«В державі прикордонній завелась гнилизна»

«В державі прикордонній завелась гнилизна»

Перші враження від посібника «Мова — не калька: Словник української мови; Т. Береза, І. Зубрицька, Ю. Зелений; Львів „Апріорі‟ 2016». І це вперше, коли я не хочу рекламувати і надавати картинку з посиланням. Навіть відраджую усім, хто не певен у тому, на що він погоджується.

Про що, можна здогадатися з назви. Посібник досить грубезний (закладка йому б не завадила), на якісному папері, у привабливій палітурці. Текст поділено на два стовпчики: «Так кажуть…» і «А ми радимо так…» І все, начебто, гаразд, допоки у першому стовпчику подаються суржик та русизми, а у другому прийнятні відповідники на зразок «Брати своє — Даватися взнаки». Проте… коло порад від авторів (або «творців», як радять казати вони) не обмежується лише цим. Зазирнімо хоч би на самий початок!

( Шокуючі подробиці… )

Допоможи Дорі відшукати глузд

За мотивами мого попереднього допису.
Коротко кажучи, укладачі книги подають слова і вислови у двох стовпчиках: «Так кажуть…» і «А ми радимо так…», причому ніколи не пояснюють, що їх спонукало радити саме так. Якщо у випадку суржику, канцеляризмів та іншомовних кальок ще якось можна розібратися самотужки, то вдосконалення мови через уживання «арабів-кочевників» замість «бедуїнів» трохи вже дивує. Не забули автори навіть про географічні назви. Ну ж бо, я наведу вам, що вони радять вживати, а ви здогадайтеся, про назви яких країн ішлося і, якщо ваша ласка, підкажіть мені, у якому контексті варто скористатися порадою упорядників.
Отже:
1) «Земля вогню»
2) «Південна земля»
3) «Фортеця»
4) «Ринок вовни»
5) «Земля людей»
6) «Територія кордону»