Янголи і демони на кухні

[ukurainajin]

Це уривок з «Крадія душ» (Złodziej dusz) Анети Ядовської. Той самий, який мені ні сіло ні впало захотілося перекласти. Десь років за двадцять я вже зможу робити це цілком професійно, уникаючи калькування і підбираючи нормальні художні відповідники з правильними відтінками, які спонукатимуть занурюватися у читання.
Щодо перекладу імен, я вирішив не робити Ґебріела Гавриїлом, і так само з іншими. Адже навіть біблійні персонажі не підпадають під дію угоди між Україною, Білоруссю та Федерацією, коли вони мають польську прописку. Крім того, в авторському тексті вони навіть не польські, а цілком собі англійські (Gabe, Joshua).

---

Я проходила біля вхідних дверей, коли почула шерех — хтось там був, тягнувся до дзвінка. Швидко підійшла, перш ніж він наробив галасу. Визирнула у вічко, але не помітила нічого, крім світла. Це добрий знак, маг-убивця навряд чи світиться. Відчинила. І була безмежно здивована. На моєму килимку з дещо спантеличеною міною стояв Ґебріел, дідусь Джошуа. Побачивши мене, він приглушив сяйво, котре линуло від нього. Приємно, що пам'ятав, що сяйво всієї величі могло мене засліпити. Навіки.
— Вітаю, панно Теодоро, — його голос звучав чемно до неможливості. Архангел стояв випроставшись, в попелястому костюмі, з дивовижно світлим хвилястим волоссям довколо глави і такими блакитними очима, яких я в житті не бачила. Мені знадобився час, щоби отямитися.
— Будь ласка, заходьте. — Я дозволила йому пройти у двері. Без запрошення він не міг переступити поріг. Квартиру було убезпечено охоронним чаром, котрий не впізнавав його. — Чим я завдячую цьому візиту, архангеле? Бо це напевно не благовіщення.
Він посміхнувся, але не було в цій посмішці навіть кіловата тепла.
— Звідки така впевненість, панно Теодоро? Зрештою, ви провели ніч з моїм онуком, а янголи, як ви напевно знаєте, є надзвичайно плодовитими, — кинув він безцеремонно, переступаючи поріг.
— По-перше, я не люблю форму Теодора, по-друге, так, я чула про вашу плодовитість, по-третє, я досі впевнена, що це не благовіщення, бо якими би вправними не були ваші плавунці, ви досі потребуєте традиційного сексу, аби запліднити дівчину, а ваш онук є джентльменом у будь-якому розумінні.
Здивування було написано на його обличчі. Він звик завжди знати, що відбувається. Тепер же відчував невпевненість. Я провела його до кухні і запропонувала звичайний білий стілець з Ікеї — не трон архангельський, та що вдієш, нечасто відвідувачами мого дому стають ангельські аристократи. Він сів. Без слова дивився, як я насипаю каву у фільтр і вкладаю його до кавоварки, наливаю воду. Я не знала, по що він прийшов, а отже воліла не озиватися, доки сам не почне розмову. Метода, що справджувалася в кімнаті допитів, подіяла і на архангела.
— Ми відчули вчора, що він ужив силу. Знаємо, що провів з тобою ніч. Знаємо, що ти йому снилася — із зухвалою самовпевненістю перелічував він, розгинаючи пальці.
— Ти знаєш навіть забагато, як на мене, та все ж не настільки, би знати, що тут сталося, — промовила я доволі терпко. Мене не оминуло те, що він перейшов на «ти» без погодження. В будь-яких колах це означає більш-менш те саме, а янголи славляться шануванням протоколу. Зневажав мене і намагався здобути наді мною перевагу.
— То хіба ви мені це поясните, — він зрозумів, що я вважаю його слова нечемними, виправився.
— Не знаю, чи повинна. Це, власне, справа межи мною, Джошуа та Міроном.
— Міроном? — Він здивувався по-справжньому.
— Цього у видінні не було? Вам варто замінити віщуна. Так, обидва зараз у спальні. Сплять утомлені. І зовсім не тому, що трахалися зі мною чи один з одним, — додала я для порядку, — а тому, що рятували моє життя. Знаю, що не цікавить воно зокрема вас, але я от почуваюся щасливою і страшенно вдячною, що їм це вдалося. Без них моя температура сьогодні була би певно градусів тридцять, як не менше. А ваш онук і племінник виявилися справжніми друзями. Годі було мріяти про кращого ангела-хранителя.
Він здригнувся, а його обличчям промайнули емоції, котрих мені не вдалося прочитати.
— Ангела-хранителя?
— Так. Єдиного, якого я маю.
Дивився на мене, не знаючи, чи усвідомлюю я те, що кажу. Я ж знала. Посилалася на традицію, вже майже втрачену, особистого охоронця. Хоча їх Архангельська Рада призначає лише за виняткових обставин.
— Навіщо ж вам ангел-хранитель, панно Доро?
