Підступність правопису

[ukurainajin]

Як показати в живій розмові, що твоя бездоганна українська є вивченою? Ілько Лемко навіть жартував у своїй книжці:
«Якщо сумнівний підозрюваний говорить „іменно‟, „наоборот‟ і „вопше‟, то це, поза сумнівом, наш, українець, якщо ж він замість цих слів вживає відповідні українські літературні слова, то це на сто відсотків москаль, жид або німець, чи в крайньому разі професор-філолог.»

Та я зараз про інший вельми поширений у нас феномен. За моїми спостереженнями, чимало російськомовних українців має святе переконання, ніби володіє мовою на рівні носіїв. Переконання це, ймовірно, ґрунтується на тому, що їм бракує живого досвіду і зворотного зв'язку — вони просто несвідомі негараздів, перебуваючи фактично або метафорично у стерильному середовищі. У їхньому стерильному середовищі діє правило: «роби все за правилами». Та що відбувається, коли правила ти розумієш поверхово, а про написане дрібним шрифтом не здогадуєшся?

Тоді ти починаєш усюди страшно і карбовано «Че-кати» та глибоко, по-російському «И-кати». Дякувати богові, саме це прокляття минулих років, начебто, вже розвіюється — дедалі більше мовців запізнає́ться з реальною фонетикою. Утім є одне таке дідівське правило, котре досі міцно сидить в головах через свою примітивність: «В українській вимовляється так, як пишеться». Що з нього витікає? — Те, що молодь на Ютьюбі старанно промовляє, скажімо, сполучення «ЧЦ/ШЦ/ШС» і решту. Ну а шо, за написаним усе правильно! Проте урок із вимови таких сполучень хтось прогуляв… Спочатку я взагалі здивувався, як їм вдається вимовляти «тусовоЧЦі». Потім з'ясував, що на це можна таки надрочитися, але навіщо?! :)

Comments

[iwery]

Я російськомовна українка і я розумію, що володію українською десь на 3 з мінусом. Бо вивчала її у радянській школі ще. Намагаюся зараз виправити ситуацію. Принаймні в мене немає акценту.

[ukurainajin]

Респект!
Акцент — ви ж маєте на увазі російський? Бо в нас тут тих акцентів — море, якщо брати природну мову. Зараз полтавського побільшало, і я ним милуюся, бо він такий, що хочеться підійти та обійняти :)

[iwery]

так, російський, наприклад коли і/и не можуть нормально вимовити. В мене однокласник не зміг сказати на випускному вечорі на виставі "глядіть, бо вони", сказав "глядИть бо вонІ", а репетирував цілий рік.
Мої дід та баба з київської області, не можу сказати що якийсь в них був акцент, і в тітки, яка теж звідти і все життя розмовляє українською, теж немає, але суржик де-іноді буває.

[kondybas]

саметак та навпаки - це юзери з жижі.

[ukurainajin]

Це письмово. А коли я розмовляю наживо, то: «ага» і «та нє»

[ratomira]

Я нормально спілкуюся, але іноді можу забути якесь слово та сказать його російською (або суржиком).

[ukurainajin]

То звичайна річ, коли весь час у різномовному оточенні.

[tatko_vovk]

Взагалі-то правопис велів би нам вимовляти різне "ч" в словах "чи" і "вночі", так само як ми вимовляємо різне "ж" у виразах "межи очі" та "на межі". Але в жодному сучасному реальному діалекті ми не почуємо виразного і твердого "ч" у першому випадку і при цьому виразного м'якого "ч" у другому. Будуть або різною мірою тверді "ч", або різною мірою м'які. Що за чума така, я не розумію.

[ukurainajin]

Припускаю, що це через стійкість шиплячих до палаталізації. «Ча/чя», як у «кача» і «узбіччя», вимовляються практично однаково, а наскільки твердо — залежить від особистих налаштувань. Натомість правопис виходить з етимології та зрозумілости (я сподіваюся).

