![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![[sticky entry]](http://www.dreamwidth.org/img/silk/entry/sticky_entry.png){kind=small}
Russian soldier, go fuck yourself!
Русский солдат, иди нахуй!
(без теми)
2025-07-27 20:03Чого я не розумію в демотиваційній діяльності проти росіян з боку самих росіян, як оце на каналі «Обманутий росіянин», то це що такого смішного, коли автомеханік є африканцем, а лікарі в поліклініці усі мають якісь татарські імена. Вони не люди чи що? Колись серед лікарів була купа євреїв. Ну, а якщо це якась Самара, то чому там не може бути великої кількости татарського населення і, відповідно, лікарів татарського походження? Якщо ті татари йдуть не на війну, а в лікарі, ну то й правильно роблять! Чи це просто таке безглузде троління «чистопорідних» росіян, котрі, нібито, бояться до всирачки всяких «нєрускіх»?…
Почну одразу з висновку: я не вірю, що заморожені російські активи буде колись конфісковано і чи то передано Україні, чи то пущено на інші потреби. Подібні заклики я чую регулярно, але ті, хто їх озвучує, як на мене, ігнорують принцип, котрий, знов-таки, як на мене, є просто священною коровою, дорожчою за всі причини світу: довірені капітали може забрати лише власник. На непорушності цього принципу тримається вся система, котра надає цю послугу. Всі можуть розуміти обставини та визнавати справедливість винятку, коли йдеться про рашку, і право теж може бути на боці конфіскації — але принцип навіть так є вищим за все це. Якщо порушити його хоч би раз із будь-яких причин, його священність буде скомпрометовано. Не уявляю, яким має бути тиск і хто наважиться його здійснювати, щоби опоганити цього ідола. Хіба що почнуться останні дні світу…
Утім… Можливо, прецеденти порушення в минулому вже ставалися, і я собі просто хибно все уявляю…
UPD: Пан biber551 вже уточнює, що був прецедент із конфіскацією грошей Третього Рейху.
Утім… Можливо, прецеденти порушення в минулому вже ставалися, і я собі просто хибно все уявляю…
UPD: Пан biber551 вже уточнює, що був прецедент із конфіскацією грошей Третього Рейху.
Основи магії в Валістеї
2025-07-26 04:03Якщо вже я зачепив світоустрій у грі Final Fantasy XVI, то, поки літають довбані дрони, опишу просто з цікавости концепцію магії в ньому.
Тутешня магія полягає в керуванні етером — особливою субстанцією, котра пронизує весь світ.
На здвоєному континенті Валістея (Valisthea), що складається з західної Бурі (Storm) і східного Попілу (Ash), здіймається декілька Матерів (Mothercrystal) — кристалічних гір невідомого неприродного походження. За доступ до Матерів точиться боротьба між державами, оскільки ці об'єкти є джерелом магічних кристалів — найціннішої у світі сировини. Річ у тім, що ці кристали накопичують природний етер, дозволяючи будь-якій людині перетворювати його енергію на різні ефекти: нагрівання, охолодження, видобування води, зцілення тощо. Весь побут міцно зав'язано на використання кристалів — навіть ковалі не в курсі, що горно можна розпалювати не кристалами, а банальним вугіллям. Кристали вичерпуються і потребують постійної заміни, тож видобуток не припиняється, а якщо з постачанням якісь негаразди, то це дорівнює нашим сучасним блекаутам.
Існує також альтернатива — «носії». Деякі люди мають вроджену здатність проводити природний етер через себе, створюючи ті самі ефекти, що й з допомогою кристалів. Але ця здатність не є безкоштовною. Жива плоть витримує лише обмежену кількість етеру, котрий вона може трансформувати. Через перевищення рівня «потужности» — назвімо це «магічним перегрівом» — вона зазнає ураження, що поступово виливається в неконтрольовану «кам'яну хворобу» — буквальне і дедалі швидше скам'яніння тканин. Як я писав раніше, «носії» у Валістеї перебувають у статусі рабів, тож ті, хто може собі дозволити володіння рабами, використовує їх як живий замінник кристалів.
А до того, що можна назвати справжньою недитячою магією, тут здатні лише «домінанти», коїх у світі не буває одночасно більше, ніж відомих загалом «ейконів». Що таке ейкони, важко пояснити двома словами. Це не боги в прямому сенсі, і я навіть не збагнув, чи мають вони власну волю та особистість. Скоріш за все, не мають, інакше би їм не потрібен був живий розумний носій. Але точно відомо, що вони є найвищим уособленням стихій, чи то певних аспектів етеру: Фенікс — вогню, Шива — холоду, Левіафан — води тощо. І оця сутність постійно відроджується чомусь у представниках окремих родів, котрі й стають «домінантами». Домінанти здатні крутити як завгодно силами свого ейкона і, за потреби, навіть перетворюватися на його «божественну» форму: вогняного птаха чи там кам'яного велета. Звісно, що для керування енергією такого рівня тіла домінантів мають бути незмірно стійкішими до «магічного перегріву» за тіла простих носіїв (може, в цьому й розгадка родової лінії — якась спадкова генетична аномалія?) Але за інтенсивного використання такої потужної магії кам'яна хвороба залишає свої відмітини навіть на них.
