Ілько Лемко «Цікавинки укрмови»

Ілько Лемко «Цікавинки укрмови»

Одразу мушу зазначити, що назва вводить в оману. Сам автор зізнається в одному з інтерв'ю, що зробив це навмисно, аби привернути увагу читача, по-перше, а по-друге — така назва нагадує про його інший твір, «Цікавинки з історії Львова». Ну ви зрозуміли… Ця книга не про цікавинки як такі, отже про що вона?

«Цікавинки» можна умовно поділити на три частини. Перша мені дуже нагадує дописи, які в нас пишуть блоґери, хоча цей «допис» трохи більший за звичайні (десь 50-60 паперових сторінок, бо тут і про історію, і про сучасність…), але стиль схожий. Пан Ілько розв'язує читачеві очі на те, який насправді жах відбувається у нашому мовному середовищі попри весь позірний поступ у відродженні української. «Який там поступ?!» — обурюється автор. — «Навпаки, маємо занепад!» Я недаремно згадав блоґерські дописи, адже ця частина просякнута емоційними оцінками і, таке у мене склалося враження, певними драматичними перебільшеннями також. Але ви можете розібратися із цим самотужки. Загалом тема актуальна, а написано доволі захоплююче. На горіхи від пана Ілька перепадає і «східнякам», і його західним землякам. Зацитую один кумедний уривок:
«Для панів, які мріють про етнічне чищення в Галичині є чудовий рецепт, як у разі „шухера‟ напевно відрізнити нашого галичанина (який щонайбільше вміщує в собі притаманні українству антропологічні, психологічні, духовні і моральні риси) від чужинця. Якщо сумнівний підозрюваний говорить „іменно‟, „наоборот‟ і „вопше‟, то це, поза сумнівом, наш, українець, якщо ж він замість цих слів вживає відповідні українські літературні слова, то це на сто відсотків москаль, жид або німець, чи в крайньому разі професор-філолог.»

( Читати далі… )