Boku ni mo yoku wakarimasen

Почув байку — джерела не знаю, бо бачив англійською в американця на ютубі — так от, почув таку байку, ніби росіяни зараз валом кинулися записуватися до війська. Бізнес-план Причина наступна: при долученні там обіцяють доволі щедру вступну виплату (принаймні, обіцяють щедро), ну а Трамп через місяць закінчить війну.

Ось, американець дивиться інтерв'ю з Ніксоном і виявляє, що все, що той казав про комуністів, так само можна застосовувати до путіністів. Як домовлятися з росіянами? — Так, щоби в їхніх власних інтересах було не порушувати домовленість! Як розмовляти з росіянами про мир? — Так, щоби вони розуміли, що не виграють війну!

Правда чи брехня — не знаю, але діло було так.
Міністр московського нападу особисто наказав відправити на фронт засушений шматочок Іллі Муромського, щоби русня на нього помолилася. Русня зібралася помолитися біля шматочка — і туди одразу прицільно прилетіла українська ракета. 23 тіла включно з двома офіцерськими вирушило до святого кобзона, ще понад два десятки тимчасово було позбавлено здатности ходити по молебнах. Не знаю, яку систему наведення було вбудовано в засушеному шматочку, але його не пошкоджено, і він придатний до подальшого використання.
В оточенні міністра пліткують, що все це підлаштовано мусульмансько-буддистськими атеїстами, щоби завадити проводити такі заходи на фронті на постійній основі.

Єдність можна і треба заохочувати, цінити та підтримувати. Це єдине, що працює. Відштовхуватися від її недостатньої кількости — це так само безглуздо, як дорікати відсутністю кохання. Посилити цим почуття провини можна, а зміцнити єдність — ні.

Я так розумію, що автор каналу говорить британською англійською, тоді як співрозмовник — американською.
Якщо коротко, цей дядько (Ґілмор) вважає, що зупинити хуйла від перемоги над Україною є національним інтересом США. У нього майже все, що він каже, є національним інтересом США, і це зрозуміло.
Власне, він озвучує чітко всі ті тези, з котрими я згоден, тому й заголовок такий. І про Україну, і про Європу, і про протистояння сучасній «вісі зла».

Це я давно вже, минулої весни робив огляд згаданої манґи і знову трохи покреативив. Спробував зробити до нього заставку в жанрі авдіоманґи, тобто щоби були картинки з манґи з мінімальними анімаційними ефектами та з озвучкою кадрів. Для озвучки мені здалося прикольним спробувати зробити як ніби кажуть самі японці, а поверх уже характерний голос українського перекладача. Раніше я таке ще не пробував. «Японців» мені озвучили різні системи text-to-speech у вільному доступі, ну а українську — це вже я самий, звісно. Що ще… Ще написав під це мелодію в характерному для аніме стилі — повний варіант буде в наступному дописі.

Я розумію, коли стоїть черга на годину-дві до Ватикану. Я розумію таку саму чергу на американські гірки в «Порт Авентура». Це теж особисте право кожного, чи брати в цьому участь, але тут я принаймні розумію, що маю справу з унікальним міжнародно популярним ресурсом, і що це єдиний спосіб отримати доступ до нього. Але коли те саме на холоді за… безкоштовний стаканчик із кількома пельменями… Чим воно таке цінне або яка радість у такому процесі? Та й радости ж на обличчях не помітно: звичайна невесела черга, які були в «совку»*. І не з жебраків: жінки з дітьми, молодь… Тільки тепер це навіть не є вимушеною необхідністю, як було в ті часи — тепер це… «розвага»?… Це щось незбагненне!

* «Совок» (sovók) which literally means ‘dustpan’ is a derogatory name of Soviet Union: SOViet → SOVok

Мені було треба витягти з сайту всі дані з таблиць, побитих ще й на сторінки, та й загорнути в придатний для подальшого використання формат (JSON). Сторінки сервер дає готові, про їхню кількість можна здогадатися лише з чисел в паґінаторі, тож єдиний варіант — парсити html. Ну, можна ще примітивно ходити за всіма посиланками та копіпастити руками, але не уявляю, нащо займатися каторжною працею. Оскільки простих способів колупання html'ів у моєму наборі навичок не знайшлося, я вирішив попитатися таки в ChatGPT. Він запропонував для цього Python, котрого я не знаю, хоча й розумію, що робиться в коді. І зрештою ми вдвох із термінатором наваяли те, що задовольнило мої вимоги. Години зо дві поралися.
Що можу про нього сказати…

1. Прямого доступу до інтернет-сторінок йому, буцімто, не дають (oh really?), тому самотужки воно не може виконати всю роботу. Натомість підказує, що можна зробити, та пише код за чітко сформульованим завданням.
2. Воно таки тупеньке, без фантазії. Спрогнозувати цілком очевидні для людини фактори не в змозі. Тож двічі довелося пояснювати за безглузді наслідки певних його рішень. Тут, як і з автоперекладом, не можна беззастережно довірятися — треба перевіряти результат і логіку.
3. Воно справді корисне як довідник і рятівник твого часу. Але що більше ти сам тямиш, то кориснішою є така допомога. Ну, власне, це й так було очевидним.
4. Цікаві враження від зміни способу програмування. Аналіз і планування лишаються на тобі. Але замість перекладати логіку руками на послідовність інструкцій, ти переповідаєш її словами на загальному рівні, вищому за рівень алгоритмічних блоків і навіть модулів. Це не смерть програмування, це нагадує перехід від машинних кодів до мов високого рівня, утім тепер це якісно вищий рівень абстрагування. Але це дедалі поглиблює прірву між компетенціями, потрібними для системного та прикладного програмування.

Якщо цікаво, яких тупих помилок припустилася машинка, то ось:

( Показати )

От бувають такі несправедливо обділені увагою перлини, про існування яких ти навіть не здогадуєшся жодного разу за чотири роки, доки хтось випадково не принесе…
Жанр «Небезпечної зони» як такий не є новаторським. Від «Футурами» з «Південним парком» до нашого «Університету Чупарського» щось подібне зустрічалося вже не раз. Ну, але тут свої власні талановиті творці сатири з парадоксами. Причому теж українські.
З кількох невеличких діалогів лише в двох перших серіях «Небезпечної зони» я, здається, нареготався більше, ніж від усіх Футурам із Чупарськими.

Специфічне, не всім підійде. Це не добрий сімейний гумор, хоча й обігрує зокрема сімейні проблеми. Але й не трешак… принаймні не часто. Це набір дорослих — іноді багатошарових, іноді простодушно-наркоманських — скетчів, склеєних для виду сюжетом. Або не для виду… А задля міцности клей замішано на жартах із несподіваним або буквальним тлумаченням шаблонних фраз.
Ну, грець із ним, розповідати! Я в цьому не такий майстер, як автори проєкту. Це треба просто бачити!

Я зібрав тут для зручности всі наявні серії, але дивитися та ставити вподобайки переходьте краще до Ютубу!

Добрий хлопець, допомагає Україні, збирає та возить волонтерку. Нагадує мого приятеля — я навіть гадав, чи то не він устиг перефарбуватися, відколи ми не бачилися. Але ні, то інший пан.