Не пустощі, а досліди
2019-09-25 18:33![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinV Ukrajıni najvidomišım kanȷönom je Velıkıj kanȷön Krımu. Kanȷönopodibnıj vıhläd majutj okremi dilänkı ričkovıch dolın u Krımsjkıch horach (Čorna rička, Kača j ınši) ta v Ukrajınsjkıch Karpatach (verchivja Čornoho i Biloho Čeremošu ta ınši). U rivnınnij častıni Ukrajını kanȷönopodibnoju je dolına Dnistra vid sela Nıžniva do mista Mohıleva-Podiljsjkoho — Dnistrovsjkıj kanȷön. Isnujutj tež kanȷönı v dolıni Uža bilä mista Korostenä, Sluči bilä mista Novohrada-Volınsjkoho, Tetereva bilä sela Denıši (Žıtomırsjka oblastj), i na dejakıch ričkach centraljnojı Ukrajını.
Kanȷönopodibni dilänkı dolın malövnıči, dejaki z nıch je prırodo-zapovidnımı objektamı, naprıklad Nacionaljnıj prırodnıj park ‘Dnistrovsjkıj kanȷön’.
Потрапляючи в обговорення на Ютьюбі, де збираються слов'яни з різних латинізованих країн, кількаразово бачив під коментарями українців пропозицію писати латиницею, щоби інші могли прочитати. Саме через це, а не через ідею латинізації, від якої я не в захваті, я замислився над тим, як розв'язати це питання практично. Ну, в сенсі не посилати їх лікувати свою пихатість та вчити мови, а піти самому назустріч, як годиться чинити зацікавленій стороні. Жодну зі знаних систем, а надто якісь невіглаські, я не вважаю прийнятною для цього. Крім, хіба що, «сербської» на основі «гаєвиці», недолік якої, коли йдеться про зображення української, полягає в неоковирному перевантаженні текстів літерою «j». Враховуючи це, я накидав свій власний гібрид усього хорошого. Він ґрунтується на таких засадах:
Отже абетка виходить такою:
Aa, Bb, Cc, Čč, Dd, Ee, Ff, Gg, Hh, Chch, Yy(Iı)*, İi, Jj(ȷ***), Kk, Ll, Mm, Nn, Oo, Pp, Rr, Ss, Šš, Tt, Uu, Vv, Zz, Žž
Тепер залишилася дрібничка — випробувати це і переконатися, чи було воно того варте. :)
* Замість «ı» («і» без крапки) задля кращої розбірливості можна використовувати більш звичну «y», на якій я зрештою і зупинився, адже люди нервують, а також якість самих звуків «і/и» дещо різна, на відміну від решти «твердих/м'яких». Утім, турецький варіант теж мав переваги, адже він відбиває загальні графічні засади пом'якшення, натякає на близькість до себе українських звуків «і/и», нагадує за формою позначення цього звуку в МФА (ɪ), легше сприймається мовцями, в кого на місці нашого «и» пишеться «і», а текст із ним, як на мене, виглядає красивіше, бо менше хвостів. А ще така графіка у кримськотатарській (турецькій) латиниці.
** Власне, палаталізація (пом'якшення приголосних), яка в нас використовується помітно ширше, ніж у будь-кого з латинізованих сусідів, і є найбільшою перешкодою для правопису на основі латинки. Тут я зробив гібрид сербського пом'якшення йотом і самими голосними, як у кирилиці. Голосні з додатковою позначкою не означають якийсь особливий звук, це просто дозволяє зменшити перевантаження йотами та розв'язати проблему з записом такої штуки, коли одночасно пом'якшується приголосна та йотується голосна. У якості позначки я обрав умлаут, тому що це найпростіша впізнавана позначка, яка існує для всіх голосних літер і не нагадує ані наголос, ані подовження, а водночас є подібною до крапки над «і», що має натякати на пом'якшувальний характер. Можна, звісно, відмовитися від умлаутів і пом'якшувати не йотом, а якоюсь «беззвучною і» як прямим замінником м'якого знака, але тоді слова видовжуються і виглядають аніяк не краще.
