Boku ni mo yoku wakarimasen

І в нас, і в росіян люблять згадувати латвійський інститут «негромадянства». За порєбріком, ясно, щоби розповісти, як русофоби зрєнія лішают. А в нас — у міркуваннях, чи не можна це якось пристосувати тут, щоби позбутися шкідливих для Української держави елементів. В обох випадках ця тема досить часто оповита міфами. Щоби пояснити, наведу частину свого коментаря:

„У латвійців, як я розумію, обмеження (чи радше ігнорування) було застосовано лише до тих, хто намалювався в країні за часів окупації (з 40-го року по 91-й). Буцімто державність поставили «на паузу», а коли повернулися, то побачили, що хтось тут похазяйнував і нізвідки завелися незнайомі мешканці. Ну не виганяти ж бідолашних на мороз, от і дозволили цим прибульцям тихенько жити в куточку. Діти негромадян, народжені після відновлення державності, вже можуть отримати громадянство на прохання батьків без натуралізації (внаслідок референдуму 1998). Тому все в них логічно й демократично.‟

Так я зрозумів те, що написано у відкритих джерелах. Якщо Латвія вирішила ігнорувати радянський період як окупаційний, то цілком очевидним є рішення не вважати громадянами тих, хто ними не був або чиї предки не були громадянами до занурення держави у вимушений анабіоз. Зрештою, прибульці мусять натуралізовуватися у будь-якій країні, а успадковувати окупаційне право Латвія не підписувалася. Латвійцям не йшлося про «неправильні» прізвища чи про погляди зі щелепами, як про це подекуди вигадують — лише про юридичне відновлення попереднього стану, а після того вже все, як усюди. До того ж, на знак людського ставлення, «негромадянину» простіше стати громадянином, ніж справжньому іноземцеві, і з хати його не виганяють. (Ця поступка, до речі, зіграла злий жарт, бо в міжнародному праві відсутній такий статус, коли людина начебто не безхатько, але й водночас не має у себе вдома рівних з усіма прав — і це дає привід формально казати про дискримінацію.) Оскільки нові «негромадяни» з'являються виключно шляхом народження від «негромадян», то їхня кількість і частка поступово скорочується (від майже третини у 1991-му до десятини у 2020-му). Я не уявляю, як цей досвід можна перетворити на щось придатне для нас тепер. От із окупованими Росією нашими територіями ми в тій самій ситуації, в якій опинилася була Латвія. Отамо, може, й доведеться вирішувати, чи запроваджувати задля них інститут негромадянства на зразок латвійського.

26-го лютого, це вже вчора, оголошено судовий вирок у справі кривавого ДТП у самісінькому центрі Харкова восени 2017. Зайцевій і Дронову дали по 10 років ув'язнення та зобов'язали сплатити великі грошові компенсації постраждалим. Про те, що їх позбавлено також права керування ТЗ на три роки, навіть не знаю, що сказати. Мабуть, так треба. Зайцева, що була за кермом убивчої автівки, має щире каяття. Дронов, якого спочатку навіть не затримували, навпаки, не визнав себе винним, хоча неодноразово вибачався. Перебування Зайцевої під впливом речовин не доведено… Мають право на апеляцію.
Подробиці дивіться хоч би й отут.

Детективную многосерийку с Жегловым-Высоцким знают многие. Принципиальная разница между ней и литературной основой, на мой взгляд, отлично выражается разницей в их названиях. От психологии и философии романа в фильме осталось лишь то, что смогли воплотить замечательные актеры. Концепция «Эры Милосердия», озвученная старым евреем, в кино превратилась в усталый и ни на что не влияющий эпизод. А ведь она на всём протяжении книги выступала контрастом к событиям детектива, подчеркивала поиск Шараповым «своего пути» под давлением жёстких убеждений Жеглова. Ну это всё благодаря проискам советской цензуры — и смена названия на что-попало, и прочие исправления замысла. Желающие могут составить собственное мнение.

А вспомнилась эта тема случайно вместе с крылатой фразой Жеглова "Наказания без вины не бывает!" Поводом чему послужил пост ниже.

Originally posted by ibigdan at Наверное, из Украины приехала