Пратчетт українською: «Батько Вепр» / «Поштова лихоманка»

Пратчетт українською: «Батько Вепр» / «Поштова лихоманка»

„ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ ЧАС ДЛЯ ЩЕ ОДНІЄЇ ОСТАННЬОЇ ХВИЛИНИ.‟
Смерть

„І жодне практичне визначення свободи не буде повним без свободи зіткнутися з наслідками своїх дій.‟
Лорд-патрицій Ветінарі

Назву «Батько Вепр» я вважаю стилістично кращою за російського «Санта-Хрякуса» (дуже добре, що в нас відмовилися від мавпування цього, принаймні в книжковому варіанті). Хід думок російських перекладачів є прозорим, але попри обігрування самим автором теми різдвяного діда… книжку свою він назвав чомусь ‘Hogfather’, а це не те саме, як не подивись. Знаючись вже трохи на Пратчетті, до цього «Хрякуса» я ставлюся майже так, як до гротескних ілюстрацій Джоша Кірбі (поєднання яких із будь-якими творами, крім найпершого, абсурдно-сатиричного «Кольору магії», нагадує мені продукт шлункової діяльності, а не візуалізацію книжкового світу) — з тією різницею, що Кірбі хоч би який, а справжній митець…

Менше з тим. Обидві книжки, про які я розповім зараз, мають екранізації. Причому ці екранізації протилежні за суттю. «Hogfather» — це рухлива ілюстрація. З деякими змінами, необхідними для екранної зрозумілості, вона показує те саме, що й у книзі. Важко сказати, чи комфортно дивитися кіно, не читавши, бо я мав враження, наче від розглядання малюнків у книзі. Тобто вам залишається чудова, майстерно втілена зовнішня складова, натомість красу і змістовність слова ви дещо втрачаєте. Зрештою, перевірте самі, а за книгу можна і треба взятися пізніше! Дружині (з моїми підказками про цей усесвіт) кіно сподобалося. А от «Поштову лихоманку (Going Postal)» вважають найкращою екранізацією про Дискосвіт… за мотивами. І тому я НЕ раджу вам дивитися її раніше за книгу! Або принаймні НЕ вважайте їх чимось єдиним! Адже «Поштова лихоманка» виявилася… «харизматичнішою» за майже будь-яку іншу книгу Пратчетта, які я встиг прочитати дотепер. А подивившись кіно, ви отримаєте неймовірно хибне уявлення про характери книжкових персонажів і зміст авторського повідомлення, бо від них там залишилися лише карикатурні тіні. У цьому випадку кіно і книга мають існувати в окремих вимірах — вони задовольняють геть різні смаки!

( Читати далі: )