Та кам'яна хвороба є не єдиним неприємним боком нерозважливого поводження з етером. Скажімо, таке явище як «розлив етеру», а саме його підвищена стихійна концентрація призводить до перетворення тварин і звичайних людей, котрі потраплять у це середовище, на магічних зомбаків. Лише носії та, звісно, домінанти є невразливими до впливу сирого етеру. Але й це не найгірше, що коїться зі світом Валістеї. Власне, етер у нормальному стані є життєдайною силою. І так само, як його надлишок викликає гіперактивність у тварин, нестача вбиває ґрунт і все, що на ньому росте. Величезні терени Валістеї уражено цією бідою, котра зветься Порчею (Blight). Порча гризе континент вже не одне століття, захоплюючи дедалі більший простір і знищуючи заселені території одну за одною. Зі зрозумілих причин, на виснажених Порчею місцинах магія не працює — нема з чого брати етер. А причина цього явища аж ніяк не випадкова. Якщо причиною Порчі є брак етеру, то цей етер мав кудись подітися. І герої гри з'ясовують, куди саме: його висмоктують зі світу оті Матері. Я ж казав, що вони штучного походження? Так оце виявляється правдою. Іх було створено за давніх часів саме з метою поступового накопичення шаленої кількости етеру. Створено навіть не загиблою фантастичною цивілізацією папєрєдніків, а чимось значно давнішим за неї. І світ того часу, коли відбуваються події гри, починає вигрібати наслідки цього прадавнього знущання над природою. Можна сказати, що це якоюсь мірою гра з екологічним посилом. Коли герої зрештою впевнюються у згубній ролі Матерів, то й беруться звільняти світ від цього чинника… заміняючи повільну техногенну катастрофу на миттєву цивілізаційну…
Тутешня магія полягає в керуванні етером — особливою субстанцією, котра пронизує весь світ.
На здвоєному континенті Валістея (Valisthea), що складається з західної Бурі (Storm) і східного Попілу (Ash), здіймається декілька Матерів (Mothercrystal) — кристалічних гір невідомого неприродного походження. За доступ до Матерів точиться боротьба між державами, оскільки ці об'єкти є джерелом магічних кристалів — найціннішої у світі сировини. Річ у тім, що ці кристали накопичують природний етер, дозволяючи будь-якій людині перетворювати його енергію на різні ефекти: нагрівання, охолодження, видобування води, зцілення тощо. Весь побут міцно зав'язано на використання кристалів — навіть ковалі не в курсі, що горно можна розпалювати не кристалами, а банальним вугіллям. Кристали вичерпуються і потребують постійної заміни, тож видобуток не припиняється, а якщо з постачанням якісь негаразди, то це дорівнює нашим сучасним блекаутам.
Існує також альтернатива — «носії». Деякі люди мають вроджену здатність проводити природний етер через себе, створюючи ті самі ефекти, що й з допомогою кристалів. Але ця здатність не є безкоштовною. Жива плоть витримує лише обмежену кількість етеру, котрий вона може трансформувати. Через перевищення рівня «потужности» — назвімо це «магічним перегрівом» — вона зазнає ураження, що поступово виливається в неконтрольовану «кам'яну хворобу» — буквальне і дедалі швидше скам'яніння тканин. Як я писав раніше, «носії» у Валістеї перебувають у статусі рабів, тож ті, хто може собі дозволити володіння рабами, використовує їх як живий замінник кристалів.
А до того, що можна назвати справжньою недитячою магією, тут здатні лише «домінанти», коїх у світі не буває одночасно більше, ніж відомих загалом «ейконів». Що таке ейкони, важко пояснити двома словами. Це не боги в прямому сенсі, і я навіть не збагнув, чи мають вони власну волю та особистість. Скоріш за все, не мають, інакше би їм не потрібен був живий розумний носій. Але точно відомо, що вони є найвищим уособленням стихій, чи то певних аспектів етеру: Фенікс — вогню, Шива — холоду, Левіафан — води тощо. І оця сутність постійно відроджується чомусь у представниках окремих родів, котрі й стають «домінантами». Домінанти здатні крутити як завгодно силами свого ейкона і, за потреби, навіть перетворюватися на його «божественну» форму: вогняного птаха чи там кам'яного велета. Звісно, що для керування енергією такого рівня тіла домінантів мають бути незмірно стійкішими до «магічного перегріву» за тіла простих носіїв (може, в цьому й розгадка родової лінії — якась спадкова генетична аномалія?) Але за інтенсивного використання такої потужної магії кам'яна хвороба залишає свої відмітини навіть на них.
Та кам'яна хвороба є не єдиним неприємним боком нерозважливого поводження з етером. Скажімо, таке явище як «розлив етеру», а саме його підвищена стихійна концентрація призводить до перетворення тварин і звичайних людей, котрі потраплять у це середовище, на магічних зомбаків. Лише носії та, звісно, домінанти є невразливими до впливу сирого етеру. Але й це не найгірше, що коїться зі світом Валістеї. Власне, етер у нормальному стані є життєдайною силою. І так само, як його надлишок викликає гіперактивність у тварин, нестача вбиває ґрунт і все, що на ньому росте. Величезні терени Валістеї уражено цією бідою, котра зветься Порчею (Blight). Порча гризе континент вже не одне століття, захоплюючи дедалі більший простір і знищуючи заселені території одну за одною. Зі зрозумілих причин, на виснажених Порчею місцинах магія не працює — нема з чого брати етер. А причина цього явища аж ніяк не випадкова. Якщо причиною Порчі є брак етеру, то цей етер мав кудись подітися. І герої гри з'ясовують, куди саме: його висмоктують зі світу оті Матері. Я ж казав, що вони штучного походження? Так оце виявляється правдою. Іх було створено за давніх часів саме з метою поступового накопичення шаленої кількости етеру. Створено навіть не загиблою фантастичною цивілізацією папєрєдніків, а чимось значно давнішим за неї. І світ того часу, коли відбуваються події гри, починає вигрібати наслідки цього прадавнього знущання над природою. Можна сказати, що це якоюсь мірою гра з екологічним посилом. Коли герої зрештою впевнюються у згубній ролі Матерів, то й беруться звільняти світ від цього чинника… заміняючи повільну техногенну катастрофу на миттєву цивілізаційну…
Однією з ключових тем цієї гри є боротьба проти рабства. Причому рабство тут не просте, а за магічною ознакою. Користувачі магії тут діляться на: звичайних людей, котрі для магічних ефектів застосовують дефіцитні кристали-провідники «етеру» (Aether); «носіїв» (Bearer), котрі є живими трансформаторами етеру; і лише кількох «домінантів» (Dominant), котрі є носіями Ейконів (Eikon) чи то втілених маніфестацій етеру (по-простому їх можна назвати богами). Так от, на відміну від домінантів, котрі з'являються лише в лініях правлячих родів і, відповідно, є уособленням їхньої влади та головною військовою одиницею держави, звичайні носії в цьому світоустрої є рабами, що належать державі або заможним власникам.
