Boku ni mo yoku wakarimasen

Це друга частина з тієї пачки, котра була ще минулого разу в серпні. Тими силами, щоби дорозгрісти нарешті на камеру ту купу, я відтоді збирався майже місяць… А тепер, до речі, так само вже місяць збираюся з силами, щоби оглянути пізнішу, вересневу коробку (і починаю вже потроху забувати про її існування). Річ у тім, що зусиль на це — я про такі розпакування — зокрема й моральних, іде чимало, а віддачи замало, щоби підтримувати ентузіазм на колишньому рівні. Ну справді, нащо себе змушувати, коли то лише для забавки! Та менше з тим. Чого я взагалі за цю частину розпакування згадав? Бо зараз читаю з неї «Бригаду Сакури», і це вже другий твір з тієї пачки, котрий мене приємно здивував. Першим була «Дестопія (Deathtopia)». Бо ці дві серії я брав навмання, керуючись побіжним враженням — просто щоби чимось доукомплектувати коробки. А вони виявилися не такими вже й примітивними, як я гадав на той час.

Тут нічого особливого, крім такого-сякого огляду двох останніх серіалів.

«Юрі» (яп. «лілея»), хто не знає — це японська назва жанру, де дівчинка кохає дівчинку. Японцям не потрібен окремий соціальний рух з привертання уваги до сексуальних меншин, бо ця тема в їхній культурі традиційно не є чимось табуйованим. Тому японські автори не нав'язують незграбно «адженду», а пропонують те, до чого самі споживачі ще й добавки просять. Про всяк випадок: не те, щоби в них там було все гладко зокрема й з тими меншинами в соціальній сфері, але культурні традиції таки відрізняються від європейсько-християнських.

А осьо друге, вчорашнє. Можна помітити, що хронометраж невпинно збільшується раз у раз, і це ще я тут вирізав понад 10 хвилин різних подробиць… Бо просто витягти з коробки та показати, як воно виглядає, цікаво було лише один раз на початку. Продовжувати весь час у тому стилі особисто мені нудно — хочеться щось розповідати та креативити, а робити це компактно ніяк не виходить. Не знаю, може вже час міняти формат…
Цікаво, що починав я це робити просто на заміну фотозвітам із новинками японської манґи, тобто початкова суть була саме в тому, щоби просто дістати та показати учасникам аніме-спільноти, як це виглядає…

P.S. У видиві можна побачити, що в цьому томі «Хатти» знову згадано про Україну. Я ще не встиг перевірити, але, начебто, здогадуюся, чому це відбувається в тайванському контексті…

Це те, для чого я робив нещодавню фонову музику. Знову забув сказати там, що автор «До тебе нового» раніше малював «Алму» — той самий титул, що його було закинуто через ковідні негаразди. Я, власне, тому й натрапив на нову манґу, бо регулярно перевіряв, чи не поновлено попередню.

Оце наразі моя найвдаліша робота, бо тут понад вісім хвилин спеціально написаної до цього видива музики, і це суттєво змінює загальне враження. На жаль, це капець як виснажує — писати такі тривалі композиції, коли в них немає тупого копіпастового повторення того самого!