30 років книгокупівлі
2020-09-16 01:42![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinДля мене питання, якою мовою брати книжку — українською чи російською — закрилося ще в дефіцитових 80-х. Треба було брати тією, якою дають. Скажімо, «Пригоди Електроника» до мене в російському оригіналі ніколи не потрапляли, натомість, гадаю, саме вони та ще деякі перекладені радянські хіти зробили мені щеплення від поширеного в нас у ті часи уявлення, наче книжка російською — це щось престижніше. Виняток — повісті Волкова, але там інша причина, а саме те, що для них важливими є малюнки Владімірського, і видання з чимось іншим, хай навіть російською, цінилися вже не так. Ну ні, об'єктивно ні — усі ті танці навколо кращості російської мови були штучними, як і сам книжковий дефіцит. А головна проблема полягала не в мові, а в тому, що чогось вартого уваги було вкрай мало.
90-і стали періодом втамування голоду. З появою вільного ринку книжки́ припинили бути дефіцитом, також попер друк усього, що тільки можна, подекуди сумнівної якості. Ми з батьками згрібали все: і те, до чого не мали доступу раніше, і те, до чого в СРСР доступу не могло бути в принципі. Класика, детективи, фантастика з фентезі, кастанеди та інші карколомні одкровення. Звісно ж, усе те було російською, навіть те, що видавалося в нас. Я не знаю, що тоді відбувалося з українською книжкою. Напевно щось жевріло, особливо на заході, та це ще близько 15 років до нас на схід не потраплятиме майже нічого включно зі згадками про нього…
До другої половини 90-х російська видавнича галузь достатньо підвелася з колін, щоби почати засипати нас творами вже сучасних «вітчизняних» авторів. Наслідок цього в мене вдома — переважно Бушков з Лук'яненком (не Левком, а дурком) — і не запитуйте мене про очевидне! Озираючись на цей «домайданний» період, можна впевнено сказати: Слава АйСіТіВі за присутність у нас хоч би чогось цікавого українського! Загалом тріумф російського красного письменства для мене закінчився з першою половиною нульових. Спочатку привізні книжки почали помітно дорожчати, випереджуючи мої тогочасні прибутки, а потім я усвідомив, що черговий «Дозор» в мене вже не лізе, не кажучи про сумнівні опуси з галактичними сталіними майбутнього (ця пошесть саме почала проростати). Разом із цим припинилося і моє зацікавлення художкою як такою. Згодом я ще придбаю «багаті» видання Волкова з Буличовим (через травмованість ними у дитинстві) та книжку Акуніна (бо її бракувало у зібранні з винайнятої квартири, а дізнатися про подальшу долю героя кортіло), але то вже був край… Назавжди, гадаю.
Наступні років зо вісім мене цікавила виключно довідникова література. Я саме тоді підсів на вивчення іноземних мов, а ще трошки захопився надолуженням пробуханих в університеті знань з фізико-математичних наук. Першою на мене накинулася японська (німецьку я ще раніше мацав, але повернувся до неї значно пізніше). Ну хто зна, чому — так вирішила доля. Авжеж, головним джерелом залишалася російська продукція, бо яка ж іще?! Хоча після подорожі до Чехії я несподівано натрапив у нас на український підручник з чеської — тоді найбагатшою книгарнею в Харкові була «BOOKS» — і дізнався, що дещо своє ми таки маємо. А коли в Харкові відкрилася «Книгарня Є», до якої я почав навідуватися на початку минулого десятиліття, польські, чеські та білоруські словники переконали мене остаточно в існуванні прихованого доти життя. Словник німецької, за яким я готувався до курсів, був уже харківського розливу. Та все одно, чогось більшого за шкільні підручники годі було шукати… Це я тепер знаю, що в Києві, у Львові, Тернополі тощо протягом 2000-х щось цікаве іноді виходило, та хто ж його бачив?! Важко зараз у це повірити, але якісним змінам на місцевому ринку менше десяти років. Та про це далі.
На іноземномовній хвилі я прочитав і навіть перевів у людський формат польські тексти Дюма та пригодницькі повісті Шклярського, але справжню цікавість до друкованої художньої літератури мені повернула насамперед гра «Відьмак». Заінтригований першоджерелом того шикарного сценарію, я доклав зусиль і замовив люксусове видання саги аж із самої Польскі. І це було знаковою подією, адже, по-перше, я дізнався, що так можна, а по-друге, відкрив для себе величезне море. Те море, яке швидко і остаточно розчинило мою залежність від російського ринку.