Як до цього дійшло, можна дізнатися в ході виконання додаткових завдань. Фактично, свого часу носії занадто піднеслися над звичайними людьми, що викликало розкол суспільства та велику війну. Носії зазнали в ній поразки, а подальша реакція почала закручувати гайки щодо їхніх прав, і дозакручувалася до того, що суспільство взагалі припинило вважати їх людьми. Це була цілеспрямована політика з метою не дати носіям будь-коли знову підняти голову. Їхні здібності було оголошено вродженим гріхом. Їх почали таврувати, звідки й презирлива народна назва «таврований» (Branded). Родина, в якій з'являлася дитина з такими здібностями, мусила зріктися її на користь держави, і часто робила це цілком охоче — настільки вже в суспільстві вкорінилося упередження. Самим «таврованим» міцно вбивалося в голову, що вони є просто річчю, адже єдиним їхнім призначенням у цьому світі було використовувати магічну силу на потреби хазяїна, аж доки їхнє фізичне тіло не вичерпає ресурс міцности і не піддасться кам'яній хворобі. Згодом усі вже забули, як воно було в минулому, і вважали, що такі суспільні відносини існували завжди. Що завжди носії були лише безвольним господарчим інструментом та гарматним м'ясом у війську.
А тепер, коли з політінформацією все, хочу розповісти про два приклади того, як по-різному автори граються із цим. Обидва квести відбуваються в тій самій локації.
• Квест перший. Заможний торговець радіє появі таврованого ув особі нашого героя. Він гадає, що тебе прислано з партії нещодавно придбаних рабів — але це я забігаю наперед. Так от, він каже, буцім, на його сина напали чудовиська — хутчіш, біжи рятуй! Ти погоджуєшся, бо як не врятувати дитину. Біжиш, бачиш хлопчика, бачиш трупи кількох таврованих, бачиш небезпечну тварину, вбиваєш тварину. А хлопчик топає гнівно ніжкою: «Як ти посмів не здохнути! Ти мав здохнути!» І його тато лютує: «Я тебе купив задля розваги! Як ти смієш псувати моєму синочкові розвагу!» Те, що ти занадто зухвалий як для чиєїсь власности, у його бошку не вкладається — тавро визначає все. Його навіть не бентежить, що перед ним добре озброєна людина, котра щойно легко вбила потужну звірюку. Він продовжує карикатурно біситися та озвучувати всі свої думки щодо рабів. Гра не дає нічого зробити з цим, залишається лише піти собі… Але щойно ти відходиш, за спиною чуєш дикі верески спочатку торговця, а потім і його синочка. Нова, куплена задля розваги і ще небезпечніша тварюка вийшла чомусь з-під контролю…
• Квест другий. Зустрічаєш маленьку дівчинку, котра загубила свою хатню улюбленку. Від дівчинки ти чуєш лише ім'я (хай буде Біляночка, бо не пам'ятаю), а з опису зовнішности маєш лише те, що вона білосніжна та приємна на дотик. Ідеш у поле шукати щось із таким описом. Люди в полі кажуть, що так, знають про неї, пошукай, може, за млином — десь там бачили. За млином натрапляєш на скам'яніле тіло світловолосої дівчини-носійки. Тут підходить і сама дівчинка: «Біляночко, вставай! Чого ти мене не слухаєшся?! А, ти померла? Мабуть, я занадто часто змушувала тебе робити магію. З наступною буду обережнішою». Ситуацію дитина не відбиває: «так усі ж знають, що носії не мають душі!» Я гадав, що все безнадійно, але сценаристи вирішили здивувати. Ти розповідаєш дитині, як носіїв відривають від родин, і як вони почуваються. Тоді дівчинка починає нестримно ридати і казати, що ніколи про це не думала. І крізь сльози просить вибачення у померлої…
Як до цього дійшло, можна дізнатися в ході виконання додаткових завдань. Фактично, свого часу носії занадто піднеслися над звичайними людьми, що викликало розкол суспільства та велику війну. Носії зазнали в ній поразки, а подальша реакція почала закручувати гайки щодо їхніх прав, і дозакручувалася до того, що суспільство взагалі припинило вважати їх людьми. Це була цілеспрямована політика з метою не дати носіям будь-коли знову підняти голову. Їхні здібності було оголошено вродженим гріхом. Їх почали таврувати, звідки й презирлива народна назва «таврований» (Branded). Родина, в якій з'являлася дитина з такими здібностями, мусила зріктися її на користь держави, і часто робила це цілком охоче — настільки вже в суспільстві вкорінилося упередження. Самим «таврованим» міцно вбивалося в голову, що вони є просто річчю, адже єдиним їхнім призначенням у цьому світі було використовувати магічну силу на потреби хазяїна, аж доки їхнє фізичне тіло не вичерпає ресурс міцности і не піддасться кам'яній хворобі. Згодом усі вже забули, як воно було в минулому, і вважали, що такі суспільні відносини існували завжди. Що завжди носії були лише безвольним господарчим інструментом та гарматним м'ясом у війську.
