Boku ni mo yoku wakarimasen

Хорошого потроху. От і зі Львова довелося повернутися, як було зазначено у квитку. Поїхати до Дня Незалежності виявилося дуже вдалою ідеєю. Окрім того, що зручно склалося з вихідними, випала ще нагода подивитися, як можна святкувати не так, як у нас. Ще вранці, коли людей на Ринку не було, ми вже зустріли хлопака, що продавав тури. І він питав: «А вишиванки приве́зли? Бо дивіться! То буде капець!» Капець був, певно, не в тому сенсі, про що він жартував. Просто то капець, коли бачиш навкруги таку купу народу у вишиванках. На відміну від Харкова, де усі товчуться перед сценою на площі, впадає в око туристична орієнтованість Львова. Усе циркулює, хтось чинно смокче п'янку вишню, хтось ходить від одного вуличного музиканта до іншого чи по численних кафешках. Самих музичних сцен влаштовано кілька. Усі спілкуються, задіяно всю стару частину міста. І то до самої ночі. Мова переважно українська, та на кожному кроці також російськомовні жертви карателів, які, може, «славуукраїні» ще не всі вимовляють, але пляцки з хрінівкою поглинають із відчутним задоволенням. І якось не помітно навалених ущент добродіїв. Якби не випадкова четвірка поляків, я би вважав, що їх взагалі не існує. Сумнозвісного сміттєвого армагеддону також не помітив, принаймні у центрі. Хіба що з милом не миють, а так все чудово. От будинків пошарпаних багато, то є таке.

Сподобалося багато що, про все так не розповіси. Екскурсія до трьох замків у області, наприклад. Ну й ще можу порадити одразу заводити собі накопичувальну картку «Локалі». Це мережа різних тематичних кулінарних закладів. До неї входять такі як «Криївка», «М'ясо і справедливість», «Мазох» і ще багато інших. Якщо ви не бажаєте, щоби за цю картку вас розстріляли або відшмагали батогом, відкрити її можна в цілковито мирний спосіб у «Львівській майстерні шоколаду» навіть у вашому рідному місті (Одеса, Київ, Харків) — варто лише заґуґлити трохи про цю мережу, якщо спитають…

Відео не моє і не відображує моїх вражень, але що знайшов:



P.S. Піля бурхливого вечора забув десь свою кепку. Дуже непогана була. Повернувся за дві доби до кафе, де востаннє міг її бачити, і спитав дівчину. Охоронник, що чув розмову, сказав: оно вона висить там. Це так, дрібничка.