— Кожна дівчина потребує такого, коли хтось намагається її вбити або коли вона розшукує за дорученням Старійшин викрадача і вбивцю, котрий має на сумлінні щонайменше п'ятнадцять жертв і вміє спустошувати та завдавати поранень під час сну… В моєму випадку всі ці обставини мають місце.
Я намагалася говорити спокійно. Він засвоював інформацію мовчки.
— Цікаво, — промовив він трохи згодом, не відводячи від мене погляду. — Маю запитання, панно Доро.
— Запитуйте, будь ласка, в крайньому разі не відповім.
— Чи знаєте ви, що допомагаючи Джошуа з тією малою самогубцею ви порушили наш закон?
— Не думаю, що це так. Може й у цьому ваша розвідка помиляється, — відповіла я цілком чесно. — Я допомагала другові. І навіть якби я знала про закон, знову вчинила би так само, бо заради дружби я порушила вже купу законів. Дівчина обрала життя, тож добре, що я це зробила, хіба ні?
Він сердився, але намагався говорити стриманим голосом, крижаним, мов північний вітер. Утім із нього я енергії не черпала.
— Ти не можеш втручатися в наші рішення!
— Ти не можеш наказувати мені, що я можу, а чого ні — огризнулася я. — Ми з різних релігійних систем, ти і я. Не маєш наді мною влади. А втім, ти неправильно на все це дивишся.
— Як це?
— Твій онук випробував більшість знаних вам способів умовляння дівчини до повернення. Вона ж наполягала, що хоче до пекла. У такій відчайдушній ситуації, щоби врятувати її душу, Джошуа вдався до відчайдушного кроку. Використав мене як засіб переконання.
— Засіб? Чи це був його план? — Він морщив обличчя, хоч однаково не виглядав на свій вік.
— Гадаю, що так. Задля чого б іще він підштовхував нас до зустрічі? Напевно він знав, що дівчині можуть знадобитися аргументи з жіночих рук. Джошуа гнучкий, кмітливий і не дає обмежити себе умовностями. Діяв він може й нетипово, але успішно, що має бути найважливішим.
— Що ви їй розповіли? Застосували магію? — Він знову повернувся до офіційної форми.
— Ви би дізналися, якби застосувала. Звісно ж я не можу розповісти вам подробиці, це інтимна розмова межи мною та дівчиною. Джошуа теж не знає. Однаково не зміг би використати ті аргументи в іншому випадку. Вони пасують лише до жіночих вуст. Кави? — запитала я ґречно, бо глечик у кавоварці вже наповнився.
— Будьте ласкаві. Ви маєте дар вражати, я не очікував.
— Дякую.
— Я не казав, що це комплімент.
— Ліпше вражати, ніж нудити. В моєму світі це комплімент.
Він посміхнувся і здавався здивований цим. Я подала цукор і вершки. Він пив свою каву в тиші.
— Розкажіть, будь ласка, що то за справа, та, яку вам доручили Старійшини.
Я закліпала.
— Гм, тепер вже ви мене вразили, не думала, що вас це зацікавить. — Я знизала плечима, не бачила причини не втаємничити його у справу. — Гинуть надприродні, відьми, вовкулаки, некромантка, нам відомо про п'ятнадцятьох. Я не знаю, скільки жертв досі живі, скількох іще він висмоктав уночі, як пробував зі мною, — повідомила я стисло, що знала.
— Це дуже небезпечна ситуація, — прокоментував він. — Хтось, хто здобуває магію в такий спосіб, напевно не бажатиме скористатися нею задля добра.
— Я теж так вважаю, так само й Старійшини. Тому я зайнялася цим.
— Чому відправили вас? Ви лише відьма, і я не відчуваю якоїсь значної сили.
— Я ще поліцейська в реальному світі. В надприродному я вже мала детективні доручення. Крім того, — я завагалася, не знаючи, чи хочу відкривати все, — я особисто зацікавлена у справі, у нього моя подруга.
— Атож, ви не кидаєте друзів…
— Ні, не маю такої звички.
— Вам надають якусь підтримку? Допомогу?
— Рада призначила мені тупого вовкулаку в якості водія. Але я маю Мірона. І Джошуа, коли ніщо йому не перешкодить надалі допомагати мені.
Уважно спостерігала за його реакцією. Обличчя не виражало геть нічого.
— Цікаво ви добираєте друзів. Диявол, янгол… Дуже… по-колекціонерськи.
— Розумію ваш натяк, ви не з надприродними, а надприродні не з вами, я це переживу. Одначе я зі свого боку занадто ціную дружбу, аби крутити носом, коли такова мені трапляється.
Його обличчя було непроникним. Уся ця розмова почала мене дратувати. Я витягла яйця і молоко з холодильника, борошно з шафки і почала розтирати тісто на налисники. Мусила чимось зайнятися.
— Що ви робите? — Він здивувався, наче я розпочала приватний танець.