А тепер, коли з політінформацією все, хочу розповісти про два приклади того, як по-різному автори граються із цим. Обидва квести відбуваються в тій самій локації.
• Квест перший. Заможний торговець радіє появі таврованого ув особі нашого героя. Він гадає, що тебе прислано з партії нещодавно придбаних рабів — але це я забігаю наперед. Так от, він каже, буцім, на його сина напали чудовиська — хутчіш, біжи рятуй! Ти погоджуєшся, бо як не врятувати дитину. Біжиш, бачиш хлопчика, бачиш трупи кількох таврованих, бачиш небезпечну тварину, вбиваєш тварину. А хлопчик топає гнівно ніжкою: «Як ти посмів не здохнути! Ти мав здохнути!» І його тато лютує: «Я тебе купив задля розваги! Як ти смієш псувати моєму синочкові розвагу!» Те, що ти занадто зухвалий як для чиєїсь власности, у його бошку не вкладається — тавро визначає все. Його навіть не бентежить, що перед ним добре озброєна людина, котра щойно легко вбила потужну звірюку. Він продовжує карикатурно біситися та озвучувати всі свої думки щодо рабів. Гра не дає нічого зробити з цим, залишається лише піти собі… Але щойно ти відходиш, за спиною чуєш дикі верески спочатку торговця, а потім і його синочка. Нова, куплена задля розваги і ще небезпечніша тварюка вийшла чомусь з-під контролю…
• Квест другий. Зустрічаєш маленьку дівчинку, котра загубила свою хатню улюбленку. Від дівчинки ти чуєш лише ім'я (хай буде Біляночка, бо не пам'ятаю), а з опису зовнішности маєш лише те, що вона білосніжна та приємна на дотик. Ідеш у поле шукати щось із таким описом. Люди в полі кажуть, що так, знають про неї, пошукай, може, за млином — десь там бачили. За млином натрапляєш на скам'яніле тіло світловолосої дівчини-носійки. Тут підходить і сама дівчинка: «Біляночко, вставай! Чого ти мене не слухаєшся?! А, ти померла? Мабуть, я занадто часто змушувала тебе робити магію. З наступною буду обережнішою». Ситуацію дитина не відбиває: «так усі ж знають, що носії не мають душі!» Я гадав, що все безнадійно, але сценаристи вирішили здивувати. Ти розповідаєш дитині, як носіїв відривають від родин, і як вони почуваються. Тоді дівчинка починає нестримно ридати і казати, що ніколи про це не думала. І крізь сльози просить вибачення у померлої…
Найбільше вразило те, що нахабство сягнуло вже такого рівня, коли у відповідь на зауваження з боку тих, від кого ти критично залежиш, ти першим ділом самовпевнено сциш їм ув обличчя: «ви просто не розумієте!» Знаєш, що не правий, і знаєш, що вони теж не могли цього не помітити, але пробуєш виставити їх ідіотами.
І це ж не вперше! Подібні прояви безсоромности були й раніше — я точно пам'ятаю, як вони мене лютили, хоч і не пригадую самих обставин. Проте вимушена безкарність дозволила дедалі нахабнішати. Феноменальна відсутність інстинкту самозбереження! Хоча… за такого формату правління, коли маєш публічну голову, котра в разі потреби одна за все відповідатиме, воно, може, й не дивно…
І це ж не вперше! Подібні прояви безсоромности були й раніше — я точно пам'ятаю, як вони мене лютили, хоч і не пригадую самих обставин. Проте вимушена безкарність дозволила дедалі нахабнішати. Феноменальна відсутність інстинкту самозбереження! Хоча… за такого формату правління, коли маєш публічну голову, котра в разі потреби одна за все відповідатиме, воно, може, й не дивно…
Пишу це з двох причин.
По-перше, напередодні я пройшов цю гру і маю власні враження. Це наразі крайня гра серії і водночас найперша в моїй практиці. Наскільки я розумію, вона не має нічого спільного з попередніми частинами «Фіналки», крім назви серії та, можливо, обігрування якихось елементів цього мультивсесвіту.
А по-друге, я розчарований почутими відгуками про бічні квести в цій грі, і хочу висловити свою цінну думку щодо них.
Типовий відгук про бічні завдання в FF16 є таким, що їх небагато і майже всі вони нецікаві, на зразок «сходи-поговори-принеси». Розгляньмо цю тезу!
