![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Щоби навчитися називати грузинські дні тижня, запам'ятати треба лише три з них. А для нас як вихованців біблійно-грецької культури вистачить і двох, бо про «шабат», певно, чули навіть ті, хто досі сумнівається, що це якось пов'язано із нашою суботою.
Отже, субота — це შაბათი (шабат́і). Перед суботою йде პარასკევი (параскеві), що давньою грецькою означало чи то «приготування», чи «очікування», а сучасною — ту ж саму п'ятницю (Παρασκευή). Я запам'ятовував це як «день баби Параски». Це ім'я саме звідти й походить — здивовані? Але із цим треба обережно, бо я так почав заговорюватися та звати Фрейю Параскою :)
Після самого шабату приходить კვირა (квіра), яка символізує «день Господа», якщо звернутися знову-таки до біблійно-грецької (Κυριακή) — у біблійно-латинській це, відповідно, Dominica. Квірами чи то неділями в Сакартвело також рахують самі тижні, як ми рахуємо роки літами.
Позаяк інші дні не зачіпали культових традицій мі́ста Костянтинова, нагадуючи натомість про поганський пантеон, їхні назви було примусово спрощено до порядкового номера після шабату: два-шабати, три-шабати… Грузинською це виглядає так: ორშაბათი (оршабат́і — понеділок, орі — 2), სამშაბათი (самшабат́і — вівторок, самі — 3), ოთხშაბათი (от́хшабат́і — середа, от́хі — 4), ხუთშაბათი (хут́шабат́і — четвер, хут́і — 5), що є калькуванням з ортодоксальної (Δευτέρα, Τρίτη, Τετάρτη, Πέμπτη), до якого педантичні картвели внесли ясність, додавши й те, від чого слід рахувати.
Одразу можна помітити відмінність цього підходу від нашого та замислитися про причини. Нагадаю, що замість «очікування шабату», яке ми вважаємо всього лише п'ятою появою сонця над Києвом, натомість ми приходимо до тями «по неділі», від якої, замість шабату, починаємо відлік. А ще ми середній між шабатами (або неділями — кому як подобається) день називаємо просто середнім, що зближує нас із сучасними німцями.
Отже, субота — це შაბათი (шабат́і). Перед суботою йде პარასკევი (параскеві), що давньою грецькою означало чи то «приготування», чи «очікування», а сучасною — ту ж саму п'ятницю (Παρασκευή). Я запам'ятовував це як «день баби Параски». Це ім'я саме звідти й походить — здивовані? Але із цим треба обережно, бо я так почав заговорюватися та звати Фрейю Параскою :)
Після самого шабату приходить კვირა (квіра), яка символізує «день Господа», якщо звернутися знову-таки до біблійно-грецької (Κυριακή) — у біблійно-латинській це, відповідно, Dominica. Квірами чи то неділями в Сакартвело також рахують самі тижні, як ми рахуємо роки літами.
Позаяк інші дні не зачіпали культових традицій мі́ста Костянтинова, нагадуючи натомість про поганський пантеон, їхні назви було примусово спрощено до порядкового номера після шабату: два-шабати, три-шабати… Грузинською це виглядає так: ორშაბათი (оршабат́і — понеділок, орі — 2), სამშაბათი (самшабат́і — вівторок, самі — 3), ოთხშაბათი (от́хшабат́і — середа, от́хі — 4), ხუთშაბათი (хут́шабат́і — четвер, хут́і — 5), що є калькуванням з ортодоксальної (Δευτέρα, Τρίτη, Τετάρτη, Πέμπτη), до якого педантичні картвели внесли ясність, додавши й те, від чого слід рахувати.
Одразу можна помітити відмінність цього підходу від нашого та замислитися про причини. Нагадаю, що замість «очікування шабату», яке ми вважаємо всього лише п'ятою появою сонця над Києвом, натомість ми приходимо до тями «по неділі», від якої, замість шабату, починаємо відлік. А ще ми середній між шабатами (або неділями — кому як подобається) день називаємо просто середнім, що зближує нас із сучасними німцями.
