Існування в русі

Знову кумедний ланцюжок асоціацій. Спочатку міркував про різний підхід до назви речей. Скажімо, в нас зрештою прижилося слово «комп'ютер», хоча довго просували радянську абревіатуру «евеем» (ЕОМ), а в моїх геть не старих (10-15 років тому) книжках з іспанської це був ordenador, хоча зараз частіше зустрічається computador(a). В одних країнах пристосовують запозичену назву нової сутності, в інших пробують створити свій замінник. Різні варіанти певний час можуть існувати одночасно, змагатися, і що з того буде згодом, хто зна.
Але попри зміни і попри те, що якісь речі раніше називалися не так, як зараз, саме розуміння не зникає. Ми можемо не зрозуміти давніх предків, якщо раптом зіставимо наше з їхнім, але з тим, що змінюється на нашій пам'яті, все здається гаразд. І ось тут на думку спало почуте в «Кіберпанку». Ну, це стара загалом теза — вони її просто не могли не вписати до цієї гри, адже воно саме проситься. «Як знати, що ти та сама людина, коли ти собі позамінював усі частини тіла?» На це питання тобі розповідають, що клітини, з яких складається організм, повністю замінюються новими приблизно за десять років, а отже ти й сам після цього фактично стаєш чимось цілковито новим. І те, що залишає тебе «собою» — це наступність. Ти існуєш в переході від попереднього до наступного. Те саме можна сказати про мови і суспільства.

«Моїм дорогим читачам із Харкова…»

Хоч щось хороше в цей день, бо загалом він якийсь скажений (всюди коїться казна-що, люди наче подуріли)…
Приїхала книжка, третій том історії України від діда Свирида з автографом. Я не сподівався, бо мало бути лише після свят. Тому я радий і дякую всім, хто допомагав пришвидшити, за цей подарунок!