Те, що їх небагато, і те, якою, в технічному плані, є більшість із них — це умовно правда. Кажу «умовно», бо для того, би вважати кількість малою чи великою, її треба порівнювати із чимось. А також брати до уваги суб'єктивне бажання все це виконувати. Мені, скажімо, вистачило… Умовно…
А от із чим я категорично не згодний, і що засмучує мене у відгуках — це «вони нецікаві»! Адже мені майже всі одноходові «принеси-поговори» здалися, навпаки, чудовими, попри ігроладну простоту. Гадаю, каменем спотикання тут є сподівання гравця…
Якщо очікуєш захопливих пригод із викликами та вигадливими поворотами, то схема «принеси-поговори» навряд чи дасть їх тобі. Не секрет, що ця схема дійсно є найледачішим прийомом зі створення ігрового контенту, і що її дуже часто застосовують, коли просто «нема чого сказати», але треба заповнювати час і задрочувати експу. Я теж не люблю такого роду активності через їхню філерність. Зазвичай не відмовляюся від них — через перфекціонізм, але й виконую механічно, не намагаючись придивлятися до деталей. Хіба що гумор чи допепність можуть зрідка побавити. Утім, оця «Фіналка» здивувала мене багато чим, зокрема й загальним характером своїх «примітивних» завдань…
Уже в найперших із них я відчув якусь спільну, характерну для них аномальність. А далі зрозумів: ці мікроісторії мають за мету не те, щоби ти буквально виконав низку дій і досяг результату, а дещо геть інше: щоби ти почав перейматися проблемами світу та оточення, як своїми рідними. Саме так!
Сюжет як такий вони, звісно, не рухають, але поглиблюють його сприйняття. Нагородою в них є не коштовності, не мультики і не самий процес, а усвідомлення того, нащо ти береш на себе цей клопіт. І змістовно їх зроблено так, що будь-який випадковий перехожий зі своїм дрібним проханням обов'язково додає щось до того, чим дихає цей світ і яке твоє власне місце в ньому. А що вже казати про запити з «близького кола», із яким ти «варишся» в одному казані від початку до кінця!
Словом, я жодного разу не пошкодував про витрачений час, отримуючи щоразу якісь емоції, рефлексії чи фрагменти цілісної картини. Не виключаю, що таке бачення може бути наслідком мого особистого досвіду, і що не всі гравці помічають за «тупою біганиною» цей бік. Але певен, що це мені не мариться, і що розробники справді розраховували на такий ефект, хоч він і не всім заходить…
По-перше, напередодні я пройшов цю гру і маю власні враження. Це наразі крайня гра серії і водночас найперша в моїй практиці. Наскільки я розумію, вона не має нічого спільного з попередніми частинами «Фіналки», крім назви серії та, можливо, обігрування якихось елементів цього мультивсесвіту.
А по-друге, я розчарований почутими відгуками про бічні квести в цій грі, і хочу висловити свою цінну думку щодо них.
Типовий відгук про бічні завдання в FF16 є таким, що їх небагато і майже всі вони нецікаві, на зразок «сходи-поговори-принеси». Розгляньмо цю тезу!
Те, що їх небагато, і те, якою, в технічному плані, є більшість із них — це умовно правда. Кажу «умовно», бо для того, би вважати кількість малою чи великою, її треба порівнювати із чимось. А також брати до уваги суб'єктивне бажання все це виконувати. Мені, скажімо, вистачило… Умовно…
А от із чим я категорично не згодний, і що засмучує мене у відгуках — це «вони нецікаві»! Адже мені майже всі одноходові «принеси-поговори» здалися, навпаки, чудовими, попри ігроладну простоту. Гадаю, каменем спотикання тут є сподівання гравця…
Якщо очікуєш захопливих пригод із викликами та вигадливими поворотами, то схема «принеси-поговори» навряд чи дасть їх тобі. Не секрет, що ця схема дійсно є найледачішим прийомом зі створення ігрового контенту, і що її дуже часто застосовують, коли просто «нема чого сказати», але треба заповнювати час і задрочувати експу. Я теж не люблю такого роду активності через їхню філерність. Зазвичай не відмовляюся від них — через перфекціонізм, але й виконую механічно, не намагаючись придивлятися до деталей. Хіба що гумор чи допепність можуть зрідка побавити. Утім, оця «Фіналка» здивувала мене багато чим, зокрема й загальним характером своїх «примітивних» завдань…
Уже в найперших із них я відчув якусь спільну, характерну для них аномальність. А далі зрозумів: ці мікроісторії мають за мету не те, щоби ти буквально виконав низку дій і досяг результату, а дещо геть інше: щоби ти почав перейматися проблемами світу та оточення, як своїми рідними. Саме так!
Сюжет як такий вони, звісно, не рухають, але поглиблюють його сприйняття. Нагородою в них є не коштовності, не мультики і не самий процес, а усвідомлення того, нащо ти береш на себе цей клопіт. І змістовно їх зроблено так, що будь-який випадковий перехожий зі своїм дрібним проханням обов'язково додає щось до того, чим дихає цей світ і яке твоє власне місце в ньому. А що вже казати про запити з «близького кола», із яким ти «варишся» в одному казані від початку до кінця!
Словом, я жодного разу не пошкодував про витрачений час, отримуючи щоразу якісь емоції, рефлексії чи фрагменти цілісної картини. Не виключаю, що таке бачення може бути наслідком мого особистого досвіду, і що не всі гравці помічають за «тупою біганиною» цей бік. Але певен, що це мені не мариться, і що розробники справді розраховували на такий ефект, хоч він і не всім заходить…
Хто б міг подумати
2025-07-08 10:08Цього борового діда я, звісно, пам'ятаю разом із Новодворською. Але відтоді за нього не чув і вже не впізнав би навіть. А воно бач, чим у закордонні зараз обмазується! Теґу «люди» не ставлю, бо він тут, очевидно, недоречний.
