![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinЦе не про те, які в мене смаки, а про те, до чого я докотився у своєму навчанні.
Якщо навчатися за підручником, то читати треба адаптовані навчальні тексти. Тобто такі, де все чітко і відповідає рівню ваших знань. Проблеми цих текстів наступні: 1) їх дуже мало, а відтак мало практики; 2) вони стерильні, отже не готують до справжньої мови; 3) зазвичай вони тупо нецікаві.
До того ж, не існує такого підручника, по завершенні якого ви одразу зможете читати й розуміти «живі» японські тексти — навіть не мрійте, бо без добрячих додаткових тренувань це значно складніше, ніж у разі споріднених з українською німецької чи іспанської. Отже, дійшовши зрештою такого висновку, а згодом ще й подивившись розповідь оцього дядька (про це я скажу кілька слів наприкінці), я плюнув на підручники і взявся просто читати щодня манґу. І мушу сказати, що після кількох місяців почитування манґи моє розуміння японської стало помітно кращим, ніж після багаторічних набігів час від часу на різноманітні навчальні матеріали.
На вивчення абеток в мене пішло колись кілька днів, опанування базової граматики теж не зайняло багато часу, понад тисячу слів так чи сяк відклалося в голові — усе це, безумовно, не було марним і дало певну підготовку, просто не варто було зациклюватися впродовж десятиліть (я серйозно зацікавився вивченням японської десь у 2003) на перечитуванні книжок про мову замість брати та читати книжки цією мовою! Щоправда, можливости дістати те, що варто читати, у мене тоді ще не було, отже на все, мабуть, свій час. Та й взагалі, можна лише пошкодувати, що тоді, коли я мав молоду пам'ять, ми ще не мали загалом таких технічних можливостей, як зараз…
Чому манґа? Бо вона не має згаданих вад: 1) її настільки багато, що з неї можна буквально не вилазити; 2) вона пропонує реальну мову в усіх її проявах, включно з такими речами, як стилі та діалекти; 3) вона є надзвичайно цікавою. Але чому манґа, а не проза? — тому що… на все свій час, і не варто замахуватися на те, що не подужаєш, бо розчарування у власних силах страшенно демотивує. У манзі ж картинки значною мірою доповнюють контекст, і те, через що я зазвичай нехтую коміксами як читанкою, тут, навпаки, стає в пригоді. Задіювати одразу два центри сприйняття взагалі корисніше.
Манґу я теж читаю не абияку, а ту, що дозволяє мені читати себе. Перебираючи її, я дослідним шляхом знаходжу відповідну. Вимоги в мене наразі такі, щоби були фонетичні підписи (самі ієрогліфи я поки що знаю досить кепсько) і щоби для розуміння хоча би в загальних рисах не доводилося постійно сягати по словник. Чим менше лазиш у словник, тим краще — оце занотуйте собі! Байдуже, що чогось не зрозумієш зараз — згодом то десь неодмінно надолужиш, аби лише йти вперед, роблячи на шляху відкриття, а не перетворювати забавку на виснажливу працю! Перечитування того самого на свіжу голову, до речі, теж досить часто приємно дивує.
Хотів би, звісно, порадити вам щось певне, але це залежить від ваших власних навичок. Скажімо, згаданий колись твір «Чі. Життя однієї киці» (チーズスイートホーム) для мене є занадто простим: там мінімум речень, і я на ньому вчився хіба що відгадувати слова, які кошеня вимовляє спотворено з нявкучим акцентом. Мені воно прикольне просто так, а не через корисність для навчання. Зараз мені найзручніше читати оте про Такаґі (からかい上手の高木さん). Обговорювані там героями теми не є складними, а стиль мови сталий, бо більшість часу ми чуємо тих самих двійко персонажів. Коли шукати щось проміжне за рівнем складности, то це може бути «よつばと!» — досить відома в Японії та за її межами манґа про малу невгамовницю. Тут я маю зауважити, що «дитячу» манґу не слід автоматично вважати ліпшою читанкою для початківця, буцімто вона є простішою. Так, у манзі для дітей зазвичай простіші теми зі словництвом та менше ієрогліфів (хоча подекуди від цього не легше, а навпаки). Але власне те, як «недбало», «неакадемічно» персонажі висловлюють свої думки, оцей повсюдний еліпсис з розмовними відхиленнями є потужним випробуванням для іноземця-з-підручником у будь-якій манзі. У цьому сенсі мені легше розуміти розмови учнів середньої школи з «Планети-комірчини» (惑星クローゼット) про фантастичні речі, ніж деякі побутові репліки значно молодших дітлахів. Крім того, занадто «дитячі» теми можуть залишити дорослу людину байдужою…
Якщо є якісь запитання щодо цієї теми, то прошу!
