![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinそれを着けて授業を受けさせようなんて… /соре-о цукете джюґьоо-о укесасе'йоо нанте/
なかなかの好事家ね。 /наканака-но коодзука не/
То ти мені пропонуєш бути в оцьому на уроках…
Нівроку з тебе естет!…
好事家 — це «любитель» в обох наших сенсах: тобто як «аматор/дилетант» і як «цінитель» (щоправда часто з дивацькими вподобаннями). Очевидно, що тут натяк саме на наявність таких смаків, і це ще додатково посилено прикметником なかなか-の (пречудовий). Очевидно також, що це сарказм.
А перше речення містить карколомну конструкцію, чи точніше форму дієслова, перекласти зміст якої нашими словами не так вже й просто. Розкладімо спочатку на детальки все речення — задля зрозумілості.
Частка なんて в кінці підсумовує те, що стоїть перед нею, наголошує, що йдеться про «оце/отаке ось», щоби далі зазвичай висловити якийсь висновок щодо нього. У нашому реченні подальшого розвитку думки немає, а отже виходить просто підсумування попередньої розмови. До цього випадку пасують наші «підсумувальні» слова «то, тобто, отже».
授業を受ける — «брати уроки, відвідувати заняття, зокрема й перебувати в класі». それを着けて перед ним описує послідовність дій і стан: «надягнувши оце (одягнений в оце), брати уроки».
Утім «брати уроки» не передає всього змісту, адже замість 受ける маємо 受けさせよう. Якщо чесно, така складна форма мені трапилася чи не вперше. Її будова наступна:受け-させ-よう , тобто 受ける додаванням нового закінчення до його першої (заперечувальної) основи перетворено на 受けさせる, а вже в ньому закінчення -る замінено на -よう.
受けさせる — це так званий спонукальний стан (каузатив). Я розглядав один приклад ось тут. Цей стан дієслова в японській означає, що дію не виконують, а роблять так (змушують чи дозволяють), що цю дію виконує інша особа. Якби в цьому реченні була лише спонукальна форма, слова співрозмовниці означали би, що їй «доведеться робити це». Натомість форма з -よう, котра називається вольовою (volitional) та передає намір або пропозицію, перетворила просте визнання вимушеності на… щось ніби «давай я з твоєї ласки чинитиму так» або «ти волієш та докладаєш зусиль до того, щоби я чинила так».
なかなかの好事家ね。 /наканака-но коодзука не/
То ти мені пропонуєш бути в оцьому на уроках…
Нівроку з тебе естет!…
好事家 — це «любитель» в обох наших сенсах: тобто як «аматор/дилетант» і як «цінитель» (щоправда часто з дивацькими вподобаннями). Очевидно, що тут натяк саме на наявність таких смаків, і це ще додатково посилено прикметником なかなか-の (пречудовий). Очевидно також, що це сарказм.
А перше речення містить карколомну конструкцію, чи точніше форму дієслова, перекласти зміст якої нашими словами не так вже й просто. Розкладімо спочатку на детальки все речення — задля зрозумілості.
Частка なんて в кінці підсумовує те, що стоїть перед нею, наголошує, що йдеться про «оце/отаке ось», щоби далі зазвичай висловити якийсь висновок щодо нього. У нашому реченні подальшого розвитку думки немає, а отже виходить просто підсумування попередньої розмови. До цього випадку пасують наші «підсумувальні» слова «то, тобто, отже».
授業を受ける — «брати уроки, відвідувати заняття, зокрема й перебувати в класі». それを着けて перед ним описує послідовність дій і стан: «надягнувши оце (одягнений в оце), брати уроки».
Утім «брати уроки» не передає всього змісту, адже замість 受ける маємо 受けさせよう. Якщо чесно, така складна форма мені трапилася чи не вперше. Її будова наступна:
受けさせる — це так званий спонукальний стан (каузатив). Я розглядав один приклад ось тут. Цей стан дієслова в японській означає, що дію не виконують, а роблять так (змушують чи дозволяють), що цю дію виконує інша особа. Якби в цьому реченні була лише спонукальна форма, слова співрозмовниці означали би, що їй «доведеться робити це». Натомість форма з -よう, котра називається вольовою (volitional) та передає намір або пропозицію, перетворила просте визнання вимушеності на… щось ніби «давай я з твоєї ласки чинитиму так» або «ти волієш та докладаєш зусиль до того, щоби я чинила так».