![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinЯ встиг багато від кого почути, що свіжий епізод «Зоряних війн» вийшов «… досить дивним». Так, друзі мої, ось і дочекалися: «Зоряні війни» стали нарешті несхожими на те, до чого ми звикли. Не так радикально, як торішній спіноф, але Епізод VIII теж не намагається зберегти атмосферу попередників, на відміну від «Пробудження Сили». Сам Марк Геміл розповідає, що це вже нове покоління…
Те, що я скажу, мабуть, не є спойлерами. До речі, англійською слово Jedi не має категорії множини, і ми, на жаль, втрачаємо дещо змістовність при перекладі. «Останні Джедаї» — це вже дитя свого часу: винахідливість і наближеність до реальності, філософія, психологія та вміння витончено глузувати товаришують у сценарії зі штучно створеними проблемами та простою дурістю. Увага з ключових речей переноситься до несподіваних моментів. Стосовно несподіванок — тут їх просто море (як і пасхалок); творці постійно ошукують твої очікування, особливо кумедно це виходить із псевдо-штампами. За це можна поставити величезний плюс. З іншого боку — мінус, бо перестаралися у гонитві за непередбачуваністю і залишили без пояснень або пояснили зовсім нецікаво певні важливі загадки.
Якщо «Відьмака» чи Мартіновську м'ясорубку відносять до постмодерністського фентезі, то як називається стиль, в якому реалістично через дурість просирається майже все, а потім бадьоро проголошується, що це лише початок відродження, мені невідомо. У фільмі ж весь час кажуть, що треба позбутися минулого. Отакий минулопозбувальний стиль.
Гадаю, варто переглянути знову, хоча інтриги — основної складової у цій частині — вже не буде (UPD: на три перегляди мене вистачило, і я остаточно переконався, що це гарне кіно). Виглядає, як завжди, чудово. Шкода, що не помітив нових музичних тем.
Те, що я скажу, мабуть, не є спойлерами. До речі, англійською слово Jedi не має категорії множини, і ми, на жаль, втрачаємо дещо змістовність при перекладі. «Останні Джедаї» — це вже дитя свого часу: винахідливість і наближеність до реальності, філософія, психологія та вміння витончено глузувати товаришують у сценарії зі штучно створеними проблемами та простою дурістю. Увага з ключових речей переноситься до несподіваних моментів. Стосовно несподіванок — тут їх просто море (як і пасхалок); творці постійно ошукують твої очікування, особливо кумедно це виходить із псевдо-штампами. За це можна поставити величезний плюс. З іншого боку — мінус, бо перестаралися у гонитві за непередбачуваністю і залишили без пояснень або пояснили зовсім нецікаво певні важливі загадки.
Якщо «Відьмака» чи Мартіновську м'ясорубку відносять до постмодерністського фентезі, то як називається стиль, в якому реалістично через дурість просирається майже все, а потім бадьоро проголошується, що це лише початок відродження, мені невідомо. У фільмі ж весь час кажуть, що треба позбутися минулого. Отакий минулопозбувальний стиль.
Гадаю, варто переглянути знову, хоча інтриги — основної складової у цій частині — вже не буде (UPD: на три перегляди мене вистачило, і я остаточно переконався, що це гарне кіно). Виглядає, як завжди, чудово. Шкода, що не помітив нових музичних тем.