Після російського захоплення Криму і вторгнення на сході стало зрозумілим, що мати справу з таким кю, най би з яких високих і суто культурних міркувань — то себе не поважати. Отоді й пригодилися закордонні зачіпки. У поляків, скажімо, безліч мовознавчої та наукової літератури, а українцеві польська на заваді не стоїть. Єдине, що в них історично не настільки розвинуте, як у росіян, це все-таки східнознавство. Натомість те, чого їм бракує, вони надолужують перекладами з англійської чи німецької (я не показував свій підручник класичної тибетської? :) Водночас якість змісту російських видань, наскільки я можу судити, поступово падає — то «стара гвардія» видавала щось монументальне, і та не вся, і не завжди їстівне…
Але й не імпортом єдиним. У нас у самих відтоді «поперло». Спочатку так, що дивуватися можна було кожній появі нової книжки, та незабаром вже забулося, що колись їх доводилося рахувати. Після клятого 14-го про себе заявила сила силенна видавництв. Може деякі з них існували раніше — зрештою, «Книжковий Арсенал» проводять ще від 2011-го — та для мене справжній помітний на власні очі розквіт почався десь у 15-му чи 16-му (це ж майже вчора, проте стільки всього змінилося!) Не пригадую, коли саме було запроваджено пільгові умови для української продукції, але моїм першим худлітом новітньої доби стали переклад «Кораліни» (котрий нам, на жаль, не зайшов) і повість «Як я руйнувала імперію» (котра мене вразила). Загалом, найстаріший розповідний твір українською з цього тисячоліття, який я зараз маю — це «З табуретом до океану» 2014-го. Все решту видано пізніше. (UPD: Хоча ні, брешу. Забув про пару ранніх книжок Сергія Жадана з нульових. Але то був несподіваний в ті часи післямайданний виняток.) Відтоді з'явилася така екзотика, як «Новогрецько-український практичний», «Сучасний арабсько-український» та «Корейсько-український» словники від наших укладачів. Манґу, осьо, знову пробують запустити. Перекладають іноземні твори, котрих і російський ринок досі не бачив… Звісно, є далеко не все, чого б хотілося, але ж розвиток триває і, сподіваюся, триватиме. Принаймні художку мені вже всю не перечитати фізично, навіть наших авторів! Дуже шкода, що за цей поступ заплачено кров'ю, але хто нам винен, що по-хорошому «какаяразніца» з нас не йде…
Асортимент харківських книгарень на цей час здебільшого український (хоча тепер взагалі зручніше купувати в інтернеті). Можна знайти такі точки, що зосереджуються переважно або й виключно на задоволенні російськомовних потреб, але я знаю лише одну і не певен, як той підхід узгоджується з законодавством. Що там зараз на книжковому ринку на Клочківській («Балка», «Райский уголок»), який панував у міській книготоргівлі з дев'яностих до кінця нульових, я навіть не знаю, бо росдрук мене вже не цікавить, а більше там нічого непересічного.
90-і стали періодом втамування голоду. З появою вільного ринку книжки́ припинили бути дефіцитом, також попер друк усього, що тільки можна, подекуди сумнівної якості. Ми з батьками згрібали все: і те, до чого не мали доступу раніше, і те, до чого в СРСР доступу не могло бути в принципі. Класика, детективи, фантастика з фентезі, кастанеди та інші карколомні одкровення. Звісно ж, усе те було російською, навіть те, що видавалося в нас. Я не знаю, що тоді відбувалося з українською книжкою. Напевно щось жевріло, особливо на заході, та це ще близько 15 років до нас на схід не потраплятиме майже нічого включно зі згадками про нього…
До другої половини 90-х російська видавнича галузь достатньо підвелася з колін, щоби почати засипати нас творами вже сучасних «вітчизняних» авторів. Наслідок цього в мене вдома — переважно Бушков з Лук'яненком (не Левком, а дурком) — і не запитуйте мене про очевидне! Озираючись на цей «домайданний» період, можна впевнено сказати: Слава АйСіТіВі за присутність у нас хоч би чогось цікавого українського! Загалом тріумф російського красного письменства для мене закінчився з першою половиною нульових. Спочатку привізні книжки почали помітно дорожчати, випереджуючи мої тогочасні прибутки, а потім я усвідомив, що черговий «Дозор» в мене вже не лізе, не кажучи про сумнівні опуси з галактичними сталіними майбутнього (ця пошесть саме почала проростати). Разом із цим припинилося і моє зацікавлення художкою як такою. Згодом я ще придбаю «багаті» видання Волкова з Буличовим (через травмованість ними у дитинстві) та книжку Акуніна (бо її бракувало у зібранні з винайнятої квартири, а дізнатися про подальшу долю героя кортіло), але то вже був край… Назавжди, гадаю.