— Сніданок, архангеле. Оскільки це не офіційна авдиєнція, а лише товариська розмова для задоволення вашої цікавості, то я мабуть не порушую протокол? Хлопці прокинуться, будуть голодні. І я теж, враховуючи, що я пережила вночі, маю поїсти. Можете залишитися на сніданок, якщо хочете. Я зроблю більше налисників.
Він онімів. Насправді. Приємне лоскотання сатисфакції.
— Дякую, панно Доро, я вже достатньо розважився.
Він підвівся, перетворившись на статую офіційности.
— Дуже була рада. У ті нетривалі моменти, коли ви не оцінювали мене, не намагалися образити і не зневажали.
— Вибачте, якщо у вас складалося таке враження. Я не це мав на меті.
— Та нічого, я звикла. В реальному світі я жінка.
— Мені вже час. До побачення.
Він вклонився. Я мала відчуття, що більше він мене бачити не хоче, але якось це мене не засмучувало.
— До побачення. — Простягнула руку, знову здивувала його, але він подав мені свою, і ми обмінялися доволі стриманим потиском. — Я проведу вас до дверей.
Він вже був на порозі, коли я сказала:
— Ви, може, сприймаєте це по-іншому, але Джошуа — це дуже добрий янгол, ви можете ним пишатися.
Він поглянув мені в очі, але не відповів, кивнув головою — і вже його не було.
Я повернулася до кухні. Мусила то все обміркувати. Боялася, що могла якось нашкодити Джошуа. Насмажила гору налисників, аналізуючи всю нашу розмову. Коли начиняла їх джемом та сиром, досі не уявляла, чи була ця розмова успіхом, чи останнім цвяхом у труну янгола.
Запах смаженого тіста і кави привабив хлопців до кухні. Заспані, розчухрані, напівоголені. Так, я безперечно мушу взяти себе в руки.
— Гм, мені ніхто ще не готував сніданків. — Мірон усміхнено вискалився і потягнувся, наче кіт.
— Може ти ніколи не залишався до ранку, — пирхнула я. — Якщо чесно, я теж нікому ще не готувала сніданків. Але ніхто ще не рятував мені життя, і я нікому не дозволяла залишитися до ранку.
— Ви надто добре пасуєте одне до одного, — буркнув Джошуа, протираючи очі. — Це може скінчитися одруженням.
Мені аж сльози виступили від щирого сміху.
— Саме це мені напевно не загрожує, швидше пекло замерзне. Без образ, Міроне, але це більш імовірно, ніж моє одруження з кимось.
Він дивився спокійно і непроникно. В куточках його вуст причаїлася легенька посмішка.
— Обережно, бо хтось розцінить це як виклик.
Він простягнув руку і потріпав мене по волоссю. Так краще, дружні жести, а не пригортання всю ніч до ведмедика коали з найсексапільнішим у галактиці тілом.
Раптом Джошуа завмер, він був настільки близько до стільця, що відчув запах.
— Хто тут був? — Він балансував на межі паніки.
— Твій дідусь. Ми собі перекинулися словом. Він гадав, що приносить благу вість, я ж пояснила йому, що ми не кохалися, що я не вагітна, а ти й досі не чоловік, — я посміхнулася, — хоч як би доросло не виглядав.
Він приголомшено опустився на стілець.
— Повірити не можу, що він прийшов сюди. Не думав, що він зайде так далеко.
Я коротко переповіла йому розмову. Він дивився на мене так, наче я розповідала про космічних прибульців.
— Сподіваюся, що не нашкодила тобі, я стримувалась, як могла.
— Ти справді зверталася до нього на «ти»?
— Лише тоді, коли він звертався так до мене. В реальному світі старший чоловік пропонує це молодшій жінці. Йому щонайменше кілька тисяч років, мені — тридцять, отже цілком очевидно, що він мусив починати першим.
Мірон затрясся від сміху, його щоками котилися сльози.
— Що таке? Я не знаюся на ангельському етикеті…
— Навіть я рідко звертаюся до нього на «ти», хоч я його онук, плоть від плоті, — пояснив Джошуа.
— То як ти до нього звертаєшся?
— Зазвичай «Ваша Превелебносте». І бажано в третій особі.
— Чорт забирай, він прийняв мене за нахабницю… — Я не переймалася тим, якої він про мене думки, та чи не відіб'ється це на становищі Джошуа?
— Дивно, але навряд чи. Він не покарав тебе, не уразив силою, не явився тобі у величі, що в найкращому разі скінчилося би опіками очей, не вийшов, грюкнувши дверима. Не знаю чому, але те, як він зреагував, на нього не схоже. — Янгол відгорнув волосся з чола і зав'язав його на потилиці гумкою, котру носив на зап'ястку.
— Може він визнав, що приходячи до смертної повинен поважати правила смертних?
— Ґейб? Та нізащо. — Мірон досі сміявся.
— В такому разі я не знаю, в чому річ, сподіваюся тільки, що Джошуа не матиме через мене клопоту.
— Це ми з'ясуємо. — Янгол приречено поморщився. Видно, так само сподівався на ласку від родини, як і я, тобто не дуже.