По п'ять найпродаваніших синглів щороку з 1964 до 2024 (60 років?) Чергове нагадування, скільки всього буцімто популярного я ніколи навіть не чув. Простіше буде позначити, котрі чув хоч би в якомусь вигляді (перелік у кінці).
( Перелік чутого: )
( Перелік чутого: )
Трухлядиція
2025-07-05 00:19Наша офіційна система запису латинкою використовує, начебто, елементи англійської ортографії. Так от, забудьте за них! Як показує практика, сучасні американці, а часто й навіть британці не мають гадки, як вимовляти оті ваші «zh», «kh», а подекуди й навіть «таке очевидне» «ts». Причому йдеться не про пересічників, а й навіть тих, хто має якийсь розширений світогляд. У нас ці правила запису тягнуться з минулого століття від набуття англійською домінантного статусу, і я підозрюю, що зараз вони вже є своєрідною архаїкою. Доцільніше було би розробити таки власні правила транслітерації на основі досвіду інших слов'ян, а не триматися за дідівське ніби-адаптування до англійської, котрого, на ділі, самі носії англійської не розуміють.
UPD: Про всяк випадок, це не на захист «української латинки»… Особисто мені вона для внутрішнього використання й не здалася. Я зараз рефлексую лише той курйозний факт, що люди, під яких, начебто, зроблено нашу офіційну систему транслітерації, тієї системи не розуміють. Отже, такий підхід має не більше практичного сенсу за будь-який інший — ба навіть менше, адже його не розуміють і наші латинописні сусіди. І тут іще до слова про діакритику: коли вони (сучасні «англійці») бачать діакритику, то здогадуються, що існують якісь правила прочитання цих літер. Коли вони її не бачать, то й не підозрюють, що тут якийсь прикол із вимовою, і старанно вимовляють «zh» буквально як «з-х(г)», якщо не щось гірше. Це нас у школі ще привчали, що «х» і «ж» англійською пишуться «kh» і «zh». А от їх цього, мабуть, не вчили, як виявилося.
UPD: Про всяк випадок, це не на захист «української латинки»… Особисто мені вона для внутрішнього використання й не здалася. Я зараз рефлексую лише той курйозний факт, що люди, під яких, начебто, зроблено нашу офіційну систему транслітерації, тієї системи не розуміють. Отже, такий підхід має не більше практичного сенсу за будь-який інший — ба навіть менше, адже його не розуміють і наші латинописні сусіди. І тут іще до слова про діакритику: коли вони (сучасні «англійці») бачать діакритику, то здогадуються, що існують якісь правила прочитання цих літер. Коли вони її не бачать, то й не підозрюють, що тут якийсь прикол із вимовою, і старанно вимовляють «zh» буквально як «з-х(г)», якщо не щось гірше. Це нас у школі ще привчали, що «х» і «ж» англійською пишуться «kh» і «zh». А от їх цього, мабуть, не вчили, як виявилося.
(без теми)
2025-06-23 18:29Питання, чи добре американці знаються на географії, заграло новими барвами…
Писане — не сказане
2025-06-22 20:08Щойно побачив заголовок: «путін знущається зі США». Як можна бачити, прийменник «з» тут вжито в формі «зі». Для чого це?..
Насправді, це залежить від того, як вимовляти саме́ «США».
Написаному текстові байдуже, яку форму прийменника використано, бо це не впливає на розуміння. Фіксування певної форми на письмі не є річчю в собі, а має полегшувати нашу вимову написаного, коли до неї дійде.
Ми всі знаємо, що українська не любить у вимові певні скупчення приголосних чи також голосних. Звідси в українській купа фонетичних варіацій тих самих прийменників. Ну, і правопис радить (саме радить, а не вимагає), яку форму краще добрати, спираючись на вигляд сусідніх слів, щоби вимова була приємнішою. Зокрема для прийменника «з» він пропонує вживати форму з додатковою голосною, якщо наступне слово починається зі скупчення приголосних, котре теж містить «з, с, ц, ч, ш, щ», як, наприклад, «зі всіма» (альт. «з усіма») або «зі швидкістю».
Так от… «США», начебто, теж підпадає під це правило… Але правда така, що не зовсім! «США» є абревіатурою, умовним позначенням і вимовляється не обов'язково так, як пишеться.
( У кого що: )
Насправді, це залежить від того, як вимовляти саме́ «США».
Написаному текстові байдуже, яку форму прийменника використано, бо це не впливає на розуміння. Фіксування певної форми на письмі не є річчю в собі, а має полегшувати нашу вимову написаного, коли до неї дійде.
Ми всі знаємо, що українська не любить у вимові певні скупчення приголосних чи також голосних. Звідси в українській купа фонетичних варіацій тих самих прийменників. Ну, і правопис радить (саме радить, а не вимагає), яку форму краще добрати, спираючись на вигляд сусідніх слів, щоби вимова була приємнішою. Зокрема для прийменника «з» він пропонує вживати форму з додатковою голосною, якщо наступне слово починається зі скупчення приголосних, котре теж містить «з, с, ц, ч, ш, щ», як, наприклад, «зі всіма» (альт. «з усіма») або «зі швидкістю».
Так от… «США», начебто, теж підпадає під це правило… Але правда така, що не зовсім! «США» є абревіатурою, умовним позначенням і вимовляється не обов'язково так, як пишеться.
