Про латвійський приклад
2020-08-17 03:49![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinІ в нас, і в росіян люблять згадувати латвійський інститут «негромадянства». За порєбріком, ясно, щоби розповісти, як русофоби зрєнія лішают. А в нас — у міркуваннях, чи не можна це якось пристосувати тут, щоби позбутися шкідливих для Української держави елементів. В обох випадках ця тема досить часто оповита міфами. Щоби пояснити, наведу частину свого коментаря:
„У латвійців, як я розумію, обмеження (чи радше ігнорування) було застосовано лише до тих, хто намалювався в країні за часів окупації (з 40-го року по 91-й). Буцімто державність поставили «на паузу», а коли повернулися, то побачили, що хтось тут похазяйнував і нізвідки завелися незнайомі мешканці. Ну не виганяти ж бідолашних на мороз, от і дозволили цим прибульцям тихенько жити в куточку. Діти негромадян, народжені після відновлення державності, вже можуть отримати громадянство на прохання батьків без натуралізації (внаслідок референдуму 1998). Тому все в них логічно й демократично.‟
Так я зрозумів те, що написано у відкритих джерелах. Якщо Латвія вирішила ігнорувати радянський період як окупаційний, то цілком очевидним є рішення не вважати громадянами тих, хто ними не був або чиї предки не були громадянами до занурення держави у вимушений анабіоз. Зрештою, прибульці мусять натуралізовуватися у будь-якій країні, а успадковувати окупаційне право Латвія не підписувалася. Латвійцям не йшлося про «неправильні» прізвища чи про погляди зі щелепами, як про це подекуди вигадують — лише про юридичне відновлення попереднього стану, а після того вже все, як усюди. До того ж, на знак людського ставлення, «негромадянину» простіше стати громадянином, ніж справжньому іноземцеві, і з хати його не виганяють. (Ця поступка, до речі, зіграла злий жарт, бо в міжнародному праві відсутній такий статус, коли людина начебто не безхатько, але й водночас не має у себе вдома рівних з усіма прав — і це дає привід формально казати про дискримінацію.) Оскільки нові «негромадяни» з'являються виключно шляхом народження від «негромадян», то їхня кількість і частка поступово скорочується (від майже третини у 1991-му до десятини у 2020-му). Я не уявляю, як цей досвід можна перетворити на щось придатне для нас тепер. От із окупованими Росією нашими територіями ми в тій самій ситуації, в якій опинилася була Латвія. Отамо, може, й доведеться вирішувати, чи запроваджувати задля них інститут негромадянства на зразок латвійського.
„У латвійців, як я розумію, обмеження (чи радше ігнорування) було застосовано лише до тих, хто намалювався в країні за часів окупації (з 40-го року по 91-й). Буцімто державність поставили «на паузу», а коли повернулися, то побачили, що хтось тут похазяйнував і нізвідки завелися незнайомі мешканці. Ну не виганяти ж бідолашних на мороз, от і дозволили цим прибульцям тихенько жити в куточку. Діти негромадян, народжені після відновлення державності, вже можуть отримати громадянство на прохання батьків без натуралізації (внаслідок референдуму 1998). Тому все в них логічно й демократично.‟
Так я зрозумів те, що написано у відкритих джерелах. Якщо Латвія вирішила ігнорувати радянський період як окупаційний, то цілком очевидним є рішення не вважати громадянами тих, хто ними не був або чиї предки не були громадянами до занурення держави у вимушений анабіоз. Зрештою, прибульці мусять натуралізовуватися у будь-якій країні, а успадковувати окупаційне право Латвія не підписувалася. Латвійцям не йшлося про «неправильні» прізвища чи про погляди зі щелепами, як про це подекуди вигадують — лише про юридичне відновлення попереднього стану, а після того вже все, як усюди. До того ж, на знак людського ставлення, «негромадянину» простіше стати громадянином, ніж справжньому іноземцеві, і з хати його не виганяють. (Ця поступка, до речі, зіграла злий жарт, бо в міжнародному праві відсутній такий статус, коли людина начебто не безхатько, але й водночас не має у себе вдома рівних з усіма прав — і це дає привід формально казати про дискримінацію.) Оскільки нові «негромадяни» з'являються виключно шляхом народження від «негромадян», то їхня кількість і частка поступово скорочується (від майже третини у 1991-му до десятини у 2020-му). Я не уявляю, як цей досвід можна перетворити на щось придатне для нас тепер. От із окупованими Росією нашими територіями ми в тій самій ситуації, в якій опинилася була Латвія. Отамо, може, й доведеться вирішувати, чи запроваджувати задля них інститут негромадянства на зразок латвійського.