Шахівці наше все, або Diversity заради Diversity

[ukurainajin]

Шахівці наше все, або Diversity заради Diversity

„No damn racism here! They're not black boys and they're not white boys! Not black soldiers, not white soldiers! They're all green!!!
… Hey, I want the light-green ones on the right, dark ones on the left!‟
Шоу Бенні Хілла (1986)

На зе́млі, де ці раси жили тисячі років за своїми звичаями, зненацька, мов сарана, налітають люди з типово європейською зовнішністю. Устрій їхнього суспільства дозволяє їм доволі швидко підкорити землі тубільців і неподільно запанувати на всьому знаному просторі. Лише невеличкі осередки автохтонів зберігають непідвладність, виборюючи це право кров'ю або завдяки недосяжності своїх домівок. Решта змушена інтеґруватися до порядку, встановленого загарбниками, стало потерпаючи від ксенофобії, яка не оминає навіть найпристосованіших та налаштованих до мирного співіснування.
Згодом, не витримуючи несправедливості, молодь найчисленніших підкорених народів розпочинає безоглядну расову партизанську війну на винищення під гаслами «Скинути їх у море!», без жалю до мирняка і навіть до «ручних псів режиму» з власного роду. Та сили нерівні, і це лише провокує ще більшу хвилю репресій та ненависті з боку можновладців і населення.
Головний герой розповіді сам походить з панівної раси, хоча через певні відмінності теж сприймається багатьма як недолюдина. Через це, а також через власний світогляд він не ділить розумне життя на вище і нижче за ознакою крові. Після довгих спроб уникати безглуздої міжрасової ворожнечі одного разу він все ж не може залишитися осторонь і гине, захищаючи безневинних представників меншини під час чергового стихійного погрому.

Найчисленнішими з «пригнічуваних» рас тут є краснолюди та ельфи, «європеоїди» ж понаїхали з якогось іншого Середньовіччя під час міжвимірного катаклізму. Розповідь, як ви могли здогадатися, була про світ «Відьмака» Сапковського.
А такий собі Arthur Gies, редактор відомої ґеймерської спільноти Polygon, непокоїться, чому це він не побачив у грі за мотивами цього твору жодної особи (в оригіналі humanoid) з небілим (non-white) кольором шкіри, хоча навмисно обшукав усе скрізь (насправді ж, побачив, але сам одразу проголосив, що це не рахується). Припускаю, що якби пан Ґіс власною персоною опинився у цьому середньовічному світі Королівств Півночі, то там він дивував би усіх роздумами про наявність білявих і рудих серед чорнявих. Бо складається враження, що вимірювач diversity у Артура Ґіса просто не реагує на гостровухих чи приземкуватих «гуманоїдів», і цю нестерпну порожнечу різноманітності наш приятель сподівається заповнити сучасною постколоніальною картинкою з-під свого вікна.

Чи то для пана Ґіса, чи то для усіх колірних фетишистів в одному з розширень до гри додали гостей з далекої теплої країни — не «гуманоїдів» типу сукубів чи дріад, а справжнісіньких затемненошкірих людей. І, відверто кажучи, симпатії своїми діями ці добродії не викликають. А їхній маг, що є одним з найважчих до подолання босів, попсував мені чимало крові. Отакі шовіністичні вареники.