Трохи про обставини життя і смерті Агнеси Оглашенної

[ukurainajin]

Дуже хочеться порекламувати спільний твір Террі Пратчетта та Ніла Ґеймана «Добрі передвісники (Good Omens)», який видало торік українською видавництво «КМ-БУКС» за перекладом Бурштини Терещенко та Олеся Петіка. Так-так, це за мотивами саме цього твору невдовзі мають показати телесеріал.
Але бачите, у чому справа… Про це марно розповідати — це треба читати. Тому я, хоч і не маю письмового дозволу видавництва, візму на себе сміливість зацитувати певний уривок. Суто з метою продемонструвати якість перекладу і заохотити нових читачів до придбання цієї книги. Якби я редагував вміст на сайтах крамниць, я би виставляв не кілька перших сторінок, а саме отакі фрагменти. Отже, рушаймо!

---

ОДИН З НАЙПЕРШИХ ПАРАГРАФІВ «Ґрунтовних й вичерпних пророцтв Агнеси Оглашенної» стосувався її власної смерті.

Англійці (що були народом переважно темним і лінивим) не так охоче кидалися палити жінок, як решта європейських країн. Німці будували і підпалювали вогнища з усією тевтонською ретельністю. Навіть побожні шотландці, яких історія звела у затяжному та кривавому протистоянні з їхніми одвічними ворогами — шотландцями, — раз-по-раз запалювали багаття, аби згаяти довгі зимові вечори. А от англійцям ця забава якось не припала до душі.

Цілком можливо, що однією з причин стали обставини смерті Агнеси Оглашенної; ця смерть більшою чи меншою мірою загасила хвилю оскаженілого полювання на відьом в Англії. Одного квітневого вечора галасливий натовп, геть розгніваний неподобствами, що їх чинила відьма — зокрема говорила розумні речі і лікувала людей, — ринув до її будинку. Вона на них чекала, вже вбравшись у пальто.

— Опôзнилыся ви вельми. Десять юж хъвилын сплывло, як мала бъ пъломенѣти я въ огнѣ!

Промовивши це, вона встала, вийшла з будинку і повільно пошкандибала повз притихлий натовп у бік багаття, що його саме наспіх складали на пасовищі. Як стверджує легенда, вона незграбно видряпалася на вогнище, притулилася до стовпа спиною і обхопила його руками.

— Припни же йіх лепсько, — наказала вона враженому мисливцю.

А коли селяни врешті підступилися до багаття, вона гордовито поглянула на них крізь відблиски смолоскипів і оголосила:
— Грядіте же блыжьче, добрійі люде. Блыжьче ажно так, щобъ поломъя вас объпѣкало, бо мусите воочию узърѣти, якъ загибає истынна вѣдьма, яких бôльше въ Англійі не лышило ся. Аже вѣдьма я, якъ вѣдьму судили мене, але в чôм пъреступ мôй — не вѣдаю. Нехай смерть моя нагъла стане посланнямъ весям и мѣстам. Грядіте же ближъче й узъріте, яка доля выпаде всякому, кто бавить ся изъ сылами, які осіагънути не здатенъ.

А потім, кажуть, вона посміхнулася, підняла очі над селом — і до неба, промовляючи:
— И ты такъж узъри, старий и въредний дѣдугане.

А після такого чудернацького богохульства Агнеса не промовила більше ні слова. Вона дала зав'язати собі рота і з гідністю спостерігала, як від перших смолоскипів запалали висушені дрова.

Натовп підсувався все ближче. Деякі вже починали сумніватися у правильності свого вчинку.

А вже через тридцять секунд над пасовищем пролунав вибух, що випалив усе живе — а видно його було аж із Галіфакса.

Цей вибух мав наслідком довгі суперечки щодо походження цього явища — було це втручання божественним чи диявольським? Згодом у будинку Агнеси знайшли записку, яка пояснила, що надприродне втручання знайшло матеріальне втілення під нижніми спідницями відьми, де та вельми завбачливо заховала майже сорок кілограмів пороху і двадцять кілограмів покрівельних цвяхів.

На кухонному столі, окрім прохання скасувати доставку молока, Агнеса лишила коробку і книгу. А також детальні настанови щодо поводження з коробкою і не менш детальні настанови щодо поводження з книгою. Це все треба було вислати синові Агнеси, Джону Пристрійту.

Мешканці сусіднього села, які першими знайшли ці настанови, вирішили були їх проігнорувати і спалити все знайдене разом із будинком… Але поглянувши на залишки прошитого цвяхами села, де досі подекуди жевріли невеличкі багаття, хутко передумали. Тим паче, що настанови від Агнеси також містили до болю точні передбачення долі тих, хто проігнорує її прохання.

