Вибачте, я про всяк випадок поясню, що з цим Ô у слов'янських. Колись давно звук О (а це, здається, був довгий звук) в певних позиціях слов'янських слів почав викривлятися в різних говірках у різному напрямку. Це викривлення не обов'язко відбувалося всюди у тих самих словах, але сам процес був характерний для всіх (чи то незручно було, чи ще якась причина). В результаті, в сучасній українській він перейшов у «і», у польській та чеській — в «у», у словацькій — в «ўо» тощо. Польський та чеський правописи старіші за український, тому в них ще зберіглася графічна вказівка щодо походження сучасних звуків. Чехи з поляками вимовляють «у», а пишуть «ó» чи «ů» на тому місці, де давно був оцей довгий звук «о». Тут цікаво, що чеське правописне рішення відрізняється від польського та словацького, адже чехи пишуть літеру, яка відповідає сучасній вимові, тобто «u» (до речі, цей звук у них довгий), а на походження зі звука «о» вказує колечко зверху. Саме через цю мутацію звука «о» виникло чергування голосних. У польській/чеській воно виглядає так: stół—stoły/stůl–stoly. Український же правопис графічно не вказує на походження з «о», тому його можна побачити лише в самому чергуванні: стіл—столи.
Чом перекладачі в таких місцях поставили саме ô на зразок словацької, я можу лише припускати. Цей довгий О не одразу ж перетворився на І. Він проходив через декілька стадій, там були дифтонги. Певно, перекладачі хотіли показати в такий спосіб не таку вже зовсім давнючу, але все ж не сучасну вимову, десь посередині. У будь-якому разі, читач може самостійно фантазувати, як звучить мова за часів Агнеси, і це кльово :)
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
без теми
Дата: 2019-04-24 00:38 (UTC)Колись давно звук О (а це, здається, був довгий звук) в певних позиціях слов'янських слів почав викривлятися в різних говірках у різному напрямку. Це викривлення не обов'язко відбувалося всюди у тих самих словах, але сам процес був характерний для всіх (чи то незручно було, чи ще якась причина). В результаті, в сучасній українській він перейшов у «і», у польській та чеській — в «у», у словацькій — в «ўо» тощо. Польський та чеський правописи старіші за український, тому в них ще зберіглася графічна вказівка щодо походження сучасних звуків. Чехи з поляками вимовляють «у», а пишуть «ó» чи «ů» на тому місці, де давно був оцей довгий звук «о». Тут цікаво, що чеське правописне рішення відрізняється від польського та словацького, адже чехи пишуть літеру, яка відповідає сучасній вимові, тобто «u» (до речі, цей звук у них довгий), а на походження зі звука «о» вказує колечко зверху. Саме через цю мутацію звука «о» виникло чергування голосних. У польській/чеській воно виглядає так: stół—stoły/stůl–stoly. Український же правопис графічно не вказує на походження з «о», тому його можна побачити лише в самому чергуванні: стіл—столи.
Чом перекладачі в таких місцях поставили саме ô на зразок словацької, я можу лише припускати. Цей довгий О не одразу ж перетворився на І. Він проходив через декілька стадій, там були дифтонги. Певно, перекладачі хотіли показати в такий спосіб не таку вже зовсім давнючу, але все ж не сучасну вимову, десь посередині. У будь-якому разі, читач може самостійно фантазувати, як звучить мова за часів Агнеси, і це кльово :)