І про відео з тим дядьком, котрий узявся вивчити арабську за рік. Як на мене, половину часу він та його колеги у відео займаються виключно тим, що настирливо переконують глядача у вадах класичних підходів. Я би значно ту частину скоротив. Утім, цей метод «природного занурення» містить цілком розумні та перевірені моїм особистим досвідом спостереження і поради. Я не готовий (та й не дуже прагну) робити розгорнутий огляд з критикою, отже обмежуся зауваженням, що послухати його не зашкодить. Натомість особисто я не можу задовольнити всі вимоги такого підходу, тому залишаюся вірним осягненню граматики розумом на початковому етапі, а задля накопичення досвіду читатиму цікаві книжки (що, власне, я роблю і для різних індоєвропейських мов). Дядько слушно каже, що для плідного навчання нам конче потрібні «історії».
Якщо навчатися за підручником, то читати треба адаптовані навчальні тексти. Тобто такі, де все чітко і відповідає рівню ваших знань. Проблеми цих текстів наступні: 1) їх дуже мало, а відтак мало практики; 2) вони стерильні, отже не готують до справжньої мови; 3) зазвичай вони тупо нецікаві.
До того ж, не існує такого підручника, по завершенні якого ви одразу зможете читати й розуміти «живі» японські тексти — навіть не мрійте, бо без добрячих додаткових тренувань це значно складніше, ніж у разі споріднених з українською німецької чи іспанської. Отже, дійшовши зрештою такого висновку, а згодом ще й подивившись розповідь оцього дядька (про це я скажу кілька слів наприкінці), я плюнув на підручники і взявся просто читати щодня манґу. І мушу сказати, що після кількох місяців почитування манґи моє розуміння японської стало помітно кращим, ніж після багаторічних набігів час від часу на різноманітні навчальні матеріали.
На вивчення абеток в мене пішло колись кілька днів, опанування базової граматики теж не зайняло багато часу, понад тисячу слів так чи сяк відклалося в голові — усе це, безумовно, не було марним і дало певну підготовку, просто не варто було зациклюватися впродовж десятиліть (я серйозно зацікавився вивченням японської десь у 2003) на перечитуванні книжок про мову замість брати та читати книжки цією мовою! Щоправда, можливости дістати те, що варто читати, у мене тоді ще не було, отже на все, мабуть, свій час. Та й взагалі, можна лише пошкодувати, що тоді, коли я мав молоду пам'ять, ми ще не мали загалом таких технічних можливостей, як зараз…
Чому манґа? Бо вона не має згаданих вад: 1) її настільки багато, що з неї можна буквально не вилазити; 2) вона пропонує реальну мову в усіх її проявах, включно з такими речами, як стилі та діалекти; 3) вона є надзвичайно цікавою. Але чому манґа, а не проза? — тому що… на все свій час, і не варто замахуватися на те, що не подужаєш, бо розчарування у власних силах страшенно демотивує. У манзі ж картинки значною мірою доповнюють контекст, і те, через що я зазвичай нехтую коміксами як читанкою, тут, навпаки, стає в пригоді. Задіювати одразу два центри сприйняття взагалі корисніше.
Манґу я теж читаю не абияку, а ту, що дозволяє мені читати себе. Перебираючи її, я дослідним шляхом знаходжу відповідну. Вимоги в мене наразі такі, щоби були фонетичні підписи (самі ієрогліфи я поки що знаю досить кепсько) і щоби для розуміння хоча би в загальних рисах не доводилося постійно сягати по словник. Чим менше лазиш у словник, тим краще — оце занотуйте собі! Байдуже, що чогось не зрозумієш зараз — згодом то десь неодмінно надолужиш, аби лише йти вперед, роблячи на шляху відкриття, а не перетворювати забавку на виснажливу працю! Перечитування того самого на свіжу голову, до речі, теж досить часто приємно дивує.
