка в пам'яті. Осьо згадалася раптом чудова музика до радянського «Шерлока Голмса», а за нею полізли спогади про радянське розважальне кіно загалом у світлі того, який воно створювало настрій та уявлення. Одразу спало на думку, що мені імпонував образ кардинала Рішельє, як його було показано ві «всенародному мюзиклі». І навіть не тому, що Трофімов (хоча можливо, що він особисто теж посприяв), а тому, що це було несподівано близько до атмосфери роману. Гвардійці, певна річ, лубочні бовдури разом з безліччю інших спрощень, натомість самого Кардинала чомусь не перетворено на карикатурного шкідника, як це зазвичай полюбляють ув адаптаціях. Ба більше, він тут не сприймається як явний антагоніст. Тобто ти розумієш, що на ньому висить формальна табличка «ворог», але не бачиш переконливих доказів, адже на екрані видатна освічена людина (державний діяч і митець), яка має свої маленькі людські вразливості. У книзі так само. Щоправда я ніколи не дивився стару французьку двосерійку, що її нібито вважають найкращою екранізацією, і не знаю, як там. Бачив лише, що у французів Рішельє значно старіший, ніж у романі, а це багато чого змінює…
Равикович у ролі Мазаріні з «Мушкетерів двадцять років по тому» вийшов перебільшено комедійний, але за характером теж близький до персонажа Дюма. Це вже розпад радянської системи — дозволеним стало показувати не лише голі цицьки, а й зневагу до влади, якій мусиш служити.

Кіномюзикл. Режисер — єврей, композитор — єврей, автор віршів та сценарію — єврей, за мотивами творів єврея про життя євреїв. На кого керівництво однієї зі студій пропонувало замінити євреїв у сюжеті, щоби погодитися знімати?

«Pewien polski adept języka węgierskiego wspomina, że jedna z budapeszteńskich ulic za totalitaryzmu nazywała się Vörös Hadsereg (ulica Armii Czerwonej). Kiedy zapytał przechodzącego Węgra, jak tam dojść, ten wprawdzie domyślił się, o jaką ulicę chodzi i udzielił informacji, ale rozbawiony był ogromnie.
Potem okazało się, że Polak wymówił Vörös jak véres (krwawy), co zresztą Węgra wcale nie zdziwiło, bo sami budapeszteńczycy w zaufanych kręgach tak sobie dowcipkowali, ponieważ Armia Czerwona kojarzyła się dość “krwawo”.»
(Zofia Tarajło-Lipowska “Nowy Kapoan”)

«Певний польський шанувальник угорської мови згадує, що одна з вулиць Будапешта за часів тоталітаризму називалася Vörös Hadsereg (вулиця Червоної Армії). Коли він запитав угорця, що прогулювався, як туди дійти, той, щоправда, здогадався, про яку вулицю йдеться, і поінформував, але розвеселився страшенно.
Потім виявилося, що поляк вимовив Vörös як véres (кривавий), чим угорця, зрештою, зовсім не здивував, бо мешканці Будапешта самі так жартували у довіреному колі, адже Червона Армія викликала доволі „криваві‟ асоціації.»

Треба було розібрати й викинути старий комод, що від попередніх власників залишився. Ну як старий… років 70-х, судячи з його вигляду. Взявся я до справи і зрозумів, чого хазяї покинули оце «добро» мені. Він же ж, падлюка, цілком клеєний. Чомусь окрім берестяного за товщиною задника, який складається з двох половинок. Половинки між собою скріплено зубатими скобами, і все це усіяне незліченною безліччю шурупів. А шурупи ті з ледь надряпаними у довільному місці шліцами… Після 50% викручених з божою поміччю шурупів я решту просто відривав голими руками, наче первісна людина.

Я розумію, коли майстер Гамбс створює різьблений гарнітур для певної особи. Але в епоху серійного виробництва та з дизайном типу «фігурка з Тетрісу»… Його ж навіть між складами неможливо перевозити у хоч якійсь відчутній кількості через габарити складеного виробу. Ото тобі й дефіцит! Постало питання, хто ж цей майстер Гамбс? Знайшов етикетку, а на ній таке: «Изготовитель: «Оборницкие Фабрики Мебели ПОЛЬША»