Наступні років зо вісім мене цікавила виключно довідникова література. Я саме тоді підсів на вивчення іноземних мов, а ще трошки захопився надолуженням пробуханих в університеті знань з фізико-математичних наук. Першою на мене накинулася японська (німецьку я ще раніше мацав, але повернувся до неї значно пізніше). Ну хто зна, чому — так вирішила доля. Авжеж, головним джерелом залишалася російська продукція, бо яка ж іще?! Хоча після подорожі до Чехії я несподівано натрапив у нас на український підручник з чеської — тоді найбагатшою книгарнею в Харкові була «BOOKS» — і дізнався, що дещо своє ми таки маємо. А коли в Харкові відкрилася «Книгарня Є», до якої я почав навідуватися на початку минулого десятиліття, польські, чеські та білоруські словники переконали мене остаточно в існуванні прихованого доти життя. Словник німецької, за яким я готувався до курсів, був уже харківського розливу. Та все одно, чогось більшого за шкільні підручники годі було шукати… Це я тепер знаю, що в Києві, у Львові, Тернополі тощо протягом 2000-х щось цікаве іноді виходило, та хто ж його бачив?! Важко зараз у це повірити, але якісним змінам на місцевому ринку менше десяти років. Та про це далі.
На іноземномовній хвилі я прочитав і навіть перевів у людський формат польські тексти Дюма та пригодницькі повісті Шклярського, але справжню цікавість до друкованої художньої літератури мені повернула насамперед гра «Відьмак». Заінтригований першоджерелом того шикарного сценарію, я доклав зусиль і замовив люксусове видання саги аж із самої Польскі. І це було знаковою подією, адже, по-перше, я дізнався, що так можна, а по-друге, відкрив для себе величезне море. Те море, яке швидко і остаточно розчинило мою залежність від російського ринку.
Після російського захоплення Криму і вторгнення на сході стало зрозумілим, що мати справу з таким кю, най би з яких високих і суто культурних міркувань — то себе не поважати. Отоді й пригодилися закордонні зачіпки. У поляків, скажімо, безліч мовознавчої та наукової літератури, а українцеві польська на заваді не стоїть. Єдине, що в них історично не настільки розвинуте, як у росіян, це все-таки східнознавство. Натомість те, чого їм бракує, вони надолужують перекладами з англійської чи німецької (я не показував свій підручник класичної тибетської? :) Водночас якість змісту російських видань, наскільки я можу судити, поступово падає — то «стара гвардія» видавала щось монументальне, і та не вся, і не завжди їстівне…
Але й не імпортом єдиним. У нас у самих відтоді «поперло». Спочатку так, що дивуватися можна було кожній появі нової книжки, та незабаром вже забулося, що колись їх доводилося рахувати. Після клятого 14-го про себе заявила сила силенна видавництв. Може деякі з них існували раніше — зрештою, «Книжковий Арсенал» проводять ще від 2011-го — та для мене справжній помітний на власні очі розквіт почався десь у 15-му чи 16-му (це ж майже вчора, проте стільки всього змінилося!) Не пригадую, коли саме було запроваджено пільгові умови для української продукції, але моїм першим худлітом новітньої доби стали переклад «Кораліни» (котрий нам, на жаль, не зайшов) і повість «Як я руйнувала імперію» (котра мене вразила). Загалом, найстаріший розповідний твір українською з цього тисячоліття, який я зараз маю — це «З табуретом до океану» 2014-го. Все решту видано пізніше. (UPD: Хоча ні, брешу. Забув про пару ранніх книжок Сергія Жадана з нульових. Але то був несподіваний в ті часи післямайданний виняток.) Відтоді з'явилася така екзотика, як «Новогрецько-український практичний», «Сучасний арабсько-український» та «Корейсько-український» словники від наших укладачів. Манґу, осьо, знову пробують запустити. Перекладають іноземні твори, котрих і російський ринок досі не бачив… Звісно, є далеко не все, чого б хотілося, але ж розвиток триває і, сподіваюся, триватиме. Принаймні художку мені вже всю не перечитати фізично, навіть наших авторів! Дуже шкода, що за цей поступ заплачено кров'ю, але хто нам винен, що по-хорошому «какаяразніца» з нас не йде…
Асортимент харківських книгарень на цей час здебільшого український (хоча тепер взагалі зручніше купувати в інтернеті). Можна знайти такі точки, що зосереджуються переважно або й виключно на задоволенні російськомовних потреб, але я знаю лише одну і не певен, як той підхід узгоджується з законодавством. Що там зараз на книжковому ринку на Клочківській («Балка», «Райский уголок»), який панував у міській книготоргівлі з дев'яностих до кінця нульових, я навіть не знаю, бо росдрук мене вже не цікавить, а більше там нічого непересічного.
без теми
Дата: 2020-09-15 23:36 (UTC)без теми
Дата: 2020-09-16 19:39 (UTC)А от з журанлами та газетами все лишилося як є: української в кіосках практично немає. Форбс, Отдохни, Теленеделя, Вокруг света, всі продаються в російській мові. Українських кроссвордів так само практично немає.
без теми
Дата: 2020-09-16 20:32 (UTC)Може теж розкрутиться…
без теми
Дата: 2020-09-22 18:59 (UTC)без теми
Дата: 2020-09-22 19:14 (UTC)