Хотів би, звісно, порадити вам щось певне, але це залежить від ваших власних навичок. Скажімо, згаданий колись твір «Чі. Життя однієї киці» (チーズスイートホーム) для мене є занадто простим: там мінімум речень, і я на ньому вчився хіба що відгадувати слова, які кошеня вимовляє спотворено з нявкучим акцентом. Мені воно прикольне просто так, а не через корисність для навчання. Зараз мені найзручніше читати оте про Такаґі (からかい上手の高木さん). Обговорювані там героями теми не є складними, а стиль мови сталий, бо більшість часу ми чуємо тих самих двійко персонажів. Коли шукати щось проміжне за рівнем складности, то це може бути «よつばと!» — досить відома в Японії та за її межами манґа про малу невгамовницю. Тут я маю зауважити, що «дитячу» манґу не слід автоматично вважати ліпшою читанкою для початківця, буцімто вона є простішою. Так, у манзі для дітей зазвичай простіші теми зі словництвом та менше ієрогліфів (хоча подекуди від цього не легше, а навпаки). Але власне те, як «недбало», «неакадемічно» персонажі висловлюють свої думки, оцей повсюдний еліпсис з розмовними відхиленнями є потужним випробуванням для іноземця-з-підручником у будь-якій манзі. У цьому сенсі мені легше розуміти розмови учнів середньої школи з «Планети-комірчини» (惑星クローゼット) про фантастичні речі, ніж деякі побутові репліки значно молодших дітлахів. Крім того, занадто «дитячі» теми можуть залишити дорослу людину байдужою…
Якщо є якісь запитання щодо цієї теми, то прошу!
І про відео з тим дядьком, котрий узявся вивчити арабську за рік. Як на мене, половину часу він та його колеги у відео займаються виключно тим, що настирливо переконують глядача у вадах класичних підходів. Я би значно ту частину скоротив. Утім, цей метод «природного занурення» містить цілком розумні та перевірені моїм особистим досвідом спостереження і поради. Я не готовий (та й не дуже прагну) робити розгорнутий огляд з критикою, отже обмежуся зауваженням, що послухати його не зашкодить. Натомість особисто я не можу задовольнити всі вимоги такого підходу, тому залишаюся вірним осягненню граматики розумом на початковому етапі, а задля накопичення досвіду читатиму цікаві книжки (що, власне, я роблю і для різних індоєвропейських мов). Дядько слушно каже, що для плідного навчання нам конче потрібні «історії».
без теми
Дата: 2020-08-22 08:13 (UTC)там наче кажуть що то все коштує "символічні" 1000 баксів.
без теми
Дата: 2020-08-22 09:11 (UTC)без теми
Дата: 2020-08-22 09:16 (UTC)то я колись дивився кацапський ютьб канал де студент розповідав як він поїхав в Японію і там вже живе ледь не 10 років.
саме через "курс вивчення японської мови".
але схоже то тільки в кацапії.
без теми
Дата: 2020-08-22 09:18 (UTC)ось гугль підказує що є така сторінка
без теми
Дата: 2020-08-22 09:38 (UTC)без теми
Дата: 2020-08-22 09:43 (UTC)на ютьбі колись дивився сторінку Шамов.
він розповідав як він потрапив в Японію.
без теми
Дата: 2020-08-22 18:04 (UTC)І взагалі, читати і говорити — різне. Мені кілька років тому здавалося, що неймовірно добре знаю польську. А потім почала вести блоґ. І зрозуміла, що нічого не змінилося — знаю, але ж багато часу іде на перевірку власної грамотності.
Що Ви читаєте — зрозуміла. А як Ви практикуєте писати ?
Мій досвід у японській — почала читати ЗМІ (зокрема, японський Укрінформ) і зрозуміла, що от тепер почала вчити справжню японську. Преса особливо корисна тим, що лише так можна звикнути до написання каною назв сучасних подій і актуальних імен. Чим раніше — тим краще. Бо згодом події та імена зміняться, а знати бажано (хоча, дивлячись, яка мета, авжеж).
без теми
Дата: 2020-08-22 21:29 (UTC)«вести щоденник» — гарний винахід!
Преса може бути просто нецікавою, кожному своє. Я іноді переглядаю Deutsche Welle, і там зараз мало такого, що хотілося би зрозуміти. Натомість мене цікавлять ролики на Ютьюбі з музикантами, оглядачами тощо і читання книжок. Треба відштовхуватися від того, які твої потреби — цілком погоджуюся. Ось коли я зачитався однією польською книжкою, тоді й навчився розуміти письмову польську.
без теми
Дата: 2020-08-23 12:39 (UTC)[ризикнула бути впевненою, що мова саме про фантастику *__*]
без теми
Дата: 2020-08-23 12:49 (UTC)без теми
Дата: 2020-08-29 21:10 (UTC)без теми
Дата: 2020-08-22 18:11 (UTC)Мене неймовірно дратувало, коли в аудіо-додатках були приклади вимовлення дітьми. Може я не хочу відгадувати, що він каже ? Мені ж треба нормальний зразок мови на початковому етапі.