Щодо зауважень, наче іноземці не знатимуть, як правильно читати з умлаутами. По-перше, щоби всі користувачі латинки, спираючись лише на досвід з власної мови, вимовляли все однаково — це є просто неможливим. Вони й один в одного не знають, що як вимовляється, тому всім не догодиш і про жодну точність вимови з першого погляду не може йтися. По-друге, вимова базових літер без умлаутів все одно залишається досить близькою до правди і також не заважає впізнавати морфологічні одиниці — а це і є головним. Скажімо, слов'яни легко впізнають у «sä» і своє «sa», і «se», і «się» — їм умлаути, навпаки, допомагають здогадатися пошукати фонетичні паралелі (українське «svätyj», до речі, в такому записі майже не відрізнити від словацького «svätý»). По-третє, прості універсальні правила дають змогу навчитися тих умлаутів раз і назавжди, якщо когось цікавить точна вимова.
*** Йот без крапки можна використовувати задля естетичності в місцях, де відбувається пом'якшення, зокрема перед голосними з умлаутами, щоби від крапок не рябило в очах. Якщо він, звісно, підтримується вашими шрифтами.
Kanȷönopodibni dilänkı dolın malövnıči, dejaki z nıch je prırodo-zapovidnımı objektamı, naprıklad Nacionaljnıj prırodnıj park ‘Dnistrovsjkıj kanȷön’.
Потрапляючи в обговорення на Ютьюбі, де збираються слов'яни з різних латинізованих країн, кількаразово бачив під коментарями українців пропозицію писати латиницею, щоби інші могли прочитати. Саме через це, а не через ідею латинізації, від якої я не в захваті, я замислився над тим, як розв'язати це питання практично. Ну, в сенсі не посилати їх лікувати свою пихатість та вчити мови, а піти самому назустріч, як годиться чинити зацікавленій стороні. Жодну зі знаних систем, а надто якісь невіглаські, я не вважаю прийнятною для цього. Крім, хіба що, «сербської» на основі «гаєвиці», недолік якої, коли йдеться про зображення української, полягає в неоковирному перевантаженні текстів літерою «j». Враховуючи це, я накидав свій власний гібрид усього хорошого. Він ґрунтується на таких засадах:
- Розрізняються «тверді» (а, е, и, о, у) та «м'які» (ьа, ье, і(ьи), ьо, ьу) голосні. Цей розподіл чисто функціональний, бо якість самих звуків не відрізняється (крім «і-и»). Самостійними літерами вважаються лише тверді голосні, які позначаються так: a, e, y(ı)*, o, u — а також м'який «і», з якого може починатися слово.
- М'які голосні позначаються умлаутом над відповідною твердою літерою: ä, ë, i(ï), ö, ü. Літера «i» може мати звичну крапку замість умлаута заради типографічної ладності.
- Пом'якшення приголосних** передається наступною за ними м'якою голосною — або, за відсутності наступної голосної, нескладовим «j»: kinj (кінь) — banäk (баняк).
- «J» позначає звук «й» окремо та після голосної, а також йотованість наступної твердої голосної. Але якщо потрібно позначити пом'якшення приголосної перед йотованістю (як у слові «коньяк»), то після «j» пишеться м'яка голосна: pjanıj (п'яний) — konȷäk (коньяк). Єдину проблему для однорідності правил становить приєднання «ji» до твердої приголосної, адже в цьому випадку «і» не має пом'якшувати, а замінити її на тверду «y» не можна з етимологічних міркувань: zjisty, pidjizd. Отже вважатимемо, що «ji» нічого не пом'якшує, а коли таки конче треба пом'якшити, то хай вона буде теж з повним умлаутом, як решта: Коліньї (Coligny) — Kolinȷï.
