Про мілітаризм

[ukurainajin]

Колись після відвідування хоч і знайомого, але все ж радянського стоматолога, за проявлену мужність батько привів мене до дитячої крамниці і запропонував вибрати (ну ви ж розумієте значення цього дієслова стосовно радянської крамниці), чого душа прагне. Причому сам він дуже наполягав на чавунієвій репліці якогось пістолета. А я не зрозумів, який мені з того зиск (батькам взагалі не варто покладатися на стереотип «дівчаткам — ляльки, хлопчикам — танчики»), і обрав іграшковий 8-мм проєктор фільмів, схожий за формою на кінокамеру. Досі не знаю литовської, але щойно дізнався, як перекладається назва тієї іграшки — Vaikiškas kinas, — яка закарбувалася чомусь у пам'яті назавжди. Ага, уявіть, я тоді латиницю вже спокійно читав — ще за кілька років до початку шкільної іноземної мови. Якби мені ще хтось тоді підказав, то я навчився би і правильно вимовляти написане, а не лише по літерах. До самої концепції, що вимова цілих слів може не відповідати окремим літерам, мій маленький мозок самотужки не дотумкав, і радянські дорослі підручники були ще занадто складними. А проєктор… я в прямому сенсі доробив його напилком, що в поєднанні з лещатами і цвяхами дозволило замість кількасекундних касет крутити повноцінні бобіни з фільмами. Отаке дитинство, розважалися, як уміли.