( У кого що: )
Ще про «заміну словника»
2025-06-18 03:29Здається, що зараз оті балачки, наскільки українська з російською є близькими чи далекими, нікого вже не цікавлять. Принаймні українців точно. До повномасштабки були ще якісь порівняння, зокрема, як на мене, через комплекс меншовартости, котрого ми на цей час уже позбулися… Та й вестерни тоді теж відкривали для себе, що russians — то не все, що комуняки. Їхні мовознавці навіть знімали ролики з розглядом відмінностей мов…
Словом, зараз такі порівняння вже не видаються чимось актуальним. Але… Раптова думка стукнулася об стінку мого черепа, тому я суто задля розваги теж розкладу на елементи одну фразу, котру сказав щойно. Вона нормативною українською, і її російський відповідник я теж наведу нормативною російською з достеменним дотриманням сенсу.
Отже:
укр.: «Ага, уявляю, який букет неврозів чекає на нас у майбутньому».
рос.: «Ага, представляю, какой букет неврозов ожидает нас в будущем».
( Ну-мо порівнювати! )
Словом, зараз такі порівняння вже не видаються чимось актуальним. Але… Раптова думка стукнулася об стінку мого черепа, тому я суто задля розваги теж розкладу на елементи одну фразу, котру сказав щойно. Вона нормативною українською, і її російський відповідник я теж наведу нормативною російською з достеменним дотриманням сенсу.
Отже:
укр.: «Ага, уявляю, який букет неврозів чекає на нас у майбутньому».
рос.: «Ага, представляю, какой букет неврозов ожидает нас в будущем».
( Ну-мо порівнювати! )
Я собі давно прицілююся купити його книжку про Україну 2020-го року. А торік вийшла ще й про життя в Києві під час війни. Він слушно каже, що ті книжки написано для японців, котрі взагалі не в темі, на відміну від нас, і тому скептично дивиться на їхнє видання в Україні. Але й Ковжун має рацію, що нам цікаво побачити їхніми очима — от і мені саме з цієї причини цікаво.
Хотілося не згадувати всюди русню, але якби ж то! Зрештою, це русня позбавила нас можливости робити повноцінний ремонт. От і доводиться майстрячити лише мінімально необхідний добробут, не чіпаючи самих основ житла радянських ще часів…
Стеля, підлога та стіни — це триндець у тому вигляді, в якому ми їх отримали. І зробити щось із ними зараз ми можемо лише косметично, як оце демонтувати горбатий і вже відсталий шар плитки, поки він сам не рухнув, та наліпити натомість на цементні кратери самоклейні панелі. Тому мій проєкт, котрий на папері виглядав чудово, зіштовхнувся з непередбаченою геометрією дійсности. Я просто не міг врахувати таке критичне лайно, як відхили стін в різних місцях на цілий сантиметр, ба навіть два від ідеального кубу… Але попри це і попри відсутність досвіду в проєктуванні кухонних кутів вийшло ще не так погано, як я боявся. Та і як програмістові мені то не нове — придумувати, якзатикати на ходу несподівані дірки адаптувати продукт до реальних умов. Тож можна підсумувати, що я трохи порозумнішав на майбутнє і можу навіть роздавати власні поради.
Перейдімо до справи. Ось, що в мене вийшло:
Якщо хочете без прикручених дверцят і бортика на стільниці, проте з романтичним освітленням і котом, то отут. Пізніше на стінах будуть іще полички з такого самого ДСП на рейкових кріпленнях. Ми зараз у режимі тестування.
А під катом деякі подробиці.( Показати: )
Стеля, підлога та стіни — це триндець у тому вигляді, в якому ми їх отримали. І зробити щось із ними зараз ми можемо лише косметично, як оце демонтувати горбатий і вже відсталий шар плитки, поки він сам не рухнув, та наліпити натомість на цементні кратери самоклейні панелі. Тому мій проєкт, котрий на папері виглядав чудово, зіштовхнувся з непередбаченою геометрією дійсности. Я просто не міг врахувати таке критичне лайно, як відхили стін в різних місцях на цілий сантиметр, ба навіть два від ідеального кубу… Але попри це і попри відсутність досвіду в проєктуванні кухонних кутів вийшло ще не так погано, як я боявся. Та і як програмістові мені то не нове — придумувати, як
Перейдімо до справи. Ось, що в мене вийшло:
Якщо хочете без прикручених дверцят і бортика на стільниці, проте з романтичним освітленням і котом, то отут. Пізніше на стінах будуть іще полички з такого самого ДСП на рейкових кріпленнях. Ми зараз у режимі тестування.
А під катом деякі подробиці.( Показати: )
Ніч проти 7-го червня
2025-06-07 13:47Ну, такого шоу «вазьмєздія» в нас, мабуть, від самого початку не було. Після несподіваної денної пачки КАБ'ів по напіврозбитому ще три роки тому ХАЗ'у, десь о третій ночі русня розпочала головну частину програми. Я задовбався рахувати шахеди (пишуть, понад 50 налетіло), а поміж них були ще ракети та бомби. Парадокс і навіть чорний гумор у тому, що воно тривало без перерви так довго (2-3 години), що згодом просто втомило вже сидіти «між двома стінами» та слухати все це. Залишило по собі на деякий час слухові галюцінації, посилені сонливістю, але тупо набридло. І чи не єдиною думкою було здивування, як це самій русні так довго не набридає. Трьох людей русня вбила, понад десятьох поранила. Звісно, нічого «стратегічного» не вразила, крім цивільного сектору.
