Пишаюся до сліз

[ukurainajin]

У статті «First Russian mobile phone» читаємо:

«This is the photo of the first Soviet cellular phone. The development of such devices has started in 1958 as a cooperative project by the group of the Soviet scientists from different cities. <…> The first devices were started in production in 1963, and till 1970 more than 30 Soviet cities were covered with this elite mobile phone network. As far as the author knows, in USA there was also such kind of mobile telephone system but it started a bit later – at 1969. The system had even some modern day features as “conference-call”.»
(Це фото першого радянського стільникового телефону. Розробка таких пристроїв почалася у 1958 як спільний проєкт групи радянських науковців з різних міст. <…> Перші пристрої було запущено у виробництво в 1963, а до 1970 більше ніж 30 радянських міст було забезпечено цією елітною телефонною мережею. Наскільки автору відомо, у США також існував подібний вид мобільних телефонних систем, але це почалося трохи пізніше — у 1969. Система мала навіть деякі сучасні функції, як то «конференц-зв'язок».)

Звучить скрєпно, чи не правда? Та, на щастя, автори у тій самій статті, дотримуються об'єктивності:

«It was a fully functional mobile phone that was placed in the car of the Soviet elite. <…> And there was a hierarchy in using this system. People who hold higher Communist positions could throw of the line the lower posts when they needed to talk urgently but all the lines were busy. Some could call only local numbers and more advanced Communists could call worldwide. <…> The Soviet authorities even didn’t think about providing the service to common people. The mobile phone could give another level of freedom to its owner, and it was not what they expected from the citizens.»
(Це був повнофункціональний мобільний телефон, що його встановлювали на автівках радянської еліти. <…> І у користуванні цією системою існувала ієрархія. Люди, що обіймали вищі посади, могли викинути з лінії нижчих посадовців, коли треба було терміново поговорити, а всі лінії були зайняті. Дехто міг телефонувати лише на місцеві номери, а комуністи вищого щаблю могли дзвонити по всьому світу. <…> Радянська влада навіть не думала про впровадження цієї послуги для звичайних людей. Мобільний телефон надавав інший рівень свободи своєму власнику, а це від громадян не потребувалося.)

І від себе ще додам, що коли у капіталістичних країнах вже використовувалися приватні мобільні телефони компактного зразку, в СРСР заради міжміської розмови треба було стояти годинами в черзі на пункті зв'язку і замовляти виклик заздалегідь. Замовити міжміський зі своєї домівки було реально лише у фільмі з Барбарою Брильською, тобто не будь-де і не будь-коли, якщо це не столиця. Навіть на отримання власного, не від установи і не за пільгою, домашнього телефона треба було чекати роками.