![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinПросто трохи спогадів про пару комп'ютерних реалій 90-х, ставлення до яких відтоді докорінно змінилося.
По-перше, це засоби роботи зі звуком. Зараз це є чимось самоочевидним, що для того, аби чути звук чи розмовляти по Скайпу, треба лише встромити в комп'ютер колонки чи навушники з мікрофоном. Але ще навіть у першій половині нульових для відтворення та записування звуку потрібнім був додатковий модуль — «звукова карта» (в народі подекуди називана «саундбластером» — через узагальнення назви поширеного продукту). Без неї комп'ютер міг щонайбільше скреготати «біпером» — отією річчю, котра каже «біп» при вмиканні. Я вже, чесно, не пригадую, коли вперше зіткнувся з вбудованим аудіо, проте пам'ятаю, що воно ще певний час поступалося якістю та спритністю тогочасним звуковим картам. Зараз те, що зветься «звуковими картами» — це пристрої (зазвичай зовнішні) для професійного чи ще якогось нетипового поводження зі звуком. А побутові задачі від простого «грай/пиши» до просторових ефектів в іграх якісно забезпечено вже як базову функцію, і при виборі комплектації пересічного комп'ютера про такий компонент, як «звуковуха», більше не йдеться.
Схожа ситуація була і з відеокартами, з тією різницею, що вони як окремі проте обов'язкові модулі існували, начебто, від самого початку архітектури PC — без них машинка взагалі не могла нічого показувати. Також, на відміну від звукових карт, вони як важливий елемент домашнього комп'ютера не зійшли зі сцени — навпаки! Прикол із ними полягає в іншому. Переламним моментом другої половини 90-х стала поява так званих «3D-акселераторів» — відеокарт, котрі на апаратному рівні забезпечували промальовку 3D-графіки, звільняючи від цієї праці центральний процесор. Різниця в тогочасних стрілялках між смиканим програмним мерехтінням квадратиків і згладженими та динамічно освітленими завдяки апаратному прискоренню текстурами була разючою. Моя перша, досить непогана у 97-му відеокарта ще не підтримувала цю технологію. Сучасні ж молоді користувачі можуть взагалі не зрозуміти питання «підтримує чи не підтримує 3D», бо ця технологія стала невід'ємною частиною персональних комп'ютерів, і справа тепер лише в рівні можливостей.
Щодо графіки можна також згадати, що відбулося з роздільною здатністю екранів. Щоправда я не певен, яку саме роздільність можна вже вважати «проривною»: VGA з кількістю пікселів 640*480 чи SVGA з 800*600? Ну тобто, яка роздільність ще досі була набором квадратиків, котрими треба вправно жонглювати для отримання красивої та зрозумілої картинки, а яка вже взайве не нагадувала, що картинку намальовано на екрані комп'ютера?.. Із сучасними роздільностями все ясно: вони вже про деталізацію зображень задля поглиблення відчуття справжности, а не про намагання втулити все важливе, не спотворивши його.
По-перше, це засоби роботи зі звуком. Зараз це є чимось самоочевидним, що для того, аби чути звук чи розмовляти по Скайпу, треба лише встромити в комп'ютер колонки чи навушники з мікрофоном. Але ще навіть у першій половині нульових для відтворення та записування звуку потрібнім був додатковий модуль — «звукова карта» (в народі подекуди називана «саундбластером» — через узагальнення назви поширеного продукту). Без неї комп'ютер міг щонайбільше скреготати «біпером» — отією річчю, котра каже «біп» при вмиканні. Я вже, чесно, не пригадую, коли вперше зіткнувся з вбудованим аудіо, проте пам'ятаю, що воно ще певний час поступалося якістю та спритністю тогочасним звуковим картам. Зараз те, що зветься «звуковими картами» — це пристрої (зазвичай зовнішні) для професійного чи ще якогось нетипового поводження зі звуком. А побутові задачі від простого «грай/пиши» до просторових ефектів в іграх якісно забезпечено вже як базову функцію, і при виборі комплектації пересічного комп'ютера про такий компонент, як «звуковуха», більше не йдеться.
Схожа ситуація була і з відеокартами, з тією різницею, що вони як окремі проте обов'язкові модулі існували, начебто, від самого початку архітектури PC — без них машинка взагалі не могла нічого показувати. Також, на відміну від звукових карт, вони як важливий елемент домашнього комп'ютера не зійшли зі сцени — навпаки! Прикол із ними полягає в іншому. Переламним моментом другої половини 90-х стала поява так званих «3D-акселераторів» — відеокарт, котрі на апаратному рівні забезпечували промальовку 3D-графіки, звільняючи від цієї праці центральний процесор. Різниця в тогочасних стрілялках між смиканим програмним мерехтінням квадратиків і згладженими та динамічно освітленими завдяки апаратному прискоренню текстурами була разючою. Моя перша, досить непогана у 97-му відеокарта ще не підтримувала цю технологію. Сучасні ж молоді користувачі можуть взагалі не зрозуміти питання «підтримує чи не підтримує 3D», бо ця технологія стала невід'ємною частиною персональних комп'ютерів, і справа тепер лише в рівні можливостей.
Щодо графіки можна також згадати, що відбулося з роздільною здатністю екранів. Щоправда я не певен, яку саме роздільність можна вже вважати «проривною»: VGA з кількістю пікселів 640*480 чи SVGA з 800*600? Ну тобто, яка роздільність ще досі була набором квадратиків, котрими треба вправно жонглювати для отримання красивої та зрозумілої картинки, а яка вже взайве не нагадувала, що картинку намальовано на екрані комп'ютера?.. Із сучасними роздільностями все ясно: вони вже про деталізацію зображень задля поглиблення відчуття справжности, а не про намагання втулити все важливе, не спотворивши його.
без теми
Дата: 2022-11-23 05:42 (UTC)Графічний енторфейс у вінді чи в іксах був мінімально зручним від 800х600, а 1024х768 - це вже був хай резолюшен.
без теми
Дата: 2022-11-23 10:29 (UTC)Ну а картою мережевого адаптера я користався ще навіть десять років тому, хоч і не через консерватизм — просто інтегрований езернет на моїй тодішній материнці чомусь погорів…
без теми
Дата: 2022-11-23 10:49 (UTC)без теми
Дата: 2022-11-23 11:00 (UTC)без теми
Дата: 2022-11-23 13:11 (UTC)