— «це глина»
Ось, до чого тут Рюрики…
2025-05-28 07:38Ніколи ще, мабуть, подвійні стандарти на росії не були настільки тупорилими, щоби, в намаганні виправдати забаганки царя, заперечити право того самого царя на існування! Це, звісно, якщо взагалі хоча б на секунду почати сприймати серйозно те, що на московських болотах говориться просто задля шуму…
Отже, для кегебешного царя з його фетишем щодо дотримання писаної «законности» ми маємо наступне:
теперішня РФ'ія не є законним державним утворенням — за логікою самого ж царського радника, котрий наполягає, ніби СРСР досі юридично існує;
самий СРСР було засновано з порушенням будь-якої законности і легітимности;
правляча династія російської імперії була нелегітимною від самого свого початку;
царство московське (як і згодом імперію) було самопроголошено;
князівство московське — то взагалі якісь сепаратисти…
Схоже, отому цар-Хуйло і марить увесь час чужими для нього, по суті, Києвом і Рюриками — бо то була перша та єдина ланка, легітимність котрої ніхто не піддавав сумніву, в усьому дірявому російському «ланцюжку наступництва»…
Отже, для кегебешного царя з його фетишем щодо дотримання писаної «законности» ми маємо наступне:
теперішня РФ'ія не є законним державним утворенням — за логікою самого ж царського радника, котрий наполягає, ніби СРСР досі юридично існує;
самий СРСР було засновано з порушенням будь-якої законности і легітимности;
правляча династія російської імперії була нелегітимною від самого свого початку;
царство московське (як і згодом імперію) було самопроголошено;
князівство московське — то взагалі якісь сепаратисти…
Схоже, отому цар-Хуйло і марить увесь час чужими для нього, по суті, Києвом і Рюриками — бо то була перша та єдина ланка, легітимність котрої ніхто не піддавав сумніву, в усьому дірявому російському «ланцюжку наступництва»…
Треба більше силікону!
2025-05-27 08:46Це сказав до себе я, обробивши силіконовим герметиком виріз у стільниці під мийку.
Стикаюся з таким уперше, тому не знаю, чи достатньо того, що я розмазюкав по ДСП.
Я би наклав стільки, скільки треба для утворення цілком гладенького на дотик шару, без шерехатости — і був би певним, що він надійний. Але боюся, що тоді не вистачить на герметизацію самої мийки по периметру (а по новий тюбик бігати не хочеться)…
P.S. Ох він і смердючий, той силікон! Не очікував, що аж такий відчутний, поки застигає.
Стикаюся з таким уперше, тому не знаю, чи достатньо того, що я розмазюкав по ДСП.
Я би наклав стільки, скільки треба для утворення цілком гладенького на дотик шару, без шерехатости — і був би певним, що він надійний. Але боюся, що тоді не вистачить на герметизацію самої мийки по периметру (а по новий тюбик бігати не хочеться)…
P.S. Ох він і смердючий, той силікон! Не очікував, що аж такий відчутний, поки застигає.
У Жадана там останнім часом з'явилися гарні колаби з іншими виконавцями. Мені подобається, що він робив удвох із Турчиновим (це не той, що Пастор, а гітарист-вокаліст-автор «Жадана і Собак»). Була ще запальна пісня з якоюсь дівчиною (UPD: Марта Липчей) у попсово-важкому стилі… Але зараз запала оця старенька вже. Хуліганство з філософією, тобто. Під настрій.
Оцей добродій дуже гарно оглядає суть персонажів та розповідних аспектів ув іграх серії «God of War». Не переповідає, а саме аналізує вміст. У нього там ціла низка цікавих есеїв з цієї теми, можна дивитися списком. Але особисто я найбільшу для себе цінність побачив у цьому видиві, де він зачіпає саму природу «глибини» будь-яких історій. От я з «нордицької дилогії» (це GoW 2018 і GoW Ragnarök — а раніші, «грецькі» частини я не грав) нічого нового для себе, мабуть, не навчився. Я лише насолоджувався зрозумілими вже для мене з попереднього досвіду речами і тим, як їх усі втілено. Якщо й довелося щось трохи відрефлексувати, то хіба лише використання персонажів з неєвропейською зовнішністю в північноєвропейському епосі, котре тут виконано напрочуд органічно. Утім оцей есей таки змушує мене про дещо замислитися, про щось навіть особисте.
Схожого «загального» типу в нього й наступний есей, в якому він переосмислює свій раніший погляд на п'яту частину серії, чи то «Раґнарок». Якщо два роки тому ключовим елементом цієї гри він вважав «долю та вибір», то тепер ним стала «журба» (grief).
P.S. Та, і раніше я не висловлював своїх вражень від ігор «нордицької дилогії», бо якось не до того було. Так от, в принципі, їхню красу можна побіжно оцінити навіть за самими лише спойлерами, з котрих складаються всі есеї цього пана. Він навіть приділив окрему увагу чудовій «Валгаллі», про яку чомусь рідко згадують взагалі. «Валгалла» — це окрема пригода в «Раґнароку», котра стає доступною після гри+.
Схожого «загального» типу в нього й наступний есей, в якому він переосмислює свій раніший погляд на п'яту частину серії, чи то «Раґнарок». Якщо два роки тому ключовим елементом цієї гри він вважав «долю та вибір», то тепер ним стала «журба» (grief).
P.S. Та, і раніше я не висловлював своїх вражень від ігор «нордицької дилогії», бо якось не до того було. Так от, в принципі, їхню красу можна побіжно оцінити навіть за самими лише спойлерами, з котрих складаються всі есеї цього пана. Він навіть приділив окрему увагу чудовій «Валгаллі», про яку чомусь рідко згадують взагалі. «Валгалла» — це окрема пригода в «Раґнароку», котра стає доступною після гри+.