[toplinden]

Pravopys ne može velêty vymovjaty, bo vôdpovêdaje za pysjmo. Hadaju, maly na uvazê pravomovu, vona ž ortoepija. Ale, tak, je taka vymoha, ale treʼ zaznačyty, ščo tut vôdbuvaje sja mjake pomjakšennje, kotre majže nepomêtne, tomu lehko nextuje sja. Ale tut vse zaleže vôd movcja, dijalekta itp, bo napryklad ž v žônka i kažêtj, de ô ta ê sučasnoju kirilycjoju — і, tež možutj maty rôznu vymovu, de perše je tverdym, a druhe — pomjakšenym.

[ukurainajin]

«Pravopys ne može velêty vymovjaty, bo vôdpovêdaje za pysjmo» — і це правда.

[an_3]

А що не так з «тусовочці»? Питаю як російськомовний українець. :)

[ukurainajin]

Вимова ЧЦ саме так, як написано. Це все одно, що російською вимовляти чітко по літерах «счётчик» (насправді щось типу /щоччик/)

[toplinden]

Spravdê, taka problema isnuje, bo zhadanyj mit kažy jak pysano duže pošyrenyj i, dorečy, často je dovodom na korystj kirilycjy. Jak možna bulo zdohadaty sja, to povna brexnja, bo napryklad ta že latinka jakraz krašče peredaje taki tonkoščy.

Sam nazyvaju ce pravylom «hačka»: jakščo dvi bukvy možutj buty z hačkom, to perša maje hačka vôdpovêdno druhojê. Tomu zhadane slovo tusovočcê staje tusovoccê. Pro vsjak šče hynši pryklady: bezžuryj → bežžuryj, umyvaješsja → umyvajessja itp. No i jakščo dounormuvaty pravylo pro «pryrostok s~z» to sčepyty → ščepyty. Tobto latinka dozvoljaje ne lyše lehšoho vyučennju pravylu, a i navêtj možlyvoho zapysu.

Koly ščo, take nazyvaje sja upodôbnennjem. Možna perevêrjaty na horosê, pohljanuty na v̆ebpenê, a šče krašče vyučyty pravyla napryklad z ortoepičnoho slovnyka Pohrêbnoho.

[selenica]

На мій превеликий жаль, хоча народилася в Харкові та з дитинства вважаю себе саме українкою, українську мову не вивчала в школі. Тому що батько був військовослужбовцем у СРСР, та мої шкільні роки пройшли в Бєлоруссії та Красноярскому краї. Кожного літа відпочивала у бабусі та дідуся у Харкові, слухала дротове радіо (воно "розмовляло" українською) та дивилася телеканали (також українською). Повністю російськовмовна родина. Книжки мені купували не тільки російскою, а й українською мовами, тобто читала та розуміла мову з дитинства. Але не розмовляла.
Саме розмовляти розпочала вже після 2014 року, у 2019 році пройшла курс на Прометеусі з україської мови. Скажу так: нічого так не допомагає говорити, як саме говоріння. Спочатку я дуже комплексовала в телефонних розмовах по роботі, збивалася на суржик або російську. Зараз вже все набагато краще, ну, сподіваюся на це:)
І так, є бажання розмовляти за правилами, щоб все було досконало. Але поки я не дозволила собі помилятися в прагненні розмовляти рідною мовою, квантовий стрибок не відбувався.

[ukurainajin]

«нічого так не допомагає говорити, як саме говоріння» — саме так, по-іншому й не буває.

[ukurainajin]

«є бажання розмовляти за правилами, щоб все було досконало» — я не зовсім про це. Моє спостереження полягає в тому, що багато людей у нас відірвано від живого мовного оточення (скажімо, безвилазні містяни), правила вони знають уривками і читали/слухали мало, натомість беззастережно вірять у власну мовну інтуїцію…

[selenica]

А! Зрозуміла тепер.

В українській вимовляється так, як пишеться

[ueartemis]

Страшна шкільна брехня, через яку гине автентична асиміляція за м'якістю і дзвінкістю.