- Шиплячі приголосні утворюються від свистячих у звичний спосіб, тобто додаванням гачека: c (ц) — č (ч), s (с) — š (ш), z (з) — ž (ж). Звуки «дз, дж» передаються диграфами: dz, dž. А «щ» — сполучення «šč».
- Диграфом «ch» передається щілинний «х». Для фонетично-графічної злагодженості більше пасувало би «kh», але це питання узвичаєності. «Х», тобто «ікс» у цій ролі мені не подобається взагалі, адже його, попри привабливість такого рішення, в Європі асоціюють геть із іншим.
- Український «г» передається латинською «h». А проривний «ґ» — як «g».
Отже абетка виходить такою:
Aa, Bb, Cc, Čč, Dd, Ee, Ff, Gg, Hh, Chch, Yy(Iı)*, İi, Jj(ȷ***), Kk, Ll, Mm, Nn, Oo, Pp, Rr, Ss, Šš, Tt, Uu, Vv, Zz, Žž
Тепер залишилася дрібничка — випробувати це і переконатися, чи було воно того варте. :)
* Замість «ı» («і» без крапки) задля кращої розбірливості можна використовувати більш звичну «y», на якій я зрештою і зупинився, адже люди нервують, а також якість самих звуків «і/и» дещо різна, на відміну від решти «твердих/м'яких». Утім, турецький варіант теж мав переваги, адже він відбиває загальні графічні засади пом'якшення, натякає на близькість до себе українських звуків «і/и», нагадує за формою позначення цього звуку в МФА (ɪ), легше сприймається мовцями, в кого на місці нашого «и» пишеться «і», а текст із ним, як на мене, виглядає красивіше, бо менше хвостів. А ще така графіка у кримськотатарській (турецькій) латиниці.
** Власне, палаталізація (пом'якшення приголосних), яка в нас використовується помітно ширше, ніж у будь-кого з латинізованих сусідів, і є найбільшою перешкодою для правопису на основі латинки. Тут я зробив гібрид сербського пом'якшення йотом і самими голосними, як у кирилиці. Голосні з додатковою позначкою не означають якийсь особливий звук, це просто дозволяє зменшити перевантаження йотами та розв'язати проблему з записом такої штуки, коли одночасно пом'якшується приголосна та йотується голосна. У якості позначки я обрав умлаут, тому що це найпростіша впізнавана позначка, яка існує для всіх голосних літер і не нагадує ані наголос, ані подовження, а водночас є подібною до крапки над «і», що має натякати на пом'якшувальний характер. Можна, звісно, відмовитися від умлаутів і пом'якшувати не йотом, а якоюсь «беззвучною і» як прямим замінником м'якого знака, але тоді слова видовжуються і виглядають аніяк не краще.
Щодо зауважень, наче іноземці не знатимуть, як правильно читати з умлаутами. По-перше, щоби всі користувачі латинки, спираючись лише на досвід з власної мови, вимовляли все однаково — це є просто неможливим. Вони й один в одного не знають, що як вимовляється, тому всім не догодиш і про жодну точність вимови з першого погляду не може йтися. По-друге, вимова базових літер без умлаутів все одно залишається досить близькою до правди і також не заважає впізнавати морфологічні одиниці — а це і є головним. Скажімо, слов'яни легко впізнають у «sä» і своє «sa», і «se», і «się» — їм умлаути, навпаки, допомагають здогадатися пошукати фонетичні паралелі (українське «svätyj», до речі, в такому записі майже не відрізнити від словацького «svätý»). По-третє, прості універсальні правила дають змогу навчитися тих умлаутів раз і назавжди, якщо когось цікавить точна вимова.
*** Йот без крапки можна використовувати задля естетичності в місцях, де відбувається пом'якшення, зокрема перед голосними з умлаутами, щоби від крапок не рябило в очах. Якщо він, звісно, підтримується вашими шрифтами.