<…>

Comments

[marjukatti]

Я вже закохалась у першого автора, коли лише познайомилась з Вашими цитатами. *__*
Переклад дійсно дуже заохочує прочитати.
Єдине, не зовсім зрозуміле мені у наведеному фрагменті, чи так вже необхідно було використовувати "дивні" символи, аби передати мову Агнеси. Хоча впевнена, що це через веління оригінального тексту.

[ukurainajin]

Гадаю, що цей фрагмент писав саме Пратчетт, дуже на нього схоже. Змістовні нашарування, двозначності… Стиль Ґеймана я не встиг вивчити; купа його книжок, а от коли я їх читатиму, хто зна…

Я ще не дивився ці псевдоархаїчні місця в оригіналі (англійську версію взяла до себе дружина) і мені теж цікаво, як там було.
Що стосується перекладу, навряд чи саме такий правопис колись існував у нашій історії. То перекладачі постаралися на свій розсуд і, як на мене, створили дуже гарну, причому небезґрунтовну мішанку. Приміром, оце «ô» в них — це, певно, давнючий звук «О», який в українській перейшов у «І», у польській — в «У» (позначається як Ó), а, приміром, у словацькій — в дифтонг «ЎО» (позначається саме як оце Ô).

[marjukatti]

Ô - у португальській є, ще й варіант з тильдою теж у них.

[ukurainajin]

І у французькій, але це тут ні до чого. Там ця графіка відображає геть інші правописно-звукові процеси, зовсім вже не пов'язані з розвитком слов'янських мов.

[ukurainajin]

Вибачте, я про всяк випадок поясню, що з цим Ô у слов'янських.
Колись давно звук О (а це, здається, був довгий звук) в певних позиціях слов'янських слів почав викривлятися в різних говірках у різному напрямку. Це викривлення не обов'язко відбувалося всюди у тих самих словах, але сам процес був характерний для всіх (чи то незручно було, чи ще якась причина). В результаті, в сучасній українській він перейшов у «і», у польській та чеській — в «у», у словацькій — в «ўо» тощо. Польський та чеський правописи старіші за український, тому в них ще зберіглася графічна вказівка щодо походження сучасних звуків. Чехи з поляками вимовляють «у», а пишуть «ó» чи «ů» на тому місці, де давно був оцей довгий звук «о». Тут цікаво, що чеське правописне рішення відрізняється від польського та словацького, адже чехи пишуть літеру, яка відповідає сучасній вимові, тобто «u» (до речі, цей звук у них довгий), а на походження зі звука «о» вказує колечко зверху. Саме через цю мутацію звука «о» виникло чергування голосних. У польській/чеській воно виглядає так: stół—stoły/stůl–stoly. Український же правопис графічно не вказує на походження з «о», тому його можна побачити лише в самому чергуванні: стіл—столи.

Чом перекладачі в таких місцях поставили саме ô на зразок словацької, я можу лише припускати. Цей довгий О не одразу ж перетворився на І. Він проходив через декілька стадій, там були дифтонги. Певно, перекладачі хотіли показати в такий спосіб не таку вже зовсім давнючу, але все ж не сучасну вимову, десь посередині. У будь-якому разі, читач може самостійно фантазувати, як звучить мова за часів Агнеси, і це кльово :)

[marjukatti]

Ви розумієте, чому саме
Ô потрапило у наш переклад - це видно з пояснення. У переклад на слов'янській мові, до не надто підготовлених читачів, але з мотивацією дослідити. Думаю, з іншими вживаними літерами проблем не буде, вони більш знайомі нашим читачам. Сподіваюсь, наступного разу перекладачі вигадають щось з іншою слов'янською мовою (латиською, балто-слов' янська), бо "літера з комою" - поки найвеселіше у лінгвістиці, що бачила. Дякую Вам за більш точне пояснення по питанню слов'янських, це, власне, і є тим, чим цікавилася.

[ukurainajin]

«до не надто підготовлених читачів, але з мотивацією дослідити»
У найгіршому випадку, якщо читач не бажатиме замислюватися, він вимовлятиме це просто як архаїчне «о», як у сучасній російській. Більшу проблему для недосвідченого читача я бачу, наприклад, з вимовою «яті», адже сама її графічна форма вже сто років як вийшла з нашого вжитку.

[marjukatti]

Вийшла, але могла десь краєм ока бути поміченою, якщо людина хоч трохи цікавиться заглянути в історичні документи (наприклад, досліджуючи родовід) або на уроках світової літератури у "хащі" за оригінальним текстом полізла. Особисто мій варіант з Ô був польським ó як найближчий, поки Ви не пояснили детальніше.

[ukurainajin]

Мені теж, коли я це читаю, кортить вимовляти на польський лад, як «у» :)

[jonathan_simba]

Колоритно, дякую.

[ukurainajin]

Пропоную віддячувати видавництву й перекладачам! ;-)

[jonathan_simba]

Воно того варте, так.